10. 09. 2025
1 вересня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52019000000000522 відносно суддей ОАСК Вовка П.В., Аблова Є.В. Погрібніченка І.М., Келеберди В.І., Саніна Б.В., Качура І.А., Огурцова О.П., Холоднюка З.В., Остапця С.Л., Сіроша М.В., Кротюка О.В., яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.109, ч.5 ст.27, ст.351-2, ч.1 ст. 255 КК України (створення злочинної організації, керівництво такою організацією або її структурними частинами). На засіданні були присутні обвинувачені (частина з них через відеозв’язок), захисники, прокурор та колегія суддів з Кравчуком О.О., Галабалою М.В. та головуючим Ногачевським В.В.
Основним предметом судового засідання був розгляд відводів судді Галабали М.В.
Обґрунтовуючи свої відводи, обвинувачені зазначили, що 21 червня 2019 року слідчий суддя Галабала М.В. відмовив у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження. Після визначення складу суду під час підготовчого провадження обвинувачені неодноразово заявляли відводи судді Галабалі М.В., наголошуючи, що він не може брати участь у судовому розгляді, оскільки вже здійснював судовий контроль у цьому кримінальному провадженні як слідчий суддя. Усі подані відводи були відхилені.
Надалі Верховний Суд, а згодом і Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду (АП ВАКС) вказали на неналежне реагування суду на доводи апелянтів щодо заявленого відводу. Крім того, було зазначено, що клопотання про закриття кримінального провадження має бути розглянуте новим складом суду.
У зв’язку з цим обвинувачені заявили, що подальша участь судді Галабали М.В. у розгляді справи може поставити під сумнів законність складу суду та спричинити скасування винесених ним рішень у майбутньому. На їхню думку, враховуючи позицію АП ВАКС, суддя мав би заявити самовідвід, що відповідало б стандартам неупередженості та змагальності сторін.
Позиція сторони обвинувачення полягала у протилежному. Прокурор звернув увагу на окрему думку судді АП ВАКСу Глотова М.С., який не погодився з висновками більшості. За словами прокурора, саме ця окрема думка містить більш глибокий аналіз ситуації. Окрім того, він підкреслив, що питання про відвід не підлягає оскарженню відповідно до закону, а тому не може бути предметом подальшого розгляду. У зв’язку з цим прокурор просив відмовити у задоволенні заявлених відводів.
Суд, заслухавши сторони, зазначив, що це питання потребує додаткового аналізу, і тому рішення щодо відводів судді Галабали М.В. буде ухвалено на наступному судовому засіданні.
З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR підкреслюють, що довіра суспільства до судової влади є фундаментальною умовою легітимності правосуддя в демократичній державі. У цьому контексті важливим є не лише фактичне дотримання суддею принципу неупередженості, але й відсутність навіть мінімальних сумнівів чи ознак, які могли б створити враження про його упередженість. Адже справедливість судового розгляду вимірюється не тільки реальною безсторонністю, а й тим, як вона сприймається суспільством.Будь-які сумніви, навіть найменші, щодо об’єктивності суду мають бути усунені, оскільки вони підривають авторитет правосуддя та довіру до нього. Забезпечення повної відсутності ознак упередженості є невід’ємним елементом гарантії права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. У цьому полягає особлива відповідальність суддів, адже саме їхня поведінка визначає, чи сприйматиме суспільство правосуддя як чесне, прозоре та справедливе.
Цікавим є також той факт, що один із суддів поточного складу колегії висловлював окрему думку, в якій не погодився з раніше відхиленими відводами щодо судді Галабали М.В., а згодом сам подав заяву про самовідвід, яка, однак, не була задоволена. Такі обставини лише додатково посилюють сумніви щодо неупередженості суду в даній справі та здатності забезпечити довіру сторін до процесу.
З точки зору стандартів ЄСПЛ, навіть поява обґрунтованих сумнівів у неупередженості суду вже є підставою для визнання порушення статті 6 Конвенції. Неврахування цих ризиків може не лише поставити під сумнів легітимність майбутнього рішення, але й негативно позначитися на довірі суспільства до судової системи загалом. У цьому контексті надзвичайно важливим є принцип «правосуддя має не лише здійснюватися, а й бути очевидним для суспільства як справедливе».
ЄСПЛ визначає неупередженість як відсутність упередженості, оцінюючи її за суб’єктивним і об’єктивним критеріями. Суб’єктивний критерій стосується особистого переконання та поведінки судді – тобто, чи мав він будь-які особисті упередження у справі. Суд виходить із презумпції особистої неупередженості судді, доки не буде доведено протилежне, і зокрема, аналізує, чи виявляв суддя ворожість або недоброзичливість із власних мотивів. Об’єктивний критерій передбачає оцінку того, чи існують обставини, що можуть викликати обґрунтовані сумніви в неупередженості суду. Це стосується як складу суду, так і можливих ієрархічних або інших зв’язків між суддею та учасниками провадження, а також випадків, коли одна й та сама особа виконує різні функції у процесі. При оцінці того, чи були в конкретній справі законні підстави для сумнівів, позиція зацікавленої особи є важливою, але вирішальним є те, чи можна вважати ці побоювання об’єктивно обґрунтованими. Суд наголошує, що правосуддя має не лише здійснюватися, а й виглядати справедливим, адже довіра суспільства до судової системи є ключовою для демократичного суспільства. У цьому контексті важливу роль відіграють національні процедури забезпечення неупередженості, зокрема правила щодо відводу суддів. Вони покликані не лише усувати фактичну упередженість, а й запобігати будь-якій видимості необ’єктивності. Будь-який суддя, щодо якого є обґрунтовані сумніви у неупередженості, повинен заявити самовідвід (Sigríður Elín Sigfúsdóttir v. Iceland, п. 45-49). Існування національних процедур забезпечення неупередженості, а саме правил, що регулюють питання відводу суддів, є важливим фактором при оцінці ЄСПЛ неупередженості суддів. Такі правила відображають прагнення національного законодавця усунути всі обґрунтовані сумніви щодо неупередженості відповідного судді або суду і є спробою забезпечити неупередженість шляхом усунення причин, що викликають такі сумніви. Окрім забезпечення відсутності фактичної упередженості, вони спрямовані на усунення будь-якої видимості упередженості і, таким чином, слугують зміцненню довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати у громадськості. ЄСПЛ бере до уваги такі правила під час власної оцінки того, чи був суд неупередженим і, зокрема, чи можна вважати побоювання заявника об’єктивно обґрунтованими (Jóhannes Baldursson and Birkir Kristinsson v. Iceland, п. 70).
Також варто додати, що пунктом 1 статті 6 Конвенція гарантує, що «кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на розгляд судом, встановленим законом». Як зазначає у своїй практиці ЄСПЛ, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції суд завжди повинен бути “встановлений законом”. Цей вираз відображає принцип верховенства права, який притаманний системі захисту, встановленій Конвенцією та протоколами до неї, і який прямо згадується в Преамбулі Конвенції. Порушення цього принципу неминуче призведе до втрати судом легітимності, необхідної для вирішення спорів (Guðmundur Andri Ástráðsson v. Iceland, п. 211).
Враховуючи встановлені обставини, а також чітку позицію Верховного Суду та Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, які однозначно вказали на те, що попередній розгляд доводів обвинувачених щодо відводу судді Галабали М.В. був здійснений неналежним чином, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають недостатньо обґрунтованим подальше збереження поточного складу суду без відповідного перегляду. За таких умов неможливо з упевненістю стверджувати, що подальший розгляд справи відповідатиме стандартам неупередженості, прозорості та гарантіям, передбаченим статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. Крім того, ігнорування подібних сумнівів або формальне реагування на них може мати системні негативні наслідки: воно підриває передбачуваність правозастосування, ускладнює подальший перебіг процесу, відкриває простір для нових процесуальних ініціатив з боку сторін і сприяє затягуванню розгляду справи. Такий розвиток подій суперечить принципу дотримання розумних строків судового розгляду та дискредитує саму ідею ефективного правосуддя, на яке мають право всі учасники кримінального провадження.
Враховуючи зазначене вище, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
