07. 01. 2026
23 грудня 2025 року в Івано-Франківському міському суді Івано-Франківської області у рамках кримінального провадження №12025090000000113 (справа – 344/22790/25) відбулось судове засідання щодо Зимогляда Василя Олександровича, підозрюваного в вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 5 ст. 190, ч. 1 ст. 263 КК України (вимагання, шахрайство, незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами). У судовому засіданні брали участь підозрюваний (у режимі відеоконференції), його захисники (один із яких також у режимі відеоконференції), прокурор, слідчий та головуючий суддя Бородовський С. О.
Предметом судового розгляду було клопотання сторони обвинувачення про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обґрунтовуючи необхідність задоволення свого клопотання, прокурор зазначила, що обґрунтованість підозри підтверджується сукупністю зібраних доказів, зокрема матеріалами негласних слідчих (розшукових) дій, показаннями потерпілих, протоколами впізнання, обшуків та оглядів, а також іншими матеріалами кримінального провадження. З урахуванням тяжкості інкримінованих діянь, які віднесені до категорії особливо тяжких злочинів і передбачають покарання у вигляді позбавлення волі строком до дванадцяти років із конфіскацією майна, прокурор вважає відсутніми підстави для скасування чи зміни запобіжного заходу. Прокурор також зазначила, що завершити досудове розслідування до спливу чинного строку тримання під вартою неможливо з огляду на особливу складність кримінального провадження, значну кількість підозрюваних та необхідність виконання великого обсягу слідчих і процесуальних дій.
На думку сторони обвинувачення, у провадженні продовжують існувати ризики, передбачені статтею 177 КПК України, які не зменшилися з часу обрання запобіжного заходу. Зокрема, враховуючи тяжкість можливого покарання та наявні зв’язки підозрюваного, існує реальна загроза його переховування від органів досудового розслідування та суду, у тому числі шляхом виїзду за кордон. Окрім цього, прокурор вказує на ризик незаконного впливу на потерпілих, свідків та інших підозрюваних, оскільки частина з них ще не допитана, а підозрюваному відомі їхні персональні дані та місця проживання, що створює небезпеку тиску, залякування чи схилення до зміни показань. Також існує ризик знищення чи приховування доказів та вчинення нових кримінальних правопорушень.
Окремо прокурор наголосила, що щодо підозрюваного наявні одинадцять повідомлень про підозру, і хоча він раніше не був судимий, інформація щодо його офіційного місця роботи та джерел доходу відсутня.
З огляду на викладене, сторона обвинувачення вважає, що застосування більш м’яких запобіжних заходів, зокрема застави, домашнього арешту чи особистої поруки, не здатне забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та нейтралізувати наявні ризики. У зв’язку з цим прокурор просила суд продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Заперечуючи проти задоволення клопотання, сторона захисту зазначила, що підозрюваний фактично фігурує лише в одному епізоді. Адвокат звернув увагу, що у межах іншого кримінального провадження було штучно сформовано та об’єднано сім окремих епізодів без належного дотримання правил підслідності та без достатніх правових підстав. На думку захисту, матеріали НСРД та протоколи допитів свідчать про існування цивільно-правових відносин та боргових зобов’язань між учасниками подій, що суперечить версії сторони обвинувачення про кримінальний характер таких дій.
Крім того, захисник зазначив, що прокурор не довів наявності та актуальності ризиків, які могли б виправдовувати подальше тримання підозрюваного під вартою. Було звернуто увагу на те, що потерпілі допитувалися в іншому кримінальному провадженні, а частина матеріалів НСРД так само походить з інших справ. Захист також зауважив відсутність належним чином оформлених процесуальних документів — зокрема постанов щодо створення групи прокурорів та групи слідчих — а також висловив сумніви в обґрунтованості повідомлення про підозру та коректності правової кваліфікації подій. Окремо підкреслювалося, що сторона обвинувачення не надала доказів існування визначених ризиків, а наведені доводи мають характер припущень.
Захисник також звернув увагу, що сторона обвинувачення не довела наявності та актуальності ризиків, які могли б виправдовувати подальше тримання підозрюваного під вартою. Було звернуто увагу на те, що потерпілі допитувалися в межах іншого кримінального провадження, а частина матеріалів НСРД походить з інших справ. Захист також вказав на відсутність належним чином оформлених процесуальних документів, зокрема постанов про створення групи прокурорів і групи слідчих, та висловив сумніви щодо обґрунтованості повідомлення про підозру і коректності правової кваліфікації подій.
Окремо захисник звернув увагу на наявність описки в клопотанні прокурора: у письмовому документі зазначалося про інкримінування одного злочину, тоді як під час судового засідання прокурор посилалася на кілька підозр. Прокурор визнала наявність описки та пояснила, що на даний момент підозрюваному інкримінується один злочин, водночас у межах цього кримінального провадження йдеться про кілька кримінальних правопорушень.Підозрюваний у судовому засіданні підтримав позицію сторони захисту, зазначивши наявність сталих соціальних зв’язків і сімейних обставин, які, на його думку, виключають ризики переховування. Зокрема, він повідомив, що має хвору сестру, неповнолітніх дітей та здійснює волонтерську діяльність. У зв’язку з цим сторона захисту просила суд застосувати більш м’який запобіжний захід, зокрема домашній арешт або визначити розмір застави.
Також захисник повідомив про подання скарги в порядку статті 206 КПК України, зазначивши, що ухвала Івано-Франківського міського суду від 9 грудня 2025 року про задоволення відповідної скарги не була виконана, а належне медичне обстеження підозрюваного проведено не було. У зв’язку з цим захисник просив суд зобов’язати ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань № 12» забезпечити проведення повного медичного обстеження підозрюваного в КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради». Адвокатнаголосив, що тривале ненадання медичної допомоги призвело до суттєвого погіршення стану здоров’я підозрюваного, який потребує своєчасного лікування та кваліфікованої медичної допомоги.
Прокурор заперечила проти задоволення скарги, зазначивши, що на виконання ухвали суду лікування підозрюваного було скориговано в умовах установи тримання під вартою, проведено медичний огляд та здійснено необхідні процедури. Вона також висловила позицію, що подання таких клопотань є елементом обраної стороною захисту процесуальної тактики, а також припустила можливість штучного погіршення стану здоров’я підозрюваного з метою ініціювання додаткових медичних втручань.
Заслухавши сторони, суд ухвалив задовольнити клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відмовити у задоволенні скарги, поданої стороною захисту.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на ряд аспектів, які в сукупності можуть свідчити про потенційні ризики порушення статей 3, 5 та 6 Європейської конвенції з прав людини.
З приводу обґрунтованості тримання під вартою. Передусім слід наголосити, що тримання під вартою відповідно до стандартів статті 5 Конвенції має винятковий характер і може застосовуватися лише за наявності належних, переконливих та індивідуалізованих підстав. Обов’язок доведення таких підстав покладається виключно на сторону обвинувачення. Вона зобов’язана не лише формально посилатися на існування ризиків, передбачених національним законодавством, але й підтверджувати їх конкретними фактами та доказами, релевантними саме до цієї особи та до поточного етапу провадження. У цьому контексті доводи сторони захисту щодо відсутності у матеріалах справи фактичних даних, які б підтверджували реальність і актуальність заявлених ризиків, потребують ретельної, уважної та неформальної оцінки з боку суду.
Практика Європейського суду з прав людини послідовно виходить із того, що з плином часу ризики, які первинно могли обґрунтовувати тримання особи під вартою, не можуть вважатися незмінними або такими, що зберігаються автоматично. Навпаки, органи державної влади зобов’язані щоразу переоцінювати їх актуальність у світлі розвитку провадження. Твердження про «незмінність» ризиків упродовж тривалого періоду суперечить стандартам, сформульованим у практиці Суду. Так само посилання виключно на тяжкість інкримінованого злочину не може розглядатися як самостійна чи визначальна підстава для подальшого обмеження свободи особи. У демократичному суспільстві втручання в право на свободу допустиме лише за умови наявності чітких, переконливих і актуальних аргументів, підтверджених доказами, а не припущеннями.
За таких обставин особливого значення набуває активна роль національного суду у перевірці обґрунтованості доводів сторони обвинувачення. Суд не повинен обмежуватися формальною констатацією заявлених ризиків, а має вимагати надання актуальних, конкретних і релевантних доказів, які об’єктивно підтверджують необхідність подальшого тримання особи під вартою. Лише за умови такої реальної перевірки можна забезпечити, щоб запобіжний захід не втрачав свого виняткового характеру і не перетворювався на приховану форму покарання до ухвалення вироку.
Окремої уваги заслуговує та обставина, що сторона обвинувачення фактично визнала наявність недоліків у поданому клопотанні, зокрема описки щодо кількості інкримінованих злочинів. Такий факт додатково підкреслює необхідність особливо уважного та критичного підходу суду до оцінки фактичних і правових підстав застосування найсуворішого запобіжного заходу, з урахуванням балансу між завданнями кримінального провадження та гарантіями права на свободу й особисту недоторканність.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що розумність тривалості досудового ув’язнення не підлягає абстрактній оцінці. Законність подальшого тримання особи під вартою має оцінюватися у кожному конкретному випадку з урахуванням фактів і особливостей справи. Продовження такого тримання може бути виправдане лише за наявності конкретних ознак існування справжньої вимоги суспільного інтересу, яка, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає право особи на свободу (Gomes Costa v. Portugal, пп. 73–79). Навіть короткострокове позбавлення свободи до ухвалення вироку потребує переконливого обґрунтування, заснованого на фактах, що свідчать про домінування суспільного інтересу над правом на свободу (Bluks Savickis v. Latvia, пп. 35–36).
Крім того, хоча серйозність обвинувачення може бути релевантним чинником, вона сама по собі не є достатньою для обґрунтування ризиків, пов’язаних із втечею, впливом на свідків чи перешкоджанням правосуддю. Такі ризики не можуть використовуватися абстрактно й повинні підтверджуватися конкретними фактичними даними. Суд послідовно наголошує, що підстави для продовження тримання під вартою мають ґрунтуватися на точних фактах та особистих обставинах відповідної особи, а не на загальних або стереотипних формулюваннях. При цьому тягар доведення не може перекладатися на підозрюваного чи обвинуваченого, а національні суди зобов’язані щоразу розглядати можливість застосування альтернативних, менш суворих запобіжних заходів (Selahattin Demirtaş v. Turkey, пп. 265, 272).
ЄСПЛ також підкреслює, що саме національні суди несуть першочергову відповідальність за те, щоб досудове тримання під вартою не перевищувало розумного строку, а кожен період такого тримання був належним чином і переконливо обґрунтований. Суд зобов’язаний здійснювати реальну, а не формальну перевірку підстав для подальшого обмеження свободи, з урахуванням плину часу, особистих обставин особи та можливості застосування альтернативних заходів (Tiron v. Romania, п. 39; Maassen v. the Netherlands, п. 62).
У світлі викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть однозначно дійти висновку про безпідставність доводів сторони захисту щодо обґрунтованості подальшого тримання під вартою. Наведені аргументи потребують ретельної перевірки судом у контексті фактичних даних кримінального провадження, динаміки ризиків та пропорційності застосованого запобіжного заходу. Важливо, щоб оцінка суду ґрунтувалася не на формальних припущеннях, а на конкретних та індивідуалізованих обставинах, із належним урахуванням стану здоров’я, соціальних зв’язків і поведінки підозрюваного. Саме такий підхід дозволяє забезпечити баланс між інтересами правосуддя та правом особи на свободу й запобігти перетворенню тримання під вартою на превентивне покарання до ухвалення вироку.
Щодо стану здоров’я підозрюваного. Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що в межах даного судового засідання сторона захисту подала скаргу, яка стосується забезпечення підозрюваному належного медичного обстеження та лікування в умовах тримання під вартою. Захист, зокрема, зазначив, що відповідна скарга, попри наявність судового рішення, фактично залишилася невиконаною. Водночас прокурор наполягала, що медична допомога та обстеження були здійснені, а також висловила припущення, що подібні клопотання можуть бути пов’язані із затягуванням процесу або штучним погіршенням стану здоров’я підозрюваного.
З огляду на характер порушених у скарзі питань, експерти IAC ISHR вважають, що наведені сторонами взаємовиключні твердження потребують особливо ретельної, змістовної перевірки судом із опорою на документальні підтвердження (медичні записи, довідки, відомості про огляди/обстеження, виконання або невиконання попередніх судових рішень). У ситуаціях, коли заявляється про можливе ненадання або несвоєчасне надання медичної допомоги, стандарт перевірки об’єктивно має бути підвищеним, оскільки йдеться про потенційні ризики поводження, несумісного зі статтею 3 Конвенції. Відповідно, потребують додаткової верифікації й твердження сторони обвинувачення про те, що медична допомога та обстеження були забезпечені в повному обсязі.
Додатково заслуговують на увагу обставини, на які посилався захист: зокрема, що під час судового засідання у цій справі 20 листопада 2025 року підозрюваний не зміг приєднатися до засідання в режимі відеоконференції через погіршення стану здоров’я та надання йому медичної допомоги, що, за твердженням захисту, було підтверджено установою тримання під вартою. Також зазначалося, що ухвалою Івано-Франківського міського суду від 9 грудня 2025 року аналогічну скаргу захисту було частково задоволено, що вказує на наявність підстав для реагування у частині медичного забезпечення та необхідність належної реалізації відповідних рішень на практиці.
У контексті статті 3 Конвенції ЄСПЛ послідовно наголошує, що держава зобов’язана забезпечити, аби умови тримання під вартою були сумісними з повагою до людської гідності, а здоров’я та благополуччя осіб, позбавлених волі, були належним чином захищені, зокрема шляхом надання адекватної медичної допомоги (Rooman v. Belgium, пп. 142–143; Schmidt and Šmigol v. Estonia, пп. 120–121). Оцінюючи сумісність тримання хворої особи під вартою зі статтею 3 Конвенції, Суд, зокрема, враховує стан здоров’я, якість наданої медичної допомоги та доцільність подальшого позбавлення волі з огляду на ці обставини (Morabito v. Italy, п. 101; Helhal v. France, п. 49).
Враховуючи викладене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
