15. 06. 2026
3 червня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у справі № 991/2364/23 щодо колишнього голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг – Вовка Дмитра Володимировича; колишнього члена НКРЕКП Євдокімова Володимира Анатолійовича; колишнього заступника директора з регуляторних питань Дирекції з комерційної діяльності ТОВ «ДТЕК Енерго» Гелюха Івана Миколайовича; колишнього керівника Департаменту з регуляторних питань дирекції з комерційної діяльності ТОВ «ДТЕК Енерго» Лісового Бориса Григоровича; колишнього начальника Управління енергоринку НКРЕКП Ревенка Тараса Євгеновича; колишнього заступника начальника Управління енергоринку НКРЕКП Бутовського Володимира Олександровича; а також колишніх членів НКРЕКП: Морозової Вікторії Іванівни та Машляківського Руслана Леонідовича, які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 та ч.2 ст. 367 КК України (зловживання владою або службовим становищем, службова недбалість). У засіданні брали участь обвинувачені, їхні захисники, прокурор та головуюча суддя Литвинко Т.В.
Основним предметом судового засідання було продовження дослідження доказів сторони обвинувачення.
У межах цього судового засідання прокурор долучив презентаційні матеріали, які стосувалися визначення вартості вугілля та прогнозованих податкових навантажень. Прокурор звернув увагу, що, за версією сторони обвинувачення, відповідні пропозиції не обговорювалися на законодавчому рівні, а були предметом обговорення виключно між обвинуваченими. На переконання сторони обвинувачення, між обвинуваченими відбувалося звітування щодо відповідних розрахунків та можливих підходів до формування показників. Прокурор зазначив, що у 2015 році відповідна ціна була нижчою, однак у подальшому до розрахунків, за версією обвинувачення, були закладені завищені показники. Також прокурор наголосив, що фактично у грудні 2015 року фігуранти справи, на думку сторони обвинувачення, досягли злочинної змови.
Крім того, прокурор звернув увагу на узагальнений порядок розгляду розрахованої ОРЦ та прогнозованого тарифу. За позицією сторони обвинувачення, до відповідного розрахунку закладалися інші цінові значення, попри те, що інші показники залишалися незмінними. Прокурор наголосив, що за сталої ОРЦ здійснювалися різні варіанти розрахунків, які, на переконання сторони обвинувачення, мали забезпечити досягнення необхідного тарифного результату. За версією сторони обвинувачення, у грудні 2015 року під час підготовки відповідних документів обвинувачені планували, яким чином можливо досягти результату від застосування формули «Роттердам+». Прокурор зазначив, що метою було досягнення певного тарифу, а розрахунки, на його думку, проводилися «зворотнім шляхом». За твердженням прокурора, для легітимізації відповідного результату використовувалася формула, яка зовні надавала таким розрахункам обґрунтованого вигляду, однак фактично вони не були належним чином обґрунтовані та документально підтверджені. Водночас прокурор зазначив, що Бутовський В.О. формально діяв у межах своїх повноважень та мав право здійснювати відповідні розрахунки. Також прокурор долучав різні фінансові розрахунки та документи, які, за позицією сторони обвинувачення, мають підтверджувати штучність формування окремих показників.
Окремий блок досліджених матеріалів стосувався структури паливної складової та джерел постачання вугілля, які враховувалися на початку 2016 року. Прокурор демонстрував документи щодо джерел постачання та імпорту вугілля, зазначаючи, що відомості про фактичні поставки, відображені в документах, на думку сторони обвинувачення, не відповідали реальним обставинам. Крім того, прокурор зазначив, що перед прийняттям оптової ринкової ціни за формулою Бутовський В.О. пропонував Вовку Д.В. та Євдокімову В.А. кілька варіантів розрахунків залежно від показників рентабельності. За версією сторони обвинувачення, збільшення оптової ринкової ціни безпосередньо корелювало зі зростанням тарифу теплової генерації, а тому підвищення відповідних показників здійснювалося саме з метою досягнення необхідного тарифного результату.
Під час дослідження доказів сторона захисту неодноразово висловлювала заперечення щодо змісту та інтерпретації долучених матеріалів. Захисники звертали увагу, що частина документів, на які посилається прокурор, на їхню думку, не стосується безпосередньо формули «Роттердам+», а окремі висновки сторони обвинувачення ґрунтуються на неправильному або неповному тлумаченні відповідних обставин. Крім того, захист намагався з’ясувати методологію наведених прокурором розрахунків. На переконання сторони захисту, якщо сторона обвинувачення посилається на конкретні числові показники, вона повинна чітко пояснити вихідні дані та формулу їх обчислення. Захисники наголошували, що без розуміння методики розрахунків неможливо належним чином оцінити обґрунтованість доводів сторони обвинувачення та сформувати ефективну позицію захисту. Також захист звернув увагу, що раніше сторона обвинувачення не висловлювала зауважень щодо самої методики розрахунку. Водночас під час цього судового засідання прокурор, за твердженням захисту, почав ставити під сумнів окремі підходи до формування показників, не враховуючи при цьому параметри, які сторона захисту вважає ключовими для оцінки відповідних обставин. У зв’язку з цим захист наголосив, що зі змісту представлених прокурором матеріалів залишається незрозумілим, у чому саме полягає інкримінована протиправність дій обвинувачених. На переконання сторони захисту, частина озвученої прокурором інформації взагалі не має безпосереднього зв’язку з предметом обвинувачення, а окремі дії, які прокурор наводить як підставу для кримінальної відповідальності, самі по собі не містять очевидних ознак протиправності.
У ході дослідження доказів суд також неодноразово звертав увагу на необхідність чіткого визначення тих обставин, які сторона обвинувачення вважає незаконними. Суд зазначив, що раніше прокурор посилався на невідповідність окремих розрахунків реальним показникам, тоді як під час цього судового засідання фактично стверджував, що Вовк Д.В. оперував саме реальними, а не штучно сформованими даними. У зв’язку з цим суд уточнював, чому за таких обставин, за версією сторони обвинувачення, реалізація злочинного умислу не розпочалася саме на тому етапі, на який вона посилається. Крім того, суд повторно наголосив на необхідності підготовки стороною обвинувачення письмової позиції щодо досліджених доказів та озвучених доводів.
Окремо суд зазначив, що під час подальшого розгляду має намір співставити позиції сторони обвинувачення та сторони захисту й оцінити їх переконливість з урахуванням усіх досліджених матеріалів.
У зв’язку із закінченням відведеного процесуального часу судове засідання було завершено.
У межах цього кримінального провадження окремої уваги заслуговують доводи сторони захисту щодо можливого неправильного тлумачення прокурором окремих обставин справи, недостатньої зрозумілості методології наведених розрахунків, а також відсутності чіткого пояснення того, у чому саме полягає протиправність окремих дій обвинувачених. Показово, що необхідність додаткового уточнення цих обставин неодноразово підкреслювалася і самим судом, який звертав увагу на можливі суперечності між окремими тезами сторони обвинувачення та її попередньою процесуальною позицією.
Крім того, сторона захисту звертала увагу на те, що, на її думку, позиція сторони обвинувачення щодо моменту досягнення ймовірної злочинної змови змінювалася протягом декількох судових засідань. За умови підтвердження таких доводів зазначені обставини можуть мати значення для оцінки внутрішньої послідовності та визначеності фактичної конструкції обвинувачення. На переконання експертів моніторингової місії IAC ISHR, певна еволюція або уточнення версії подій є природною для стадії досудового розслідування, коли триває збір доказів, допит свідків та перевірка різних версій. Водночас після направлення обвинувального акта до суду саме сторона обвинувачення має володіти достатньо чіткою, послідовною та логічно узгодженою версією інкримінованих подій, яка дозволяє зрозуміти як часові межі ймовірних протиправних дій, так і причинно-наслідкові зв’язки між окремими епізодами та діями конкретних обвинувачених.
З точки зору об’єктивного спостерігача, наявність невизначеності щодо ключових елементів обвинувачення або їх зміна під час судового розгляду може породжувати додаткові сумніви щодо внутрішньої узгодженості обвинувальної версії. Більше того, подібні обставини потенційно можуть впливати і на ефективність реалізації права на захист, оскільки стороні захисту складніше формувати послідовну процесуальну позицію та належним чином спростовувати обвинувачення, якщо окремі його ключові елементи залишаються недостатньо визначеними або сприймаються як такі, що змінюються в ході судового розгляду. За таких обставин особливого значення набуває обов’язок національного суду надати змістовну та мотивовану оцінку всім релевантним доводам сторін. Як наголошував ЄСПЛ, принцип справедливого судового розгляду вимагає від національних судів належним чином розглядати, оцінювати та мотивовано реагувати на конкретні, релевантні та важливі доводи учасників провадження (Đurić v. Serbia, п. 69). Відсутність такої оцінки або її формальний характер може поставити під сумнів загальну справедливість провадження у розумінні статті 6 § 1 Конвенції (Cupiał v. Poland, пп. 56–57).
У цьому контексті вирішальне значення має не ізольована оцінка окремих доказів, а перевірка їх у сукупності. Відповідно до практики ЄСПЛ, доказування має випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою ознак або неспростовних презумпцій; за відсутності такої узгодженості не можна вважати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом (Kobets v. Ukraine, п. 43). Водночас справедливий кримінальний процес передбачає не лише обов’язок сторони обвинувачення довести вину особи, але й необхідність тлумачення будь-яких обґрунтованих сумнівів на користь обвинуваченого (Kolompar v. Serbia, п. 16).
У випадках, коли під час судового розгляду виникають питання щодо послідовності доказової конструкції, наявності альтернативних пояснень подій або внутрішньої узгодженості окремих доказів, саме суд повинен встановити, чи були такі сумніви належним чином усунуті стороною обвинувачення. У цьому аспекті презумпція невинуватості та принцип in dubio pro reo виступають не лише процесуальними гарантіями, а й критерієм оцінки переконливості результату судового розгляду для об’єктивного спостерігача (Telfner v. Austria, п. 15). Крім того, оцінюючи загальну справедливість провадження, необхідно враховувати не лише можливість сторони захисту ставити під сумнів докази та заперечувати проти їх використання, але й те, наскільки змістовною та ефективною є реакція суду на такі заперечення (Seppern v. Estonia, п. 36; Macharik v. the Czech Republic, п. 51). Саме якість судової оцінки доводів сторін є одним із ключових критеріїв дотримання гарантій статті 6 Конвенції.
З огляду на викладене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
