13 березня 2025 року в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду в рамках кримінального провадження № 52023000000000459 відбувся розгляд апеляційної скарги сторони захисту на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 19.02.2025 щодо продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави в 6 мільйонів гривень відносно Залужного В.Б. якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364; ч.3 ст.358; ч.2, 4 ст.368-4 КК України (зловживання владою або службовим становищем; підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів; підкуп особи, яка надає публічні послуги). На засіданні був присутній підозрюваний (через відеозв’язок), захисник, прокурор та колегія суддів з Чорненькою Д.С., Панаідом І.В. та головуючим Боднарем С.Б.

Сторона захисту у своїй апеляційній скарзі просила суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання прокурора та, навпаки, задовольнити клопотання захисту про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Захисник обґрунтовувала свою апеляційну скаргу наступними доводами:

• підозрюваний перебуває під вартою вже шість місяців, протягом яких рівень процесуальних ризиків знизився. Наразі сторона обвинувачення та суд першої інстанції вбачають наявність трьох ризиків, тоді як на момент обрання запобіжного заходу їх було п’ять;
• обґрунтування ризику переховування від органів досудового розслідування та суду фактично копіюється з ухвали в ухвали, без додаткових пояснень, з абстрактними формулюваннями та загальними поняттями (що підтверджується долученими матеріалами);
• у вересні 2024 року, за два місяці до призначення чинного запобіжного заходу, всі процесуальні обов’язки, покладені на підозрюваного, втратили силу. Водночас він не вчиняв жодних спроб ухилитися від правосуддя та демонстрував належну процесуальну поведінку; 
• ризик впливу на свідків не має достатнього обґрунтування та зводиться до гіпотетичної можливості такого впливу без наведення конкретних обставин, що його підтверджують;
• визначений розмір застави є непомірним та фактично робить діючий запобіжний захід безальтернативним;
• сторона обвинувачення обґрунтовує необхідність продовження чинного запобіжного заходу матеріалами, отриманими в результаті негласних слідчих (розшукових) дій, проведених із суттєвими порушеннями прав людини, зокрема шляхом незаконного втручання у приватне спілкування підозрюваного з його адвокатом.

Захист також наголосив, що, враховуючи визначені стороною обвинувачення ризики, більш м’який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту зможе забезпечити виконання процесуальних обов’язків. Крім того, захисник додатково звернув увагу, що за час знаходження підозрюваного під вартою, сторона обвинувачення не навела нові обставини, які б вимагали подальшого знаходження Залужного В.Б. під вартою, а навпаки, прокурор у засіданнях, які мали місце в суді першої інстанції підтверджував, що обсяг ризиків зменшився. 

Прокурор у свою чергу зазначив, що на його думку, варто залишити скаргу сторони захисту без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції в силі. Свою позицію він обґрунтував наступними доводами:

• ризики ґрунтовно доведені;
• при призначенні запобіжного заходу в вигляді лише застави, підозрюваний порушив покладені процесуальні обов’язки;
• розмір застави було визначено із урахуванням майнового стану підозрюваного та причетністю до злочину із вчиненням дій щодо незаконного збагачення, крім того, розмір застави було зменшено уже три рази; 
• є обгрунтована підозра щодо причетності до вчинення злочину.

Суд, заслухавши доводи сторін, вирішив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу сторони захисту – без задоволення.

Враховуючи вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за потрібне виділити такі ключові моменти, які згідно з практикою ЄСПЛ можуть розглядатися як потенційні порушення права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 ЄКПЛ, та права на свободу й особисту недоторканність (стаття 5) Європейської конвенції з прав людини.

Стосовно ризиків. Перш за все, слід звернути увагу на те, що прокурор у судових засіданнях першої інстанції неодноразово визнавав зменшення обсягу ризиків. Водночас обґрунтування цих ризиків залишається незмінним протягом шести місяців утримання підозрюваного під вартою. Це свідчить про те, що слідство за цей період не навело жодних нових обставин, а продовження запобіжного заходу ґрунтується на тих самих доводах, що й на початковому етапі. Враховуючи зазначене, виникають об’єктивні сумніви щодо обґрунтованості тримання під вартою, а також ознаки автоматичного продовження цього запобіжного заходу без належного перегляду його необхідності в межах даного кримінального провадження. З цього приводу ЄСПЛ зазначає, що розумність тривалості досудового тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці. Законність тривалого тримання обвинуваченого під вартою повинна оцінюватися в кожному випадку на підставі фактів та особливостей справи. Тривале ув’язнення є виправданим у конкретній справі лише за наявності конкретних вказівок на реальну потребу в суспільних інтересах, яка, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над правилом поваги до особистої свободи, викладеним у статті 5 Конвенції. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, презумпція завжди на користь звільнення. До винесення обвинувального вироку обвинувачений повинен вважатися невинуватим, і основна мета аналізованого положення полягає у тимчасовому звільненні, як тільки подальше тримання під вартою перестає бути розумним. Влада повинна висунути відповідні та достатні підстави для виправдання тримання під вартою, такі як ризик втечі, ризик тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризик змови, ризик повторного вчинення злочину, ризик порушення громадського порядку або необхідність захисту особи, до якої застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Існування таких ризиків має бути належним чином встановлено, а аргументація органів влади з цього приводу не може бути абстрактною, загальною або стереотипною. Національні судові органи в першу чергу повинні забезпечити, щоб у кожній конкретній справі досудове ув’язнення обвинуваченого не перевищувало розумного строку. З цією метою вони повинні, з належним урахуванням принципу презумпції невинуватості, вивчити всі обставини, які можуть виправдати або виключити існування вимоги суспільного інтересу, що виправдовує відступ від правила, викладеного в статті 5, і взяти їх до уваги у своїх рішеннях щодо клопотань про розширення. За умови, що підстави, про які йдеться, є “відповідними” і “достатніми”, Суд також повинен визначити, чи проявили компетентні національні органи “особливу ретельність” при здійсненні провадження. Органи влади повинні переконливо довести, що кожен період тримання під вартою, яким би коротким він не був, був виправданим. Вирішуючи питання про те, чи слід звільнити особу або тримати її під вартою, органи влади повинні розглянути, чи немає інших засобів забезпечити її явку до суду. Досудове тримання під вартою має бути необхідним (Gomes Costa v. Portugal, п. 72-79). 

Більше того, варто повторно наголосити, що щоразу, коли суд виносить рішення щодо доцільності продовження досудового тримання під вартою, він зобов’язаний заново оцінити підстави для продовження такого запобіжного заходу. “Якщо суд продовжує тримання під вартою, при цьому в обґрунтуванні кожен раз використовуючи однакові, та відверто шаблонні, формулювання, не демонструючи, що він насправді приділяє увагу плинові часу, вимоги та основна ідея п.3 ст. 5 ЄКПЛ не дотримуються ” (Tiron v. Romania, п.39). 

Враховуючи, що прокурор неодноразово визнавав зменшення обсягу ризиків під час перебування підозрюваного під вартою, а суд не розглядає можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу, виникають сумніви щодо дотримання гарантій, передбачених статтею 5 Конвенції. Крім того, сторона захисту неодноразово піднімала питання про шаблонність і абстрактність ризиків, наведених стороною обвинувачення як у суді першої інстанції, так і в апеляційній, проте немає ознак того, що суд справді надав цим доводам належну оцінку. 

Експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне повторно звернути увагу на те, що між моментом, коли сторона обвинувачення зафіксувала створення спільного чату за участі підозрюваних Залужного В.Б. та Филя С.В., і призначенням запобіжного заходу минув місяць. У цей період до підозрюваних не було застосовано жодних обмежувальних заходів, однак вони з’являлися на судові засідання та не вчиняли процесуальних порушень. З огляду на принципи, викладені в статті 5 ЄКПЛ та практику ЄСПЛ, у контексті застосування запобіжного заходу ключове значення має оцінка наявних ризиків, зокрема ризику ухилення від правосуддя. Той факт, що підозрювані добровільно виконували свої процесуальні обов’язки упродовж місяця без будь-яких обмежень, є важливою обставиною, яка потребує належної оцінки.

При цьому недовіра до підозрюваного, про яку прокурор особисто повідомив спостерігача IAC ISHR, сама по собі не може вважатися достатньою підставою для застосування виняткового заходу у вигляді тримання під вартою. Враховуючи, що цей запобіжний захід уже застосовується понад шість місяців, залишається відкритим питання щодо його обґрунтованості та відповідності критеріям, встановленим статтею 5 Конвенції та судовою практикою ЄСПЛ. У звязку з цим, експерти моніторингової місії IAC ISHR відзначають, що ознаки порушення п.3 ст. 5 ЄКПЛ неодноразово фіксувалися як в апеляційній, так і в суді першої інстанції та фактично набули системного характеру.

Стосовно обґрунтованості розміру застави. При застосуванні діючого запобіжного заходу ухвалою суду від 06.11.2024 також була передбачена альтернатива у внесенні застави розміром 10 мільйонів гривень. У подальшому розмір застави зменшувався, і на даний момент складає 6 мільйонів гривень. За твердженнями сторони захисту визначений розмір застави все ще залишається непосильним для підозрюваного, що робить застосований запобіжний захід фактично безальтернативним. Свою позицію сторона захисту обґрунтовує фактичним майновим станом підозрюваного,  що свідчить про неспроможність останнього внести вищезазначену суму. 

Також варто додати, що суд першої інстанції обґрунтовує такий розмір застави підозрою в причетності Залужного В.Б. до злочину, що має характер незаконного збагачення, а тому і можливою наявністю прихованих активів. Тим не менш, варто звернути увагу, що Залужний В.Б. підозрюється в діянні, яке було вчинене в співучасті з сумою незаконного збагачення в 16 тисяч гривень. Також, сторона обвинувачення неодноразово зазначала, що тільки такий розмір застави, дозволить в повній мірі забезпечити виконання підозрюваним покладених процесуальних обов’язків, так як уже був факт порушення таких обов’язків. З цього приводу також варто зазначити, що можливе порушення процесуальних обов’язків сторона обвинувачення обґрунтовує інформацією, отриманою внаслідок проведення НСРД шляхом втручання у приватне спілкування підозрюваного та його захисника, яке, згідно з Конвенцією, визнається, що визнається Конвенцією як  “привілейоване спілкування” та таке, що вимагає посиленого захисту. Враховуючи ці обставини, то виникають сумніви щодо того, що розмір застави були визначено належним чином, а суд надав оцінку вищезазначеним обставинам.

З приводу належного визначення розміру застави ЄСПЛ нагадує, що гарантія, передбачена пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликана забезпечити присутність обвинуваченого/підозрюваного на судовому засіданні. Таким чином, розмір застави повинен встановлюватися з урахуванням майна затриманого і з належним урахуванням того, наскільки перспектива його втрати буде достатнім стримуючим фактором для того, щоб розвіяти будь-яке бажання обвинуваченого втекти. Оскільки йдеться про основоположне право на свободу, гарантоване статтею 5, органи влади повинні з такою ж ретельністю підходити до визначення відповідної застави, як і до вирішення питання про те, чи є необхідним подальше тримання під вартою. Крім того, сума застави повинна бути належним чином обґрунтована в рішенні про призначення застави і повинна враховувати можливості обвинуваченого (Bluks Savickis v. Latvia, п. 37). Варто додатково наголосити, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що в першу чергу  гарантія, передбачена п. 3 ст. 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування збитків, а, зокрема, явку обвинуваченого на слухання. 

Також відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції належним чином проаналізував та оцінив зазначені обставини. Більше того, виявлені порушення у цьому кримінальному провадженні набули системного характеру.

З огляду на вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що у даному кримінальному провадженні наявні ознаки порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ), зокрема через автоматичне продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також сумнівну обґрунтованість його застосування (п. 3 ст. 5 ЄКПЛ). Окрім того, втручання у приватне спілкування підозрюваного та його захисника може свідчити про порушення права на повагу до приватного життя (ст. 8 ЄКПЛ).