6 листопада 2024 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання по справі №991/11303/24 відносно Залужного В.Б. якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364; ч.3 ст.358; ч.2, 4 ст.368-4 КК України (зловживання владою або службовим становищем; підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів; підкуп особи, яка надає публічні послуги). Основним предметом розгляду судового засідання було клопотання прокурора про звернення застави в дохід держави та зміну запобіжного заходу Залужному В.Б. На засіданні був присутній підозрюваний, захисники (один з них у режимі відеоконференції), прокурор та головуючий суддя Маслов В.В.

Суд продовжив розгляд клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу відносно підозрюваного.

Аналізуючи події даного засідання, спостерігачі моніторингової місії IAC ISHR звернули увагу на низку обставин:

Втручання в приватне спілкування та порушення гарантій адвокатської діяльності. На початку судового засіданні захисники звернули увагу суду, що вважають дії слідства в рамках проведеної стосовно підозрюваного НСРД прямим порушенням його прав, та порушенням гарантій адвокатської діяльності. Зокрема, вони нагадали суду, що органи розслідування вилучили телефон підозрюваного Залужного В.Б. та в порядку проведення НСРД отримали доступ до його приватного спілкування з його захисником у месенджері. Виявивши, що це переписка з адвокатом, органи слідства не припинили її подальше дослідження. Внаслідок цього вони долучили до матеріалів справи низку документів та інших відомостей з цієї переписки, трактуючи їх як доказову базу провадження. На думку захисників такі дії слідства потрібно розглядати виключно як порушення прав підозрюваного Залужного В.Б. на конфіденційне спілкування з адвокатом, а всі докази, отримані слідством у результаті таких дій, варто оцінювати як недопустимі. Прокурор, у свою чергу, заявив про обґрунтованість втручання, вказавши, що переписка підозрюваного з адвокатом свідчить про порушення процесуальних обов’язків підозрюваним та про можливе вчинення захисником кримінального правопорушення.

Захисники також наголосили, що звернулись в відповідні органи, стосовно вчиненого порушення слідством, зокрема, Шевченківський районний суд м. Києва виніс ухвалу про внесення інформації щодо злочину до ЄРДР. А на засіданні від 05.11.2024 Комітет захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ дав оцінку цій ситуації як  “кричуще порушення” та буде в подальшому звертатись до уповноважених органів стосовно порушення гарантій адвокатської діяльності.

З приводу цього хочемо сказати, що відповідно до ст. 258 КПК:

Загальні положення про втручання у приватне спілкування

1. Ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді.

Оскільки прокурор не надав ухвали, яка б легітимізувала і обґрунтувала таке втручання у приватне спілкування між захисником і підозрюваним без порушення їхніх прав, твердження прокурора про виправданість цих дій, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, не може вважатися об’єктивно обгрунтованим та достатнім. На даний момент втручання має ознаки порушення прав адвоката та підозрюваного. Також хочемо додати, що відповідно до:

ЗУ “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”

Ст. 23, п.9: забороняється втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом.

ЄСПЛ з цього приводу наголошує, що адвокатура займає центральну роль у здійсненні правосуддя та підтримці верховенства права. Свобода адвокатів здійснювати свою професійну діяльність без надмірних перешкод є невід’ємною складовою демократичного суспільства та необхідною передумовою ефективного застосування положень Конвенції, зокрема гарантій справедливого судового розгляду та права на особисту безпеку. Таким чином, переслідування або утиски представників юридичної професії завдають удару по самій суті системи Конвенції. Крім того, листування з адвокатами, незалежно від того, чи стосується воно запланованого або незавершеного провадження, чи має загальний характер, в принципі є привілейованим згідно зі статтею 8 Конвенції. Її рутинна перевірка, особливо особами або органами влади, які можуть мати безпосередній інтерес до предмета, що міститься в ній, не відповідає принципам конфіденційності та професійної таємниці, що стосуються відносин між адвокатом та його клієнтом (Amazli V. Azerbaijan, п. 35-36). 

Цікавою є також позиція ЄСПЛ у справі “Castravet V. Moldova” п. 52-55, де ЄСПЛ зазначив, що важливо також оцінювати, чи могли б у стороннього об’єктивного спостерігача виникнути сумніви в порушенні конфіденційності спілкування між адвокатом і його клієнтом, що безумовно є порушенням відповідно до ст.8 ЄКПЛ: “Суд також розгляне питання про те, чи міг би об’єктивний, неупереджений та поінформований спостерігач побоюватися перехоплення розмов між адвокатом та клієнтом або підслуховування…..Занепокоєння і протесту з боку Асоціації адвокатів, на думку ЄСПЛ, було б достатньо, щоб викликати сумнів у об’єктивного спостерігача в дотриманні конфіденційності”.

З огляду на обставини справи, зокрема спосіб проведення НСРД, спостерігачі IAC ISHR зазначають, що сторона обвинувачення не заперечувала проти обвинувачень у порушенні конфіденційності спілкування між адвокатом та Залужним В.Б.  

Стосовно сумнівів в допустимості доказів. Оскільки відповідна ухвала суду, яка б узаконила використання матеріалів НСРД як доказів, досі не отримана, такі дії слідства наразі повинні вважатися незаконними, а отриманы докази – недопустимими. У даному випадку експерти моніторингової місії IAC ISHRвважають за доцільне звернути увагу на доктрину “плодів отруєного дерева”, яка передбачає, що якщо джерело доказів є недопустимим, то й усі докази, отримані на його основі, також недопустимі. Доктрина передбачає оцінку всього ланцюга доказів, які пов’язані між собою, з урахуванням того, що відповідна інформація не могла б бути отримана без незаконно здобутих даних.

Як зазначає ЄСПЛ з цього приводу питання, на яке слід відповісти, полягає в тому, чи було провадження загалом, включно зі способом здобуття доказів, справедливим. Це вимагає аналізу наявної “незаконності” та, у випадку порушення іншого права, передбаченого Конвенцією, — визначення характеру цього порушення (Almaši V. Serbia. п.100).

Завданням ЄСПЛ відповідно до статті 6 полягає в тому, щоб оцінити справедливість процедури в цілому, беручи до уваги природу та конкретні обставини справи, зокрема те, як докази були зібрані та використані, а також як було відреаговано на можливі заперечення щодо них, що включає вивчення “незаконності” в даному випадку і, коли йдеться про порушення іншого права, захищеного Конвенцією, характеру цього порушення. Щоб визначити, чи була процедура в цілому справедливою, слід також з’ясувати, чи були дотримані права захисту. Зокрема, слід з’ясувати, чи була надана заявнику можливість оскаржити докази та заперечити проти їх використання (Severin C. Roumanie п. 71-72).

Спостерігачі IAC ISHR зазначають, що об’єктивна оцінка розгляду обставин справи, питання законності проведення НСРД та втручання в приватне спілкування клієнта з захисником тощо, не дозволяє зробити висновок щодо належного дотримання як українського законодавства, так і Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. А отже, побоювання сторони захисту щодо порушення її прав не виглядають як однозначно необґрунтовані.

Стосовно порушення права на захист. Захисники звернули увагу суду на те, що доступ сторони обвинувачення до приватного спілкування між підозрюваним і захисником спричинив розголошення правової позиції захисту, що в свою чергу змушує сторону захисту змінювати свою тактику і стратегію. Крім того, обставини, за яких слідчі, усвідомивши, що вивчають переписку між підозрюваним і його адвокатом, не припинили її дослідження, а суд, заслуховуючи надані матеріали, не ініціював перевірку законності таких дій і не вжив заходи щодо припинення дослідження доказів, отриманих у результаті таких дій, викликають занепокоєння експертів моніторингової місії IAC ISHR щодо можливого порушення права на захист, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ зазначає, що з огляду на права захисту можуть виникати питання стосовно дотримання вимог статті 6 Конвенції щодо того, чи були докази, що підтверджують або спростовують звинувачення, надані таким чином, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд. Справедливий судовий розгляд передбачає не лише дотримання принципу змагальності, але й забезпечення рівності сторін у процесі. Щоб визначити, чи була процедура в цілому справедливою, потрібно з’ясувати, зокрема, чи була заявнику надана можливість оскаржити докази та заперечити проти їх використання за умов, які гарантують дотримання принципу змагальності та рівності сторін між обвинуваченням і захистом. Для цієї оцінки також необхідно врахувати, чи були заперечення заявника щодо доказів належним чином розглянуті національними судами, тобто чи був заявник дійсно “почутий” і чи були рішення суддів обґрунтовані відповідною та належною мотивацією. У цьому зв’язку слід зазначити, що хоча суди не зобов’язані детально відповідати на кожен аргумент, з рішення має бути очевидно, що основні питання справи були розглянуті (Severin C. Roumanie п. 73-74).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово в своїй практиці наголошував, що обвинувачений/підозрюваний повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень щодо можливості подати всі відповідні аргументи захисту до суду, таким чином впливаючи на результат розгляду справи (Udaltsov V. Russia п. 170).

Враховуючи обставини справи, зокрема те, що обставини правової позиції сторони захисту стали відомі необмеженому колу осіб, ми не можемо стверджувати, що право на захист було належним чином забезпечено. Крім того, суд не врахував та не спробував усунути сумніви щодо допустимості доказів, а також не вживав жодних заходів для врахування заперечень сторони захисту.

Стосовно ризиків у кримінальному провадженні. Аналізуючи обставини справи та обґрунтування ризиків, визначених прокурором для звернення застави у дохід держави та застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слід відзначити, що насправді слідство наводить ідентичні ризики, які були визначені стосовно іншого підозрюваного в рамках цього кримінального провадження. Спостерігачі IAC ISHR зауважують, що ці самі ризики та обставини раніше були визначені під час обрання більш м’якшого запобіжного заходу для підозрюваного, що викликає обґрунтовані сумніви щодо їх правомірності. Крім того, обґрунтування ризиків прокурором переважно зводяться до стандартних шаблонних формулювань, без належного врахування специфіки їх застосування до конкретного підозрюваного, Залужного В.Б.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово заявляв, що використання стандартного шаблону та абстрактних, стереотипних повторень низки підстав для тримання під вартою без наведення конкретних фактів, що стосуються справи підозрюваного, свідчить про порушення пункту 3 статті 5 ЄКПЛ (Sardar Babayev v. Azerbaijan, п. 50). Існування таких ризиків має бути чітко обґрунтованим, і аргументація органів влади не може бути абстрактною, загальною або шаблонною (Karaca v. Türkiye, п. 139). Враховуючи, що прокурор раніше просив більш м’який запобіжний захід, спираючись на ті самі ризики та обґрунтування, а зараз заявляє про необхідність застосування найсуворішого запобіжного заходу без додаткових обґрунтувань, виникають сумніви щодо обґрунтованості такого кроку з боку прокурора. Крім того, варто звернути увагу на те, що один із процесуальних обов’язків, покладених на підозрюваного, передбачає заборону на спілкування з іншим підозрюваним щодо обставин справи. Враховуючи те, що стосовно іншого підозрюваного 04.11.2024 вже було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не зрозуміло, яким чином підозрювані можуть спілкуватись між собою, і чому дану обставину не було враховано при вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу Залужному В.Б.

Стосовно рівності сторін судового процесу та право на змагальний процес. У рамках даного судового засідання сторона захисту звернулась до суду з клопотанням викликати ключового свідка для усунення, на їхню думку, суперечностей щодо обґрунтованості підозри. Крім того, захисники звернули увагу на те, що слідство досі спирається на свідчення цього свідка, хоча вважає його покази дискредитованими та такими, що містять неправдиву інформацію. Також сторона захисту просила витребувати у сторони обвинувачення ряд матеріалів і документів, що мають важливе значення для обставин справи, і з якими обвинувачення мало можливість неодноразово ознайомлюватись. В обох клопотаннях суд відмовив.

ЄСПЛ з приводу виклику свідків зазначає, що стаття 6 §3(d) залишає за національними судами право оцінювати, чи доцільно викликати свідків. Проте основною метою, на що вказують слова “за однакових умов”, є повна “рівність сторін” у справі. Принцип рівності сторін передбачає, що заявнику повинна бути “надана розумна можливість представити свою справу” (Štefančič V. Slovenia п.49-50). 

Стосовно доступу до матеріалів справи у цьому контексті варто звернути увагу на позицію ЄСПЛ. Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції, принцип змагальності вимагає, щоб і обвинувачення, і захист мали можливість ознайомитися з доказами іншої сторони та прокоментувати їх. Пункт 3 (b) статті 6 гарантує обвинуваченому “достатній час та можливості для підготовки свого захисту”, а отже, передбачає, що основна діяльність захисту може охоплювати все, що є “необхідним” для підготовки до судового процесу, у тому числі ознайомлюватись з матеріалами справи (Rook V. Germany п.56-58). Стосовно питання рівності сторін у судовому процесі прецедентна практика ЄСПЛ вказує на те, що кожній стороні повинна бути надана розумна можливість представити свою справу в умовах, які не ставлять її у невигідне становище порівняно з опонентом. У цьому контексті важливе значення надається зовнішнім проявам, а також підвищеній чутливості до справедливого відправлення правосуддя (Gaggl v. Austria, п.48).

Враховуючи обставини справи, експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть однозначно погодитись з тим, що стороні захисту були надані такі ж самі процесуальні можливості як у сторони обвинувачення.

Стосовно ефективності проведення досудового розслідування. Як зазначають адвокати, за більш ніж 5 місяців досудового розслідування в матеріалах справи не змінилося жодних обставин, і не з’явились нові факти, що могли б підтвердити вину підозрюваного та дозволити сформувати обвинувальний акт. Цю тезу частково підтверджує і обґрунтування ризиків, визначених слідством, оскільки підстави для їх визначення залишаються незмінними з початку досудового розслідування.

ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що навіть якщо підстави для тримання особи під вартою є “відповідними” та “достатніми”, Суд також повинен з’ясувати, чи проявили компетентні національні органи “особливу старанність” при здійсненні провадження. Виправдання будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки він є коротким, має бути переконливо продемонстроване органами влади (Radonjić and Romić v.Serbia, п.69-70). Таким чином, враховуючи, що сумніви сторони захисту у ефективності досудового розслідування не виглядають однозначно необґрунтованими, клопотання щодо застосування більш жорсткого запобіжного заходу можна визначити як таке, що не відповідає духу Європейської конвенції та практиці ЄСПЛ.

Суд, заслухавши сторони, ухвалив задовольнити клопотання прокурора частково та призначити стосовно підозрюваного Залужного В.Б. запобіжний захід в вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави у розмірі 10 мільйонів гривень.

Зважаючи на все вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що в даному судовому процесі є ознаки порушення права на захист (п.3 ст.6 ЄКПЛ), рівності сторін судового процесу (п.1 ст.6 ЄКПЛ), обґрунтованості досудового тримання під вартою (п.3 ст.5 ЄКПЛ), права на повагу приватного життя (ст.8 ЄКПЛ), справедливості судового процесу (п.1 ст.6 ЄКПЛ). Справу рекомендовано до подальшого моніторингу.