28. 08. 2026
17 серпня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у справі № 991/2364/23 щодо колишнього голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг – Вовка Дмитра Володимировича; колишнього члена НКРЕКП Євдокімова Володимира Анатолійовича; колишнього заступника директора з регуляторних питань Дирекції з комерційної діяльності ТОВ «ДТЕК Енерго» Гелюха Івана Миколайовича; колишнього керівника Департаменту з регуляторних питань дирекції з комерційної діяльності ТОВ «ДТЕК Енерго» Лісового Бориса Григоровича; колишнього начальника Управління енергоринку НКРЕКП Ревенка Тараса Євгеновича; колишнього заступника начальника Управління енергоринку НКРЕКП Бутовського Володимира Олександровича; а також колишніх членів НКРЕКП: Морозової Вікторії Іванівни та Машляківського Руслана Леонідовича, які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364 та ч.2 ст. 367 КК України (зловживання владою або службовим становищем, службова недбалість). У засіданні брали участь обвинувачені (частково у режимі відеоконференції), їхні захисники, представники цивільних відповідачів, прокурор та головуюча суддя Литвинко Т.В.
На початку судового засідання суд повідомив про надходження 13 серпня 2026 року заяви сторони захисту про відвід головуючої судді.
На підтвердження своєї позиції захисник навела у заяві конкретні висловлювання головуючої судді, які, на думку сторони захисту, можуть створювати враження не лише прихильності до позиції обвинувачення, а й фактичного спрямування прокурора до коригування окремих елементів обвинувальної версії з метою усунення виявлених у ній суперечностей або недостатньої обґрунтованості окремих ознак інкримінованого складу злочину. Захист наголосив, що у разі, якщо суд вбачає недоведеність окремих елементів обвинувачення, відповідна оцінка має бути відображена у судовому рішенні, а не ставати підставою для фактичного сприяння стороні обвинувачення у коригуванні її процесуальної позиції. Саме в сукупності цих обставин, на переконання захисту, характер висловлювань та процесуальних дій головуючої судді може породжувати об’єктивні сумніви щодо її безсторонності.
Зокрема, один із захисників наголосив, що заявлені сумніви ґрунтуються не на загальних припущеннях, а на конкретних висловлюваннях головуючої судді, які, на його переконання, можуть свідчити не про поодинокий процесуальний епізод, а про певну послідовність у діях суду: виявляючи прогалини або суперечності у позиції сторони обвинувачення, суд, за оцінкою захисту, фактично орієнтує прокурора на її доповнення чи коригування, а на стадії дослідження доказів висловлюється щодо окремих фактичних обставин у спосіб, який може сприйматися як їх передчасне встановлення. На переконання сторони захисту, сукупність таких епізодів може створювати враження, що суд виходить за межі нейтрального керівництва процесом та фактично сприяє усуненню окремих недоліків обвинувальної версії.
У зв’язку із заявленням трьох відводів головуючій судді подальший розгляд справи в межах цього судового засідання було завершено.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що центральним питанням цього судового засідання стали не окремі процесуальні рішення головуючої судді як такі, а сформульовані стороною захисту сумніви щодо меж активної ролі суду та збереження ним належної дистанції від позиції обвинувачення. У контексті статті 6 § 1 Конвенції принципове значення має те, чи могли обставини, на які посилається захист, оцінені не ізольовано, а в сукупності та в контексті попереднього перебігу провадження, породити в об’єктивного спостерігача обґрунтовані сумніви щодо безсторонності суду.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR послідовно позитивно оцінюють активну роль суду в судовому процесі, оскільки постановлення уточнюючих запитань, з’ясування суперечностей та прагнення всебічно дослідити обставини справи в загальному можуть свідчити про реальне прагнення суду встановити фактичні обставини та забезпечити справедливий розгляд. Така процесуальна активність сама по собі є важливим елементом ефективного судового розгляду. Водночас межа між активним здійсненням судом своїх процесуальних повноважень і фактичним сприянням одній зі сторін набуває особливого значення тоді, коли втручання суду може створювати враження доповнення аргументації обвинувачення, формулювання замість нього істотних елементів його позиції або усунення недоліків, які сторона обвинувачення повинна усувати самостійно.
У контексті зафіксованих під час судового засідання доводів сторони захисту особливого значення набуває оцінка того, чи могли окремі висловлювання та процесуальна поведінка головуючої судді об’єктивно створити враження сприяння формуванню або доповненню позиції сторони обвинувачення. У цьому аспекті окремої уваги заслуговують обставини, зафіксовані під час попереднього моніторингу цього кримінального провадження від 29 липня 2026 року: «Разом із тим експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть залишити поза увагою зафіксовану під час моніторингу тенденцію до поступового зростання недовіри сторони захисту до процесуальної ролі суду (див.: Моніторинг кримінального провадження щодо Вовка Д. В., Євдокімова В. А., Гелюха І. М. та інших (від 23 липня 2026 року). Як засвідчили спостереження, необхідність регулярного уточнення судом окремих елементів обвинувальної позиції та активна процесуальна комунікація із прокурором дедалі частіше сприймаються стороною захисту як такі, що можуть виходити за межі звичайного здійснення судом своїх процесуальних повноважень»(Моніторинг кримінального провадження щодо Вовка Д. В., Євдокімова В. А., Гелюха І. М. та інших (від 29 липня 2026 року)).
У сукупності з новими заявами про відвід повторюваність подібних зауважень сторони захисту посилює необхідність особливо ретельної та мотивованої оцінки того, чи зберігав суд належну процесуальну дистанцію від позиції сторони обвинувачення та чи могли його дії викликати в об’єктивного спостерігача обґрунтовані сумніви щодо безсторонності. У цьому зв’язку особливого значення набуває об’єктивний критерій безсторонності суду, сформульований у практиці ЄСПЛ. Суд неодноразово підкреслював, що навіть «зовнішній вигляд» має значення, а правосуддя має не лише здійснюватися, але й бути видимим як таке, що здійснюється неупереджено (Kaya v. Belgium, п.п. 38–41). Навіть за відсутності ознак особистої упередженості судді окремі процесуальні рішення можуть підлягати оцінці з точки зору того, чи здатні вони сформувати об’єктивно виправдані сумніви щодо дотримання балансу між сторонами (Sigríður Elín Sigfúsdóttir v. Iceland п.п. 45-49, Saakashvili v. Georgia п.122). а сам принцип неупередженості тісно пов’язаний із вимогою незалежності суду — і в персональному, і в інституційному аспекті (Suren Antonyan v. Armenia, п. 97).
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що у цьому провадженні особливого значення набуває саме функціональне розмежування ролей суду та сторін. Якщо певні елементи обвинувальної позиції потребують уточнення або додаткового обґрунтування, первинний обов’язок сформулювати та довести їх покладається на сторону обвинувачення. Активність суду не повинна досягати такого ступеня, за якого в учасників процесу може об’єктивно виникнути враження, що суд перебирає на себе частину процесуальної функції однієї зі сторін. Навіть за відсутності особистої упередженості така ситуація здатна поставити питання щодо зовнішньої безсторонності суду та збереження необхідного балансу між сторонами.
З огляду на заявлення в межах одного судового засідання трьох відводів, обґрунтованих сумнівами сторони захисту щодо неупередженості головуючої судді, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що в цьому провадженні фактично поставлено під питання дотримання гарантій статті 6 § 1 Конвенції в частині об’єктивної безсторонності суду. Справа рекомендується до подальшого моніторингу.
