07. 09. 2026
18 серпня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у межах кримінального провадження № 62019000000000639 (справа № 991/3949/25) стосовно колишнього Голови АРМА Янчука Антона Володимировича, колишнього генерального директора державного підприємства «СЕТАМ» Вишньова Віктора Михайловича, колишнього начальника управління менеджменту активів центрального апарату АРМА Різника Віталія Сергійовича, а також Багнюка Ігоря В’ячеславовича, Довбенка Андрія Миколайовича, Різник Ольги Олександрівни, Різника Юрія Сергійовича, Коронського Олексія Ігоровича, оцінювачів майна Варуші Миколи Сергійовича та Кудлая Андрія Вікторовича, яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 та ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 2, ч. 3 та ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 361 (у редакції, чинній до 02.04.2022), ч. 1 ст. 361-2, ч. 2 ст. 364 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, підроблення документів та їх використання, несанкціоноване втручання в роботу комп’ютерних мереж та систем, несанкціонований збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, зловживання владою або службовим становищем). У засіданні брали участь обвинувачені (частково у режимі відеоконференції, при цьому щодо одного з них здійснюється спеціальне судове провадження), їхні захисники, представники цивільних позивачів, прокурор та колегія суддів на чолі з головуючою Сікорою К. О. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого судового засідання. Основним предметом цього судового засідання був розгляд клопотань сторони захисту та вирішення питань, пов’язаних із підготовкою кримінального провадження до судового розгляду.
На початку судового засідання сторона захисту заявила відвід колегії суддів. Обґрунтовуючи відповідну заяву, один із захисників зазначив, що, на його переконання, окремі процесуальні дії суду можуть ставити під сумнів його безсторонність, свідчити про сприяння стороні обвинувачення та надмірне прискорення судового розгляду на шкоду реалізації права обвинувачених на захист. Зокрема, захист звернув увагу на призначення одному з обвинувачених захисника із системи безоплатної правничої допомоги, незважаючи на наявність у нього захисників за договором, які не змогли взяти участь у попередньому судовому засіданні у зв’язку з участю в іншому судовому процесі.
Колегія суддів відмовила у задоволенні заяви про відвід, зазначивши, що наведені стороною захисту аргументи фактично зводяться до незгоди з окремими процесуальними рішеннями суду. При цьому суд наголосив, що залучення захисника із системи безоплатної правничої допомоги було спрямоване на забезпечення безперервності розгляду клопотань інших учасників провадження та, за позицією суду, не мало на меті обмеження процесуальних прав конкретного обвинуваченого.
У подальшому суд розглянув клопотання сторони захисту про повернення обвинувального акта прокурору. Під час його обговорення захисники та обвинувачені звертали увагу, зокрема, на неправильне зазначення окремих адрес, відсутність відомостей про громадянство, недостатню конкретизацію сформульованого обвинувачення, а також посилання на редакції окремих положень КК України, які, на переконання захисту, не є актуальними. Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, зазначивши, що обвинувальний акт відповідає вимогам статті 291 КПК України, містить достатні анкетні відомості про обвинувачених, а правова кваліфікація наведена відповідно до редакції кримінального закону, чинної на момент вчинення інкримінованих діянь. За результатами розгляду колегія суддів відмовила у поверненні обвинувального акта прокурору.
У межах підготовки до судового розгляду суд також з’ясував позиції учасників щодо порядку дослідження доказів, можливості проведення судового розгляду у відкритому судовому засіданні та інших організаційних питань, пов’язаних із подальшим перебігом провадження.
Окремо під час засідання сторона захисту порушила питання щодо доступу до матеріалів кримінального провадження. Один із захисників зазначив, що, за наявною у сторони захисту інформацією, їй не було відкрито значний обсяг матеріалів, зокрема близько 20 томів письмових доказів та матеріалів НСРД, які були виділені в інше кримінальне провадження та, за твердженням захисту, не відкриті у порядку статті 290 КПК України. Захист також звернув увагу, що відповідне виділене кримінальне провадження на цей час закрите, у зв’язку з чим, на його переконання, може існувати ризик втрати або знищення відповідних матеріалів.
Заслухавши позиції учасників щодо порушеного питання, колегія суддів зазначила, що питання доступу до окремих матеріалів та наслідків їх невідкриття, як правило, підлягають вирішенню під час судового розгляду по суті. Водночас з метою належної організації подальшого процесу та забезпечення його здійснення упродовж розумного строку суд надав учасникам провадження строк для подання письмових клопотань, скарг і заперечень, зазначивши, що відповідні процесуальні питання будуть розглянуті на початку судового розгляду по суті.
У зв’язку із завершенням відведеного процесуального часу судове засідання було закінчено.
З огляду на матеріали моніторингу цього кримінального провадження експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за доцільне виокремити низку процесуальних аспектів, які потребують окремої оцінки з погляду можливих ризиків недотримання гарантій, передбачених ЄКПЛ.
Щодо призначення захисника із системи безоплатної вторинної правничої допомоги варто зазначити, що право обвинуваченого на ефективну правову допомогу є однією з фундаментальних складових права на захист, гарантованого, зокрема, підпунктом «с» пункту 3 статті 6 ЄКПЛ. У випадках, коли особа не має можливості забезпечити захист обраним нею адвокатом, держава зобов’язана створити умови для надання їй реальної та ефективної правничої допомоги захисником за призначенням. Водночас у ситуації, коли обвинувачений уже має захисників за договором, призначення додаткового захисника з мотивів забезпечення безперервності судового розгляду та дотримання розумних строків потребує особливо ретельної оцінки з погляду того, чи не призводить такий підхід до фактичного обмеження права особи користуватися допомогою обраних нею захисників.
Якщо неявка захисників за договором була зумовлена об’єктивними та поважними причинами, призначення іншого захисника виключно з метою недопущення відкладення судового засідання, особливо на такій процесуально важливій стадії, як підготовче судове засідання, може породжувати питання щодо реального та ефективного характеру забезпеченого захисту. Вимога розгляду справи упродовж розумного строку є важливою гарантією справедливого судового розгляду, однак вона не повинна реалізовуватися за рахунок інших фундаментальних процесуальних прав, зокрема права на належну правничу допомогу. За таких обставин призначення захисника із системи безоплатної вторинної правничої допомоги за відсутності обраних обвинуваченим захисників може містити ознаки переважно формального забезпечення права на захист, якщо не буде встановлено, що їхня неявка була зумовлена причинами, які об’єктивно могли бути визнані неповажними.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі (Yuriy Dmitriyev v. Russia п. 91) вказує, що право на захист адвокатом за власним вибором є важливою гарантією справедливого судового розгляду, але воно не є абсолютним і може бути обмежене. Такі обмеження допустимі лише тоді, коли органи влади демонструють «відповідні та достатні» причини для ігнорування переваг обвинуваченого, в іншому випадку Суд повинен оцінити, чи обмеження негативно вплинуло на загальну справедливість провадження. Здійснюючи таку оцінку, Суд може враховувати характер провадження та застосовні професійні вимоги; обставини призначення адвоката та будь-яку можливість його оскарження; ефективність наданої допомоги; вік обвинуваченого та інші відповідні фактори.
Більше того, виконуючи свій обов’язок надавати сторонам кримінального провадження правову допомогу, коли це передбачено національним законодавством, держава повинна проявляти старанність, щоб забезпечити цим особам справжнє та ефективне здійснення прав, гарантованих статтею 6 (Khavshabova v. Georgia, п. 35).
У цьому ж контексті заслуговує на окрему увагу питання об’єктивної безсторонності суду, яке порушувалося під час розгляду заяви про відвід. Відповідно до стандартів справедливого судового розгляду, безсторонність передбачає не лише фактичну відсутність упередженості, а й таку організацію та здійснення судового процесу, за якої в учасників провадження не виникає об’єктивно виправданих сумнівів щодо нейтральності суду. Керуючи судовим засіданням та ухвалюючи процесуальні й організаційні рішення, суд має забезпечувати однаково неупереджене ставлення до всіх сторін та уникати дій, які могли б створювати враження надання процесуальної переваги будь-кому з учасників.
У цьому аспекті окремого значення набуває рішення суду про залучення захисника із системи безоплатної вторинної правничої допомоги за наявності у обвинуваченого захисників за договором та за умови, що їхня неявка, була зумовлена поважними причинами, оскільки таке рішення також має оцінюватися з погляду його необхідності, пропорційності та впливу на сприйняття суду як нейтрального арбітра. Увага до того, як процесуальні дії суду можуть об’єктивно сприйматися сторонами, має істотне значення для збереження довіри до судового розгляду та підтвердження того, що суд залишається однаково безстороннім щодо всіх учасників провадження.
Обґрунтовуючи цей підхід, слід звернути увагу на практику ЄСПЛ. Зокрема, у рішенні (Rath v. The Czech Republic п. 49) Суд нагадує, що вимога безсторонності згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції має два аспекти. По-перше, суд повинен бути суб’єктивно безстороннім, тобто жоден член суду не повинен мати особистих упереджень. Особиста безсторонність презюмується, якщо немає доказів протилежного. По-друге, суд також повинен бути безстороннім з об’єктивної точки зору, тобто він має надавати достатні гарантії, щоб виключити будь-які обґрунтовані сумніви з цього приводу.
При цьому об’єктивний критерій передбачає встановлення того, чи існують достатні гарантії, здатні виключити будь-які законні сумніви щодо неупередженості суду. Суд підкреслює, що навіть зовнішній вигляд має значення, оскільки «правосуддя має не лише здійснюватися, але й бути видимим як таке, що здійснюється» (Tsatani v. Greece, пп. 62–65). На кону стоїть довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати у громадськості.
Крім того, у межах цього судового засідання експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути окрему увагу на питання забезпечення стороні захисту доступу до матеріалів, які залишилися у виділеному кримінальному провадженні, зокрема до письмових доказів та матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій. З огляду на озвучені стороною захисту побоювання щодо можливого знищення або втрати відповідних матеріалів, це питання потребує додаткової та своєчасної оцінки з боку національного суду.
Реальна, повна та своєчасна можливість сторони захисту ознайомитися з усіма матеріалами, які можуть мати значення для формування її процесуальної позиції, є важливою складовою принципів змагальності та рівності сторін і безпосередньо впливає на загальну справедливість судового розгляду. У кримінальному провадженні сторона обвинувачення, за загальним правилом, має забезпечити захисту доступ до матеріалів, які перебувають у її розпорядженні та можуть мати значення як на користь, так і проти обвинуваченого. Особливого значення це набуває до початку судового розгляду по суті, коли сторона захисту повинна мати реальну можливість сформувати та належним чином підготувати свою позицію на основі повного обсягу доступних матеріалів. У зв’язку з цим важливо, щоб наведені захистом доводи щодо відсутності доступу до відповідних матеріалів не отримали лише формальної оцінки, а були змістовно перевірені судом з урахуванням їх можливого впливу на реалізацію права на захист та принцип рівності сторін.
З приводу цього ЄСПЛ наголошує, що термін «речові докази» не можна тлумачити вузько, в тому сенсі, що він не може обмежуватися доказами, які обвинувачення вважає доречними. Натомість він охоплює всі матеріали, що є у розпорядженні органів влади та мають потенційну доречність, навіть ті, які взагалі не були досліджені або не були визнані доречними. Нерозкриття захисту речових доказів, які містять такі деталі, що могли б дозволити обвинуваченому виправдати себе або зменшити його покарання, означатиме відмову в наданні засобів, необхідних для підготовки захисту (Yüksel Yalçınkaya v. Türkiye, п. 307).
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що в межах цього кримінального провадження фіксуються ознаки потенційних порушень права на захист, гарантованого пунктом 3 статті 6 ЄКПЛ. Відповідні ризики стосуються як забезпечення стороні захисту реального та своєчасного доступу до матеріалів, які можуть мати значення для формування її процесуальної позиції, так і можливого формального характеру призначення судом захисника без достатньої перевірки ефективності такого захисту на практиці.
З огляду на викладене справа рекомендується до подальшого моніторингу з метою формування більш повної оцінки дотримання гарантій справедливого судового розгляду та права на ефективний захист.
