12. 09. 2026
31 серпня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у справі № 991/2364/23 щодо колишнього голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг – Вовка Дмитра Володимировича; колишнього члена НКРЕКП Євдокімова Володимира Анатолійовича; колишнього заступника директора з регуляторних питань Дирекції з комерційної діяльності ТОВ «ДТЕК Енерго» Гелюха Івана Миколайовича; колишнього керівника Департаменту з регуляторних питань дирекції з комерційної діяльності ТОВ «ДТЕК Енерго» Лісового Бориса Григоровича; колишнього начальника Управління енергоринку НКРЕКП Ревенка Тараса Євгеновича; колишнього заступника начальника Управління енергоринку НКРЕКП Бутовського Володимира Олександровича; а також колишніх членів НКРЕКП: Морозової Вікторії Іванівни та Машляківського Руслана Леонідовича, які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364 та ч.2 ст. 367 КК України (зловживання владою або службовим становищем, службова недбалість). У засіданні брали участь обвинувачені (частково у режимі відеоконференції), їхні захисники (частково у режимі відеоконференції), представники цивільних відповідачів, прокурор та головуюча суддя Литвинко Т.В.
Основним предметом судового засідання було продовження дослідження письмових доказів сторони обвинувачення.
Під час засідання суд досліджував матеріали, отримані з електронних поштових скриньок окремих обвинувачених, зокрема презентації та інші файли, які сторона обвинувачення пов’язує з розробленням підходів до формування прогнозованої оптової ринкової ціни електричної енергії. Прокурор звернув увагу на те, що один із досліджуваних документів уже містив пропозиції щодо відповідної моделі розрахунку. За версією сторони обвинувачення, Гелюх І.М. брав участь у формуванні математичної моделі розрахунку, тоді як Лісовий Б.Г. — у питаннях, пов’язаних із можливим порядком її подальшого прийняття.
Аналізуючи внутрішнє пересилання відповідних документів, сторона захисту звернула увагу на коло їх адресатів та зазначила, що серед окремих учасників такого обміну відсутні Гелюх І.М., Лісовий Б.Г. та Ревенко Т.Є. Окремо захисники акцентували на датах створення та пересилання файлів. За їхніми твердженнями, частина матеріалів датована періодом, який передує моменту формування стверджуваної стороною обвинувачення змови. На думку захисту, така хронологія має бути співвіднесена з фактичною конструкцією обвинувачення та врахована при визначенні доказового значення відповідних матеріалів.
Надалі суд дослідив таблицю, отриману з електронної пошти Євдокімова В.А., яку сторона обвинувачення використовувала на підтвердження своєї позиції щодо підготовки економічно необґрунтованого, за версією обвинувачення, проєкту відповідного порядку. Сторона захисту, своєю чергою, звернула увагу на те, що досліджувана редакція документа остаточно затверджена не була, а до кінцевої редакції увійшли лише окремі її положення. Таким чином, позиції сторін відрізнялися, зокрема, щодо доказового значення проміжної редакції документа та можливості пов’язувати її зміст із документом, який був прийнятий у подальшому.
Під час подальшого дослідження електронного носія суд перейшов до матеріалів, які були додатками до експертного дослідження. Щодо одного з відповідних файлів сторона захисту звернула увагу на відсутність відомостей про його автора, поставивши питання щодо можливості достовірно встановити походження такого документа. У зв’язку з необхідністю додаткового з’ясування окремих технічних питань учасники провадження обговорили можливість виклику експерта. Суд при цьому звернув увагу на необхідність попереднього формування переліку конкретних питань, які передбачається поставити експерту, та зазначив, що в подальшому відповідного експерта буде викликано до суду.
Окрему увагу сторона обвинувачення приділила хронології підготовки кінцевої редакції проєкту порядку. За позицією прокурора, остаточний варіант відповідного документа був сформований 18 грудня 2015 року, ще до проведення відповідного засідання, а сам проєкт неодноразово пересилався між окремими учасниками. Також сторона обвинувачення звернула увагу на файл, створений приблизно за чотири дні до проведення засідання та того ж дня надісланий Лісовим Б.Г. Гелюху І.М. На переконання прокурора, сукупність таких обставин, зокрема час створення та характер обміну документами, може свідчити про попередню узгодженість дій між окремими фігурантами провадження.
У подальшому суд дослідив матеріали огляду. Сторона обвинувачення намагалася зіставити зміст відповідних документів із файлами, які раніше пересилалися між обвинуваченими, вказуючи на їх можливий взаємозв’язок. Водночас сторона захисту звернула увагу на відмінність у розмірах окремих електронних файлів та зазначила, що така технічна характеристика може свідчити про те, що йдеться не про ідентичні, а про різні файли. На думку захисників, ця обставина потребує врахування під час оцінки походження, тотожності та доказового значення відповідних електронних матеріалів.
У зв’язку з оголошенням сигналу повітряної тривоги в місті Києві судове засідання було завершено.
У контексті викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що під час моніторингу цього кримінального провадження неодноразово фіксувалися аргументовані заперечення сторони захисту щодо внутрішньої узгодженості, повноти, походження та доказового значення окремих матеріалів сторони обвинувачення (див. моніторингові звіти від 25 і 29 травня, 2 і 3 червня, 15, 17, 21 липня та 27 серпня 2026 року). Подібні за змістом заперечення були висловлені й під час цього судового засідання, зокрема щодо використання стороною обвинувачення матеріалів, датованих періодом, який, за твердженням захисту, передував моменту формування інкримінованої змови (за визначенням сторони обвинувачення), а також щодо можливого неповного відображення окремих фактичних даних.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, принципове значення у такій ситуації має не кількість окремих невідповідностей, а їхній зв’язок із фактичними обставинами, які сторона обвинувачення доводить відповідними матеріалами. Доказове значення електронного документа визначається не лише його змістом, а й можливістю достовірно встановити його походження, автора, час створення, коло осіб, які його отримували або використовували, співвідношення з іншими версіями документа та зв’язок із подіями, покладеними в основу обвинувачення. Якщо конкретні дані доказу не узгоджуються з фактом, для підтвердження якого він використовується, така невідповідність безпосередньо впливає на переконливість відповідної ланки доказової конструкції. Саме тому аргументовані заперечення щодо доказів потребують не формальної констатації їх наявності, а змістовної перевірки та мотивованої відповіді суду. Особливого значення це набуває тоді, коли йдеться не про одиничне заперечення, а про повторювані в процесі дослідження доказової бази питання щодо походження матеріалів, їхньої технічної ідентичності, хронології, повноти або відповідності фактичній версії обвинувачення. У такому випадку оцінці підлягає вже не лише надійність окремого доказу, а й внутрішня узгодженість доказової конструкції у відповідній частині.
У межах цього судового засідання експертами моніторингової місії IAC ISHR не зафіксовано обставин, які б свідчили про усунення раніше виявлених сумнівів. Навпаки, подальше безпосереднє дослідження електронних матеріалів виявило нові питання, що потребують перевірки та співвіднесення з версією обвинувачення. Враховуючи, що обов’язок доведення обставин, покладених в основу обвинувачення, належить стороні обвинувачення, такі невідповідності мають бути усунуті достатньою та узгодженою сукупністю доказів, а не компенсовані припущеннями щодо походження, змісту або доказового значення відповідних матеріалів. За таких обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR продовжують відносити відповідні матеріали до категорії «сумнівних доказів» у розумінні негативної тенденції, виокремленої за результатами моніторингу. Під цим поняттям маються на увазі докази, щодо яких у процесі судового розгляду висловлені конкретні та аргументовані сумніви, здатні впливати на їх достовірність або доказове значення, однак такі сумніви на відповідному етапі провадження не отримали переконливої відповіді, яка дозволяла б вважати їх усунутими. Такий підхід відповідає стандартам ЄСПЛ щодо оцінки справедливості кримінального провадження. Суд послідовно наголошує, що гарантовані Конвенцією права мають бути практичними та ефективними, а не теоретичними чи ілюзорними (Yüksel Yalçınkaya v. Türkiye, п. 305). Відповідно, можливість захисту оспорити доказ набуває реального процесуального значення лише тоді, коли суттєві аргументи щодо його використання та доказового значення отримують належну судову оцінку. На необхідності реальної можливості оспорювати докази та належної реакції на ключові доводи щодо доказової бази ЄСПЛ наголошував, зокрема, у справах Saakashvili v. Georgia (п. 124) та Mehmet Zeki Doğan v. Türkiye (No. 2) (пп. 80–87).
Це безпосередньо пов’язано і з якістю доказової бази, достатньої для обґрунтування обвинувального висновку. У справі Episcopo and Bassani v. Italy ЄСПЛ наголосив на необхідності достатньо переконливої, достовірної та узгодженої доказової основи та значенні принципу, відповідно до якого розумні сумніви мають тлумачитися на користь обвинуваченого (п. 121). Відтак невирішені суперечності щодо доказу набувають особливого значення тоді, коли відповідний доказ використовується для підтвердження конкретного елементу версії обвинувачення: доки така суперечність не отримала переконливого пояснення у світлі інших доказів, вона залишається частиною оцінки надійності та узгодженості доказової бази.
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR констатують, що в межах цього кримінального провадження зберігаються ознаки негативної тенденції «сумнівних доказів», яка набуває системного характеру з огляду на повторюваність аргументованих заперечень щодо різних елементів доказової бази. Подальше використання таких доказів без належної перевірки та усунення обґрунтованих сумнівів щодо їх достовірності, узгодженості та доказового значення може створити ризик порушення статті 6 ЄКПЛ у контексті презумпції невинуватості та доведення винуватості поза розумним сумнівом. Справа рекомендується до подальшого моніторингу.
