10. 06. 2026
5 травня 2026 року у Шевченківському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у рамках кримінального провадження № 22025000000001074 (справа № 761/11636/26) стосовно бізнесмена Суздалова Кирила Миколайовича, який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2, ст. 28, ч. 1 ст. 111-2, ч.2 ст. 111 КК України (пособництво державі-агресору, державна зрада в умовах воєнного стану). У судовому засіданні брали участь підозрюваний, його захисники, прокурор та головуюча суддя Міхєєва І.М.
Основним предметом судового розгляду було клопотання сторони обвинувачення про зміну підозрюваному запобіжного заходу із застави на тримання під вартою без визначення розміру застави. На момент розгляду клопотання щодо Суздалова К.М. вже діяв запобіжний захід у вигляді застави, визначений судом 28 квітня 2026 року в розмірі 4 млн грн та внесений у повному обсязі.
Обґрунтовуючи необхідність зміни запобіжного заходу, прокурор зазначив, що після застосування застави виникли нові обставини, які, на думку сторони обвинувачення, впливають на оцінку процесуальних ризиків. Зокрема, підозрюваному було повідомлено про нову підозру у вчиненні державної зради в умовах воєнного стану(ч.2 ст. 111 КПК). Сторона обвинувачення посилалася на матеріали досудового розслідування, у тому числі листування, яке, за версією прокурора, свідчить про причетність підозрюваного до інкримінованих дій, усвідомлення ним характеру відповідної діяльності та зв’язок із підприємствами, що, за твердженням сторони обвинувачення, співпрацювали з установами Російської Федерації, пов’язаними з Міністерством оборони РФ. На думку прокурора, повідомлення про нову підозру істотно посилює ризик переховування підозрюваного від органу досудового розслідування та суду, а застосований запобіжний захід у вигляді застави не здатний належним чином нівелювати відповідні ризики. Сторона обвинувачення також посилалася на наявність у підозрюваного громадянства Канади, значний майновий стан та, за твердженням прокурора, прихований характер діяльності, що може свідчити про ризик продовження протиправної діяльності або вчинення інших дій, спрямованих на перешкоджання кримінальному провадженню.
Окремо прокурор наголосив, що раніше озвучені обставини не були предметом оцінки судів під час вирішення питання про застосування та подальшу зміну запобіжного заходу. Водночас, відповідаючи на запитання суду, прокурор не заперечував, що після зміни запобіжного заходу підозрюваний загалом демонстрував належну процесуальну поведінку та виконував покладені на нього обов’язки.
Сторона захисту заперечувала проти задоволення клопотання, вказуючи, що прокурором фактично повторно наведені ті самі ризики та обставини, які вже досліджувалися судами під час попередніх розглядів питання про запобіжний захід. На думку захисту, подане клопотання не відповідає вимогам КПК України, оскільки питання про зміну запобіжного заходу може порушуватися лише за наявності дійсно нових обставин.Щодо нової підозри захист зазначив, що вона переважно ґрунтується на листуванні, яке вже тривалий час перебувало у розпорядженні сторони обвинувачення та неодноразово досліджувалося в межах кримінального провадження. Захисники звернули увагу, що повідомлення про нову підозру було вручено в день зміни запобіжного заходу апеляційним судом, що, на думку сторони захисту, може сприйматися як процесуальний тиск на підозрюваного.
Захист також наголосив, що Київський апеляційний суд уже досліджував листування, на яке посилається прокурор. Крім того, захисники зазначили, що небажання підозрюваного надавати пояснення або свідчити проти себе не може тлумачитися як підтвердження ризиків, оскільки право не свідчити проти себе є фундаментальною процесуальною гарантією. Окрему увагу сторона захисту приділила оцінці ризику переховування. Захисники наголосили, що після зміни запобіжного заходу підозрюваний не вчиняв жодних дій, спрямованих на ухилення від слідства чи суду, продовжував виконувати покладені на нього процесуальні обов’язки та належним чином реагував на процесуальні виклики навіть після повідомлення про нову підозру. Також адвокат звернула увагу, що паспорт громадянина Канади вже протягом кількох місяців перебуває у розпорядженні уповноважених органів, однак сторона обвинувачення продовжує посилатися на наявність такого громадянства як на обставину, що нібито підтверджує ризик переховування. Сторона захисту також наголосила, що ризики перешкоджання кримінальному провадженню та вчинення іншого кримінального правопорушення не підтверджені належними доказами, а фактичне обґрунтування клопотання значною мірою повторює попередні доводи сторони обвинувачення. На думку захисту, листування, на яке посилається сторона обвинувачення, вже перебувало в матеріалах справи протягом чотирьох місяців, а фактично вся нова підозра, на думку захисту, ґрунтується на одному листі.
Крім того, сторона захисту звернула увагу на стан здоров’я підозрюваного, посилаючись на факти втрати ним свідомості та наявні медичні документи. Окремо захисники наголосили, що повідомлення про нову підозру було вручено підозрюваному без участі адвоката, попри його прохання забезпечити присутність захисника під час проведення відповідної процесуальної дії.
Підозрюваний підтримав позицію сторони захисту. Він заперечував фактичний контроль над підприємствами, про які зазначав прокурор, хоча підтвердив, що з 2021 року став їх бенефіціаром. Водночас Суздалов К.М. не зміг детально пояснити окремі обставини листування щодо надання в оренду майна російським установам, однак наголосив, що інформація, озвучена стороною обвинувачення, була вирвана з контексту. Крім того, підозрюваний зазначив, що документи, на які посилається прокурор, перебували у розпорядженні сторони обвинувачення ще з лютого 2026 року, а тому, на його думку, жодних нових обставин, які б виправдовували зміну запобіжного заходу, не виникло.
Враховуючи все вищезазначене, сторона захисту просила суд відмовити в задоволенні клопотання сторони обвинувачення.
Після заслуховування позицій сторін суд ухвалив задовольнити клопотання сторони обвинувачення та змінити підозрюваному запобіжний захід із застави на тримання під вартою без визначення розміру застави. Крім того, суд зобов’язав керівництво ДУ «Київський слідчий ізолятор» та філії ДУ «Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України» в місті Києві та Київській області забезпечити підозрюваному належну медичну допомогу та лікування з урахуванням наявних хронічних захворювань і раніше призначеної терапії.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, особливо без визначення альтернативного розміру застави, відповідно до стандартів статті 5 ЄКПЛ має залишатися винятковим заходом, необхідність якого повинна бути підтверджена конкретними, актуальними та належним чином індивідуалізованими обставинами. Сам по собі характер підозри або тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення не можуть автоматично виправдовувати подальше позбавлення свободи особи.
У цьому контексті особливого значення набувають доводи сторони захисту про те, що ризики, на які посилається сторона обвинувачення, вже неодноразово були предметом судової оцінки під час попередніх розглядів питання про запобіжний захід. Якщо такі ризики дійсно залишилися незмінними, а їх обґрунтування продовжує ґрунтуватися переважно на тих самих фактичних обставинах, питання про необхідність повторного застосування найсуворішого запобіжного заходу потребує особливо ретельного мотивування. У цьому аспекті заслуговують на увагу й твердження захисту щодо посилання сторони обвинувачення на наявність у підозрюваного громадянства та паспорта Канади, попри заяви про вилучення відповідного документа. За умови підтвердження, ці обставини можуть свідчити про недостатню індивідуалізацію оцінки ризиків та використання факторів, актуальність яких потребує додаткової перевірки. Додаткового значення ці обставини набувають з огляду на те, що апеляційний суд у межах цієї справи раніше вже змінив запобіжний захід щодо підозрюваного та визначив можливість застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. У цьому контексті, за умови незмінності ризиків, на які посилається сторона обвинувачення, така ситуація може мати ознаки шаблонності аргументації щодо необхідності повторного застосування найсуворішого запобіжного заходу.
Водночас суттєвим для оцінки реальності ризиків є те, що під час судового засідання прокурор не заперечував належну процесуальну поведінку підозрюваного після його звільнення з-під варти під заставу. За практикою ЄСПЛ, саме фактична поведінка особи після застосування більш м’якого запобіжного заходу є одним із важливих критеріїв оцінки того, чи залишаються ризики актуальними та чи можуть вони бути нівельовані менш обмежувальними засобами. Суд послідовно наголошує, що з плином часу органи державної влади повинні наводити дедалі більш переконливі підстави для продовження або посилення обмеження свободи особи, а ризики не можуть обґрунтовуватися абстрактними припущеннями чи загальними посиланнями на тяжкість підозри (Karaca v. Türkiye, п. 135; Yuriy Dmitriyev v. Russia, пп. 79–83).
Окремої уваги заслуговує питання співвідношення оскаржуваного рішення із попередньою позицією апеляційної інстанції, яка незадовго до цього дійшла висновку про можливість застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. За таких обставин особливого значення набуває встановлення того, чи були наведені стороною обвинувачення дійсно нові обставини, здатні істотно змінити попередню оцінку ризиків, а також чи була судом належним чином перевірена можливість подальшого застосування менш суворих запобіжних заходів. Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що у практиці ЄСПЛ неодноразово підкреслювалося, що національні суди повинні не лише констатувати наявність ризиків, а й переконливо обґрунтовувати, чому альтернативні заходи не можуть забезпечити досягнення цілей кримінального провадження.
Разом із питаннями, пов’язаними зі статтею 5 ЄКПЛ, окремого аналізу потребують доводи сторони захисту щодо стану здоров’я підозрюваного. Зокрема, як випливає з ухваленого судом рішення за результатами розгляду клопотання сторони обвинувачення, національний суд, задовольнивши клопотання про зміну запобіжного заходу, водночас зобов’язав уповноважених осіб забезпечити надання підозрюваному необхідної медичної допомоги та лікування в умовах слідчого ізолятора. Такі обставини можуть свідчити про те, що суд частково врахував доводи сторони захисту щодо стану здоров’я підозрюваного, а також фактично визнав необхідність забезпечення йому належного медичного супроводу під час перебування під вартою. У сукупності з наданими медичними документами, а також посиланнями сторони захисту на факти втрати свідомості підозрюваним, ці обставини потребують особливо ретельної оцінки в контексті дотримання гарантій, передбачених статтею 3 ЄКПЛ.
За таких умов безальтернативне тримання особи під вартою може викликати обґрунтоване занепокоєння щодо здатності держави забезпечити належні умови утримання, своєчасну медичну допомогу та ефективний контроль за станом здоров’я підозрюваного. Саме тому в подібних ситуаціях національні суди мають не лише формально покладати обов’язок щодо надання медичної допомоги на адміністрацію слідчого ізолятора, а й переконатися, що такий обов’язок може бути реально та ефективно виконаний.
У цьому зв’язку заслуговує на увагу практика ЄСПЛ щодо системних проблем умов тримання під вартою в Україні, зокрема у слідчих ізоляторах, у тому числі в Київському слідчому ізоляторі. Відповідні висновки, зокрема, були сформульовані у справі Suslov and Batikyan v. Ukraine, де Суд зазначив про встановлення неналежних фізичних умов тримання під вартою в Київському СІЗО (пп. 114–116). Крім того, у справі Melnikov v. Ukraine Суд зауважив, що ним уже було встановлено порушення статті 3 Конвенції у значній кількості інших справ проти України, пов’язаних з умовами тримання під вартою (п. 30). Більше того, у справі Sukachov v. Ukraine Суд прямо зазначив, що ця категорія справ відображає повторювану проблему, яка лежить в основі систематичних порушень статті 3 Конвенції Україною. Зокрема, починаючи з першого рішення щодо умов тримання під вартою в Україні, Суд ухвалив понад п’ятдесят рішень, у яких встановлено порушення статті 3 у зв’язку з неналежними умовами в слідчих ізоляторах. Більшість таких справ стосувалися переповненості установ, неналежних гігієнічних і санітарних умов, недостатнього освітлення та вентиляції, наявності комах і цвілі, обмеженого доступу до душових, недостатньої тривалості прогулянок, відсутності приватності під час користування санітарними вузлами, а також неналежного харчування.
Суд також підкреслив, що ці порушення мають системний характер і не є наслідком поодиноких випадків, а зумовлені структурними недоліками функціонування пенітенціарної системи України та недостатністю гарантій захисту від поводження, забороненого статтею 3 Конвенції. Попри неодноразові висновки Суду з 2005 року, зазначена проблема залишається невирішеною на національному рівні. Додатково Суд звернув увагу, що значна кількість заяв проти України щодо умов тримання під вартою продовжує перебувати на його розгляді, що підтверджує існування стійкої структурної проблеми (пп. 135–138).
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вбачають у межах цього кримінального провадження ознаки ризику порушення гарантій, передбачених статтею 5 ЄКПЛ. Такий висновок обумовлений тим, що під час судового засідання сторона обвинувачення не заперечувала належну процесуальну поведінку підозрюваного після його звільнення під заставу, тоді як сторона захисту послідовно стверджувала про відсутність нових обставин та фактичну незмінність ризиків, які вже були предметом оцінки апеляційного суду при застосуванні більш м’якого запобіжного заходу. За умови підтвердження цих доводів може виникати обґрунтований сумнів щодо достатності та переконливості підстав для повторного застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді безальтернативного тримання під вартою.
Окремої уваги також потребує питання дотримання принципу винятковості тримання під вартою. За результатами моніторингу судового засідання спостерігачами IAC ISHR не було зафіксовано детального обговорення або окремої оцінки того, чи могли ризики, на які посилалася сторона обвинувачення, бути належним чином нівельовані шляхом застосування менш суворих запобіжних заходів, зокрема цілодобового домашнього арешту із використанням електронного засобу контролю або інших процесуальних обмежень. За практикою ЄСПЛ, позбавлення свободи не може застосовуватися автоматично лише з огляду на тяжкість підозри чи характер обвинувачення, а національний суд зобов’язаний переконливо обґрунтувати, чому альтернативні заходи є недостатніми. У ситуації, коли сторона обвинувачення підтверджує належну процесуальну поведінку особи після звільнення під заставу, відсутність окремої та детальної оцінки можливості застосування менш обтяжливих заходів може свідчити про недостатню перевірку вимоги щодо винятковості тримання під вартою.
Крім того, окремого аналізу потребує стан здоров’я підозрюваного. З огляду на надані медичні документи, повідомлення про втрату свідомості та необхідність спеціалізованого лікування, принциповим є питання не лише доступу до медичної допомоги під час перебування під вартою, а й сумісності самого тримання особи в умовах слідчого ізолятора з її фактичним станом здоров’я. За таких обставин справа рекомендується експертами моніторингової місії IAC ISHR до подальшого моніторингу в контексті дотримання гарантій, передбачених статтями 3 та 5 ЄКПЛ.
