13. 07. 2026
8 липня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 42023000000000436 (справа – № 991/1708/26) щодо колишнього заступника керівника Офісу президента Смирнова Андрія Олександровича, якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 368-5, ч.ч. 1, 2 ст. 209, ч. 4 ст. 368 КК України (незаконне збагачення; легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом; прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди) та Чернишева Ігоря Васильовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі). У засіданні брали участь обвинувачені (частина з них у режимі відеоконференції), захисники та прокурор. Розгляд здійснювала колегія суддів у складі: головуючий суддя – Крикливий В.В., судді – Михайленко В.В. та Чернова О.В.
Предметом судового розгляду було клопотання прокурора про продовження строку дії процесуальних обов’язків, покладених на обвинуваченого Смирнова А.О.
Обґрунтовуючи заявлене клопотання, прокурор зазначив, що обставини, які стали підставою для покладення відповідних процесуальних обов’язків, залишаються актуальними та не були спростовані новими даними. Як підстави для їх подальшого застосування сторона обвинувачення посилалася на ризик можливого переховування обвинуваченого, з огляду на його майновий стан, а також на ризик незаконного впливу на свідків, допит яких на момент розгляду клопотання ще не був завершений. За спостереженнями моніторингової місії IAC ISHR, усне обґрунтування прокурором заявленого клопотання тривало близько 90 секунд.
Заперечуючи проти задоволення клопотання, сторона захисту насамперед звернула увагу на відсутність, на її думку, належного індивідуалізованого обґрунтування заявлених ризиків. Захисники зазначили, що це вже третій розгляд питання про продовження строку дії процесуальних обов’язків, при цьому зміст клопотання прокурора, на їхнє переконання, фактично дублює попередні звернення без наведення нових фактичних обставин.Окремо сторона захисту поставила під сумнів обґрунтованість посилання прокурора на майновий стан обвинуваченого як на підставу існування ризику переховування. Адвокати наголосили, що обвинувачений жодного разу не давав підстав вважати, що такий ризик є реальним, так як він з’являвся в усі судові засідання та виконував виклики представників сторони обвинувачення. На думку сторони захисту, заявлений ризик має суто теоретичний характер і ґрунтується на припущеннях.
Сторона захисту також звернула увагу, що саме по собі пред’явлене обвинувачення не може свідчити про наявність ризику переховування. За позицією захисту, прокурор фактично посилається на ті самі обставини, які вже неодноразово наводилися раніше, без наведення нових фактичних даних. На переконання захисту, у цьому випадку відсутні навіть гіпотетичні підстави вважати ризик переховування реальним, з огляду на належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Захисники також зазначили, що заявлені ризики не підтверджені належними доказами.
Стосовно ризику незаконного впливу на свідків захисники зазначили, що, на їхню думку, жоден із допитаних свідків не надав показань, які б викривали обвинуваченого, що, на переконання сторони захисту, ставить під сумнів обґрунтованість відповідного ризику. Аналогічні заперечення були висловлені й щодо ризику впливу на експерта, оскільки відповідний експертний висновок уже був долучений до матеріалів кримінального провадження. Додатково сторона захисту звернула увагу, що внесена застава у розмірі 18 мільйонів гривень сама по собі є вагомою процесуальною гарантією належної поведінки обвинуваченого.
Обвинувачений Смирнов А.О. підтримав доводи своїх захисників, окремо звернувши увагу на нетривалість усного обґрунтування клопотання прокурором. На його думку, такий обсяг виступу не свідчив про належне обґрунтування необхідності подальшого продовження процесуальних обов’язків. Водночас він зазначив, що самі обов’язки не є для нього надмірно обтяжливими, однак вважав їх подальше продовження необґрунтованим з огляду на повторюваність аргументації сторони обвинувачення.
Обвинувачений Чернишев І.В. також підтримав позицію сторони захисту та просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
За результатами судового розгляду колегія суддів ухвалила задовольнити клопотання прокурора та продовжити строк дії процесуальних обов’язків, покладених на Смирнова А.О.
З приводу вищезазначеного експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що в межах матеріалів, наданих для моніторингу цього кримінального провадження, було проаналізовано декілька клопотань сторони обвинувачення про продовження строку дії процесуальних обов’язків, покладених на обвинуваченого Смирнова О.А., зокрема клопотання від 18 березня, 11 травня та 6 липня 2026 року. Як вбачається зі змісту зазначених клопотань, формулювання та опис заявлених ризиків є значною мірою подібними, а в окремих частинах — фактично ідентичними. Зокрема, в кожному з них як один із доводів на підтвердження ризику переховування зазначено, що «загроза настання покарання у разі засудження є мотивом переховуватися від органів досудового розслідування або суду, зокрема з огляду на можливість закінчення строків давності до постановлення вироку, що набрав законної сили».
Аналіз відповідних матеріалів свідчить, що протягом щонайменше чотирьох місяців сторона обвинувачення посилалася переважно на ті самі обставини, не наводячи істотно нових фактичних даних, які б підтверджували збереження актуальності заявлених ризиків. Саме по собі повторення раніше наведених аргументів не свідчить про їх необґрунтованість, однак за кожного наступного продовження строку дії обов’язків національному суду важливо перевіряти, чи залишаються відповідні ризики реальними та актуальними з урахуванням перебігу часу, процесуальної поведінки обвинуваченого та інших фактичних обставин провадження.
Крім того, обґрунтовуючи ризик переховування, сторона обвинувачення посилалася на тяжкість можливого покарання. Водночас відповідно до підходів, сформованих у практиці ЄСПЛ, суворість можливого покарання може враховуватися під час оцінки ризику переховування, однак не повинна бути єдиною або визначальною підставою для висновку про його існування. Такий ризик має підтверджуватися конкретними фактичними обставинами, пов’язаними, зокрема, з поведінкою особи, її соціальними зв’язками, майновим становищем та дотриманням раніше покладених процесуальних обов’язків. У цьому ж контексті заслуговує на увагу твердження прокурора про те, що сторона обвинувачення не отримала нових відомостей, які могли б спростувати обставини, на підставі яких на обвинуваченого були покладені відповідні обов’язки. Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що обов’язок доведення необхідності подальшого застосування процесуальних обмежень покладається саме на сторону обвинувачення. Відсутність відомостей, які спростовують раніше заявлені ризики, сама по собі не може замінювати необхідності підтвердити, що такі ризики залишаються актуальними, реальними та достатньо обґрунтованими на момент розгляду чергового клопотання. Окремої уваги потребує зафіксована тривалість виступу прокурора, яка, за повідомленням спостерігачів моніторингової місії IAC ISHR, становила близько 90 секунд. Сама по собі дана обставина не свідчить про необґрунтованість клопотання, особливо якщо його доводи докладно викладені письмово. Водночас за умов повторного продовження процесуальних обов’язків важливо, щоб позиція сторони обвинувачення була представлена достатньо чітко та переконливо, а судове рішення містило видиму й індивідуалізовану оцінку кожного із заявлених ризиків.
З урахуванням проаналізованих матеріалів експерти моніторингової місії IAC ISHR прийшли до висновку, що обґрунтування сторони обвинувачення мають ознаки шаблонності та недостатньої індивідуалізації. За таких обставин особливого значення набуває обов’язок суду самостійно перевірити актуальність кожного із заявлених ризиків, надати належну оцінку доводам сторони захисту та не обмежуватися формальним відтворенням аргументів, які вже наводилися під час попередніх розглядів. У цьому ж контексті привертає увагу відсутність заперечень з боку прокурора щодо належної процесуальної поведінки обвинуваченого, що не може невраховуватися під час оцінки реальності й актуальності заявлених ризиків.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що саме на державні органи покладається обов’язок доводити наявність конкретних, актуальних і індивідуалізованих ризиків, а не покладатися на загальні припущення чи попередні висновки (Karaca v. Turkey, п. 139; Sardar Babayev v. Azerbaijan, пп. 50–51). Оцінка ризиків має бути тісно пов’язана з особистими обставинами підозрюваної, її поведінку під час провадження, наявністю сталих соціальних і професійних зв’язків та фактичними гарантіями належної процесуальної поведінки. Ризики, на які посилаються органи влади, повинні бути належним чином обґрунтовані, а відповідні міркування не можуть бути абстрактними, загальними чи стереотипними. Зокрема, ризик незаконного впливу на свідків повинен ґрунтуватися на конкретних фактичних даних, а не на припущеннях (Radonjić and Romić v. Serbia, пп. 64–67, 70).
Щодо визначення помірного розміру застави експерти моніторингової місії IAC ISHR послідовно наголошують, що її розмір має встановлюватися на підставі індивідуалізованої оцінки, з урахуванням характеру та актуальності заявлених ризиків, майнового стану особи, а також бути співмірним із метою забезпечення її належної процесуальної поведінки. Європейський суд з прав людини наголошує, що визначення застави має бути результатом такої ж ретельної та індивідуалізованої оцінки, як і рішення про тримання під вартою, а її розмір повинен відповідати принципам необхідності, пропорційності та реальної досяжності (Mangouras v. Spain, пп. 78, 80; Bojilov v. Bulgaria, п. 60). Хоча під час цього судового засідання питання продовження тримання обвинуваченого під вартою безпосередньо не розглядалося, стандарти індивідуалізованої оцінки, пропорційності та належного обґрунтування процесуальних обмежень залишаються релевантними і під час вирішення питання про продовження строку дії покладених на особу обов’язків. Будь-яке подальше застосування процесуальних обмежень має ґрунтуватися на актуальних, конкретних та достатньо переконливих підставах, а не виключно на формальному повторенні раніше наведених ризиків.
Підсумовуючи викладене та враховуючи сукупність матеріалів, наданих для моніторингу цього кримінального провадження, експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують ознаки формального та недостатньо індивідуалізованого продовження строку дії покладених на особу процесуальних обов’язків. Враховуючи зазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
