08. 05. 2026
17 квітня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 52021000000000446 (справа № 991/4089/22) стосовно власника групи компаній «Альтком» Тісленка Олександра Валерійовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі). Розгляд справи здійснювався колегією суддів у складі: головуючий суддя Крикливий В.В., судді — Галабала М.В., Ногачевський В.В. У судовому засіданні брали участь обвинувачений (у режимі відеоконференції), його захисники, прокурор та перекладач. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проєкту, що реалізується за підтримки BMZ.
Ключовим процесуальним питанням судового засідання став допит іноземного свідка, який проводився у режимі відеоконференції з приміщення суду міста Гданськ (Республіка Польща) за участю перекладачів. Під час допиту свідок повідомив, що у період з 2016 по 2019 роки виконував обов’язки голови Державного агентства автомобільних доріг України («Укравтодор») та здійснював загальне керівництво діяльністю установи, контроль за реалізацією інфраструктурних проєктів і виконанням відповідних контрактів.
Свідок зазначив, що був знайомий з обвинуваченим Тісленком О.В. у зв’язку з виконанням службових обов’язків. Водночас він наголосив, що контракт на виконання дорожньо-будівельних робіт автомобільної дороги Київ–Одеса був укладений до його призначення на посаду, у зв’язку з чим він не брав участі у визначенні ТОВ «Альтком» виконавцем відповідного проєкту. Після призначення, за твердженням свідка, його функції полягали у забезпеченні належного виконання контракту та координації вирішення проблемних питань, що виникали у процесі реалізації проєкту. У цьому контексті свідок повідомив, що Тісленко О.В. брав участь у робочих нарадах та відвідував будівельні майданчики, де обговорювалися питання виконання контракту, стан реалізації робіт та можливі шляхи усунення наявних труднощів. Також свідок зазначив, що у процесі реалізації проєкту між сторонами укладалися додаткові угоди. Окрему увагу під час допиту було приділено обставинам кримінального провадження, яке, за словами свідка, здійснювалося щодо нього та інших осіб у Республіці Польща. Свідок повідомив, що відповідне провадження було закрите судами двох інстанцій, а також висловив готовність надати суду копії судових рішень, які набрали законної сили, вважаючи, що їх зміст може мати значення для розгляду даного кримінального провадження.
Прокурор висловив позицію про відсутність необхідності у дослідженні зазначених документів, тоді як сторона захисту наполягала на їх долученні з метою оцінки їх змісту та можливого значення для цього кримінального провадження. У свою чергу представники польського суду повідомили про можливість надання копій відповідних документів, зауваживши, що вони будуть складені польською мовою.
Крім того, свідок заявив, що окремі матеріали, використані у межах кримінального провадження у Республіці Польща, а також у даному кримінальному провадженні в Україні, за його твердженням, ґрунтуються на неправдивих показаннях та були отримані незаконним способом. На думку свідка, ці обставини підтверджуються рішеннями польських судів та можуть мати значення для оцінки окремих доказів у межах цього провадження.Реагуючи на зазначені твердження, суд звернув увагу, що свідок не наділений процесуальними повноваженнями надавати правову оцінку доказам чи матеріалам кримінального провадження, а його участь у допиті має обмежуватися повідомленням фактичних обставин, які відомі йому особисто.
Під час допиту свідок також неодноразово намагався надати розширені пояснення у формі вільної заяви, посилаючись на наявність документів та фактів, які, на його думку, мають фундаментальне значення для розгляду справи. У відповідь суд звернув увагу, що подібний формат надання пояснень може створювати враження уникнення прямих відповідей на поставлені запитання, у зв’язку з чим наголосив на необхідності дотримання процесуального порядку допиту та надання відповідей безпосередньо по суті запитань сторін.
У зв’язку із завершенням відведеного процесуального часу судове засідання було закінчено.
З урахуванням викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що допит свідків є однією з центральних процесуальних стадій кримінального провадження, оскільки безпосередньо пов’язаний із встановленням фактичних обставин справи, перевіркою достовірності доказів та забезпеченням реалізації принципу змагальності. Відповідно до стандартів статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, показання свідків мають оцінюватися не ізольовано, а у взаємозв’язку з усією сукупністю доказів, що є необхідною передумовою забезпечення загальної справедливості судового розгляду.
У цьому контексті заслуговують на увагу заяви свідка щодо можливого використання у даному кримінальному провадженні доказів, які, за його твердженням, вже були предметом оцінки у межах пов’язаного кримінального провадження в Республіці Польща та визнані недопустимими національними судами. У зв’язку з цим позиція сторони захисту щодо необхідності дослідження відповідних судових рішень та матеріалів видається такою, що потребує належної процесуальної оцінки з боку суду.
Водночас сам по собі факт наявності таких тверджень не свідчить автоматично про недопустимість доказів у межах цього кримінального провадження. Однак за умови підтвердження відповідних обставин національний суд повинен буде здійснити ретельну перевірку джерел походження доказів, способу їх отримання, а також можливого впливу таких обставин на належність, допустимість і достовірність доказової бази загалом.
У практиці ЄСПЛ неодноразово наголошувалося, що допит свідків є важливим елементом забезпечення справедливого судового розгляду та реалізації сторонами можливості ефективно досліджувати докази (Jaupi v. Albania, п. 98). Крім того, відповідно до пункту 3 (d) та (e) статті 6 Конвенції гарантується право на допит свідків, а також право користуватися допомогою перекладача у випадках, коли особа не володіє мовою судового провадження. У цьому провадженні допит іноземного свідка здійснювався із забезпеченням перекладу, що загалом узгоджується з відповідними процесуальними гарантіями.
ЄСПЛ також послідовно виходить із того, що при оцінці допустимості доказів визначальним є питання загальної справедливості провадження, зокрема з урахуванням способу отримання доказів та можливості сторони захисту ефективно поставити під сумнів їх достовірність і заперечити проти їх використання (Macharik v. The Czech Republic, п. 51–52; Seppern v. Estonia, п. 36–37). Будь-які сумніви щодо законності способу отримання доказів повинні бути предметом реальної та ефективної перевірки судом, а не формального реагування, оскільки такі обставини можуть впливати на загальну справедливість провадження (Semenya v. Switzerland, п. 194).
У цьому ж контексті важливого значення набуває стандарт доведення «поза розумним сумнівом». Як зазначив ЄСПЛ у справі Kolompar v. Serbia (п. 16), усі обґрунтовані сумніви щодо доведеності вини мають тлумачитися на користь обвинуваченого. Відтак належна перевірка доводів щодо можливих порушень при отриманні доказів є безпосередньо пов’язаною з оцінкою достатності та переконливості обвинувачення.
За результатами моніторингу судового засідання однозначних ознак порушення права на справедливий судовий розгляд не встановлено. Водночас справа рекомендується до подальшого моніторингу, зокрема у контексті подальшої процесуальної оцінки доводів щодо допустимості окремих доказів та їх потенційного впливу на загальну обґрунтованість обвинувачення.
