5 травня 2025 року в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду в рамках кримінального провадження № 52023000000000459 відбувся розгляд апеляційної скарги сторони захисту на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 17.04.2025 щодо продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави в 3 мільйони гривень відносно Залужного В.Б. якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364; ч.3 ст.358; ч.2, 4 ст.368-4 КК України (зловживання владою або службовим становищем; підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів; підкуп особи, яка надає публічні послуги). На засіданні був присутній підозрюваний (через відеозв’язок), захисник, прокурор та колегія суддів з Чорненькою Д.С., Панаідом І.В. та головуючим Боднарем С.Б.

На початку судового розгляду апеляційної інстанції суд надав слово стороні захисту для викладення позиції щодо апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді. Захист, посилаючись на низку порушень, наполягав на необхідності скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нового рішення, яким відмовити в задоволенні клопотання прокурора та застосувати до підозрюваного менш суворий запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. У своїй аргументації захисник, зокрема, звернула увагу на те, що як у клопотаннях сторони обвинувачення, так і в судових рішеннях першої інстанції, обґрунтування необхідності застосування запобіжного заходу зводиться до повторюваних, стереотипних формулювань, які не містять індивідуалізованої оцінки ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України. Така практика, з огляду на стандарти, встановлені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, може свідчити про відсутність належної перевірки актуальності та достатності ризиків, які обґрунтовують тримання під вартою.

Окремо було наголошено на фактах, які можуть свідчити про порушення засад конфіденційності спілкування між підозрюваним і захисником. Зокрема, сторона захисту стверджувала, що в межах негласних слідчих (розшукових) дій мало місце втручання в комунікацію, яка перебуває під охороною адвокатської таємниці. Подібне втручання, з огляду на положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може порушувати право на повагу до приватного життя, а також становити істотне ускладнення для реалізації права на захист відповідно до статті 6 §3(b) і (c) Конвенції.

Крім того, захист поставив під сумнів допустимість доказів, отриманих в результаті зазначених заходів, наголошуючи на їх недопустимості у зв’язку з порушенням процесуальних гарантій. У цьому контексті захисник також звернула увагу на надмірність розміру застави, встановленої судом, що, на її думку, не забезпечує реальної альтернативи триманню під вартою і не враховує особистих обставин підозрюваного, зокрема його матеріального становища.

Як додатковий аргумент було зазначено, що підозрюваний, перебуваючи на волі, демонстрував належну процесуальну поведінку, з’являвся до органу досудового розслідування та суду, не перешкоджав слідству, що, відповідно до стандартів Суду, може бути підставою для застосування більш м’якого запобіжного заходу.

Прокурор, у свою чергу, заявив, що вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, пославшись на свою письмову позицію, та просив суд залишити ухвалу без змін.

Суд, заслухавши сторони ухвалив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

З урахуванням наведених обставин, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за доцільне звернути увагу на низку ключових аспектів, які, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, можуть свідчити про потенційні порушення фундаментальних гарантій, передбачених статтями 5 і 6 Європейської конвенції з прав людини — зокрема, права на свободу та особисту недоторканність, а також права на справедливий судовий розгляд.

Щодо ризиків. ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що з плином часу ризики, які обґрунтовують тримання під вартою, мають зменшуватися, і для їх підтримки необхідна переконлива аргументація. Абстрактні чи шаблонні формулювання без аналізу конкретних обставин не відповідають вимогам Конвенції. В межах цього провадження експерти моніторингової місії IAC ISHR зафіксували повторюваність аргументації обвинувачення, яку суди не аналізували належним чином у динаміці, всупереч стандартам ЄСПЛ.

З п’яти первинних ризиків наразі підтримуються лише три, а розмір застави поступово знижується, що свідчить про зменшення рівня ризиків. Відсутність належної переоцінки з боку суду може становити порушення статті 5 §3 Конвенції, яка вимагає не лише законності, а й постійної перевірки доцільності тримання під вартою.

У справі Mukhtarli v. Azerbaijan and Georgia (§205) ЄСПЛ встановив порушення через шаблонні формулювання, без прив’язки до фактів справи. Аналогічну позицію Суд висловив у Karaca v. Turkey (§139): ризики мають бути належно встановлені, аргументація не може бути загальною.

Тривалість тримання під вартою також є ключовим фактором — чим довше воно триває, тим вагомішими мають бути підстави (Maassen v. The Netherlands, §62). Сама тяжкість обвинувачення або можливого покарання не виправдовує тривалого тримання під вартою. У справі K.P. v. Poland (§97) Суд наголосив, що ризик тиску на свідків має ґрунтуватися на конкретних фактах, а не лише на ймовірності суворого вироку.

Стосовно втручання в приватне спілкування. У межах цього кримінального провадження сторона обвинувачення під час НСРД отримала доступ до приватного спілкування підозрюваного з його захисником. Отриману інформацію використано для обґрунтування тримання під вартою. Це може становити порушення статті 8 ЄКПЛ, яка захищає конфіденційність усіх форм приватного спілкування, включаючи електронне листування та адвокатську таємницю.

ЄСПЛ у Macharik v. The Czech Republic (пп. 30–32) наголосив, що закон має чітко визначати межі дискреції влади при втручанні в приватне життя та забезпечувати захист від свавілля. У Amazli v. Azerbaijan (пп. 35–36) Суд підкреслив, що листування з адвокатом, незалежно від його змісту, є привілейованим, а його рутинна перевірка особами, зацікавленими у справі, суперечить принципам конфіденційності.

На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, використання такої інформації як доказу також може поставити під сумнів дотримання гарантій справедливого судового розгляду за статтею 6 Конвенції.

Щодо обґрунтованості визначеного розміру застави. Суд першої інстанції, визначаючи розмір застави, посилався на ймовірну наявність у підозрюваного прихованих активів, однак обвинувачення так і не надало жодних доказів на підтвердження цього. При цьому сам суд встановив сукупний дохід підозрюваного за 2015–2023 роки у розмірі 240 175 грн, тоді як ймовірний дохід від інкримінованого правопорушення становив лише 16 тис. грн. Це ставить під сумнів адекватність оцінки фінансового стану підозрюваного.

Моніторинг також зафіксував непослідовність у визначенні суми застави: після кожного засідання суд знижував її розмір, посилаючись на ті самі обставини. Таке коливання у підходах може мати наслідком ускладнення розуміння застосованого принципу пропорційності.

Апеляційна інстанція, як відмічають спостерігачі IAC ISHR, не продемонструвала всебічного аналізу доводів захисту та належної оцінки фінансових можливостей підозрюваного, як цього вимагає стаття 5 Конвенції.

ЄСПЛ у справі Mangouras v. Spain (пп. 78, 80) наголосив, що мета застави – не покарання чи компенсація, а забезпечення явки до суду. У справі Bluks Savickis v. Latvia (п. 37) Суд підкреслив, що питання визначення суми застави потребує не меншої уваги, ніж вирішення питання про тримання під вартою, і має враховувати матеріальне становище особи.

Враховуючи все вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR, вважають, що в рамках даного судового процесу є ознаки порушення права на повагу до приватного життя (ст. 8 ЄКПЛ) та обґрунтованості досудового тримання під вартою (автоматичне продовження тримання під вартою) (п.3 ст.5 ЄКПЛ).