28. 07. 2026
17 липня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у справі № 991/2364/23 щодо колишнього голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг – Вовка Дмитра Володимировича; колишнього члена НКРЕКП Євдокімова Володимира Анатолійовича; колишнього заступника директора з регуляторних питань Дирекції з комерційної діяльності ТОВ «ДТЕК Енерго» Гелюха Івана Миколайовича; колишнього керівника Департаменту з регуляторних питань дирекції з комерційної діяльності ТОВ «ДТЕК Енерго» Лісового Бориса Григоровича; колишнього начальника Управління енергоринку НКРЕКП Ревенка Тараса Євгеновича; колишнього заступника начальника Управління енергоринку НКРЕКП Бутовського Володимира Олександровича; а також колишніх членів НКРЕКП: Морозової Вікторії Іванівни та Машляківського Руслана Леонідовича, які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 та ч.2 ст. 367 КК України (зловживання владою або службовим становищем, службова недбалість). У засіданні брали участь обвинувачені, їхні захисники, представники цивільних відповідачів, прокурор та головуюча суддя Литвинко Т.В.
Предметом судового розгляду стало подальше дослідження письмових доказів, поданих стороною обвинувачення.
Судове засідання розпочалося з дослідження обставин, пов’язаних із процесуальним статусом комп’ютерної техніки НКРЕКП, вилученої під час обшуку 17 серпня 2017 року. Прокурор виклав хронологію процесуальних рішень щодо цього майна, пояснивши, що на початковому етапі сторона обвинувачення розцінювала його як тимчасово вилучене та не зверталася з клопотанням про накладення арешту. У січні 2019 року після ухвалення слідчим суддею Солом’янського районного суду міста Києва рішення про повернення майна за зверненням сторони захисту прокурор ініціював питання про його арешт, який було накладено 25 січня 2019 року. Надалі Київський апеляційний суд скасував це рішення з процесуальних підстав, після чого 29 серпня 2019 року слідчий суддя повторно наклав арешт на зазначене майно. Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду 03 жовтня 2019 року залишила це рішення без змін, водночас зазначивши, що передбачений законом 48-годинний строк для звернення з клопотанням про арешт майна був пропущений. У зв’язку з дослідженням цих обставин учасники процесу звернули увагу на послідовність процесуальних дій сторони обвинувачення та наслідки пропуску процесуального строку, тоді як суд поставив прокурору низку уточнювальних запитань щодо підстав зберігання вилученого майна без арешту протягом 2017–2019 років, зазначивши, що оцінку наведеним доводам буде надано під час оцінки доказів у їх сукупності.
Під час дослідження матеріалів прокурор представив документи, що стосувалися формування вартості українського вугілля, зокрема дані щодо його собівартості, транспортних витрат, витрат на фрахт і перевалку, а також матеріали, пов’язані із застосуванням формули «Роттердам+». Представляючи зазначені документи, прокурор виклав позицію сторони обвинувачення щодо їхнього значення для обґрунтування висунутих обвинувачень, зазначивши, що механізм запровадження відповідної формули, на думку обвинувачення, був спрямований на отримання неправомірної економічної вигоди окремими особами та не відповідав інтересам забезпечення енергетичної безпеки держави.
У ході дослідження доказів як сторона захисту, так і суд неодноразово ставили прокурору уточнювальні запитання щодо процесуального значення окремих документів, а також їхнього зв’язку з обставинами, які відповідно до обвинувального акта підлягають доказуванню. Зокрема, учасники процесу цікавилися, які саме елементи обвинувачення підтверджуються наведеними матеріалами та яким чином вони інтегруються в загальну версію сторони обвинувачення. Під час дослідження доказів учасники процесу також звернули увагу на окремі пояснення прокурора щодо відсутності проблем із постачанням вугілля антрацитової групи в Україні до березня 2017 року. У зв’язку з цим сторона захисту порушила питання про необхідність чіткої конкретизації моменту виникнення відповідних обставин, посилаючись на їх значення для визначення фактичних меж висунутого обвинувачення. Загалом протягом цього судового засідання суд неодноразово ставив прокурору уточнювальні запитання, вимагаючи конкретизації дат, фактичних обставин та підстав, на яких ґрунтується позиція сторони обвинувачення, а також процесуального значення окремих досліджуваних матеріалів. У зв’язку із закінченням часу, відведеного для проведення судового засідання, суд відклав подальше дослідження письмових доказів на наступне судове засідання.
З огляду на обставини, зафіксовані під час цього судового засідання, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що як суд, так і сторона захисту неодноразово зверталися до прокурора з проханням конкретизувати, які саме обставини пред’явленого обвинувачення підтверджуються досліджуваними матеріалами, яке доказове значення має кожен із них та яким чином окремі документи інтегруються у загальну конструкцію обвинувачення. Аналогічні процесуальні ситуації вже неодноразово фіксувалися спостерігачами IAC ISHR під час попередніх судових засідань у цьому кримінальному провадженні (див. моніторингові звіти від 25 і 29 травня, 2 і 3 червня, 15 липня 2026 року), що свідчить про системний характер відповідної процесуальної проблематики.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, необхідність систематичної конкретизації стороною обвинувачення власної доказової позиції має значення не лише для оцінки окремих доказів, а й безпосередньо впливає на ефективність реалізації права на захист. Можливість обвинуваченого захищатися є реальною лише за умови, коли він може чітко розуміти, які саме фактичні твердження покладені в основу обвинувачення, якими доказами вони підтверджуються та які висновки сторона обвинувачення пропонує зробити суду на підставі кожного з досліджуваних матеріалів. Якщо ж така позиція потребує постійного уточнення вже під час судового розгляду, це може ускладнювати не лише підготовку ефективних заперечень, а й загалом можливість сторони захисту будувати послідовну процесуальну позицію. Такий підхід повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Суд неодноразово наголошував, що право бути детально поінформованим про характер і підстави обвинувачення, гарантоване підпунктом «а» пункту 3 статті 6 Конвенції, є однією з фундаментальних передумов ефективного здійснення права на захист і повинно забезпечуватися не формально, а таким чином, щоб особа могла реально зрозуміти зміст висунутого їй обвинувачення та належним чином підготувати свою позицію (Melandri v. San Marino, пп. 42–43; Mihelj v. Slovenia, пп. 34–36). Відповідно, забезпечення права на захист охоплює не лише повідомлення про юридичну кваліфікацію, але й достатню визначеність фактичної та доказової основи обвинувачення протягом усього судового розгляду.
Не менш важливого значення такі обставини набувають і для здійснення судом своїх процесуальних функцій. Якщо сторона захисту послідовно порушує питання щодо доказового значення окремих матеріалів, наявності суперечностей між ними або їхнього зв’язку з пред’явленим обвинуваченням, суд повинен забезпечити реальне дослідження таких доводів та надати їм належну оцінку. Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що принцип змагальності та рівності сторін передбачає реальну можливість сторін представляти свої аргументи в умовах, які не ставлять одну зі сторін у суттєво менш сприятливе становище, а також обов’язок суду належним чином реагувати на доводи, здатні вплинути на результат кримінального провадження. При цьому право на справедливий судовий розгляд вимагає, щоб національні суди розглянули ключові та релевантні аргументи сторін (Sytnyk v. Ukraine, п. 73), а їх формальне або поверхове дослідження може поставити під сумнів загальну справедливість провадження (Cupiał v. Poland, пп. 56–57).
Водночас саме сторона обвинувачення несе обов’язок довести винуватість особи шляхом подання достатньо вагомої, чіткої та узгодженої сукупності доказів. Як наголосив ЄСПЛ у справі Kobets v. Ukraine (п. 43), висновок про доведеність вини поза розумним сумнівом повинен випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких та взаємоузгоджених ознак або неспростовних презумпцій. Якщо ж у ході судового розгляду залишаються обґрунтовані сумніви щодо внутрішньої узгодженості доказової конструкції або існують альтернативні пояснення досліджуваних обставин, такі сумніви не можуть тлумачитися на шкоду обвинуваченому, що відповідає принципу in dubio pro reo, підтвердженому ЄСПЛ, зокрема у справах Kolompar v. Serbia (п. 16) та Telfner v. Austria (п. 15).
З урахуванням викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що зафіксовані під час судового розгляду обставини можуть, з точки зору практики Європейського суду з прав людини, мати ознаки порушення гарантій права на захист та принципу рівності сторін, передбачених статтею 6 Конвенції. Підставою для такого висновку є систематична необхідність звернення суду та сторони захисту до прокурора з проханням уточнити зміст обвинувальної позиції та доказове значення досліджуваних матеріалів, що може впливати на реальну можливість сторони захисту ефективно спростовувати доводи обвинувачення. З огляду на викладене, кримінальне провадження рекомендується до подальшого моніторингу.
