03. 07. 2026
18 червня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у справі № 991/2364/23 щодо колишнього голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг – Вовка Дмитра Володимировича; колишнього члена НКРЕКП Євдокімова Володимира Анатолійовича; колишнього заступника директора з регуляторних питань Дирекції з комерційної діяльності ТОВ «ДТЕК Енерго» Гелюха Івана Миколайовича; колишнього керівника Департаменту з регуляторних питань дирекції з комерційної діяльності ТОВ «ДТЕК Енерго» Лісового Бориса Григоровича; колишнього начальника Управління енергоринку НКРЕКП Ревенка Тараса Євгеновича; колишнього заступника начальника Управління енергоринку НКРЕКП Бутовського Володимира Олександровича; а також колишніх членів НКРЕКП: Морозової Вікторії Іванівни та Машляківського Руслана Леонідовича, які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 та ч.2 ст. 367 КК України (зловживання владою або службовим становищем, службова недбалість). У засіданні брали участь обвинувачені (частково у режимі відеоконференції), їхні захисники, представники цивільних відповідачів, прокурор та головуюча суддя Литвинко Т.В.
Основним предметом судового засідання було продовження заслуховування пояснень і заперечень сторони захисту щодо раніше досліджених доказів сторони обвинувачення.
Зокрема, сторона захисту наголосила, що електронне листування, раніше долучене та досліджене за ініціативою прокурора, здійснювалося в межах професійної комунікації через офіційні робочі електронні адреси. На переконання захисту, відкритий характер такого спілкування не узгоджується з твердженнями про вчинення дій, спрямованих на приховування комунікації, та сам по собі не підтверджує наявності ознак інкримінованих кримінальних правопорушень. Окремо представники захисту зазначили, що сторона обвинувачення не довела наявності в діях обвинуваченого Лісового Б.Г. об’єктивної сторони інкримінованого кримінального правопорушення, а також причинно-наслідкового зв’язку між його діями та наслідками, зазначеними в обвинуваченні. Крім того, захист звернув увагу на те, що лист стосовно порядку формування ОРЦ був надісланий Лісовим Б.Г. 6 листопада 2015 року. За позицією сторони захисту, ця дата не відповідає викладеним у версії обвинувачення обставинам.
Сторона захисту також наполягала, що висновок обвинувачення про наявність корисливого мотиву не підтверджується сукупністю фактичних даних. При цьому було наголошено на комплексному характері ціноутворення, яке передбачало врахування низки економічних показників, а також на необхідності встановлення всіх обов’язкових ознак складу кожного інкримінованого кримінального правопорушення. Окремі заперечення стосувалися методології, використаної стороною обвинувачення для оцінки правомірності регуляторних рішень. За позицією захисту, відповідні рішення мають оцінюватися з урахуванням нормативного регулювання, економічних умов та інших фактичних обставин, що існували на момент їх ухвалення, а не виключно з огляду на подальші події чи ретроспективні оцінки.
Крім того, сторона захисту заявила декілька клопотань щодо визнання окремих доказів недопустимими та неврахування їх під час ухвалення остаточного судового рішення. Захисники зазначили, що частина документів, поданих стороною обвинувачення, була створена іншими особами, а тому їхнє походження, належність і достовірність не можуть бути перевірені без дослідження первинних матеріалів та обставин їх формування. За твердженням захисту, низка речей і документів, які згодом стали предметом оглядів, була отримана з порушенням вимог КПК України. Адвокати наголосили, що як відповідні протоколи, так і додатки до них мають похідний характер, а тому їх допустимість залежить від законності одержання первинних доказів і дотримання всього процесуального порядку їх передачі та подальшого дослідження. Також сторона захисту звернула увагу, що під час обшуку в межах цього кримінального провадження могли бути вилучені речі, прямого дозволу на вилучення яких відповідна ухвала суду не містила. За словами захисників, на це майно своєчасно не було накладено арешт, внаслідок чого воно зберігало статус тимчасово вилученого. На підтвердження цієї позиції сторона захисту посилалася на відповідні судові рішення та поставила під сумнів законність подальшого процесуального руху вилучених речей і документів.
Крім того, захист стверджував, що одна з осіб, залучених до проведення слідчих дій, могла вийти за межі наданих їй повноважень. За словами захисників, було здійснено не лише зовнішній огляд, а й низку технічних операцій, зокрема демонтаж системних блоків і копіювання цифрової інформації. Захист також заявив, що частину створених або скопійованих цифрових матеріалів надалі було знищено, що могло унеможливити перевірку повноти та незмінності відповідної інформації. На переконання сторони захисту, вибіркове збереження лише окремих даних могло вплинути на зміст і доказове значення сформованих матеріалів, а також обмежити можливість захисту перевірити їх та поставити під сумнів інтерпретацію, запропоновану стороною обвинувачення.
Окремо обвинувачений Лісовий Б.Г. зазначив, що, на його думку, досліджені докази спростовують його причетність до інкримінованих діянь. Він наголосив, що розроблення порядку формування ОРЦ було передбачене повноваженнями НКРЕКП та не залежало виключно від волі чи особистих дій обвинувачених у цьому кримінальному провадженні. Він також заперечив проти надання стороною обвинувачення ознак злочинного впливу звичайному робочому листуванню. На його переконання, відкритий характер професійної комунікації та відсутність засобів її приховування не можуть підтверджувати наявність злочинного умислу або попередньої змови. Крім того, сторона захисту зазначила, що надсилання декількох варіантів проєкту, навпаки, свідчить про відкритий і дискусійний характер процесу його підготовки. За твердженням захисників, жоден із запропонованих у межах такого листування варіантів розрахунку надалі не був відтворений у остаточному регуляторному рішенні.
Представники захисту також наголосили на наявності, на їхню думку, істотних суперечностей і прогалин у версії обвинувачення. Вони стверджували, що сторона обвинувачення заповнює невстановлені фактичні обставини припущеннями, що не узгоджується зі стандартом доведення винуватості поза розумним сумнівом, а також не надає належних відповідей на виявлені захистом суперечності. Окремо було зазначено, що оцінка економічної обґрунтованості порядку формування ОРЦ потребує спеціальних економічних знань і комплексного аналізу відповідних показників. За позицією захисту, без такого аналізу неможливо зробити належно обґрунтований висновок про неправомірність використаної методики або визначити економічні наслідки її застосування. Крім того, представники сторони захисту звернули увагу на подібність принципів, покладених в основу формул «Роттердам+» та «Амстердам+».
У зв’язку із закінченням часу, відведеного для проведення судового засідання, подальше заслуховування пояснень і заперечень сторони захисту було відкладено до наступного засідання.
З приводу наведених обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що доводи сторони захисту стосуються не окремих доказів, а законності формування значної частини доказової бази сторони обвинувачення. Йдеться, зокрема, про питання походження цифрових матеріалів, процесуального порядку їх отримання, передачі, копіювання, зберігання та подальшого дослідження, а також повноважень осіб, які брали участь у відповідних процесуальних діях. За умови підтвердження наведених доводів вони можуть впливати не лише на оцінку допустимості окремих доказів, а й на надійність сформованої на їх основі доказової системи.Окремого аналізу потребує запропоноване сторонами різне тлумачення змісту дослідженого електронного листування. Сам по собі факт здійснення комунікації через офіційні робочі електронні адреси не виключає можливості використання відповідних матеріалів як доказів. Водночас їх доказове значення підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами, характером службових повноважень відповідних осіб, нормативним регулюванням процедури підготовки регуляторних рішень, а також наявністю або відсутністю інших даних, здатних підтвердити твердження сторони обвинувачення щодо протиправного впливу чи попередньої змови.
Не меншої уваги потребують доводи сторони захисту щодо економічного та нормативного контексту формування ОРЦ. У цьому аспекті національному суду належить встановити, чи відповідали дії кожного з обвинувачених межам наданих їм повноважень, у чому саме полягав їх можливий протиправний характер та чи доведено причинно-наслідковий зв’язок між відповідними діями та наслідками, зазначеними в обвинувальному акті. Оцінка правомірності регуляторних рішень не може ґрунтуватися виключно на ретроспективному аналізі їх наслідків без урахування нормативних та фактичних умов, що існували на момент їх ухвалення. За таких обставин національний суд має зіставити обвинувальну версію із сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів, надати мотивовану відповідь на всі істотні доводи сторони захисту та усунути суперечності, здатні вплинути на оцінку винуватості. Використання для обґрунтування обвинувального вироку доказів, законність походження, процесуальний шлях отримання або незмінність яких залишаються предметом обґрунтованого спору між сторонами, без належної судової перевірки таких доводів не відповідало б стандарту доведення вини поза розумним сумнівом.
У цьому контексті експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне повторно звернути увагу на практику ЄСПЛ щодо відповідного питання. Зокрема, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що права, гарантовані Конвенцією, повинні бути практичними та ефективними, а не теоретичними чи ілюзорними (Yüksel Yalçınkaya v. Türkiye, п. 305). У цьому ж контексті Суд підкреслював, що справедливість кримінального провадження вимагає надання стороні захисту реальної можливості оспорювати докази та заперечувати проти їх використання, а національні суди повинні належним чином реагувати на ключові доводи сторін щодо доказової бази (Saakashvili v. Georgia, п. 124; Mehmet Zeki Doğan v. Türkiye (No. 2), пп. 80–87). Крім того, у справі Episcopo and Bassani v. Italy Суд наголосив, що обвинувальний вирок може ґрунтуватися лише на достатньо переконливих, достовірних та узгоджених доказах, а всі розумні сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого (п. 121). У цьому аспекті практика ЄСПЛ послідовно виходить із того, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» вимагає наявності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою доказів або неспростовних презумпцій, а за відсутності таких ознак винуватість особи не може вважатися доведеною (Kobets v. Ukraine, п. 43).
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що питання законності походження та процесуального шляху отримання доказів послідовно порушується стороною захисту протягом низки судових засідань у цьому кримінальному провадженні. Така системність свідчить про те, що предметом судової перевірки є не окремі процесуальні епізоди, а цілісність та надійність значної частини доказової бази сторони обвинувачення. Експерти моніторингової місії IAC ISHR також звертають увагу, що саме питання законності походження та допустимості доказів належить до числа негативних тенденцій (використання «сумнівних» доказів), які систематично фіксуються під час здійснення моніторингу кримінальних проваджень. За таких обставин особливого значення набуває те, наскільки повно, прозоро та мотивовано національний суд перевірить наведені доводи сторони захисту та обґрунтує своє рішення щодо допустимості відповідних доказів. Саме від якості такої судової оцінки значною мірою залежатиме дотримання гарантій справедливого судового розгляду, передбачених статтею 6 ЄКПЛ.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що у разі підтвердження доводів сторони захисту щодо походження, порядку отримання, зберігання та дослідження окремих доказів, а також ненадання цим доводам належної судової оцінки, у кримінальному провадженні можуть виникати питання щодо дотримання гарантій права на захист, передбачених пунктом 3 статті 6 ЄКПЛ, та загальної справедливості судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Враховуючи зазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
