23. 05. 2026
18 травня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у рамках справи № 991/4069/26 щодо колишнього заступника начальника Київської митниці Тупальського Сергія Васильовича, підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 209 КК України (легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом). У судовому засіданні брали участь підозрюваний, його захисники, прокурор та головуючий суддя Маслов В.В.
Основним предметом судового розгляду стало клопотання сторони обвинувачення про зміну раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. На момент початку судового засідання щодо підозрюваного діяв запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 20 мільйонів гривень.
На початку судового засідання суд зазначив, що під час попереднього розгляду провадження слухання клопотання було відкладене з метою надання підозрюваному додаткового часу для внесення визначеного судом розміру застави та належного виконання обов’язків, покладених у межах застосованого запобіжного заходу.
Сторона захисту повідомила, що на момент розгляду клопотання загальна сума фактично внесених коштів становила 1 мільйон 40 тисяч гривень. Захисники наголосили, що підозрюваний вживає всіх можливих заходів для виконання ухвали суду та поступового внесення визначеної суми застави. Зокрема, захист звернув увагу на реалізацію належного підозрюваному майна, у тому числі шляхом його продажу зі значною знижкою від ринкової вартості. Також зазначалося про продаж автомобіля, столярного та швейного цехів, а також іншого майна, на яке, за твердженням сторони захисту, не накладено арешт. На підтвердження відповідних доводів захисники долучили листування з потенційними покупцями та звернули увагу на складність швидкої реалізації такого майна з огляду на його специфіку. Крім того, сторона захисту звернула увагу, що підозрюваний належним чином виконує покладені на нього судом процесуальні обов’язки, зокрема відвідує всі судові засідання та слідчі дії, а також носить електронний засіб контролю. Захисники також долучили судові повістки з іншого кримінального провадження, в якому підозрюваний також з’являється за викликами та не ухиляється від участі у процесуальних діях.
На думку сторони захисту, єдиною фактичною підставою для поданого прокурором клопотання стала неможливість повного внесення застави у визначеному судом розмірі. Водночас, як зазначили захисники, сторона обвинувачення не навела переконливих аргументів щодо того, чому за наявних обставин неможливо застосувати менш суворий запобіжний захід або залишити чинний запобіжний захід без змін з урахуванням фактичної процесуальної поведінки підозрюваного.
Тупальський С.В. підтримав позицію своїх захисників та зазначив, що визначений судом розмір застави є для нього фактично непомірним, однак він продовжує вживати заходів для виконання відповідного судового рішення та поступового внесення коштів. Він також наголосив, що не має наміру ухилятися від органу досудового розслідування чи суду, а також не створював і не планує створювати ризики для кримінального провадження. Окремо підозрюваний звернув увагу, що після тривалого періоду досудового розслідування самостійно з’явився до органу розслідування для надання показань, а на початковому етапі провадження мав процесуальний статус свідка. Крім того, підозрюваний зазначив, що не має реальної можливості одноразово внести визначену судом суму застави, однак поступово здійснює її внесення, одночасно реалізовуючи обладнання та інше належне йому майно.
Сторона захисту також наголосила, що щодо підозрюваного вже застосовано електронний засіб контролю, він не ухиляється від органу досудового розслідування чи суду, не має наміру залишати місце проживання, належним чином виконує всі покладені процесуальні обов’язки та продовжує поступово вносити визначену суму застави. За таких обставин, на переконання захисту, сторона обвинувачення не навела належного та достатнього обґрунтування необхідності застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У зв’язку з цим захисники та підозрюваний просили суд відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Прокурор, своєю чергою, наполягав на задоволенні поданого клопотання. Він зазначив, що, виходячи з фінансових розрахунків, наведених стороною обвинувачення, підозрюваний має доступ до значних фінансових ресурсів, а тому визначений розмір застави є для нього помірним. Прокурор також звернув увагу, що належне виконання підозрюваним процесуальних обов’язків на стадії досудового розслідування, на його думку, саме по собі не усуває наявних ризиків та має радше декларативний характер. Водночас прокурор підтвердив, що підозрюваний дійсно виконує покладені на нього процесуальні обов’язки та з’являється на судові засідання в іншому кримінальному провадженні. Крім того, прокурор зазначив, що після ухвалення обвинувальних вироків або під час апеляційного перегляду обвинувачені у кримінальних провадженнях нерідко ухиляються від правосуддя. На думку сторони обвинувачення, подане клопотання є обґрунтованим, визначений розмір застави — помірним, а інтереси досудового розслідування потребують застосування саме такого запобіжного заходу. З огляду на наведене прокурор просив суд задовольнити клопотання сторони обвинувачення.
Заслухавши позиції сторін, суд ухвалив частково задовольнити клопотання сторони обвинувачення: взяти підозрюваного під варту в залі суду та визначити альтернативний розмір застави у сумі 15 мільйонів гривень. У разі внесення застави суд постановив покласти на підозрюваного відповідні процесуальні обов’язки.
З приводу вищезазначеного експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вимагає не лише формального переліку ризиків, а й їх переконливого, конкретного та індивідуалізованого обґрунтування щодо особи підозрюваного. Сторона обвинувачення повинна довести не абстрактну можливість існування відповідних ризиків, а реальну ймовірність їх настання з урахуванням фактичної поведінки підозрюваного, його процесуальної поведінки протягом розвитку провадження та ефективності вже застосованих менш суворих запобіжних заходів.
У цьому контексті особливого значення набувають обставини, які були озвучені стороною захисту та фактично не заперечувалися стороною обвинувачення під час судового засідання. Як випливає з перебігу розгляду, підозрюваний тривалий час перебував під дією запобіжного заходу у вигляді застави (не внесеною навіть у повному обсязі) із застосуванням електронного засобу контролю, належним чином виконував покладені на нього процесуальні обов’язки, з’являвся до органу досудового розслідування та суду, а також не ухилявся від участі у процесуальних діях в іншому кримінальному провадженні. Більше того, сторона захисту надала відомості про активні дії підозрюваного, спрямовані на виконання ухвали суду щодо внесення застави, зокрема шляхом реалізації майна, обладнання та пошуку покупців, що підтверджувалося відповідними матеріалами, долученими до справи. Важливо й те, що прокурор у судовому засіданні фактично підтвердив належну процесуальну поведінку підозрюваного та відсутність випадків невиконання покладених на нього обов’язків.
За таких обставин саме фактична поведінка підозрюваного повинна була мати визначальне значення для оцінки актуальності та реальності ризиків, на які посилалася сторона обвинувачення. Практика Європейського суду з прав людини послідовно виходить із того, що з плином часу органи державної влади повинні наводити дедалі більш переконливі підстави для подальшого обмеження свободи особи, а ризики не можуть обґрунтовуватися загальними припущеннями чи абстрактними посиланнями на тяжкість обвинувачення або характер кримінального провадження. Саме на державні органи покладається обов’язок доведення існування конкретних та актуальних ризиків, тоді як посилання на загальні міркування або типові припущення не відповідають стандартам статті 5 Конвенції (Karaca v. Türkiye, п. 135; Yuriy Dmitriyev v. Russia, пп. 79–83).
У межах цього судового засідання експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що з позиції об’єктивного спостерігача сторона обвинувачення фактично не навела нових або конкретизованих обставин, які б свідчили про неефективність вже застосованого запобіжного заходу чи про виникнення додаткових ризиків, здатних виправдати застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Натомість ключовими аргументами сторони обвинувачення фактично залишалися загальні твердження про те, що «після ухвалення обвинувальних вироків або під час апеляційного перегляду обвинувачені нерідко ухиляються від правосуддя», а також посилання на «фінансові розрахунки», відповідно до яких підозрюваний нібито має доступ до значних матеріальних ресурсів. Водночас у межах судового засідання не простежувалося наведення конкретних фактичних даних, які б свідчили про реальні спроби ухилення, порушення покладених процесуальних обов’язків або неефективність уже застосованих менш суворих заходів контролю.
Окремої уваги також потребує питання визначення альтернативного розміру застави. Як убачається з матеріалів судового засідання, попередньо визначений розмір застави у сумі 20 мільйонів гривень фактично не був внесений у повному обсязі, попри надання судом додаткового часу для його сплати та заявлені стороною захисту спроби акумулювати відповідні кошти шляхом продажу майна. За таких умов визначення нового альтернативного розміру застави у сумі 15 мільйонів гривень також потребувало особливо ретельного та індивідуалізованого обґрунтування з точки зору реальної спроможності особи скористатися такою альтернативою. Практика ЄСПЛ виходить із того, що застава повинна бути не декларативною, а реально доступною альтернативою триманню під вартою, а її розмір — враховувати фактичний майновий стан особи та бути належним чином мотивованим у судовому рішенні (Bluks Savickis v. Latvia, п. 37; Alperin v. Ukraine, п. 46).
Експерти моніторингової місії IAC ISHR також звертають увагу на позицію ЄСПЛ відповідно до якої, з огляду на фундаментальний характер права на свободу, гарантованого статтею 5 Конвенції, національні органи повинні приділяти визначенню розміру застави таку ж увагу, як і оцінці необхідності подальшого тримання особи під вартою. Крім того, визначений розмір застави має бути належним чином мотивований у відповідному судовому рішенні та враховувати реальне фінансове становище особи (Bluks Savickis v. Latvia, п. 37). Застава повинна бути індивідуалізованою, пропорційною та реально досяжною, а її мета полягає виключно в забезпеченні належної процесуальної поведінки, а не у створенні надмірного тягаря (Alperin v. Ukraine, п. 46).
Варто також зазначити, що в ході розвитку кримінального провадження як ризики, на які посилається сторона обвинувачення, так і аргументи щодо необхідності продовження саме обраного запобіжного заходу, а також обґрунтування визначеного розміру застави мають підлягати належному судовому аналізу. Такий аналіз повинен охоплювати, зокрема, актуальність заявлених ризиків, їх індивідуалізованість щодо конкретного підозрюваного та достатність фактичних даних, якими вони підтверджуються.
За результатами моніторингу цього судового засідання експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть дійти висновку про очевидну необхідність та достатню обґрунтованість застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з огляду на належне виконання ним процесуальних обов’язків, використання електронного засобу контролю, відсутність зафіксованих спроб ухилення та вжиття заходів для внесення застави. За таких обставин експерти фіксують ознаки підходу, який у практиці ЄСПЛ може свідчити про ризик порушення гарантій статті 5 ЄКПЛ у частині недостатнього обґрунтування необхідності подальшого позбавлення свободи.
З огляду на викладене справа рекомендується до подальшого моніторингу.
