30. 06. 2026
17 червня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у справі № 991/2364/23 щодо колишнього голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг – Вовка Дмитра Володимировича; колишнього члена НКРЕКП Євдокімова Володимира Анатолійовича; колишнього заступника директора з регуляторних питань Дирекції з комерційної діяльності ТОВ «ДТЕК Енерго» Гелюха Івана Миколайовича; колишнього керівника Департаменту з регуляторних питань дирекції з комерційної діяльності ТОВ «ДТЕК Енерго» Лісового Бориса Григоровича; колишнього начальника Управління енергоринку НКРЕКП Ревенка Тараса Євгеновича; колишнього заступника начальника Управління енергоринку НКРЕКП Бутовського Володимира Олександровича; а також колишніх членів НКРЕКП: Морозової Вікторії Іванівни та Машляківського Руслана Леонідовича, які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 та ч.2 ст. 367 КК України (зловживання владою або службовим становищем, службова недбалість). У засіданні брали участь обвинувачені (частково у режимі відеоконференції), їхні захисники, представники цивільних відповідачів, прокурор та головуюча суддя Литвинко Т.В.
Основним предметом судового засідання було продовження заслуховування пояснень і заперечень сторони захисту щодо раніше досліджених доказів сторони обвинувачення.
Під час викладення заперечень представники сторони захисту наголосили, що для доведення пред’явленого обвинувачення прокурор має не лише встановити відповідні фактичні обставини, а й обґрунтувати, у чому саме полягає протиправність дій кожного з обвинувачених. Зокрема, захист зазначив, що сторона обвинувачення, на його переконання, не конкретизувала, які саме зафіксовані дії Вовка Д.В. були незаконними та яким чином вони утворюють склад інкримінованих кримінальних правопорушень. Також сторона захисту посилалася на судові рішення, які, на її думку, мають істотне значення для оцінки обставин цього кримінального провадження. Захисники стверджували, що зміст відповідних рішень ставить під сумнів окремі висновки, сформульовані стороною обвинувачення на підставі раніше досліджених матеріалів і додатків до них. Окрему увагу було приділено протоколу огляду від 18 січня 2018 року. За твердженням сторони захисту, предметом огляду був оптичний диск, до якого долучено роздруковані матеріали, однак такі додатки не відображають повного змісту інформації, що містилася на відповідному носії. У зв’язку з цим захист порушив питання щодо повноти, достовірності та належності відображених у протоколі відомостей.
Крім того, захисники висловили заперечення щодо перекладених і долучених до матеріалів провадження звітів. Вони зазначили, що у матеріалах справи відсутні документи, які підтверджували б повноваження та належну кваліфікацію осіб, залучених до перекладу. За позицією захисту, також потребують перевірки правові підстави надання таким особам доступу до матеріалів досудового розслідування та дотримання вимог щодо нерозголошення відповідних відомостей. Додатково захист зазначив, що окремі документи, пов’язані з організацією та виконанням перекладу, не були відкриті їй у встановленому законом порядку. На переконання адвокатів, сукупність зазначених обставин викликає сумніви щодо належного процесуального оформлення та можливості використання таких документів як доказів.
Суду також було представлено позицію захисту щодо нормативно-правових засад діяльності НКРЕКП і меж службових повноважень обвинуваченого Бутовського В.О. Було наголошено, що зі змісту досліджених матеріалів не вбачається, які саме дії Бутовського В.О. сторона обвинувачення вважає протиправними та яким чином вони пов’язані з інкримінованими кримінальними правопорушеннями. Окремо сторона захисту заперечила проти кваліфікації стороною обвинувачення дослідженого листування як неформального. За її твердженням, відповідна комунікація здійснювалася через офіційні засоби професійного спілкування та в межах виконання службових обов’язків.
Обвинувачений Лісовий Б.Г. також зазначив, що згаданий стороною обвинувачення проєкт був результатом тривалої колегіальної роботи та розроблявся з урахуванням фактичних обставин, які існували на той час, зокрема кризових явищ в енергетичній сфері у 2014–2015 роках. Він заперечив наявність у своїх діях ознак неправомірного лобіювання та наголосив, що діяв у межах, встановлених чинним на той час законодавством.Лісовий Б.Г. також звернув увагу, що обов’язок доведення винуватості покладається на сторону обвинувачення. На його переконання, досліджені докази не усувають низки істотних невизначеностей щодо фактичних обставин справи та не підтверджують протиправного характеру його дій.
Крім того, сторона захисту зупинилася на питаннях формування оптової ринкової ціни та дотримання встановленої процедури її визначення. Захисники стверджували, що прокурор неправильно інтерпретує окремі фактичні дані та зміст досліджених доказів. На їхню думку, сторона обвинувачення не довела належним чином ані об’єктивної, ані суб’єктивної сторони інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень.
У зв’язку із закінченням часу, відведеного для проведення судового засідання, подальше заслуховування пояснень і заперечень сторони захисту було відкладено до наступного засідання.
З приводу вищезазначеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що за наявності обґрунтованих доводів щодо недопустимості, неповноти або внутрішньої суперечливості доказів національні судимають належним чином перевіряти відповідні обставини та надавати їм чітку й мотивовану оцінку. Особливого значення це набуває тоді, коли спірні матеріали мають істотне значення для формування обвинувальної версії та можуть бути покладені в основу висновку про винуватість особи. За таких умов необхідно оцінити, чи мала сторона захисту реальну та практичну можливість перевірити походження, повноту й достовірність відповідних доказів, оспорити запропоноване стороною обвинувачення тлумачення та представити власну позицію щодо їхнього доказового значення. Окремого значення у цьому провадженні набувають доводи сторони захисту щодо повноти відображення інформації на цифрових носіях, належного процесуального оформлення окремих матеріалів та коректності їх інтерпретації стороною обвинувачення. За умови підтвердження таких доводів вони можуть мати значення для оцінки не лише окремих доказів, а й переконливості тих фактичних висновків, які сторона обвинувачення виводить із їхнього змісту. У зв’язку з цим вирішального значення набуває перевірка того, чи узгоджуються між собою досліджені докази, чи підтверджують вони запропоновану стороною обвинувачення версію подій та чи виключають альтернативні пояснення обставин справи. Лише за умови всебічної оцінки сукупності доказів, усунення істотних суперечностей та належної перевірки доводів сторони захисту висновок про винуватість може вважатися таким, що відповідає стандарту доведення «поза розумним сумнівом».
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що права, гарантовані Конвенцією, повинні бути практичними та ефективними, а не теоретичними чи ілюзорними (Yüksel Yalçınkaya v. Türkiye, п. 305). У цьому ж контексті Суд підкреслював, що справедливість провадження вимагає надання стороні захисту реальної можливості оспорювати докази та заперечувати проти їх використання, а національні суди повинні належним чином реагувати на ключові зауваження сторін щодо доказової бази (Saakashvili v. Georgia, п. 124; Mehmet Zeki Doğan v. Türkiye (No. 2), пп. 80–87). Крім того, у справі Episcopo and Bassani v. Italy Суд наголосив, що обвинувальний вирок може ґрунтуватися лише на достатньо переконливих, достовірних та узгоджених доказах, а всі розумні сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого (п. 121). У цьому аспекті практика ЄСПЛ послідовно виходить із того, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» вимагає наявності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою доказів або неспростовних презумпцій, а за відсутності таких ознак винуватість особи не може вважатися доведеною (Kobets v. Ukraine, п. 43).
Експерти моніторингової місії IAC ISHR також звертають увагу на доводи сторони захисту щодо невідкриття окремих матеріалів кримінального провадження. Реалізація принципів змагальності та рівності сторін передбачає, що сторона захисту повинна мати своєчасний та достатній доступ до матеріалів, на які посилається сторона обвинувачення, а також реальну можливість ознайомитися з ними, перевірити їх зміст та ефективно оспорювати їх доказове значення під час судового розгляду. У практиці ЄСПЛ принципи змагальності та рівності сторін охоплюють не лише право бути поінформованим про характер і зміст обвинувачення, а й право на ефективний доступ до матеріалів кримінального провадження, включаючи як докази обвинувачення, так і матеріали, які можуть мати значення для захисту (Rook v. Germany, пп. 56–58).
За умови підтвердження наведених стороною захисту доводів відповідні обставини можуть потребувати оцінки з точки зору дотримання гарантій справедливого судового розгляду, передбачених статтею 6 ЄКПЛ. У такому випадку особливого значення набуває перевірка того, чи була стороні захисту забезпечена реальна можливість ознайомитися з усіма матеріалами, які використовуються стороною обвинувачення, а також чи отримали її заперечення належну та мотивовану процесуальну оцінку.
Спостерігачі моніторингової місії IAC ISHR також зафіксували окремі випадки користування головуючою суддею мобільним телефоном під час виступів сторони захисту. Хоча сама по собі така обставина не свідчить про порушення процесуальних гарантій, вона заслуговує на увагу з огляду на підхід ЄСПЛ, відповідно до якого довіра до суду залежить не лише від належного здійснення правосуддя, а й від його зовнішнього сприйняття учасниками провадження та громадськістю (Kroi and Nocka v. Albania, п. 50). ЄСПЛ послідовно наголошує, що «правосуддя має не лише здійснюватися, але й бути видимим», оскільки на кону стоїть довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти громадськості (Ismailaj and Others v. Albania, п. 34).
З огляду на викладене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
