28. 07. 2026
15 липня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у справі № 991/2364/23 щодо колишнього голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг – Вовка Дмитра Володимировича; колишнього члена НКРЕКП Євдокімова Володимира Анатолійовича; колишнього заступника директора з регуляторних питань Дирекції з комерційної діяльності ТОВ «ДТЕК Енерго» Гелюха Івана Миколайовича; колишнього керівника Департаменту з регуляторних питань дирекції з комерційної діяльності ТОВ «ДТЕК Енерго» Лісового Бориса Григоровича; колишнього начальника Управління енергоринку НКРЕКП Ревенка Тараса Євгеновича; колишнього заступника начальника Управління енергоринку НКРЕКП Бутовського Володимира Олександровича; а також колишніх членів НКРЕКП: Морозової Вікторії Іванівни та Машляківського Руслана Леонідовича, які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 та ч.2 ст. 367 КК України (зловживання владою або службовим становищем, службова недбалість). У засіданні брали участь обвинувачені (частково у режимі відеоконференції), їхні захисники, представники цивільних відповідачів, прокурор та головуюча суддя Литвинко Т.В.
Основним предметом судового розгляду стало продовження викладення стороною захисту своєї позиції щодо доказів, раніше поданих стороною обвинувачення, а також подальше дослідження письмових доказів прокурора.
На початку судового засідання обвинувачений Гелюх І.М. зазначив, що листування, на яке посилається сторона обвинувачення, відбувалося відкрито, а будь-які ознаки прихованої комунікації, яка могла б свідчити про узгоджену протиправну поведінку, були відсутні. За його твердженням, сторона обвинувачення не довела таємного характеру відповідного спілкування. Він також вказав, що на момент запровадження спірної формули вона відображала реальну ринкову вартість, а всі її складові ґрунтувалися на відкритих джерелах інформації. Крім того, обвинувачений стверджував про відсутність доведеного причинно-наслідкового зв’язку між комунікацією, на яку посилається прокурор, та прийнятим рішенням, оскільки останнє ухвалювалося колегіально. Захисник Гелюха І.М. звернув увагу суду на те, що, на його думку, позиція сторони обвинувачення упродовж кримінального провадження неодноразово змінювалася. Зокрема, спочатку прокурор посилався на порушення вимог державного регулювання, згодом — на недотримання регуляторних процедур, а під час пояснень додатково обґрунтовував обвинувачення пояснювальною запискою до проєкту Закону. На переконання захисника, дії обвинуваченого, викладені в обвинувальному акті, не виходили за межі наданих йому законом повноважень. Він також зазначив, що правова конструкція обвинувачення містить внутрішні суперечності, оскільки сам по собі факт професійного спілкування не свідчить про наявність злочинного умислу. При цьому, за позицією захисту, прокурор не навів конкретних обставин, які б спростовували професійний характер такої комунікації. Адвокат також зазначив, що окремі доводи сторони обвинувачення, на його переконання, спростовуються матеріалами кримінального провадження. Окремо він послався на послідовність дій та хронологію проходження відповідного регуляторного акта, які, за його твердженням, повністю відповідали законодавству, чинному на той момент
Захисник Машляківського Р.Л. та Морозової В.І. висловив позицію, що твердження сторони обвинувачення про одноосібне збирання Вовком Д.В. підписів членів комісії є, на його переконання, маніпулятивним. Він звернув увагу, що проєкт відповідного порядку пройшов процедуру громадського обговорення та був офіційно оприлюднений, у зв’язку із чим заінтересовані юридичні особи мали можливість подати свої зауваження і пропозиції. Крім того, захисник наголосив, що під час засідання, на якому, за версією обвинувачення, відбувалося збирання підписів, відповідний проєкт не розглядався. На підтвердження цього він послався на інформаційне повідомлення, оприлюднене на офіційному вебсайті, відповідно до якого зазначене питання було відсутнє в порядку денному та серед ухвалених рішень.
Окремо адвокат звернув увагу на складну ситуацію із забезпеченням вугіллям у відповідний період. За його словами, у 2015–2016 роках існував істотний дефіцит вугілля, а починаючи з 2014 року Україна перебувала у значній залежності від його імпорту. Саме цими обставинами, за позицією захисту, було зумовлено використання принципу імпортного паритету під час розроблення формули «Роттердам+». Крім того, захисник наголосив на необхідності розмежовувати процедуру внутрішнього візування документа та голосування за його ухвалення, які, на його думку, сторона обвинувачення безпідставно ототожнює. Він також зазначив, що відповідна постанова набрала чинності у встановленому законом порядку та, за позицією захисту, не порушувала прав чи законних інтересів інших осіб. Обвинувачений Машляківський Р.Л. підтримав позицію свого захисника та додатково зазначив, що комунікація, на яку посилається сторона обвинувачення, здійснювалася в межах установлених законом процедур і відповідала характеру професійної взаємодії.
Після завершення виступів сторони захисту суд продовжив дослідження доказів сторони обвинувачення.
Під час дослідження матеріалів прокурор звернув увагу на недоліки прогнозування, пов’язані з розробленням та ухваленням відповідного порядку. Судом також було досліджено електронне листування Вовка Д.В., зокрема презентацію щодо оптової ринкової ціни. Прокурор погодився, що зміст цієї презентації загалом відповідав обставинам, які існували в державі на момент ухвалення відповідного рішення, зокрема щодо вартості вугілля.
Водночас прокурор зазначив, що досліджені під час судового засідання матеріали, на переконання сторони обвинувачення, свідчать про наявність у Вовка Д.В. відповідного умислу. Зокрема, прокурор навів обставини звернення Вовка Д.В. до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, а також до профільного комітету Верховної Ради, з пропозицією підвищити рентну плату на вугільну продукцію. На переконання сторони обвинувачення, ці звернення самі по собі свідчать про усвідомлення Вовком Д.В. факту отримання надприбутків внаслідок застосованої формули ціноутворення. Прокурор також повідомив, що надалі сторона обвинувачення планує допитати свідків для підтвердження низки обставин, які мають значення для кримінального провадження. Під час дослідження доказів суду доводилось неодноразово ставити прокурору уточнювальні запитання щодо зв’язку наведених обставин із версією сторони обвинувачення про існування злочинного плану та умислу, а також щодо доказового значення окремих встановлюваних фактів. Зокрема, суд з’ясовував, яким чином підготовка або поширення відповідної інформації могла свідчити про реалізацію злочинного умислу.
Сторона захисту, своєю чергою, звернула увагу на суперечності між окремими твердженнями, раніше озвученими прокурором. Зокрема, захисники послалися на відмінності у викладенні версії сторони обвинувачення щодо нібито прагнення Вовка Д.В. спочатку забезпечити отримання надприбутків, а надалі — стягнення додаткових коштів до бюджету за рахунок збільшення рентної плати на вугільну продукцію.
У зв’язку із закінченням часу, відведеного для проведення судового засідання, розгляд було завершено.
З огляду на результати проведеного моніторингу експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що протягом дослідження доказів у цьому кримінальному провадженні сторона захисту неодноразово вказувала на можливі суперечності, неточності та недостатню конкретизацію окремих фактичних обставин, на які посилалася сторона обвинувачення під час обґрунтування своєї версії подій. Водночас, як зазначають спостерігачі IAC ISHR, у ході судового розгляду суд неодноразово звертався до прокурора із запитаннями щодо доказового значення окремих матеріалів, їхнього зв’язку з інкримінованими діями та ролі у підтвердженні версії про існування злочинного умислу (див. детальніше моніторингові звіти щодо кримінального провадження Вовка Д.В., Євдокімова В.А., Гелюха І.М. та інших від 25 і 29 травня, 2 і 3 червня 2026 року). Сукупність таких процесуальних обставин свідчить про необхідність особливо ретельної судової перевірки достатності, внутрішньої узгодженості та доказового значення відповідних матеріалів під час ухвалення остаточного рішення.
За відсутності належних пояснень сторони обвинувачення, достатньої конкретизації наведених обставин та усунення виявлених суперечностей можуть виникати питання щодо реальної можливості сторони захисту належним чином розуміти зміст, перевіряти та оспорювати відповідні докази. Долучення спірних або неоднозначних матеріалів і надання їм істотного чи вирішального доказового значення без належної перевірки, мотивованої оцінки та забезпечення стороні захисту практичної можливості їх спростувати можуть поставити під сумнів загальну справедливість кримінального провадження та ефективність реалізації права на захист. З позиції об’єктивного спостерігача відсутність достатньої визначеності стосовно істотних складових обвинувачення можуть викликати обґрунтовані питання щодо її послідовності, зрозумілості та внутрішньої узгодженості. За таких умов особливого значення набуває обов’язок національного суду надати повну, змістовну й належним чином мотивовану оцінку релевантним доводам обох сторін, установленим суперечностям та доказовому значенню кожної з наведених обставин. Належне виконання цього обов’язку є необхідним для того, щоб остаточні висновки суду ґрунтувалися на цілісній і переконливій сукупності доказів, оцінених відповідно до стандарту доведення винуватості поза розумним сумнівом.
У цьому ж контексті ЄСПЛ неодноразово наголошував, що справедливість кримінального провадження вимагає надання стороні захисту реальної можливості оспорювати докази та заперечувати проти їх використання, а національні суди повинні належним чином реагувати на ключові доводи сторін щодо доказової бази (Saakashvili v. Georgia, п. 124; Mehmet Zeki Doğan v. Türkiye (No. 2), пп. 80–87). Крім того, у справі Episcopo and Bassani v. Italy Суд наголосив, що обвинувальний вирок може ґрунтуватися лише на достатньо переконливих, достовірних та узгоджених доказах, а всі розумні сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого (п. 121). У цьому аспекті практика ЄСПЛ послідовно виходить із того, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» вимагає наявності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою доказів або неспростовних презумпцій, а за відсутності таких ознак винуватість особи не може вважатися доведеною (Kobets v. Ukraine, п. 43).
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що зафіксована під час моніторингу сукупність процесуальних обставин порушує питання щодо достатньої визначеності, послідовності та внутрішньої узгодженості обвинувальної версії. З огляду на те, що кримінальне провадження саме по собі істотно впливає на права, законні інтереси та ділову репутацію осіб, щодо яких здійснюється кримінальне переслідування, а також супроводжується застосуванням передбачених законом процесуальних обмежень, сторона обвинувачення повинна забезпечувати чітке, послідовне та переконливе обґрунтування висунутих обвинувачень.
Якщо виявлені під час судового розгляду суперечності не будуть належним чином усунуті, а доказове значення відповідних матеріалів — достатньо конкретизоване й мотивовано пояснене, це може об’єктивно звузити можливості сторони захисту ефективно розуміти, перевіряти та оспорювати обвинувальну версію, а також порушити питання щодо її відповідності стандарту доведення винуватості «поза розумним сумнівом». За таких обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR відзначають наявність ознак, які за результатами подальшого розгляду справи та з урахуванням мотивів остаточного судового рішення можуть бути релевантними для оцінки дотримання гарантій права на справедливий суд, передбачених статтею 6 ЄКПЛ.
