01. 04. 2026
16 березня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52019000000000522 відносно суддей ОАСК Вовка П.В., Аблова Є.В. Погрібніченка І.М., Келеберди В.І., Саніна Б.В., Качура І.А., Огурцова О.П., а також Холоднюка З.В., Остапця С.Л., Сіроша М.В., Кротюка О.В., яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.109, ч.5 ст.27, ст.351-2, ч.1 ст. 255 КК України (створення злочинної організації, керівництво такою організацією або її структурними частинами). У судовому засіданні брали участь обвинувачені (частина з них — у режимі відеоконференції), їхні захисники (частково — дистанційно), прокурор та колегія суддів у складі Кравчука О.О., Галабали М.В. та головуючого судді Ногачевського В.В. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом судового розгляду було продовження дослідження матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД), наданих стороною обвинувачення.
Зокрема, у судовому засіданні було відтворено фрагмент аудіозапису розмови, датованої березнем 2019 року. За позицією сторони обвинувачення, на відповідному записі зафіксовано спілкування між головою ОАСК та адвокатом, у якому обговорювалися питання встановлення контактів з одним із суддів, а також можливого впливу на членів Вищої ради правосуддя з метою утримання їх від голосування за конкретного кандидата у межах конкурсу до Верховного Суду. Зазначені обставини прокурор пов’язував із можливими корупційними зв’язками та розглядав у контексті ознак діяльності організованої групи.
Окрім цього, було відтворено інші фрагменти розмов, зокрема комунікацію між суддями та адвокатом, у якій порушувалися питання, пов’язані зі сплатою державного мита, можливістю сприяння у збереженні посади судді, а також інші обставини, які, за оцінкою сторони обвинувачення, мають значення для кримінального провадження..
Під час дослідження матеріалів НСРД один із обвинувачених зауважив, що надані прокурором записи стосуються лише окремої особи, яка обговорює певні питання з особами, що не є фігурантами даного кримінального провадження. Відтак, на його думку, ці матеріали не підтверджують участі інших обвинувачених у ймовірній організованій діяльності. Крім того, цей же обвинувачений поставив під сумнів висновок прокурора щодо його участі у відповідних розмовах, зазначивши, що на аудіозаписі його голос не ідентифікується.
Сторона захисту також наголосила на необхідності дотримання презумпції невинуватості та недопустимості ототожнення голосу на аудіозаписі з конкретною особою без належного експертного підтвердження. Захисники звернули увагу, що фактично прокурор відтворює зміст протоколів НСРД, тоді як самі аудіозаписи, на їхню думку, не дають можливості чітко ідентифікувати відповідні обставини чи осіб.
Крім того, під час відтворення аудіозаписів учасники судового засідання, які брали участь у режимі відеоконференції, не мали можливості належним чином їх прослухати, оскільки зміст аудіозаписів транслювався без звуку; аналогічна проблема спостерігалася і під час трансляції засідання на платформі YouTube.. У зв’язку з цим суд оголосив перерву тривалістю десять хвилин для усунення технічних складнощів. Після перерви технічні проблеми було усунуто, і всі учасники процесу отримали можливість повноцінно ознайомитися з відповідними матеріалами.
У зв’язку із закінченням відведеного процесуального часу судове засідання було завершено.
З огляду на зафіксовані процесуальні обставини, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що ключовим у даному епізоді є не лише формальне дослідження доказів, а якість їх безпосереднього сприйняття судом та сторонами, а також спосіб, у який формується внутрішнє переконання суду. Це безпосередньо пов’язано із дотриманням стандарту доведення «поза розумним сумнівом», який, відповідно до практики ЄСПЛ, має ґрунтуватися на сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою доказів (Kobets v. Ukraine, п. 43). У цьому контексті особливого значення набуває співвідношення між первинними доказами (аудіозаписами НСРД) та їх інтерпретацією, викладеною у протоколах і поясненнях сторони обвинувачення. За спостереженнями моніторингової місії IAC ISHR, у даному судовому засіданні мала місце ситуація, коли зміст протоколів фактично відтворювався як доказ, тоді як самі аудіозаписи не завжди дозволяли однозначно підтвердити відповідні твердження. За таких умов виникає ризик зміщення акценту з безпосереднього дослідження доказу на його інтерпретацію, що потенційно впливає на формування доказової бази.
Такий підхід потребує особливо обережної оцінки, оскільки стандарт «поза розумним сумнівом» передбачає, що висновки про фактичні обставини не можуть ґрунтуватися на припущеннях або неоднозначно інтерпретованих даних. Якщо зміст доказу допускає альтернативні тлумачення або не дозволяє чітко ідентифікувати осіб чи обставини, це об’єктивно знижує його доказову вагу та вимагає додаткової перевірки у змагальному процесі.
У цьому зв’язку право на захист, гарантоване статтею 6 Конвенції, передбачає не лише можливість формально заперечувати проти доказів, але й реальну здатність ефективно ставити під сумнів їх достовірність і зміст. ЄСПЛ послідовно підкреслює, що принципи змагальності та рівності сторін вимагають, щоб кожна сторона мала розумну можливість представити свою позицію за умов, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище (F.S.M. v. Spain, пп. 55–56; Đurić v. Serbia, пп. 69, 71). Відповідно, суд зобов’язаний не лише формально приймати такі доводи, а й надавати їм змістовну оцінку, що є невід’ємною складовою справедливого судового розгляду (Budak v. Turkey, пп. 70–73).
Окремо слід звернути увагу, що в умовах, коли ідентифікація осіб на аудіозаписах не є очевидною та ставиться під сумнів стороною захисту, значення належного процесу доказування істотно зростає. У таких випадках будь-які висновки щодо причетності конкретних осіб мають ґрунтуватися на належних та перевірених доказах, а не на припущеннях або узагальненнях, що прямо корелює зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом». У ширшому контексті це також пов’язано із дотриманням презумпції невинуватості, закріпленої у пункті 2 статті 6 Конвенції. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що навіть відсутність формального висновку про вину не виключає порушення цього принципу, якщо з поведінки або заяв органів влади випливає припущення про винуватість особи до ухвалення вироку (Nadi̇r Yildirim and others v. Türkiye, п. 66; Ismoilov and Others v. Russia, п. 161; Onat and Others v. Turkey, п. 61). У цьому контексті спосіб подання та інтерпретації доказів під час судового розгляду має значення не лише для їх оцінки, але й для загального сприйняття провадження як неупередженого.
Таким чином, зафіксовані під час судового засідання обставини свідчать про необхідність особливо ретельної та змістовної оцінки доказів у їх сукупності — з урахуванням їхньої якості, способу отримання та рівня визначеності. Відповідність стандарту доведення «поза розумним сумнівом» у цій справі безпосередньо залежатиме від того, чи будуть усунуті наявні суперечності, а також від того, чи ґрунтуватимуться висновки суду на безпосередньому змісті досліджених доказів, а не на їх інтерпретації.
У цьому контексті принципово важливим є не лише фактичне дотримання презумпції невинуватості, але й відсутність будь-яких зовнішніх ознак упередженості (appearance of bias), які можуть виникати, зокрема, у разі передчасного формування уявлення про обставини справи або доказове значення окремих матеріалів. Саме забезпечення як реальної, так і видимої неупередженості судового розгляду є визначальним для довіри до правосуддя та відповідності провадження стандартам справедливого суду.
З огляду на викладене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
