06. 04. 2026
27 березня 2026 року у Шевченківському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у рамках кримінального провадження № 22025000000001074 (справа № 761/11636/26) стосовно бізнесмена Суздалова Кирила Миколайовича, який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2, ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України (пособництво державі-агресору). У судовому засіданні брали участь підозрюваний, його захисники, прокурор та головуюча суддя Овсепʼян Т.В.
Основним предметом судового засідання був розгляд клопотання сторони обвинувачення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Обґрунтовуючи подане клопотання, прокурор зазначив, що 6 лютого 2025 року Суздалову К.М. було повідомлено про підозру у пособництві державі-агресору. За версією сторони обвинувачення, упродовж 2024–2025 років підозрюваний, діючи за попередньою змовою з іншими особами, через підконтрольні підприємства, бенефіціарним власником яких він є, здійснював збір та перерахування грошових коштів на користь департамента комунального майна міста Москви. Крім того, за твердженням прокурора, підозрюваний забезпечив передачу в користування акціонерному товариству «Центр зберігання даних», що належить державі-агресору, нерухомого майна на території міста Москви.
Прокурор повідомив, що строк досудового розслідування продовжено на три місяці, слідчі дії тривають, зокрема здійснюється перевірка інформації, отриманої з вилученої техніки. Водночас, на його думку, наявні ризики не зменшилися. Зокрема, він вказав на ризик переховування підозрюваного, з огляду на наявність у нього паспорта Канади, а також зв’язків та родичів у Російській Федерації. Крім того, прокурор зазначив про ризики знищення або приховування доказів, можливого впливу на працівників пов’язаних підприємств, а також звернув увагу на відсутність співпраці підозрюваного зі слідством — зокрема, відмову надати доступ до мобільного телефону під час обшуку та реалізацію права, передбаченого статтею 63 Конституції України, під час допиту.
Окремо прокурор зазначив, що наявні зв’язки підозрюваного з представниками РФ можуть свідчити про ризик вчинення нових кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України. У зв’язку з цим сторона обвинувачення наполягала на застосуванні запобіжного заходу без визначення розміру застави, вважаючи, що жоден її розмір не зможе нівелювати встановлені ризики на даному етапі кримінального провадження. Також прокурор звернув увагу, що на території Російської Федерації у підприємствах, бенефіціаром яких є підозрюваний, зосереджені значні фінансові ресурси.
У свою чергу сторона захисту заперечувала щодо задоволення клопотання про продовження запобіжного заходу. Захисники зазначили, що підозра є необґрунтованою, оскільки, на їхню думку, базується на припущеннях та копіях документів. Вони також наголосили на необґрунтованості та недоведеності заявлених ризиків. Адвокатизвернули увагу, що підозрюваний з початку повномасштабного вторгнення перебуває на території України, а виїжджав за кордон лише один раз у 2023 році на короткий строк із волонтерською метою. За їх твердженням, це підтверджується даними Державної прикордонної служби України. Крім того, сторона захисту зазначила, що у матеріалах кримінального провадження відсутні належні докази здійснення фінансових операцій на користь російської сторони, а наведені обставини фактично стосуються господарської діяльності підприємств. Також було звернуто увагу на можливі порушення процедури отримання доказів з інших держав, що, на думку захисту, ставить під сумнів їх допустимість.
Окремо адвокати посилалися на особисті та сімейні обставини підозрюваного, його волонтерську діяльність, а також значні податкові надходження від підконтрольних йому підприємств до державного бюджету. Також зазначалося про стан здоров’я підозрюваного, який є особою з інвалідністю II групи, та погіршення його стану під час перебування під вартою.
Сторона захисту також звернула увагу на можливу невідповідність між кримінальним провадженням, у межах якого було повідомлено про підозру, та провадженням, у якому застосовано запобіжний захід. У зв’язку з цим захисники просили відмовити у задоволенні клопотання або застосувати альтернативний запобіжний захід.Додатково захисники подали клопотання про долучення до матеріалів справи письмових заперечень, роздруківок відеоматеріалів та копій судових рішень у подібних справах. Суд частково задовольнив це клопотання, долучивши відповідні документи, за винятком роздруківок відеоматеріалів.
У подальшому прокурор уточнив, що окремі неточності у матеріалах, зокрема щодо номера кримінального провадження, мають технічний характер і були виправлені.
Також сторона захисту звернула увагу на те, що частина матеріалів отримана від розвідувального органу відповідно до Закону України «Про розвідку», а не в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, що, на їхню думку, ставить під сумнів допустимість таких доказів.
Заслухавши позиції сторін та поставивши уточнювальні запитання, суд ухвалив задовольнити клопотання сторони обвинувачення та продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
З приводу викладених обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є найбільш інтенсивним втручанням у право на свободу, гарантоване статтею 5 Європейської конвенції з прав людини, і тому вимагає від національного суду особливо ретельної, індивідуалізованої та переконливої мотивації. Відповідно до усталеної практики Європейський суд з прав людини, ризики, на які посилається сторона обвинувачення, не можуть мати абстрактного чи стереотипного характеру, а повинні ґрунтуватися на конкретних фактичних даних, що стосуються саме цієї особи, її поведінки, соціальних зв’язків та процесуального статусу. Зокрема, ризики переховування, незаконного впливу або перешкоджання кримінальному провадженню повинні бути належним чином обґрунтовані та індивідуалізовані, а не виводитися виключно із загальних припущень.
Крім того, позиція сторони обвинувачення щодо незмінності ризиків підлягає самостійній та критичній оцінці з боку суду. ЄСПЛ послідовно наголошує, що з плином часу інтенсивність таких ризиків має тенденцію до зменшення, а отже, їх актуальність не може презюмуватися. У цьому контексті обов’язком національного суду є здійснення щоразу нової, змістовної оцінки наявності та актуальності ризиків, а не механічне відтворення попередніх висновків, навіть на початкових етапах досудового розслідування.
Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що з перебігом часу ризики, які спочатку могли виправдовувати позбавлення волі, підлягають повторній і щораз більш ретельній оцінці. У справі Gomes Costa v. Portugal (пп. 73–79) Суд підкреслив, що кожне рішення про продовження тримання під вартою має ґрунтуватися на актуальних обставинах справи та супроводжуватися переконливим і конкретизованим обґрунтуванням, а не відтворенням попередніх формулювань. Аналогічний підхід відображено у справі Sardar Babayev v. Azerbaijan (пп. 50–51), де Суд вказав, що абстрактне та стереотипне повторення переліку ризиків без пояснення їхньої актуальності в конкретний момент часу є несумісним із вимогами пункту 3 статті 5 Конвенції.
У справі Tiron v. Romania (п. 39) ЄСПЛ окремо наголосив на обов’язку суду здійснювати самостійну оцінку підстав тримання під вартою при кожному продовженні запобіжного заходу, з урахуванням плину часу та розвитку провадження.
У цьому контексті формальний або інерційний підхід до обґрунтування застосування тримання під вартою може ставити під сумнів не лише необхідність, але й пропорційність такого заходу. Водночас, з урахуванням початкового етапу здійснення моніторингу у даному кримінальному провадженні, експерти моніторингової місії IAC ISHR наразі не можуть констатувати наявність порушення зазначених принципів або однозначно стверджувати про шаблонність і абстрактність формулювань у клопотанні сторони обвинувачення. Разом із тим доводи сторони захисту щодо необґрунтованості ризиків підлягають подальшій оцінці з урахуванням розвитку кримінального провадження та практики застосування запобіжного заходу. Подальше спостереження за динамікою обґрунтування ризиків дозволить оцінити, чи забезпечується їх реальна, а не формальна індивідуалізація у світлі стандартів Європейський суд з прав людини.
Також експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на використання стороною обвинувачення як аргументу тієї обставини, що підозрюваний під час слідчих дій скористався правом не свідчити проти себе. Водночас право не свідчити проти себе є фундаментальною процесуальною гарантією, яка не може тлумачитися як обставина, що погіршує процесуальне становище особи або слугує підставою для застосування запобіжного заходу. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право не свідчити проти себе та право зберігати мовчання є загальновизнаними міжнародними стандартами, що лежать в основі справедливого судового розгляду. Їхня мета полягає в тому, щоб забезпечити обвинуваченому захист від неправомірного примусу з боку органів влади і таким чином уникнути судових помилок та забезпечити досягнення цілей статті 6 Європейської конвенції (Lalik v. Poland, п. 55).
Крім того, слід зазначити, що під час розгляду клопотань про продовження запобіжного заходу національний суд зобов’язаний враховувати стан здоров’я особи, щодо якої вирішується відповідне питання. У цьому контексті особливого значення набувають доводи сторони захисту про втрату підозрюваним свідомості в умовах тримання під вартою, отримання травми внаслідок падіння з подальшим накладенням швів, а також направлення лікарем слідчого ізолятора на проведення МРТ, яке, за твердженням захисту, фактично не може бути забезпечене. Крім того, врахуванню підлягає і факт наявності у підозрюваного інвалідності II групи. За наявності належних медичних документів, що підтверджують зазначені обставини, такі факти можуть свідчити про ризики порушення статті 3 ЄКПЛ, зокрема у частині неналежного забезпечення медичної допомоги особі, яка перебуває під вартою.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що хоча стаття 3 Конвенції не встановлює загального обов’язку звільняти хворих осіб з-під варти, у випадках, коли стан здоров’я особи є несумісним із триманням під вартою або коли відсутня належна медична допомога, можуть виникати питання щодо дотримання заборони нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження (Fernandez Iradi v. France, пп. 52–55; Potoroc v. Romania, пп. 61–62).У цьому ж контексті Суд підкреслює, що тримання під вартою є винятковим заходом, який може застосовуватися лише за відсутності ефективних альтернатив, що здатні забезпечити досягнення процесуальних цілей (Shmorgunov and Others v. Ukraine, п. 462; Grubnyk v. Ukraine, п. 114).
Держава зобов’язана гарантувати особам, позбавленим свободи, належний рівень медичного забезпечення та умови тримання, що відповідають стандартам гуманного поводження, особливо у випадках наявності підтверджених проблем зі здоров’ям.
Крім того, слід зазначити, що при розгляді питань, пов’язаних із триманням під вартою, національний суд зобов’язаний належним чином оцінювати можливість застосування альтернативних, менш обтяжливих запобіжних заходів. У контексті даної справи, враховуючи позицію сторони обвинувачення щодо недоцільності визначення альтернативи у вигляді застави, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за доцільне звернути увагу на практику розгляду аналогічних кримінальних проваджень. Зокрема, у справах Богуслаєва В.О. та Дудіна Р.В., де особи обвинувачувалися у вчиненні кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України (зокрема за ст. 111 та ст. 111-1 КК України), національні суди доходили висновку про можливість застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави (див. Моніторинг кримінального провадження Дудіна Р.В. від 14 та 16 липня 2025 року та Моніторинг кримінального провадження Богуслаєва В.О. 22 жовтня, 13 та 25 листопада, 16 грудня 2025 року та інші).
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що у даному кримінальному провадженні ключового значення набуває не лише формальне посилання на наявність ризиків, але й якість їх обґрунтування, індивідуалізація та динамічна оцінка у світлі розвитку провадження. Окремої уваги потребують обставини, пов’язані зі станом здоров’я підозрюваного та забезпеченням належних умов тримання під вартою, що потенційно може порушувати вимоги статті 3 ЄКПЛ.
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують ознаки можливого порушення статті 3 ЄКПЛ (заборона катування) у межах даного кримінального провадження. З урахуванням наведеного справа рекомендується до подальшого моніторингу.
