11. 09. 2026
20 серпня 2026 року в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду відбулось судове засідання у рамках справи № 991/10004/26 (кримінальне провадження № 52025000000000435) відносно колишнього посла України в США Стефанішиної Ольги Віталіївни, яка підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366-2, ст. 368-5 КК України (декларування недостовірної інформації та незаконне збагачення). У судовому засіданні взяли участь підозрювана (у режимі відеоконференції), її захисники, прокурор та колегія суддів з головуючим суддею Никифоровим А.С. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом судового засідання був розгляд апеляційних скарг сторони захисту на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 6 серпня 2026 року, якою до підозрюваної Стефанішиної О. В. було застосовано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 6 млн грн.
Після завершення закритої частини судового засідання розгляд справи було продовжено у відкритому режимі. На цій стадії сторона захисту заявила клопотання про дослідження додаткових доказів, зокрема банківських виписок Стефанішиної О. В. Необхідність їх дослідження захисники обґрунтовували тим, що, на їхнє переконання, під час визначення розміру застави слідчий суддя не надав належної оцінки фактичному майновому стану підозрюваної.
Сторона захисту зазначила, що обвинувачення належним чином не дослідило питання наявності у Стефанішиної О. В. коштів, достатніх для внесення застави у визначеному судом розмірі. За твердженням захисників, залишки коштів на її банківських рахунках не дозволяють внести заставу в розмірі 6 млн грн. Окремо захист звернув увагу на відсутність у матеріалах справи повної інформації про рух коштів за банківськими рахунками та водночас на наявність висновку спеціаліста, який, на його переконання, містить внутрішні суперечності. У зв’язку з цим сторона захисту стверджувала, що питання реальної фінансової спроможності підозрюваної внести визначену суму застави не отримало належної та всебічної оцінки суду першої інстанції.
Окремий блок аргументів сторони захисту стосувався обґрунтованості повідомленої підозри. За позицією захисників, сторона обвинувачення сформувала власну версію подій та намагається підтвердити її без належного встановлення походження коштів, які перебували на рахунках підозрюваної, а також напрямів їх подальшого використання.
Прокурор, заперечуючи проти відповідних доводів, зазначив, що під час оцінки майнового стану необхідно враховувати характер інкримінованих підозрюваній діянь, які, за версією сторони обвинувачення, пов’язані з приховуванням активів та їх недекларуванням. На його думку, залишки коштів на банківських рахунках самі по собі не можуть вичерпно відображати фактичний майновий стан особи. Прокурор також наголосив, що під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя врахував усі істотні обставини, у тому числі майновий стан Стефанішиної О. В.
У подальшому суд перейшов до судових дебатів. Сторона захисту просила задовольнити апеляційні скарги, скасувати ухвалу слідчого судді та відмовити у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу. Водночас захисники зазначили, що у разі, якщо суд дійде висновку про необхідність застосування запобіжного заходу, доцільним було б застосування особистого зобов’язання із покладенням на підозрювану тих самих процесуальних обов’язків, які були визначені оскаржуваною ухвалою. Як альтернативу, у разі збереження застави, сторона захисту просила визначити її у розмірі, співмірному з фактичним майновим станом підозрюваної.
Захисники також звернули увагу на те, що, на їхню думку, оскаржувана ухвала не містить належної та повної оцінки аргументів сторін. Щодо встановленого ризику переховування від органів досудового розслідування та суду сторона захисту наголосила, що Стефанішина О. В., маючи можливість залишатися за кордоном, повернулася в Україну після отримання відповідного виклику НАБУ та з’явилася для участі у процесуальних діях. На переконання захисту, її належна процесуальна поведінка підтверджується також поведінкою в межах іншого кримінального провадження.
Прокурор у судових дебатах наполягав на тому, що ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, а під час її постановлення були належним чином враховані всі передбачені законом обставини, зокрема майновий стан підозрюваної та наявність відповідних процесуальних ризиків.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів постановила залишити апеляційні скарги захисників без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 6 серпня 2026 року — без змін.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що застосування запобіжного заходу та визначення розміру застави мають ґрунтуватися на індивідуалізованій оцінці обставин конкретного кримінального провадження, встановлених процесуальних ризиків, особи підозрюваного та його фактичного майнового стану. Судовий контроль у цьому аспекті не повинен зводитися до формального підтвердження раніше визначеного запобіжного заходу або відтворення аргументів сторони обвинувачення, а має передбачати самостійну та змістовну перевірку того, чи зберігаються підстави для відповідного обмеження, чи є визначений захід необхідним і пропорційним поставленій процесуальній меті, а також чи відповідає встановлений розмір застави реальним фінансовим можливостям особи.
У зв’язку з цим окремої уваги заслуговують доводи сторони захисту щодо фактичної неспроможності Стефанішиної О. В. внести заставу в розмірі 6 млн грн. Захист посилався, зокрема, на банківські виписки та стверджував, що на рахунках підозрюваної відсутні кошти, достатні для внесення застави у визначеному судом розмірі, а матеріали кримінального провадження не містять повних відомостей про рух коштів та фактичний обсяг доступних активів. За таких обставин національному суду важливо оцінити не лише формальні відомості про майновий стан підозрюваної, а й її реальну фінансову спроможність виконати покладений на неї обов’язок, а також те, чи не набуває визначена застава фактично непосильного характеру.
ЄСПЛ послідовно наголошує, що метою застави відповідно до статті 5 § 3 Конвенції є передусім забезпечення явки особи до суду, а її розмір має визначатися з урахуванням особи підозрюваного, його активів та інших обставин, які дають змогу оцінити, чи буде загроза втрати застави достатньою для запобігання ризику переховування (Mangouras v. Spain, п. 78). При цьому національні суди повинні проявляти при визначенні належного розміру застави таку саму ретельність, як і при вирішенні питання про необхідність подальшого тримання особи під вартою, а сам розмір застави має бути належним чином обґрунтований із урахуванням фінансових можливостей особи (Istomina v. Ukraine, п. 25).
Окремої уваги заслуговує питання фактичного розподілу тягаря доказування під час визначення розміру застави. Як вбачається з наведених обставин, сторона захисту ставила під сумнів обґрунтованість визначеної суми застави та подавала матеріали на підтвердження відсутності у підозрюваної достатнього обсягу коштів для її внесення. Водночас сторона обвинувачення посилалася на те, що офіційні залишки коштів на банківських рахунках можуть не відображати реальний майновий стан підозрюваної з огляду на характер інкримінованих їй діянь.
За таких обставин може виникати ризик фактичного перекладення на сторону захисту обов’язку не лише надати інформацію про фінансовий стан підозрюваної, а й спростувати припущення щодо можливого існування інших, не встановлених або прихованих активів. Водночас визначення розміру застави не повинно ґрунтуватися виключно на версії сторони обвинувачення або на гіпотетичних припущеннях щодо наявності у підозрюваної додаткових фінансових ресурсів. Важливо, щоб розмір застави був належним чином обґрунтований конкретними та перевіреними фактичними даними, а обов’язок доведення обставин, на які сторона обвинувачення посилається як на підставу для застосування відповідного запобіжного заходу та визначення його розміру, не перекладався фактично на сторону захисту.
Окремого значення набувають і доводи сторони захисту щодо ризику переховування. Зокрема, захист звертав увагу на те, що Стефанішина О. В., маючи можливість залишатися за межами України, після отримання виклику НАБУ повернулася в Україну та з’явилася до органу досудового розслідування для участі у відповідних процесуальних діях. Такі обставини є релевантними для індивідуалізованої оцінки реальності та актуальності ризику ухилення від слідства і суду та потребують належної, змістовної і мотивованої оцінки з боку національного суду. Відповідно до практики ЄСПЛ ризик переховування не може оцінюватися виключно з огляду на тяжкість можливого покарання або характер пред’явленого обвинувачення. Суд повинен враховувати особисті характеристики особи, її поведінку, місце проживання, професійні, сімейні та інші зв’язки з державою, у якій здійснюється кримінальне провадження (Radonjić and Romić v. Serbia, п. 65).
Також у контексті викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне окремо звернути увагу на значення стандарту обґрунтованості підозри. Обґрунтована підозра є вихідною процесуальною передумовою для застосування будь-яких обмежувальних заходів та безпосередньо впливає на легітимність подальшого кримінального переслідування. Вона не може ґрунтуватися на припущеннях, неперевірених твердженнях або внутрішньо суперечливих даних, а має спиратися на сукупність належних, достатніх і взаємоузгоджених фактичних відомостей, здатних переконати об’єктивного стороннього спостерігача у наявності достатнього фактичного підґрунтя для втручання у права особи.
У межах цього кримінального провадження особливого значення набувають доводи сторони захисту щодо невстановленого походження окремих коштів, суперечностей у підходах до оцінки доходів і витрат підозрюваної та можливого використання припущень про наявність прихованих активів, оскільки такі обставини можуть мати значення не лише для визначення розміру застави, а й для оцінки достатності фактичного підґрунтя самої підозри.
У справі B.T. and B.K.Cs. v. Hungary (п. 107) практика Європейського суду з прав людини послідовно підкреслює, що доказ може випливати з набору достатньо сильних, чітких та узгоджених висновків або подібних неспростовних презумпцій факту. Хоча на стадії застосування запобіжного заходу мова не йде про остаточне встановлення вини, проте втручання у права особи вже на цьому етапі повинно бути обґрунтованим достатньою сукупністю перевірених фактів, а не лише посиланням на матеріали досудового розслідування.
З огляду на викладене, з урахуванням початкового етапу моніторингу цього кримінального провадження, його значного суспільного інтересу, а також розміру застави, який істотно перевищує передбачені КПК України граничні межі, справа рекомендується до подальшого моніторингу. Особливу увагу доцільно приділити оцінці того, чи ґрунтується визначений розмір застави на достатніх, конкретних та перевірених даних, чи відповідає він фактичному майновому стану підозрюваної та чи зберігає необхідну пропорційність поставленій процесуальній меті.
