27 грудня 2024 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання по справі №991/11303/24 відносно Залужного В.Б. якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364; ч.3 ст.358; ч.2, 4 ст.368-4 КК України (зловживання владою або службовим становищем; підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів; підкуп особи, яка надає публічні послуги). На засіданні був присутній підозрюваний, захисники, прокурор та головуючий суддя Маслов В.В. 

Основним предметом розгляду було клопотання прокурора щодо продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів із можливістю внесення застави в 9 мільйонів гривень та покладенням додаткових процесуальних обов’язків на підозрюваного. За результатами розгляду, суд вирішив задовольнити клопотання прокурора частково: продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів із можливістю внесення застави 9 мільйонів гривень, та не призначати додаткових процесуальних обов’язків щодо підозрюваного.

Під час моніторингу даного судового засідання спостерігачами IAC ISHR було зафіксовано ряд обставин, які можуть свідчити про наявність порушення права на справедливий суд в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – ЄКПЛ).

По-перше, на початку засідання сторона захисту вчергове заявила про відвід прокурора, посилаючись на його упередженість. Адвокати зазначили, що в ході досудового розслідування обвинувачення отримало доступ до приватного спілкування підозрюваного з його адвокатом, що призвело до розкриття адвокатської таємниці. Захисники стверджують, що значна частина ризиків, на які посилається прокурор, обґрунтована інформацією, отриманою саме з цього конфіденційного спілкування. Прокурор заперечив наявність будь-яких порушень, стверджуючи, що діяв у межах своїх повноважень та відповідно до закону. Суд відхилив заяву про відвід прокурора, визнавши відсутність підстав для задоволення відповідного клопотання.

З огляду на викладене, виникають серйозні питання стосовно дотримання права на захист та принципу рівності сторін у судовому процесі. Адвокатська таємниця є фундаментальним елементом правового захисту, а її порушення створює ризик нерівності сторін у процесі, що суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово підкреслював, що адвокати повинні мати можливість вільно виконувати свої професійні обов’язки, зокрема підтримувати конфіденційність спілкування зі своїми клієнтами, без будь-якого необґрунтованого втручання з боку державних органів. Крім того, листування з адвокатами, незалежно від того, чи стосується воно запланованого або незавершеного провадження, чи має загальний характер, в принципі є привілейованим згідно зі статтею 8 Конвенції. Її рутинна перевірка, особливо особами або органами влади, які можуть мати безпосередній інтерес до предмета, що міститься в ній, не відповідає принципам конфіденційності та професійної таємниці, що стосуються відносин між адвокатом та його клієнтом (Amazli v. Azerbaijan, п. 35-36). Експерти моніторингової місії IAC ISHR зауважують, що неправомірне втручання у конфіденційне листування не тільки підриває довіру між адвокатом і клієнтом, а й ставить під сумнів правомірність використання такої інформації в подальших процесуальних рішеннях. Більше того, відсутність мотивованої оцінки цих обставин з боку суду створює враження, що питання про дотримання адвокатської таємниці залишилося поза увагою, що, у свою чергу, може викликати обґрунтовані сумніви у справедливості судового розгляду.

Таким чином, твердження сторони захисту про порушення прав людини у вигляді втручання в конфіденційне спілкування не можуть бути визнані однозначно необґрунтованими. У цьому контексті експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що це не вперше, коли у рамках цього кримінального провадження спостерігачі фіксують можливе порушення статті 8 Європейської конвенції про права людини. Окреме занепокоєння викликає реакція суду на доводи захисників, а точніше її відсутність. Суд систематично не надає оцінки доводам сторони захисту про можливе порушення прав людини у зв’язку з проведенням негласної слідчої (розшукової) дії. Такий підхід суду може породжувати сумніви у забезпеченні обвинуваченому права на справедливий судовий розгляд, що, у свою чергу, має серйозні наслідки для довіри до правосуддя та дотримання принципу рівності сторін у процесі

По-друге, прокурор виклав перелік ризиків, які, на його думку, обґрунтовують необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави щодо підозрюваного. Проте зміст цих ризиків та їх обґрунтування виявляється практично ідентичним тим, що були зазначені у попередньому клопотанні прокурора кількома місяцями раніше. Слідство стверджує, що ризики у кримінальному провадженні не зменшилися, а залишаються актуальними.

Варто зауважити, що, попри твердження сторони обвинувачення про актуальність ризиків, сам прокурор у поточному клопотанні зменшив їх кількість порівняно з попереднім зверненням до суду. Це, у поєднанні з тим, що наведені обґрунтування мають ознаки стандартних або шаблонних конструкцій, викликає занепокоєння щодо можливого порушення статті 5 ЄКПЛ. Особливе значення це питання набуває у світлі того, що йдеться про застосування найсуворішого запобіжного заходу — тримання під вартою, навіть і з можливістю внесення застави. У цьому контексті Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що використання абстрактних і стереотипних повторень підстав для тримання під вартою без конкретизації фактів, які стосуються обставин конкретної справи, може свідчити про порушення пункту 3 статті 5 Конвенції(Sardar Babayev v. Azerbaijan, п.50). Крім того, важливо додати, що чим довше триває досудове тримання під вартою, тим більше обґрунтувань потрібно для переконливої демонстрації передбачуваного ризику або ризиків у разі звільнення підозрюваного з-під варти (Maassen v. the Netherlands п.62). Також, щоразу, коли суд виносить рішення щодо доцільності продовження досудового тримання під вартою, він зобов’язаний заново оцінити підстави для продовження такого запобіжного заходу. Якщо суд продовжує тримання під вартою, при цьому в обґрунтуванні кожен раз використовуючи однакові, та відверто шаблонні, формулювання, не демонструючи, що він насправді приділяє увагу плинові часу, вимоги та основна ідея п.3 ст. 5 ЄКПЛ не дотримуються (Tiron v. Romania, п.39). Враховуючи обставини справи, ми не можемо стверджувати, що прокурор належним чином обґрунтував наведені ризики, а суд заново повністю оцінив підстави для продовження такого запобіжного заходу.

По-третє, сторона захисту вказала, що в матеріалах справи відсутня ухвала суду, яка б надавала дозвіл на проведення слідством негласної слідчої (розшукової) дії. Зазначене втручання призвело до доступу слідства до приватного спілкування підозрюваного із його адвокатом, а отримані в результаті цієї дії матеріали стали основою для обґрунтування більшості ризиків, наведених прокурором у клопотанні про продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. На думку захисників, відсутність зазначеної ухвали робить отримані докази незаконними, що вимагає їхнього вилучення з матеріалів справи, а саму ухвалу – витребувати для оцінки її відповідності законодавству.

Суд, однак, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання про витребування ухвали, наголосивши, що оцінка доказів буде здійснюватися виключно на основі матеріалів, поданих сторонами самостійно.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на те, що хоча стаття 6 ЄКПЛ гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює жодних правил щодо прийнятності доказів як таких, що, в першу чергу, є предметом регулювання національного законодавства. Суд зазначає, що існує різниця між допустимістю доказів та правами захисту щодо доказів, які фактично були подані до суду. Існує також відмінність між останнім (тобто чи були належним чином забезпечені права на захист щодо отриманих доказів) та подальшою оцінкою цих доказів судом після завершення провадження. З точки зору права на захист, питання за статтею 6 ЄКПЛ можуть, таким чином, виникати щодо того, чи були докази, надані на користь або проти обвинуваченого, представлені таким чином, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд.  При визначенні того, чи було провадження в цілому справедливим, необхідно враховувати, чи були дотримані права захисту. Зокрема, необхідно з’ясувати, чи була заявнику надана можливість оскаржити достовірність доказів та заперечувати проти їх використання. Крім того, необхідно враховувати якість доказів, у тому числі те, чи ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їх достовірність або точність (Ayetullah Ay V. Turkey п.125-126). З огляду на обставини цієї справи, виникають об’єктивні сумніви щодо того, чи мала сторона захисту реальну можливість належним чином оскаржити докази, отримані внаслідок втручання в приватне спілкування, які прокурор використав для обґрунтування ризиків. Це може свідчити про порушення статті 6 Конвенції у контексті забезпечення рівності сторін та права на справедливий розгляд.

По-четверте, сторона захисту звернула увагу суду на те, що розмір застави в 9 мільйонів гривень є фактично непомірним для підозрюваного, враховуючи його фінансовий стан. Адвокати вказали, що річний дохід підозрюваного становить близько 240 тисяч гривень, а все його майно наразі перебуває під арештом. Захист також звернув увагу, що суд у попередній ухвалі обґрунтував таку суму застави наявністю у підозрюваного “прихованих активів”, однак не надав жодних конкретних доказів на підтвердження цього твердження.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що непропорційно високий розмір застави, який особа не може сплатити, фактично дорівнює відмові у звільненні під заставу, що може свідчити про порушення принципу пропорційності у контексті статті 5 § 3 ЄКПЛ, яка гарантує, що тримання під вартою не повинно бути необґрунтовано тривалим, а підозрюваний має право на звільнення під заставу за умови надання адекватних гарантій. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що розмір застави повинен визначатися з урахуванням індивідуального становища особи, зокрема її фінансових можливостей. Окрім того, гарантія, передбачена пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування збитків, а, зокрема, явку обвинуваченого на слухання. Крім того, сума застави повинна бути належним чином обґрунтована в ухвалі про призначення застави (Mangouras V. Spain (28.09.2010). п.78,80). Враховуючи обставини справи, експерти моніторингової місії IAC ISHR не вважають сумніви сторони захисту щодо справедливості визначення розміру застави явно необґрунтованими.

З огляду на це, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за доцільне звернути увагу на можливі ризики недотримання стандартів права на захист (п. 3 ст. 6 ЄКПЛ), права на повагу до приватного та сімейного життя (ст. 8 ЄКПЛ), а також загальних гарантій справедливого судового розгляду (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ).