13. 01. 2025
3 січня 2025 року в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду в рамках справи №991/10082/24 відбувся розгляд апеляційної скарги сторони захисту на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 27.12.2024 щодо продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави в 9 мільйонів гривень відносно Залужного В.Б. якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364; ч.3 ст.358; ч.2, 4 ст.368-4 КК України (зловживання владою або службовим становищем; підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів; підкуп особи, яка надає публічні послуги). На засіданні був присутній підозрюваний, захисник, прокурор та колегія суддів з Чорненькою Д.С., Панаідом І.В. та головуючим Боднарем С.Б.
На початку судового засідання суд надав можливість стороні захисту обгрунтувати свою апеляційну скаргу.
Зокрема, захисник звернула увагу, що:
- з моменту, коли вперше було призначено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (06.11.2024), на думку сторони захисту, ризики суттєво змінились, що свідчить про необхідність призначення більш м’якого запобіжного заходу;
- з п’яти ризиків, які сторона обвинувачення визначила при першому обранні вищезазначеного запобіжного заходу (06.11.2024) наразі існують тільки три, так як ризик знищення, спотворення речей, які можуть мати значення для досудового розслідування сторона обвинувачення вже не зазначає, а ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином сам же суд I інстанції в одній із своїх ухвал визнав “малоймовірним’’ для існування;
- підозрюваний завжди демонстрував зразкову процесуальну поведінку та з’являлася на всі судові засідання та слідчі дії, навіть тоді, коли на нього не було накладено жодного запобіжного заходу.
Заслухавши доводи сторін суд вирішив відмовити в задоволенні апеляційної скарги сторони захисту та залишити ухвалу суду I інстанції без змін.
Варто зауважити, що сторона обвинувачення неодноразово наголошувала як у суді I інстанції, так і в апеляційній палаті, що визначені слідством ризики незмінні та продовжують існувати із плином часу та знаходженням підозрюваного під вартою. Тим не менш, при дослідженні ухвал суду I інстанції від 06.11.2024 (коли запобіжний захід у вигляді тримання під вартою було призначено вперше) та від 27.12.2024 (коли суд продовжив строки діючого запобіжного заходу), вважаємо за необхідне звернути увагу, що в порівнянні зі своїм першим клопотанням (від 06.11.2024) сторона обвинувачення уже в другому клопотанні (від 27.12.2024) не вказує про існування ризику знищення, спотворення речей, які можуть мати значення для досудового розслідування, а сам суд I інстанції в своїй ухвалі (від 27.12.2024) зазначає, що: “… доводи прокурора щодо існування ризику перешкоджання кримінального провадження іншим чином не є обґрунтованими..”. Тобто, аналізуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що обсяг ризиків з часом зменшився.
Крім того, ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що зі спливом часу, за умови здійснення належного досудового розслідування, ризики зменшуються. Більше того, при обгрунтуванні клопотання про продовження тримання під вартою, перелічуючи конкретні підстави (ризики) чому запобіжний захід необхідно продовжити, органи влади повинні навести обгрунтовані причини та пояснення, чому вони вважають ці підстави застосованими до справи заявника для того, щоб можливе порушення п.3 ст.5 ЄКПЛ не набуло повторюваного характеру, а тримання під вартою не стало необгрунтованим (Sardar Babayev v. Azerbaijan, п.50-51). Існування таких ризиків має бути належним чином встановлено, а аргументація органів влади щодо цього не може бути абстрактною, загальною або стереотипною (Affaire karaca v. Türkiye, п.139).
Також варто додати, що експерти IAC ISHR проаналізували дві ухвали суду I інстанції: від 06.11.2024 та від 27.12.2024. Враховуючи обгрунтування суду I інстанції та сторони обвинувачення щодо необхідності призначення визначеного запобіжного заходу варто звернути увагу на наступні обставини:
- щодо існування ризиків, визначених слідством для кримінального провадження суд посилається на ідентичні обставини та формулювання, які були визначені при першому призначенні такого запобіжного заходу;
- обгрунтування всіх ризиків є абсолютно ідентичним (слово в слово) з обгрунтуванням ризиків, які були визначені стосовно іншого підозрюваного Филя С.В. у рамках даного кримінального провадження.
Заслухавши доводи сторін суд вирішив відмовити в задоволенні апеляційної скарги сторони захисту та залишити ухвалу суду I інстанції без змін. На момент оголошення судового рішення невідомо, як суд обґрунтував свою позиці.
Враховуючи вищезазначене, то виникають сумніви, що суд I інстанції належним чином оцінив необхідність застосування зазначеного запобіжного заходу та не використовував при цьому абстрактні та шаблонні формулювання. Враховуючи також, що строки вищезазначеного запобіжного заходу були продовжені. Що стосується апеляійного розгляду, то ми не можем однозначно стверджувати, що суд взяв до увагу сумніви щодо обгрунтованості ризиків, наведених захисником, так як не було видимої реакції від суддівської колегії.
Стосовно цього ЄСПЛ зазначає, що щоразу, коли суд виносить рішення щодо доцільності продовження досудового тримання під вартою, він зобов’язаний заново оцінити підстави для продовження такого запобіжного заходу. “Якщо суд продовжує тримання під вартою, при цьому в обґрунтуванні кожен раз використовуючи однакові, та відверто шаблонні, формулювання, не демонструючи, що він насправді приділяє увагу плинові часу, вимоги та основна ідея п.3 ст. 5 ЄКПЛ не дотримуються” (Tiron v. Romania, п.39). Також варто додати, що пункт 3 статті 5 Конвенції не може розглядатися як такий, що дозволяє досудове тримання під вартою беззастережно, за умови, що воно триває не довше певного періоду. Чим довше триває досудове тримання під вартою, тим більше обґрунтувань потрібно для переконливої демонстрації передбачуваного ризику або ризиків у разі звільнення підозрюваного з-під варти (Maassen v. the Netherlands, п.62).
Також варто додати, що сторона обвинувачення обгрунтовує існування більшості ризиків інформацією, яка була отримана внаслідок проведення НСРД, тим не менш, ухвали, яка б дозволяла проведення такої НСРД до матеріалів справи досі не долучено, що по суті є ще одним сумнівом в належності обґрунтування існуючих ризиків.
Стосовно даного судового засідання в апеляційній інстанції, то експерти IAC ISHR не можуть зазначити, що колегія суддів надала належну оцінку цим обставинам.
Також захисник звернула увагу суду, що розмір застави в 9 мільйонів гривень, який визначений судом I інстанції є непомірним для підозрюваного, так як дохід підозрюваного у період з 2015 по 2023 роки становить близько 240 тисяч гривень (про що також зазначав суд I інстанції в ухвалах від 06.11.2024 та від 27.12.2024), а все його майно наразі перебуває під арештом. Захист також звернув увагу, що суд I інстанції обґрунтував таку суму застави наявністю у підозрюваного “прихованих активів”, однак не надав жодних конкретних доказів на підтвердження цього твердження. Апеляційна колегія взяла вищезазначені обставини до відома. Суд попросив прокурора пояснити обгрунтування такого розміру застави.
Прокурор у свою чергу зазначив, що 240 тисяч гривень це дійсно сума офіційних доходів підозрюваного в період з 2015 по 2023 роки, крім того прокурор також додав, що під час обшуків, які були проведені в підозрюваного були знайдені 7.5 тисяч доларів США, а в 2020 році підозрюваний придбав авто вартістю щонайменше в 10 тисяч доларів США. Також прокурор додав, що є велика ймовірність існування прихованих активів в підозрюваного, проте це не підтверджено.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що за обставин цієї справи важко стверджувати, що в даному кримінальному провадженні належним чином визначено розмір застави, що фактично зробило застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою безальтернативним.
Відповідно до частини 4 статті 182 Кримінального процесуального кодексу України, суд зобов’язаний визначати розмір застави з урахуванням таких факторів:
– обставин вчиненого кримінального правопорушення;
– майнового та сімейного стану особи;
– інших відомостей про підозрюваного та ризиків, передбачених статтею 177 КПК України.
Закон також прямо зазначає, що розмір застави має забезпечувати належне виконання підозрюваним чи обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути явно непомірним для особи.
Суд повинен ретельно враховувати всі вищезазначені обставини та призначати заставу, яка б з одного боку стримувала особу від порушення обов’язків, а з іншого – залишалася доступною для виконання. У ситуації, коли умови застави є явно нереалістичними для виконання, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою фактично стає безальтернативним. Це може розцінюватися як порушення частини 3 статті 5 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ).
ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що гарантія, передбачена пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування збитків, а, зокрема, явку обвинуваченого на слухання. Тому її розмір повинен оцінюватися, головним чином, “з огляду на особу обвинуваченого, його майно та його стосунки з особами, які мають надати гарантію, іншими словами, на ступінь впевненості в тому, що перспектива втрати гарантії або позову проти гарантів у разі його неявки на судовий розгляд буде достатнім стримуючим фактором для того, щоб розвіяти будь-яке бажання обвинуваченого втекти”. Крім того, сума застави повинна бути належним чином обґрунтована в ухвалі про призначення застави (Mangouras V. Spain (28.09.2010). п.78,80).
Заслухавши доводи сторін суд вирішив відмовити в задоволенні апеляційної скарги сторони захисту та залишити ухвалу суду I інстанції без змін.
Враховуючи все вищезазначене, ознаки порушень права на справедливий суд, експерти IAC ISHR рекомендують продовжити моніторинг даного кримінального провадження.
