19 лютого 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбувся розгляд клопотання прокурора щодо продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 52023000000000459 відносно Залужного В. Б. якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364; ч.3 ст.358; ч.2, 4 ст.368-4 КК України (зловживання владою або службовим становищем; підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів; підкуп особи, яка надає публічні послуги). На засіданні був присутній підозрюваний, захисники, прокурор та головуючий суддя Маслов В.В. 

Спостерігачі IAC ISHR зазначають, що хід цього засідання, включаючи рішення суду, майже повністю повторює перебіг засідання у справі Филя С.В. раніше того ж дня.

Основний предмет розгляду судового засідання було клопотання прокурора щодо продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Також, сторона  захисту подала клопотання щодо зміни діючого запобіжного заходу на домашній арешт.

Головуючий суддя ухвалив провести спільний розгляд цих двох клопотань.

На початку судового засідання адвокати подали відвід прокурору через сумніви в його неупередженості. Зокрема, захисники зауважили, що прокурор, як процесуальний керівник, фактично санкціонував незаконні дії детектива при проведенні негласної слідчої дії (далі – НСРД), внаслідок якої відбулось порушення прав підозрюваного та гарантій адвокатської діяльності (факт порушення прав адвокатів зафіксував комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ).

Прокурор у свою чергу зазначив, що захисники неодноразово подавали до суду відводи стосовно нього з тих же обставин, що були наведені і цього разу, і, враховуючи що суд неодноразово оцінював вищенаведені обставини, даний відвід не підлягає задоволенню.

Суд, заслухавши сторони, вирішив залишити відвід без розгляду.

У подальшому суд надав час прокурору для обґрунтування свого клопотання щодо продовження строків запобіжного заходу.

Прокурор зазначив, що інтенсивність ризиків зменшилась, проте вони досі продовжують існувати та залишаються незмінними протягом дії запобіжного заходу. Крім того, прокурор окремо наголосив, що жоден інший, більш м’який запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного. Враховуючи вищезазначене, прокурор просив продовжити запобіжний захід на 60 днів із зменшенням застави до 8 мільйонів гривень

Сторона захисту в свою чергу зазначила, що при черговому продовженні діючого запобіжного заходу, сторона обвинувачення не навела нових обставин, які виправдовували б подальше тримання під вартою. Більше того, захисники звертають увагу суду, що обґрунтування зазначених прокурором ризиків є незмінним та ідентичним минулим клопотанням прокурора щодо продовження строків запобіжного заходу. Також захисники окремо наголосили, що розмір визначеної застави є непомірним для підозрюваного, і можливе його зниження навіть до 6 мільйонів гривень означатиме, що враховуючи доходи підозрюваного, йому доведеться працювати 30 років, щоб виплатити такий розмір застави.

У подальшому адвокати подали ще три клопотання, аналогічні клопотанням, поданим при вирішенні питання запобіжного заходу Филю С.В.:

• клопотання про виклик до суду одного з ключових свідків (для спростування будь-яких сумнівів існування ризику впливу на свідка);
• клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими (так як вони були отримані внаслідок порушення прав підозрюваного та гарантій адвокатської діяльності);
• клопотання про витребування додатків до матеріалів клопотання прокурора (щоб суд всебічно та об’єктивно оцінив усі обставини щодо продовження даного запобіжного заходу).

У всіх трьох клопотаннях головуючий суддя прийняв аналогічні рішення –  відмовити в задоволені.

У кінці засідання, заслухавши доводи сторін, суд ухвалив задовольнити клопотання прокурора частково: продовжити строк запобіжного заходу на 60 днів та зменшити розмір застави до 6 мільйонів гривень. Таким чином клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, суд не задовольнив.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують на тому, що не можна ототожнювати різних обвинувачених, оскільки кожен має право на індивідуальне оцінювання його справи та захист від можливого несправедливого процесу. Кожен обвинувачений має право на індивідуальний судовий процес і щоб його справа була розглянута на основі відповідних доказів, без їхнього автоматичного перенесення на інших обвинувачених.

 Враховуючи вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за потрібне виділити такі ключові моменти, які згідно з практикою ЄСПЛ можуть розглядатися як потенційні порушення права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 ЄКПЛ, та права на свободу й особисту недоторканність (стаття 5) Європейської конвенції з прав людини.

Стосовно ризиків. Провівши аналіз клопотання прокурора щодо продовження строків запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою, експерти моніторингової місії IAC ISHR зауважують, що доводи прокурора мають ознаки стереотипного та абстрактного повторення низки підстав, які необхідні для тримання під вартою. У той же час відсутні конкретні факти, які б підтверджували існування кожного з ризиків. Також, аналіз підтверджує той факт, що доводи слідства стосовно існування ризиків повністю збігаються із такими ж доводами при минулому продовженні тримання під вартою. З огляду на ці обставини доречно буде звернути увагу на рішення ЄСПЛ у справі “Eldar Hasanov v. Azerbaijan”, в якому ЄСПЛ визнав, що використання стандартного шаблону при обґрунтування ризиків є порушенням Конвенції: “Суд зазначає, що у своїх рішеннях про продовження строку тримання заявника під вартою національні суди використовували стандартний шаблон і обмежилися абстрактним і стереотипним повторенням низки підстав для тримання під вартою, не наводячи жодних обґрунтувань, чому вони вважали ці підстави релевантними для справи заявника. Вони не згадали жодних фактів, характерних для справи заявника, які мали відношення до цих підстав, і не підкріпили ці підстави відповідними та достатніми причинами. З огляду на вищенаведені міркування ЄСПЛ дійшов до висновку, що правове питання, порушене за пунктом 3 статті 5 Конвенції у цій справі, оскільки воно стосується продовження строку досудового тримання заявника під вартою, і він не вбачає жодного факту чи аргументу, здатного переконати його дійти іншого висновку. Тому Суд вважає, що органи влади не навели “відповідних” та “достатніх” підстав для продовження досудового тримання заявника під вартою (п. 136 -137). Враховуючи все вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що в даному процесі є ознаки “автоматичного” продовження тримання під вартою (ідентичні ризики та обставини в обґрунтуванні кожного з клопотань щодо продовження строків запобіжного заходу; фактично відсутність повторної оцінки судом таких обставин при кожному обґрунтуванні). 

ЄСПЛ з цього приводу наголошує, що автоматичне продовження строку тримання під вартою суперечить гарантіям, викладеним у пункті 3 статті 5 (Tase v. Romania, п. 36). У цій же справі ЄСПЛ категорично не погодився з процесуальними діями суду: “У цій справі Суд вважає, що національний суд п’ять разів продовжував строк тримання заявника під вартою, використовуючи ту саму формулу та не надаючи детального обґрунтування причин своїх рішень. Суд не може погодитися з твердженням Уряду про те, що відсутність обґрунтування у рішеннях суду була доповнена наявними у справі доказами. Він повторює, що лише шляхом надання вмотивованого рішення може бути забезпечений громадський контроль за здійсненням правосуддя“ (Tase v. Romania, п. 37). 

Стосовно обґрунтованості розміру застави. Враховуючи майновий стан підозрюваного, його офіційні доходи, а також те, що суд при обґрунтуванні розміру застави використовує ідентичні формулювання (про наявність прихованих статків, внаслідок підозри у вчиненні злочину, який передбачає незаконне збагачення), які використовується стосовно іншого підозрюваного в рамках даного кримінального провадження Филя С.В., виникають об’єктивні сумніви стосовно того, що суд належним чином оцінив майновий стан підозрюваного та не ототожнює Залужного В.Б. із іншим підозрюваним Филем С.В. щодо обґрунтування розміру застави. 

Окрім того дані щодо майна, які були надані суду (земельна ділянка в 0,06 га в Полтавській області, недобудований будинок, автомобіль 2010 року випуску та частки статутного капіталу у двох ТОВ на загальну суму 40.000 грн) не змогли переконати об’єктивного спостерігача від моніторингової місії IAC ISHR у співрозмірності заставі у 6.000.000 грн (близько 136 тис. євро). 

Експерти моніторингової місії IAC ISHR вказують, що надмірно висока сума застави, яка є недосяжною для сплати особи, по суті, прирівнюється безальтернативності щодо призначення найсуворішого запобіжного заходу. Дослівно з клопотання прокурора: “Вказані обставини вказують на можливість отримання Залужним В.Б. в тому числі не офіційних доходів на відкриті банківські рахунки”. 

Така ситуація може свідчити про порушення принципу пропорційності, встановленого п. 3 ст. 5 ЄКПЛ. Ця норма закріплює, що тримання під вартою не має бути невиправдано затяжним, а обвинувачений має право на звільнення під заставу за умови надання обґрунтованих гарантій. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що розмір застави має враховувати індивідуальні обставини особи, зокрема її матеріальний стан. Також зазначено, що мета застави за статтею 5 Конвенції полягає не в компенсації збитків, а в забезпеченні явки підозрюваного до суду. Крім цього, сума має бути чітко аргументована в судовому рішенні про її призначення, що підкреслювалося, зокрема, у справі Mangouras V. Spain (28.09.2010, п.78,80). Незважаючи на те, що суд зменшив розмір застави до 6 мільйонів гривень, експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть погодитись з тим, що такий розмір застави буде помірний для підозрюваного, особливо зважаючи його річні доходи в 240 тисяч гривень (сумарно за 2015-2023 роки).

Стосовно втручання в приватне спілкування. У ході досудового розслідування органи слідства отримали доступ до приватного спілкування підозрюваного та його захисника, у подальшому сторона обвинувачення використовувала матеріали, отримані з цього спілкування як обґрунтування своєї позиції. 

Стосовно цього, варто зазначити, що ЄСПЛ зазначає, що стаття 8 Конвенції захищає конфіденційність усіх обмінів інформацією, в які особи можуть вступати з метою спілкування, незалежно від змісту кореспонденції та форми, якої вона може набувати. Електронне листування, в тому числі професійного характеру, підпадає під поняття кореспонденції. А закон має вказувати обсяг будь-якого розсуду, наданого компетентним органам, і спосіб його використання з достатньою ясністю, щоб надати особі адекватний захист від свавільного втручання (Macharik v. The Czech Republic, п. 30-32). 

ЄСПЛ у своїй практиці щодо перехоплення повідомлень під час кримінальних розслідувань розробив наступні мінімальні вимоги, які повинні бути викладені в законі, щоб уникнути зловживань владою: 

(i) характер правопорушень, які можуть стати підставою для видачі ордеру на перехоплення; 

(ii) визначення категорій осіб, чиї комунікації можуть бути перехоплені; 

(iii) обмеження тривалості перехоплення; 

(iv) процедура, якої слід дотримуватися для вивчення, використання та зберігання отриманих даних; 

(v) запобіжні заходи, яких слід дотримуватися при передачі даних іншим сторонам; 

(vi) обставини, за яких перехоплені дані можуть або повинні бути стерті або знищені. 

Повноваження та процесуальні гарантії, якими володіє орган влади, мають значення для визначення ефективності засобу юридичного захисту. Таким чином, за відсутності вимоги щодо повідомлення необхідно, щоб засіб правового захисту був у розпорядженні органу, який, не обов’язково будучи судовим, є незалежним від виконавчої влади та забезпечує справедливість провадження, пропонуючи, наскільки це можливо, змагальний процес. Рішення такого органу мають бути вмотивованими та юридично обов’язковими, зокрема щодо припинення незаконного перехоплення та знищення незаконно отриманих та/або збережених матеріалів перехоплення (Romanchenko And Kharazishvili V. Georgia, п. 47- 48). 

ЄСПЛ також повторює, що оскільки будь-яке спілкування між адвокатами та їхніми клієнтами має право на посилений захист відповідно до Конвенції, для цілей статті 8 ЄКПЛ не має вирішального значення, чи уклав адвокат на момент конкретної розмови офіційний договір про юридичне представництво з клієнтом (Denysyuk and Others v. Ukraine, п. 145-146).  Крім того, листування з адвокатами, незалежно від того, чи стосується воно запланованого або незавершеного провадження, чи має загальний характер, в принципі є привілейованим згідно зі статтею 8 Конвенції. Її рутинна перевірка, особливо особами або органами влади, які можуть мати безпосередній інтерес до предмета, що міститься в ній, не відповідає принципам конфіденційності та професійної таємниці, що стосуються відносин між адвокатом та його клієнтом (Amazli v. Azerbaijan, п. 35–36). 

Враховуючи, що листування підозрюваного з адвокатом, відповідно до положень Конвенції, підпадає під посилений захист, виникають сумніви стосовно того, що таке втручання відбулось у належний спосіб та не порушує гарантії закріплені в ст. 8 ЄКПЛ.

Стосовно сумнівів в допустимості доказів. Сумніви щодо належного проведення НСРД зумовлюють об’єктивні питання і щодо допустимості відповідного протоколу. Це питання має ключове значення в межах даного кримінального провадження, особливо з огляду на те, що саме ці відомості використовуються стороною обвинувачення для обґрунтування необхідності застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Як зазначає ЄСПЛ з цього приводу, питання, на яке слід відповісти, полягає в тому, чи було провадження загалом, включно зі способом здобуття доказів, справедливим. Це вимагає аналізу наявної “незаконності” та, у випадку порушення іншого права, передбаченого Конвенцією, — визначення характеру цього порушення (Almaši V. Serbia, п. 100). Завданням ЄСПЛ відповідно до статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб оцінити справедливість процедури в цілому, беручи до уваги природу та конкретні обставини справи, зокрема те, як докази були зібрані та використані, а також як було відреаговано на можливі заперечення щодо них, що включає вивчення “незаконності” в даному випадку і, коли йдеться про порушення іншого права, захищеного Конвенцією, характеру цього порушення. Щоб визначити, чи була процедура в цілому справедливою, слід також з’ясувати, чи були дотримані права захисту. Зокрема, слід з’ясувати, чи була надана заявнику можливість оскаржити докази та заперечити проти їх використання (Severin V. Roumanie п. 71–72).

Враховуючи численні сумніви щодо дотримання прав, гарантованих ЄКПЛ у межах цього кримінального провадження, постає питання про забезпечення права на справедливий суд. Важливо підкреслити, що саме у справах, де можливі найсуворіші покарання, демократичні суспільства мають забезпечувати максимальний рівень дотримання стандартів справедливого судового розгляду (Orhan Şahi̇n v. Turkey, п. 50).

Спостерігачі IAC ISHR зауважують, що висловлювання прокурора під час особистого спілкування можуть свідчити про відсутність об’єктивного та неупередженого підходу до оцінки ризиків у даному провадженні.

Зокрема, прокурор наголосив на власній недовірі до Залужного В.Б. і Филя С.В., що, за його словами, стало підставою для визначення таких високих сум застави з метою унеможливлення порушення ними процесуальних обов’язків. Водночас аргументи щодо наявності в обвинувачених прихованих активів ґрунтуються не на встановлених фактах, а на припущеннях. Також викликає питання ситуація, коли після появи підстав для перегляду запобіжного заходу (створення спільного чату в месенджері Telegram) прокурор не ініціював терміновий розгляд цього питання, а навпаки, фактично сприяв затягуванню процесу через власну відпустку, що збіглася з відпусткою судді. Що підтверджується звітами моніторингової місії IAC ISHR справи Залужного В.Б. і справи Филя С.В. за 8.10.2024.

Важливо зазначити, що на той момент підозрювані, усвідомлюючи відповідні обставини та їх можливі наслідки, не переховувались і не вчиняли жодних дій, які могли б свідчити про порушення процесуальних обов’язків. Попри це, прокурор припустив, що тепер вони обов’язково будуть ухилятися від суду. Такі формулювання можуть свідчити про ризик ототожнення припущень із доведеними фактами, що, у свою чергу, ставить під сумнів дотримання принципу презумпції невинуватості та вимоги неупередженості у кримінальному провадженні.

Враховуючи все вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR, вважають, що в даному кримінальному провадженні є ознаки порушення права на справедливий суд (п.1 ст.6 ЄКПЛ), автоматичного продовження тримання під вартою та обґрунтованості досудового тримання під вартою (п.3 ст.5 ЄКПЛ), права на захист (п.3 ст.6 ЄКПЛ), порушення права на повагу до приватного життя (ст. 8 ЄКПЛ).