29. 10. 2025
22 жовтня 2025 року в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду продовжився судовий розгляд апеляційних скарг захисників Сальнікова Олексія Олександровича на вирок Вищого антикорупційного суду від 06.08.2025 у справі 991/1196/24 (кримінальне провадження № 52023000000000096). Вироком Сальнікова О.О. було визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України та визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України (зловживання впливом) і призначено покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 3 (три) роки.
На засіданні був присутній обвинувачений, захисники, прокурор та колегія суддів: Панкулич В.І., Панаїд І.В. та головуючий Глотов М.С.
На початку судового засідання суд звернув увагу на організаційні моменти, а саме зміну секретаря судового засідання та той факт, що минулого засідання зупинилися на виступах захисників, зазначивши, що залишився виступ ще одного адвоката та обвинуваченого, після чого планується виступ прокурора.
Адвокат на початку виступу заявив ряд клопотань. Першим було клопотання про виклик свідків, яке захисник обґрунтував істотними змінами у правовій кваліфікації діяння, вчиненими судом першої інстанції.Зокрема, адвокат звернув увагу Апеляційної палати ВАКС, що в обвинувальному акті Сальнікову О.О. інкримінувалися два кримінальні правопорушення – за ч. 2 ст. 190 КК України (шахрайство) та ч. 2 ст. 369 КК України (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі). Позиція захисту, зокрема стратегія допиту свідків, формувалася відповідно до змісту цих обвинувачень.
Проте, під час ухвалення вироку Вищий антикорупційний суд здійснив перекваліфікацію діяння Сальнікова О.О. на ч. 2 ст. 369-2 КК України (зловживання впливом), визнавши при цьому його невинуватим у шахрайстві. Як наголосив адвокат, така зміна кваліфікації відбулася без внесення змін до обвинувального акту та без ініціативи з боку сторони обвинувачення, що, на думку захисту, свідчить про вихід суду першої інстанції за межі висунутого обвинувачення, порушення принципу змагальності та реалізації судом функцій обвинувачення.
Більш того, захисник акцентував, що допит свідків у суді першої інстанції не здійснювався з урахуванням складу злочину, передбаченого статтею 369-2 КК України, оскільки сторона захисту не могла передбачити таку зміну правової кваліфікації. На думку адвоката, повторний допит свідків є необхідним, з огляду на те, що їхні показання мають суттєве значення саме у контексті зловживання впливом, зокрема для встановлення:
- наявності чи відсутності реального впливу;
- можливої провокації злочину, що є юридично значущою обставиною для кваліфікації за статтею 369-2 КК України.
У відповідь на уточнення колегії суддів, чи були допущені порушення порядку допиту свідків у суді першої інстанції, захисник зазначив, що таких порушень не було – але лише в межах тих обвинувачень, які містилися в обвинувальному акті. Водночас, якби сторона захисту мала можливість прогнозувати зміну правової кваліфікації, допит свідків проводився б за іншими напрямками, з урахуванням специфіки складу злочину за ст. 369-2 КК України.
Представник сторони обвинувачення заперечив проти задоволення клопотання, посилаючись на те, що свідки вже були допитані у передбаченому КПК порядку, а всі процесуальні права сторін, на його думку, дотримано.
За результатами обговорення, суд відмовив у задоволенні клопотання про повторний допит свідків.
Моніторингова місія IAC ISHR відзначає, що забезпечення прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема права на захист, не може бути суто формальним. Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що право на справедливий судовий розгляд, передбачене статтею 6 Конвенції, передбачає не лише процесуальну присутність захисника, а й реальну можливість ефективно здійснювати захист (Simeonovi v. Bulgaria, п. 28).
У контексті даної справи особливого значення набуває принцип правової визначеності та передбачуваності процесу, який вимагає, щоб обвинувачений і його захисник чітко розуміли суть та правову кваліфікацію пред’явленого обвинувачення, а також могли формувати лінію захисту відповідно до нього. ЄСПЛ наголошує, що зміна або уточнення обвинувачення без надання стороні захисту можливості адаптувати свою позицію може порушувати статтю 6 §3(a) і (b) Конвенції, оскільки позбавляє її “реального і конкретного доступу до правосуддя” (Melandri v. San Marino, пп. 42–43; Vizgirda v. Slovenia, п. 75).
Навіть за відсутності процесуальних порушень у суді першої інстанції, несподівана перекваліфікація обвинувачення у вироку може об’єктивно обмежити сторону захисту у можливості представити належні доводи, поставити релевантні запитання свідкам і спростувати нову правову позицію. Як слушно зазначив захисник, це створює ризик, що обвинувачений фактично не захищався від тієї кваліфікації, яка стала підставою для обвинувального вироку.
У рішеннях Zhupnik v. Ukraine (пп. 38–41) та Haxhia v. Albania (п. 138) Суд визнав, що подібна ситуація — коли національний суд першої інстанції самостійно перекваліфікував дії обвинуваченого, не повідомивши його про нову кваліфікацію до моменту проголошення вироку — дійсно обмежує можливість сторони захисту підготуватися належним чином. Водночас ЄСПЛ дійшов висновку, що в конкретній справі порушення не було встановлено, оскільки недолік першої інстанції був усунений на наступних етапах провадження — апеляційний суд провів усний розгляд, дослідив матеріали повністю, надав заявнику можливість представити заперечення та, за потреби, міг змінити кваліфікацію або виправдати його. Проте Суд підкреслив, що подібна перекваліфікація без завчасного повідомлення сторони захисту ослаблює її процесуальне становище і лише подальше ефективне виправлення цієї ситуації вищими судами може забезпечити дотримання вимог справедливого судового розгляду.
Крім того, у світлі заяв сторони захисту щодо можливої провокації злочину та призначеного покарання у виді трьох років позбавлення волі, доводи захисту не можуть бути визнані об’єктивно безпідставними. За стандартами ЄСПЛ, навіть на етапі апеляційного перегляду, суд зобов’язаний надавати належну оцінку аргументам сторони захисту, якщо вони стосуються суттєвих аспектів права на справедливий судовий розгляд, оскільки використання судом доказів, які були отримані внаслідок підбурення наражає обвинуваченого на ризик остаточного позбавлення справедливого судового розгляду з самого початку (Toran and Schymik v. Romania, пп. 53-54, Edwards and Lewis v. the United Kingdom, пп. 46–48).
У ході засідання захисником було також заявлено клопотання про призначення експертизи з метою перевірки автентичності відеозаписів негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД) та встановлення можливого втручання у їх цілісність.
Адвокат наголосив на низці ознак, які, на його думку, можуть вказувати на порушення достовірності або процесуальної допустимості відповідних матеріалів, що були використані судом першої інстанції як доказова база. Зокрема, йшлося про:
- фіксацію частини подій заднім числом – тобто, складання документів через кілька днів після зафіксованих зустрічей;
- проведення зустрічі між Сальніковим О.О. та заявником Гончаром О.В. у період, коли останній перебував під цілодобовим домашнім арештом відповідно до ухвали суду, без будь-яких офіційних даних про порушення ним режиму цього запобіжного заходу;
- невідповідність у часі, місці та послідовності дій, пов’язаних із передачею коштів обвинуваченому, які, за твердженням сторони захисту, можуть не збігатися з зафіксованими на відео обставинами.
У зв’язку з цим захист клопотав про проведення технічної експертизи відеозаписів НСРД з метою:
- встановлення автентичності та цілісності записів,
- перевірки на наявність монтажу, корекцій або іншого втручання,
- визначення точної хронології подій, зафіксованих на записах.
З урахуванням того, що матеріали НСРД стали ключовим доказом для обґрунтування обвинувачення за статтею 369-2 КК України, адвокат підкреслив важливість їх ретельної перевірки незалежним експертним шляхом, оскільки навіть незначна недостовірність у такій ситуації може мати істотне значення для оцінки добросовісності сторін та справедливості вироку.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотання зазначивши, що сторона захисту раніше визнавала факт зустрічі Сальнікова О.О. та Гончара О.В., окрім того стороні захисту вже було раніше відмовлено в проведенні такої експертизи судом першої інстанції. Суд, заслухавши доводи сторін, дане клопотання також не задовільнив. Тим не менше, головуючий зазначив, що на стадії дослідження доказів буде можливість повторно заявити дане клопотання або суд може самостійно ініціювати проведення експертизи для повноти дослідження доказів.
Моніторингова місія IAC ISHR наголошує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, обвинувачення має бути доведене “поза розумним сумнівом” (beyond reasonable doubt), як того вимагає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таке доказування може випливати зі співіснування достатньо сильних, чітких та узгоджених висновків або подібних неспростовних презумпцій факту (B.T. and B.K.Cs. v. Hungary, п. 107). У рішенні Farmanyan and Others v. Armenia (п. 201) Суд зазначив, що будь-яке кримінальне покарання може ґрунтуватися лише на доказах, які не залишають місця для сумнівів у винуватості особи.
ЄСПЛ підкреслює, що усі сумніви мають тлумачитися на користь обвинуваченого, а завдання національних судів полягає у тому, щоб усунути будь-які неточності, протиріччя або сумнівні обставини перед ухваленням обвинувального вироку. У справі Ayetullah Ay v. Turkey (п. 195) Суд підкреслив, що національні суди зобов’язані надавати достатню, конкретну й аргументовану відповідь на сумніви сторін щодо автентичності, правдивості та якості доказів. «Доказування має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (Kobets v. Ukraine, п. 43). І хоча у поточній справі суд ще не давав оцінки таким аргументам, сама практика ЄСПЛ вимагає, щоб у разі використання ненадійних показань свідків суди надавали розгорнуте обґрунтування їх достовірності та належності, враховували їхнє місце серед інших доказів та забезпечували баланс інтересів сторін.
У цьому контексті заявлене стороною захисту клопотання про проведення експертизи відеозаписів НСРД має істотне значення для оцінки доказової бази, адже йдеться про матеріали, що стали вирішальними для висновків суду першої інстанції. Відповідно до стандартів ЄСПЛ, якщо докази викликають навіть потенційні сумніви щодо своєї достовірності або цілісності, національний суд зобов’язаний вжити заходів для їх усунення, зокрема шляхом застосування справедливих процедур для перевірки допустимості доказів (Dursun Aliyev v. Azerbaijan, п. 118, Akdağ v. Turkey, п. 65, Bykov v. Russia, пп. 93–95).
Таким чином, у справах, де ключовим є питання автентичності доказів, суд має виходити з презумпції невинуватості обвинуваченого та обов’язку доведення вини стороною обвинувачення, а не вимагати від захисту доведення зворотного. Це відповідає принципам, закріпленим у рішені Onat and Others v. Türkiye (п. 51), де Суд підкреслив, що будь-яке відхилення від презумпції невинуватості підриває саму сутність права на справедливий судовий розгляд.
Отже, національні суди зобов’язані не лише формально розглядати доводи сторони захисту, а й забезпечувати повне, об’єктивне та безстороннє з’ясування усіх спірних моментів, аби остаточне рішення ґрунтувалося на достовірних доказах і відповідало критерію “поза розумним сумнівом”.
У ході судового засідання захисник також порушив питання про необхідність звернення до уповноваженого органу пробації з метою оновлення досудової доповіді, зважаючи на зміну правової кваліфікації діяння, здійснену судом першої інстанції у вироку ВАКС.
Адвокат мотивував заяву тим, що первинна досудова доповідь була складена на підставі обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого частиною 4 статті 369 КК України (надання неправомірної вигоди службовій особі), тоді як вироком ВАКС дії обвинуваченого були перекваліфіковані на частину 2 статті 369-2 КК України (зловживання впливом), що належить до категорії нетяжких злочинів. Зміна кваліфікації, на думку захисту, істотно впливає на висновки органу пробації щодо ступеня суспільної небезпеки діяння, особистості обвинуваченого та доцільності призначення покарання, пов’язаного з позбавленням волі.
Разом з тим, суд відмовився розглядати зазначене клопотання по суті, мотивуючи це тим, що аналогічне звернення вже заявлялося стороною захисту під час попередніх засідань і залишалося без задоволення.
Після завершення розгляду заявлених клопотань суд перейшов до заслуховування апеляційної скарги, яку представляв останній із захисників обвинуваченого. Перед початком виступу головуючий суддя нагадав сторонам про встановлене процесуальне обмеження — по три години на кожну сторону, зауваживши, що частина цього часу вже була використана попередніми представниками захисту.
У своїй промові адвокат зосередився на кількох ключових положеннях, які, на його думку, свідчать про істотні порушення прав обвинуваченого та процесуальних гарантій, гарантованих Конвенцією:
- Незаконна перекваліфікація діяння. На думку захисника, Вищий антикорупційний суд вийшов за межі пред’явленого обвинувачення, самостійно перекваліфікувавши дії Сальнікова О.О. зі ст. 369 КК України (надання неправомірної вигоди) на ст. 369-2 КК України (зловживання впливом). Такий підхід, як наголосив адвокат, є неприпустимим, оскільки фактично суд перейняв на себе функції сторони обвинувачення, чим було порушено принцип змагальності сторін та норми статті 337 КПК України.
- Неврахування пом’якшуючих обставин при призначенні покарання. Захисник звернув увагу на те, що хоча обвинуваченого було визнано винуватим у вчиненні нетяжкого злочину, суд призначив майже максимальне покарання — 3 роки позбавлення волі з 5 можливих, проігнорувавши наявність альтернативної санкції у вигляді штрафу. Крім того, було залишено поза увагою, що Сальніков О.О. є єдиним утримувачем матері похилого віку (понад 80 років), яка не має інших родичів.
- Сумнівна допустимість та автентичність доказів. Захист повторно висловив застереження щодо використання доказів, отриманих у межах негласних слідчих дій, які, на думку адвокатів, не відповідають вимогам процесуального закону. Зокрема, зазначалося, що матеріали досліджувалися фрагментарно, з використанням технічних засобів, які не були доступні стороні захисту, що поставило її у нерівне становище. Адвокати висловили сумніви щодо цілісності та автентичності наданих відеозаписів, що, на їхню думку, мало бути підставою для проведення відповідної технічної експертизи.
У своєму короткому виступі обвинувачений Сальніков О.О. додатково зауважив, що, на його переконання, заявник у справі — Гончар О.В. — мав особисту неприязнь та мотив помсти, оскільки вважав себе причетним до кар’єрного просування Сальнікова і був ображений на небажання подальшого спілкування. Саме цим, за словами обвинуваченого, пояснюється активна ініціатива Гончара О.В. у комунікації та фіксації переговорів. Обвинувачений також підкреслив, що навіть ВАКС погоджувався з характеристикою Гончара О.В. як “шахраявеликого масштабу” та тим, його покази не можуть вважатися однозначно достовірними.
Прокурор, у свою чергу, зазначив, що сторона обвинувачення також не була заздалегідь повідомлена про зміну кваліфікації, тим не менше, вважає вирок суду справедливим та не оскаржує його.
Спостерігачі IAC ISHR також відзначили позитивний процесуальний момент, пов’язаний із дотриманням права обвинуваченого на висловлення своєї позиції. Після того як Сальніков О.О. заявив, що утримається від виступу через обмеження в часі та передасть слово захиснику, головуючий суддя наголосив, що суд не має наміру обмежувати його в реалізації права на захист і, у разі потреби, готовий надати додатковий час для особистих пояснень обвинуваченого.
У зв’язку із завершенням процесуального часу, відведеного на поточне судове засідання, суд ухвалив рішення про його продовження на 29 жовтня. З огляду на викладене, справа рекомендована моніторинговою місією IAC ISHR до подальшого моніторингу.
