28. 10. 2025
20 жовтня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52019000000000522 відносно суддей ОАСК Вовка П.В., Аблова Є.В. Погрібніченка І.М., Келеберди В.І., Саніна Б.В., Качура І.А., Огурцова О.П., а також Холоднюка З.В., Остапця С.Л., Сіроша М.В., Кротюка О.В., яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.109, ч.5 ст.27, ст.351-2, ч.1 ст. 255 КК України (створення злочинної організації, керівництво такою організацією або її структурними частинами). На засіданні були присутні обвинувачені (частина з них через відеозв’язок), захисники, прокурор та колегія суддів з Кравчуком О.О., Галабалою М.В. та головуючим Ногачевським В.В.
Основним предметом судового засідання був розгляд клопотань сторони захисту.
На початку судового засідання суд розглянув заяву про відвід суддів Галабали М.В. та Ногачевського В.В., подану обвинуваченим Погрібніченком І.М. Обґрунтовуючи необхідність задоволення цього відводу, обвинувачений зазначив, що в межах даного засідання суд має розглянути клопотання про закриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 255 КК України в частині пред’явленого йому обвинувачення у зв’язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність відповідного діяння. Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, а перед тим і Верховний Суд, повертаючи зазначене клопотання на розгляд суду першої інстанції, визначили, що його розгляд має здійснюватися в новому складі суду.
Крім того, обвинувачений звернув увагу, що суддя Ногачевський В.В. раніше вже здійснював розгляд цього клопотання, а суддя Галабала М.В. виконував функції слідчого судді у межах даного кримінального провадження. Зазначені обставини, на думку обвинуваченого, можуть свідчити про наявність у суддів попередньо сформованої позиції щодо змісту заявленого клопотання.
Суд, заслухавши пояснення сторін, ухвалив залишити відвід без розгляду, вказавши, що це питання неодноразово розглядалося раніше, а поданий відвід має ознаки зловживання процесуальними правами.
З огляду на описані процесуальні події, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на важливість забезпечення гарантій, передбачених пунктом 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, зокрема — права на розгляд справи незалежним і неупередженим судом. Це є ключовим компонентом справедливого судового процесу. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що має значення не лише фактична відсутність упередженості суддів, а й загальне враження, яке створюється у стороннього спостерігача щодо об’єктивності та неупередженості суду.
Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, принцип неупередженості має дві складові — суб’єктивну (що стосується особистого переконання конкретного судді) та об’єктивну, яка передбачає, що навіть відсутність упередженості має супроводжуватися зовнішніми ознаками неупередженості для стороннього спостерігача. Поведінка суду, яка може викликати у учасників провадження об’єктивно виправдані сумніви, ставить під питання довіру до правосуддя (Tsatani v. Greece, пп. 62–66). Сам факт того, що заявлений відвід розглядався тим самим складом суду, який був об’єктом відводу, також може мати значення в оцінці дотримання гарантій справедливого процесу.
ЄСПЛ підкреслює, що “правосуддя має не лише здійснюватися — його також має бути видно”. Тобто, навіть за відсутності ознак реальної упередженості, суд має вживати заходів для уникнення будь-яких ситуацій, які можуть викликати обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності. Це особливо актуально в контексті тривалих та суспільно значущих проваджень, де довіра до складу суду є критичною.
З урахуванням позицій вищих судових інстанцій щодо складу суду для розгляду конкретного клопотання про закриття провадження, а також аргументів, наведених обвинуваченим, залишається відкритим питання, чи було забезпечено достатній рівень гарантій неупередженості суду — як з огляду на фактичну поведінку суддів, так і з позиції стороннього спостерігача. Навіть якщо суд вважав заявлений відвід проявом зловживання процесуальними правами, з огляду на змістовну аргументацію, пов’язану з попередньою участю суддів у розгляді того самого питання, важливою є не тільки юридична, а й комунікативна чутливість суду до сприйняття справедливості процесу.
Моніторингова місія IAC ISHR вже раніше фіксувала аналогічні проблемні аспекти в цьому провадженні (див. Моніторинг кримінального провадження Вовка П.В. та інших від 1, 8 і 22 вересня 2025 року та 4 листопада 2024 року), що свідчить про необхідність підвищеної уваги до дотримання стандартів безсторонності.
Таким чином, розглянута ситуація ілюструє потребу неухильного дотримання стандартів ЄСПЛ щодо судової неупередженості, як у її суб’єктивному, так і об’єктивному вимірах. Будь-які сумніви щодо неупередженості мають бути ретельно розглянуті, а суд — вжити заходів для їх повного усунення з огляду на принцип верховенства права та необхідність збереження довіри до правосуддя в демократичному суспільстві.
У подальшому суд розглянув клопотання обвинувачених Погрібніченка І.М. та Келеберди В.І. про закриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 255 КК України в частині пред’явленого їм обвинувачення у зв’язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність відповідного діяння.
За результатами розгляду зазначених клопотань суд ухвалив задовольнити клопотання Погрібніченка І.М. частково — закрити кримінальне провадження за ч. 1 ст. 255 КК України в частині пред’явленого йому обвинувачення щодо участі у злочинах, вчинюваних злочинною організацією, у зв’язку з втратою чинності законом, яким визначалася кримінальна протиправність такого діяння. Водночас, у задоволенні клопотання Келеберди В.І. про закриття провадження за ч. 1 ст. 255 КК України суд відмовив, зазначивши, що питання щодо закриття провадження в частині пред’явленого йому обвинувачення у зв’язку з втратою чинності відповідного закону буде вирішено під час ухвалення остаточного рішення суду.
У контексті вищезазначених процесуальних дій, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що ухвалене рішення про часткове задоволення клопотання обвинуваченого Погрібніченка І.М. при одночасній відмові у задоволенні аналогічного клопотання обвинуваченого Келеберди В.І. у схожих правових обставинах потребує особливої уваги з точки зору принципу lex mitior. Відповідно до статті 7 Європейської конвенції з прав людини, пом’якшення кримінального закону повинно застосовуватися рівною мірою до всіх осіб, на яких поширюється дія нового законодавства, якщо між їхніми ситуаціями немає суттєвих юридичних відмінностей. У даному випадку, враховуючи, що обидва обвинувачені посилалися на ідентичні підстави — втрату чинності нормою, яка встановлювала кримінальну протиправність діяння, — розбіжність у підході суду до оцінки таких клопотань може викликати запитання щодо послідовності та передбачуваності судової практики. Змістовне обґрунтування відмінностей у рішеннях щодо осіб у подібних процесуальних умовах має бути чітко викладене, щоб унеможливити уявлення про вибірковість застосування більш сприятливого закону.
Право на захист, гарантоване статтею 6 Конвенції, включає не лише формальну можливість бути почутим, але й реальну здатність сторони захисту ефективно впливати на результат провадження шляхом подання аргументів, які будуть розглянуті неупередженим судом. У подібних випадках суд має проявляти особливу чутливість до питань сприйняття справедливості процесу та готовність усувати будь-які потенційні сумніви щодо об’єктивності свого підходу — адже саме це забезпечує довіру до судового розгляду та укріплює принцип верховенства права.
У цьому контексті також варто нагадати, що принципи змагальності та рівності сторін, які ЄСПЛ визнає фундаментальними складовими справедливого судового розгляду, вимагають, щоб кожна сторона мала реальну можливість представити свою позицію в умовах, що не ставлять її у невигідне становище. Враховуючи, що рішення суду не містить достатнього публічного пояснення, чому аналогічне клопотання Келеберди В.І. має бути відкладене до ухвалення остаточного рішення, тоді як клопотання Погрібніченка І.М. розглянуто негайно, виникають питання щодо дотримання процесуальної рівноваги та повноцінної реалізації захисної функції сторони у межах чинного кримінального процесу.
Таким чином, з огляду на вищезазначене, ситуація, що склалася, потребує особливої уваги з точки зору забезпечення єдності підходів у застосуванні принципу lex mitior, дотримання неупередженості складу суду та гарантування рівності сторін під час розгляду аналогічних клопотань. У подібних випадках надзвичайно важливо, щоб суд обґрунтовано, послідовно та прозоро пояснював причини розбіжностей у прийнятих рішеннях щодо різних учасників провадження — саме така практика сприяє зміцненню довіри до правосуддя та дотриманню стандартів справедливого судового розгляду.
У кінці судового засідання суд розглянув клопотання сторони захисту про надання тимчасового доступу до речей і матеріалів. Обґрунтовуючи необхідність його задоволення, сторона захисту наголосила на потребі перевірити наявність дозволів на проведення ряду негласних слідчих (розшукових) дій, результати яких сторона обвинувачення використала як докази. Вони також зазначили, що наразі неможливо належним чином перевірити ні законність отримання таких дозволів, ні факт внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Прокурор, заперечуючи проти задоволення клопотання, зазначив, що у сторони захисту вже є достатній обсяг інформації, а реалізація клопотання у запропонованій формі, на його думку, не матиме результату.
Суд визнав актуальність порушеного питання, однак вказав на необхідність дослідження низки матеріалів, поданих стороною обвинувачення. З урахуванням цього, повернення до розгляду зазначеного питання заплановано на наступне судове засідання.
У контексті реалізації права на справедливий судовий розгляд експерти моніторингової місії звертають увагу, що можливість сторони подавати клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів є однією з ключових гарантій забезпечення принципу змагальності та рівності сторін. Ці принципи, які тісно взаємопов’язані, становлять фундаментальні складові концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні статті 6 § 1 Конвенції. Вони передбачають обов’язок держави забезпечити «справедливий баланс» між сторонами процесу, надаючи кожній із них реальну, а не формальну можливість представити свої доводи, подати докази та впливати на результат провадження в умовах рівності процесуальних можливостей (Seksimp Group Srl v. The Republic of Moldova, п. 36).
Як підкреслює ЄСПЛ, гарантії, встановлені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, мають бути «не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними» (Artico v. Italy, п. 33; Đurić v. Serbia, п. 69). З цієї точки зору, забезпечення належного доступу сторони захисту до інформації та матеріалів, необхідних для побудови правової позиції, є не просто процесуальною можливістю, а обов’язковим елементом справедливого судочинства.
Це питання набуває особливого значення, оскільки безпосередньо стосується ряду доказів, отриманих у межах кримінального провадження, які можуть мати вирішальне значення для оцінки обґрунтованості обвинувачення.
Як неодноразово підкреслював Європейський суд з прав людини, у контексті оцінки належності доказів ключовим є питання, чи було провадження в цілому справедливим, включаючи спосіб отримання і використання доказів. При цьому особливого значення набуває з’ясування, чи мала сторона захисту змогу ефективно поставити під сумнів їх достовірність. Також до уваги береться якість доказів, включаючи обставини їх отримання, які можуть викликати сумніви в їхній надійності або точності (Macharik v. The Czech Republic, п. 51–52).
Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
