01. 06. 2026
19 травня 2026 року в Печерському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 22024000000000638 (справа – № 757/25487/26), стосовно Генерального директора КП «Харківських теплових мереж» Скопенка Василя Вікторовича, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України (службовій недбалості). У засіданні брали участь підозрюваний, його захисник, прокурор та головуючий суддя Хайнацький Є. С.
На початку судового засідання сторона захисту повідомила суд про подане 13 травня 2026 року через канцелярію суду клопотання про залишення без розгляду клопотання сторони обвинувачення щодо відсторонення підозрюваного від посади. Обґрунтовуючи заявлене клопотання, захисник зазначив, що прокурор уже втретє звертається до суду з клопотанням про відсторонення Скопенка В.В. від посади. За твердженням сторони захисту, клопотання, яке розглядалося у межах цього судового засідання, за своїм змістом є фактично тотожним попередньому клопотанню сторони обвинувачення.
Захисник також звернув увагу суду на те, що попереднє клопотання прокурора про відсторонення підозрюваного від посади було задоволене ухвалою Печерського районного суду міста Києва 25 березня 2026 року, однак 7 травня 2026 року відповідне рішення було скасовано Київським апеляційним судом. На думку сторони захисту, повторне подання фактично тотожного клопотання після його скасування апеляційною інстанцією може свідчити про зловживання процесуальними правами. Адвокат також наголосив, що доводи, наведені стороною обвинувачення у новому клопотанні, вже були предметом оцінки апеляційного суду, зокрема в частині можливих наслідків відсторонення підозрюваного для діяльності підприємства та інших осіб. У зв’язку з цим сторона захисту вважала, що повторне звернення з аналогічним клопотанням без наведення нових істотних обставин не відповідає завданням кримінального провадження та просила суд залишити клопотання сторони обвинувачення без розгляду.
Прокурор заперечував проти задоволення клопотання сторони захисту та зазначив, що наведені захистом доводи, на його думку, не є підставою для залишення клопотання без розгляду відповідно до положень КПК України. Сторона обвинувачення також наголошувала, що оцінка аргументів захисту має здійснюватися судом під час безпосереднього розгляду клопотання про відсторонення від посади по суті.
Заслухавши позиції сторін, суд зазначив, що подані захистом матеріали та документи будуть долучені до матеріалів судового провадження, а оцінка заявленому клопотанню сторони захисту буде надана судом у нарадчій кімнаті під час ухвалення відповідного процесуального рішення.
З приводу вищезазначеного експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що за умови підтвердження доводів сторони захисту щодо попереднього розгляду апеляційною інстанцією фактично ідентичного клопотання сторони обвинувачення, така ситуація може викликати об’єктивні сумніви щодо належного дотримання гарантій справедливого судового розгляду. Зокрема, якщо апеляційний суд уже надав оцінку аналогічним доводам сторони обвинувачення, повторне подання тотожного клопотання без наведення нових істотних обставин може створювати ризик правової невизначеності та ставити питання про добросовісність використання процесуальних прав.
У цьому контексті особливого значення набуває обов’язок суду перевірити, чи містить нове клопотання сторони обвинувачення нові фактичні або правові підстави, які можуть виправдовувати його повторний розгляд після скасування попереднього рішення апеляційною інстанцією. Відсутність належної оцінки цього питання потенційно може створювати ризики формального повторного ініціювання процесуальних обмежень без достатнього обґрунтування необхідності їх повторного застосування. Крім того, заслуговує на увагу процесуальний аспект, пов’язаний із відкладенням оцінки доводів сторони захисту до нарадчої кімнати після продовження розгляду клопотання по суті. У подібних ситуаціях важливо, щоб сторона захисту мала реальну та передбачувану можливість розуміти межі судового розгляду та ефективно реалізовувати своє право на захист у межах змагального процесу. ЄСПЛ наголошує, що передбачуваність процесу та реальна можливість сторін представляти свої доводи за умов рівності є складовими справедливого судового розгляду (Seksimp Group Srl v. Moldova, п. 36; F.S.M. v. Spain, пп. 55–56; Galović v. Croatia, п. 81).
Крім того, показовою є позиція Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 640/5023/19 (провадження № 51-2917кмо20), викладена в постанові від 24 травня 2021 року, де суд наголосив, що: “ У теоретичному аспекті «належна правова процедура» це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя. До гарантій, які у своїй сукупності формують належну правову процедуру, відносяться право на судовий захист, право на ефективне розслідування; право на швидкий суд; право на публічний суд; право на неупереджений суд; право на суд неупереджених присяжних; право на змагальний процес; презумпція невинуватості; право не свідчити проти себе; право на допит в суді свідків обвинувачення; право на допомогу адвоката під час судового розгляду; право бути вислуханим; право не піддаватися двічі покаранню за один й той самий злочин; право на безпосередній процес; право на безперервний процес; право на оскарження…….Застосування належної правової процедури у кримінальному провадженні це встановлені кримінальним процесуальним законодавством способи реалізації норм кримінального процесуального права, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання кримінальних процесуальних відносин у сфері порядку досудового розслідування та судового розгляду. Воно означає не лише те, що всі дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону, адже в такому випадку це завдання розчиняється в приписах засади законності. Такі дії мають виникати із наявних повноважень і перебувати в адекватному співвідношенні з конкретним процесуальним завданням, яке виникає в певний момент досудового розслідування і судового розгляду кримінального провадження. Таке адекватне співвідношення приводить до принципу пропорційності.
Належна правова процедура має застосування як під час судового розгляду, так і на стадії досудового розслідування.
Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд”.
Отже, за умови відсутності нових істотних обставин повторне подання та розгляд фактично тотожного клопотання сторони обвинувачення може створювати ризик підміни належної правової процедури формальним процесуальним повторенням, що потенційно впливає на правову визначеність, рівність сторін і реальну ефективність права на захист у розумінні статті 6 ЄКПЛ.
У подальшому захисник подав клопотання, яке стосувалося можливого порушення правил підсудності в межах цього кримінального провадження.
Обґрунтовуючи свою позицію, захисник звернув увагу, що розмір інкримінованої підозрюваному шкоди більш ніж у п’ять разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. На думку сторони захисту, з огляду на цю обставину кримінальне провадження має належати до підсудності Вищого антикорупційного суду.
Захисник також зазначив, що відповідна позиція, за його словами, вже знайшла відображення в ухвалах ВАКС у цій справі, одна з яких була долучена до матеріалів провадження самим прокурором. Окремо він наголосив, що у межах цього кримінального провадження вже постановлено щонайменше чотири ухвали ВАКС, а норми щодо підсудності мають імперативний характер. На думку сторони захисту, подання стороною обвинувачення клопотань до Печерського районного суду міста Києва може свідчити про спробу обрати «зручний суд», що ставить під сумнів належність визначення підсудності. У зв’язку з цим захисник просив суд вжити необхідних заходів для забезпечення розгляду справи належним судом та надати відповідну правову оцінку наведеним обставинам.
Адвокат також зазначив, що Київський апеляційний суд, попри попередні посилання сторони захисту на питання підсудності, ще не висловив остаточної позиції щодо її правильності або неправильності. Водночас, на думку захисту, імперативні норми про підсудність підлягають застосуванню незалежно від попереднього процесуального перебігу справи. З огляду на викладене захисник просив задовольнити подане клопотання та вжити заходів для визначення належної підсудності.
Прокурор, у свою чергу, заперечував проти задоволення цього клопотання. Він наголосив, що сторона захисту вже неодноразово порушувала питання про можливе порушення правил підсудності, однак Київський апеляційний суд двічі, розглядаючи відповідні доводи захисту, не констатував порушення підсудності. Крім того, прокурор зазначив, що до моменту встановлення обставин, які б свідчили про вчинення фігурантами цього провадження саме корупційних кримінальних правопорушень, підслідність, на його думку, залишається за органами Національної поліції. У зв’язку з цим сторона обвинувачення не вбачала підстав для передання справи до Вищого антикорупційного суду. Прокурор також зазначив, що розгляд ВАКС окремих клопотань сторони захисту, на його переконання, мав формальний процесуальний характер і сам по собі не свідчить про належність цього кримінального провадження до підсудності ВАКС.
Заслухавши позиції сторін, суд зазначив, що оцінку наведеним обставинам буде надано в нарадчій кімнаті.
З приводу вищезазначеного експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що належне визначення підсудності є не лише процесуальним питанням технічного характеру, а однією з фундаментальних гарантій права на справедливий судовий розгляд у розумінні статті 6 ЄКПЛ. Саме дотримання правил юрисдикції та компетенції суду забезпечує реалізацію принципу розгляду справи «судом, встановленим законом», який є складовою верховенства права та правової визначеності.
У цьому контексті особливого значення набуває необхідність належної судової оцінки доводів сторони захисту щодо можливої підсудності цього кримінального провадження Вищому антикорупційному суду. Зокрема, заслуговують на увагу посилання захисту на наявність процесуальних рішень ВАКС, ухвалених у межах цього ж кримінального провадження, а також на розмір інкримінованої шкоди, який, за твердженням сторони захисту, може мати значення для визначення предметної підсудності справи. За таких обставин питання підсудності не може розглядатися виключно формально або відкладатися без належної процесуальної оцінки, оскільки будь-які неусунуті та об’єктивно обґрунтовані сумніви щодо компетенції суду потенційно здатні впливати не лише на подальшу процесуальну стабільність провадження, але й на сприйняття легітимності судового розгляду загалом. Особливо це актуально у випадках, коли, за твердженням сторони захисту, відповідне питання вже неодноразово порушувалося у межах цього кримінального провадження, однак остаточного та вичерпного процесуального вирішення не отримало. У подібних ситуаціях національний суд має забезпечити не лише формальне реагування на доводи сторони захисту, а й надати чітке, послідовне та належним чином мотивоване обґрунтування власної компетенції розглядати відповідне кримінальне провадження. Відсутність такої оцінки або її суто декларативний характер можуть створювати ризики правової невизначеності для учасників процесу та у подальшому впливати на оцінку дотримання гарантій справедливого судового розгляду.
ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що принцип «суду, встановленого законом» охоплює не лише наявність правової основи для існування суду, а й дотримання конкретних норм, які регулюють його компетенцію та порядок здійснення правосуддя. У рішенні Guðmundur Andri Ástráðsson v. Iceland Суд зазначив, що порушення вимог щодо законності формування чи компетенції суду здатне підірвати довіру громадськості до судової влади у демократичному суспільстві (пп. 211, 213). Крім того, ЄСПЛ наголошував, що право на суд, встановлений законом, є одним із проявів принципу верховенства права та тісно пов’язане із гарантіями незалежності та неупередженості суду. У справі M.L. v. Poland Суд підкреслив, що незалежність, неупередженість і законність складу суду мають спільну мету — забезпечення фундаментальних засад правової держави та підтримання довіри суспільства до правосуддя (п. 167).
З урахуванням викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що питання належного визначення підсудності у цьому кримінальному провадженні потребує особливо ретельної та мотивованої судової оцінки, оскільки його остаточне вирішення може мати істотне значення для оцінки відповідності подальшого судового розгляду гарантіям статті 6 ЄКПЛ.
У подальшому суд перейшов до розгляду клопотання сторони обвинувачення про відсторонення підозрюваного від займаної посади.
Заперечуючи проти задоволення клопотання прокурора, захисник наголосив, що підстави для відсторонення підозрюваного від посади фактично є тотожними тим, які вже були предметом оцінки Київського апеляційного суду під час скасування ухвали суду першої інстанції про задоволення попереднього клопотання сторони обвинувачення. На думку сторони захисту, прокурор повторно подав фактично ідентичне клопотання, не навівши нових істотних обставин, які б виправдовували повторний розгляд питання про відсторонення від посади. Адвокат зазначив, що Київський апеляційний суд уже надав оцінку відповідним доводам сторони обвинувачення, а прокурор, на його думку, фактично не спростував доводів захисту щодо можливого зловживання процесуальними правами. Крім того, сторона захисту наголосила на відсутності обґрунтованої підозри щодо підозрюваного, а також на відсутності належно доведених ризиків і підстав, необхідних для задоволення клопотання про відсторонення від посади.
Окремо захисник звернув увагу, що судді Печерського районного суду міста Києва під час попереднього розгляду клопотань сторони обвинувачення, на його думку, жодного разу належним чином не проаналізували можливі наслідки для третіх осіб у разі відсторонення підозрюваного від займаної посади. Він підкреслив, що підозрюваний є генеральним директором критично важливого підприємства, яке в умовах воєнного стану потребує ефективного та безперервного управління. З огляду на викладене захисник просив суд відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Підозрюваний підтримав позицію свого захисника та зазначив, що вважає це кримінальне провадження штучно сфабрикованим проти нього. Він наголосив, що з 2021 року виконує обов’язки генерального директора підприємства та продовжує забезпечувати його діяльність, незважаючи на постійні обстріли міста Харкова. У зв’язку з цим підозрюваний також просив відмовити у задоволенні клопотання сторони обвинувачення.
Прокурор, обґрунтовуючи необхідність задоволення клопотання, зазначив, що на цей час у кримінальному провадженні тривають слідчі дії, зокрема проводиться експертиза. Він звернув увагу, що загальний строк досудового розслідування наразі становить шість місяців, однак може бути продовжений у зв’язку з необхідністю завершення експертного дослідження. Також прокурор наголосив, що в межах цього кримінального провадження продовжують діяти запобіжні заходи щодо підозрюваних, зокрема щодо цього підозрюваного визначено заставу в розмірі 732 000 грн із покладенням відповідних процесуальних обов’язків. На думку прокурора, суди вже неодноразово надавали оцінку ризикам у цій справі та підтверджували їх наявність.
Сторона обвинувачення також звернула увагу, що обґрунтованість повідомленої підозри вже була предметом судової оцінки, зокрема і з боку Вищого антикорупційного суду. За позицією сторони обвинувачення, встановлені у провадженні обставини свідчать про те, що перебування підозрюваного на посаді сприяло вчиненню інкримінованих кримінальних правопорушень, а його подальше перебування на посаді може створювати ризики перешкоджання кримінальному провадженню. Окремо прокурор звернув увагу на нібито встановлені факти порушення підозрюваним ухвал суду, якими на нього покладалися певні обов’язки. Зокрема, за твердженням сторони обвинувачення, підозрюваний залишав територію місця проживання, був присутній на нараді у період дії ухвали про відсторонення від посади, а отже, на думку прокурора, порушував судові рішення.
Прокурор також зазначив, що, скасовуючи попередню ухвалу суду першої інстанції про відсторонення підозрюваного від посади, Київський апеляційний суд, на його думку, не надав належної оцінки всім доводам сторони обвинувачення. Водночас сторона обвинувачення підтвердивла, що доводи, наведені у цьому клопотанні, фактично повторюють доводи клопотання, яке раніше було скасоване Київським апеляційним судом.
З огляду на викладене прокурор просив суд відсторонити підозрюваного від посади в межах строку досудового розслідування.
Заслухавши позиції сторін, суд ухвалив задовольнити клопотання сторони обвинувачення та відсторонити підозрюваного від посади в межах строку досудового розслідування.
З приводу вищезазначеного експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема відсторонення особи від посади, аналогічно до застосування запобіжних заходів, становить втручання у права та свободи особи. Відтак таке втручання має бути належним чином обґрунтоване, ґрунтуватися на конкретних, актуальних та індивідуалізованих ризиках, а також відповідати принципам необхідності й пропорційності. Важливо наголосити, що обґрунтування таких ризиків не може мати формальний або декларативний характер. У цьому контексті привертають увагу посилання прокурора на те, що наявність ризиків у цьому кримінальному провадженні вже неодноразово оцінювалася судами. Водночас саме по собі посилання на попередню судову оцінку не може вважатися достатнім для обґрунтування подальшого застосування заходу забезпечення кримінального провадження, оскільки суд щоразу має перевіряти актуальність ризиків, їхній зв’язок із конкретними обставинами справи та необхідність подальшого обмеження прав особи.
Крім того, особливої уваги потребує обставина, що прокурор фактично підтвердив: доводи цього клопотання істотно не відрізняються від доводів попереднього клопотання, ухвалу за результатами розгляду якого було скасовано Київським апеляційним судом. Такий факт посилює сумніви щодо належної новизни, актуальності та достатності аргументації сторони обвинувачення, особливо якщо аналогічні доводи вже були предметом судової оцінки в апеляційному порядку.
У цьому контексті ситуація набуває додаткової процесуальної чутливості з огляду на доводи сторони захисту про те, що це вже третє клопотання сторони обвинувачення щодо відсторонення підозрюваного від посади у межах цього кримінального провадження. З урахуванням попереднього скасування відповідної ухвали суду першої інстанції апеляційним судом, повторне звернення з фактично аналогічним клопотанням без наведення нових істотних фактичних або правових обставин може порушувати питання щодо належного дотримання принципів правової визначеності, пропорційності процесуального втручання та ефективності судового контролю. За таких обставин особливого значення набуває обов’язок національного суду здійснити ретельну перевірку того, чи містить повторне клопотання сторони обвинувачення нові обставини, які об’єктивно виправдовують повторний розгляд питання про відсторонення від посади після скасування попереднього рішення апеляційною інстанцією. У подібних ситуаціях сама лише формальна повторюваність доводів сторони обвинувачення без належної оцінки їхньої актуальності та достатності може створювати враження недостатньої індивідуалізації застосованого заходу забезпечення кримінального провадження.
Водночас, оцінюючи зафіксовані обставини у їх сукупності, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що на цьому етапі провадження залишаються питання щодо того, чи було забезпечено максимально повну реалізацію гарантій належної правової процедури у розумінні статті 6 ЄКПЛ, зокрема в частині правової визначеності, передбачуваності судової практики та ефективного судового контролю за втручанням у права особи. У цьому контексті подальший перебіг судового розгляду та зміст мотивувальної частини відповідного судового рішення матимуть істотне значення для оцінки того, наскільки національний суд належним чином перевірив доводи сторін та забезпечив дотримання балансу між інтересами кримінального провадження і правами підозрюваного.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що саме на державні органи покладається обов’язок доведення існування конкретних, актуальних та індивідуалізованих ризиків, які можуть виправдати обмеження права на свободу. Так, у справах Karaca v. Türkiye (п. 139) та Yuriy Dmitriyev v. Russia (п. 79) Суд підкреслив, що ризики не можуть ґрунтуватися на припущеннях або загальних формулюваннях і повинні бути належним чином індивідуалізовані та підтверджені фактичними даними.
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR у межах цього кримінального провадження фіксують можливі ознаки порушення принципу правової визначеності в контексті належного дотримання правової процедури та визначення підслідності, що є релевантним для оцінки гарантій пункту 1 статті 6 ЄКПЛ. Крім того, окремої уваги потребують питання дотримання принципу змагальності сторін, рівності процесуальних можливостей (п.1 ст. 6 ЄКПЛ), а також гарантій статті 5 ЄКПЛ у частині належного обґрунтування процесуальних обмежень.
За таких обставин справа рекомендується до подальшого моніторингу.
