11. 06. 2026
21 травня 2026 року у Пересипському районному суді міста Одеси відбулося судове засідання у межах кримінального провадження №22025160000000536 (справа № 523/6575/26) щодо колишнього заступника керівника Бюро економічної безпеки (БЕБ) в Одеській області Скупінського Олега Віталійовича та Сафонова Дениса Юрійовича, обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.28, ст. 111-2 КК України (пособництво державі-агресору, вчинене за попередньою змовою групою осіб). У судовому засіданні брали участь обвинувачені, захисники, прокурори та головуюча суддя Нікітіна К. О.
Основним предметом судового засідання був розгляд клопотань сторони обвинувачення про продовження щодо обох обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
На момент початку судового засідання щодо Скупінського О.В. та Сафонова Д.Ю. діяв запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави у розмірі 4 992 000 грн, визначеною ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2026 року.
На початку судового засідання захисники обох обвинувачених звернули увагу суду, що ними були подані клопотання про зменшення альтернативного розміру застави. Сторона захисту наголосила, що такі клопотання мають бути розглянуті до розгляду клопотань сторони обвинувачення про продовження запобіжного заходу, оскільки після вирішення клопотань прокурора питання про зменшення застави може втратити свою самостійну процесуальну актуальність. Захисники також зазначили, що встановлений альтернативний розмір застави є непомірним. Крім того, вони звернули увагу суду, що клопотання сторони обвинувачення не враховують зміну процесуального становища обвинувачених після ухвали Одеського апеляційного суду від 21 травня 2026 року, якою вперше було визначено альтернативний розмір застави. Водночас, за твердженням захисту, клопотання прокурора фактично стосуються продовження запобіжного заходу відповідно до ухвали Пересипського районного суду міста Одеси від 9 квітня 2026 року, якою було продовжено тримання під вартою без визначення альтернативного розміру застави. У зв’язку з цим захисники просили суд спочатку розглянути подані ними клопотання, наголошуючи на необхідності забезпечення їх повноцінного та самостійного процесуального розгляду.
Прокурори заперечували проти такого порядку розгляду. Вони зазначили, що клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу подані у зв’язку із закінченням строку його дії та не пов’язані з конкретною судовою ухвалою. Щодо питання застави прокурори висловили позицію, що суд має право вирішити його безпосередньо під час розгляду клопотань про продовження запобіжного заходу, а тому окремий розгляд клопотань захисту не є необхідним. Крім того, прокурори підтвердили, що апеляційна інстанція цього ж дня постановила ухвалу щодо запобіжного заходу, однак зазначили, що під час судового розгляду вони мають право усно доповнювати свої клопотання з урахуванням обставин, встановлених апеляційним судом.
Незважаючи на заперечення сторони захисту, суд, ухвалив на місці, залишити клопотання захисників без розгляду, оскільки, на думку суду, питання, озвучені стороною захисту, можуть бути вирішені одночасно з розглядом питання про продовження запобіжного заходу. Такий порядок суд обґрунтував необхідністю економії процесуального часу.
Спостерігачі IAC ISHR відмічають, що це викликало дискусію щодо процесуальних наслідків такого рішення. Адвокати звернули увагу, що клопотання прокурорів не містять вимог щодо визначення або зміни розміру застави, а тому залишення без розгляду поданих ними клопотань фактично позбавляє сторону захисту можливості отримати окреме судове рішення з цього питання.
У відповідь суд зазначив, що під час вирішення питання про запобіжний захід не позбавлений права самостійно визначати або змінювати альтернативний розмір застави. Суд також вказав, що у разі незгоди з ухваленим рішенням сторона захисту має право скористатися передбаченими законом механізмами оскарження.Після того як захисники звернули увагу, що залишення їхніх клопотань без розгляду шляхом ухвалення рішення на місці фактично унеможливлює його окреме оскарження, суд зазначив: «У такому випадку тоді не оскаржуйте». Водночас суд повідомив, що стороні захисту буде надано журнал судового засідання.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що предметом поданих стороною захисту клопотань було питання, яке безпосередньо стосувалося обсягу обмеження свободи обвинувачених, а саме визначення розміру застави як альтернативи триманню під вартою. Особливого значення ця обставина набуває з огляду на те, що того ж дня апеляційний суд уперше визначив можливість застосування застави, змінивши попередній підхід до запобіжного заходу. За таких умов залишення клопотань захисту без розгляду з мотивів процесуальної економії може викликати сумніви щодо повноти реалізації права на захист, принципу рівності сторін та дотримання належної правової процедури.
Показовою у цьому контексті є правова позиція Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 640/5023/19 (провадження № 51-2917кмо20), викладена у постанові від 24 травня 2021 року, відповідно до якої належна правова процедура є сукупністю процесуальних гарантій, спрямованих на забезпечення процедурної справедливості, а її недотримання може призводити до порушення права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Верховний Суд окремо наголосив, що вимоги належної правової процедури підлягають дотриманню як під час досудового розслідування, так і на стадії судового розгляду.
Аналогічний підхід простежується і в практиці ЄСПЛ, який наголошує, що передбачуваність процесу та реальна можливість сторін ефективно представляти свої доводи на засадах процесуальної рівності є складовими права на справедливий суд (Seksimp Group Srl v. Moldova, п. 36; F.S.M. v. Spain, пп. 55–56; Galović v. Croatia, п. 81). Крім того, Суд підкреслює, що гарантії Конвенції мають бути не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (Artico v. Italy, п. 33; Đurić v. Serbia, п. 69). У цьому контексті окремої уваги заслуговує також зафіксована під час судового засідання реакція суду на доводи сторони захисту щодо неможливості оскарження відповідного процесуального рішення, що об’єктивно може посилювати сумніви у належному забезпеченні права бути почутим та ефективно реалізовувати процесуальні права. З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вбачають у зазначеній ситуації ознаки ризику порушення принципу рівності сторін та гарантій справедливого судового розгляду, передбачених статтею 6 ЄКПЛ.
У подальшому суд перейшов до розгляду клопотань сторони обвинувачення про продовження щодо обох обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обґрунтовуючи необхідність продовження запобіжного заходу щодо Сафонова Д.Ю., прокурор зазначив, що обвинуваченому інкримінується вчинення особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років із конфіскацією майна. Сторона обвинувачення наголосила, що ризики, які стали підставою для застосування запобіжного заходу, не зменшилися та залишаються актуальними. Зокрема, прокурор послався на ризик переховування від суду, вказавши, що в умовах воєнного стану та наявності тимчасово окупованих територій України обвинувачений, на думку сторони обвинувачення, має додаткові можливості для ухилення від правосуддя. Також прокурор вважав, що зазначений ризик підсилюється тяжкістю можливого покарання.
Окрім цього, сторона обвинувачення посилалася на ризик вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження протиправної діяльності. На думку прокурора, інкриміновані дії мали системний характер та були спрямовані на заподіяння шкоди інтересам України, що, за його переконанням, унеможливлює ефективне нівелювання ризиків шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів. Прокурор також зазначив, що в умовах воєнного стану держава може відступати від окремих конвенційних зобов’язань, а характер інкримінованого правопорушення додатково обґрунтовує необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Окремо сторона обвинувачення звернула увагу на ухвалу Одеського апеляційного суду, постановлену цього ж дня, якою щодо обох обвинувачених було визначено альтернативний розмір застави у сумі 4 992 000 грн. У зв’язку з цим прокурор повідомив про намір доповнити подані клопотання та просив суд у разі продовження тримання під вартою залишити альтернативний розмір застави саме в такому розмірі, вважаючи його пропорційним, обґрунтованим та достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Аналогічні доводи прокурор навів і щодо Скупінського О.В., посилаючись на ті самі ризики, характер інкримінованого кримінального правопорушення та необхідність подальшого застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Додатково прокурор наголосив, що з урахуванням характеру обвинувачення та майнового стану обвинувачених випадок є винятковим, а визначений апеляційним судом розмір застави відповідає вимогам співмірності та здатний забезпечити виконання процесуальних обов’язків.
Сторона захисту заперечувала проти задоволення клопотань прокурора.
Захисник Сафонова Д.Ю. зазначив, що наведені стороною обвинувачення ризики не підтверджені новими обставинами чи доказами та фактично обґрунтовуються переважно тяжкістю можливого покарання. На думку захисту, прокурор посилається на припущення, тоді як наявність ризиків має підтверджуватися конкретними фактами щодо конкретного обвинуваченого. Щодо застави захисник наголосив, що суд повинен враховувати сукупність обставин, а визначений розмір застави не може бути завідомо непомірним. На його переконання, головним критерієм має бути реальна можливість особи внести заставу та виконувати покладені на неї обов’язки. Захисник також звернув увагу, що на момент розгляду був наявний лише скорочений текст ухвали апеляційного суду, що позбавляло сторону захисту можливості оцінити мотиви визначення саме такого розміру застави.
Крім того, захист вказував, що визначена сума є неспівмірною як для самого обвинуваченого, так і для його сім’ї, зокрема з огляду на те, що Сафонов Д.Ю. є батьком чотирьох дітей. На думку захисника, майновий та сімейний стан обвинуваченого належним чином враховані не були, а тому визначена застава фактично не створює реальної альтернативи триманню під вартою. Окремо адвокат наголосив, що під час вирішення питання про запобіжний захід суд повинен оцінювати й обґрунтованість самого обвинувачення. На переконання сторони захисту, підстав для подальшого тримання під вартою та визначення застави саме у такому розмірі немає.Сафонов Д.Ю. підтримав позицію свого захисника. Він зазначив, що єдиним доказом сторони обвинувачення, який, на його думку, використовується для доведення вини, є доказ, виявлений в автомобілі, який протягом чотирьох місяців перебував на станції технічного обслуговування без використання. Крім того, обвинувачений наголосив, що вже восьмий місяць перебуває під вартою та просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Захисник Скупінського О.В. звернув увагу, що питання про продовження тримання під вартою розглядається вже вшосте, а зміст клопотань сторони обвинувачення, на його думку, фактично залишається незмінним та відрізняється лише датами і реквізитами. Захист наголосив, що ризики не підтверджені жодними новими доказами. Крім того, захисник зазначив, що прокурор не надав письмових доказів щодо майнового стану та доходів Скупінського О.В., необхідних для оцінки співмірності визначеного розміру застави. Також сторона захисту звернула увагу, що прокурор фактично усно змінив подане клопотання, водночас продовжуючи посилатися на ухвалу суду першої інстанції від 9 квітня 2026 року, яка цього ж дня була скасована апеляційним судом. На думку захисту, сторона обвинувачення не обґрунтувала, яким саме чином подальше тримання Скупінського О.В. під вартою сприятиме досягненню цілей кримінального провадження. Захисник наголосив, що ризики мають підтверджуватися конкретними доказами, а не загальними припущеннями.
Окремо сторона захисту зазначила, що визначений розмір застави є непомірним, оскільки все майно обвинуваченого перебуває під арештом, а його майновий стан не дозволяє внести визначену суму. Захисник також звернув увагу, що Скупінський О.В. перебуває під вартою понад вісім місяців, а ризики, на які посилається сторона обвинувачення, на цей час, на його переконання, втратили актуальність. Фактично, за словами захисту, сторона обвинувачення обґрунтовує подальше тримання під вартою виключно тяжкістю можливого покарання. У зв’язку з цим захист просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора, а в разі необхідності застосування запобіжного заходу — обрати захід, не пов’язаний із триманням під вартою, або визначити заставу, співмірну доходам сім’ї обвинуваченого та вимогам КПК України. Скупінський О.В. підтримав позицію свого захисника. Він додатково наголосив на відсутності належного обґрунтування ризиків, а також зазначив, що сторона обвинувачення фактично ототожнює його процесуальне становище із становищем іншого обвинуваченого. На думку Скупінського О.В., тривале тримання під вартою вже набуває ознак покарання до постановлення вироку. Крім того, він заявив про недоведеність обвинувачення та звернув увагу, що суд фактично не розглядає інших процесуальних питань, окрім продовження запобіжного заходу, залишаючи без належної реакції клопотання сторони захисту.
За результатами розгляду 22 травня 2026 року суд частково задовольнив клопотання сторони обвинувачення, продовживши щодо обох обвинувачених строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та визначивши альтернативний розмір застави у сумі 4 992 000 грн щодо кожного з них.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що при кожному продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою національний суд зобов’язаний здійснювати самостійну та актуальну оцінку наявності ризиків, покладених в основу позбавлення свободи. Посилання на те, що раніше встановлені ризики «не змінилися», саме по собі не може вважатися достатнім обґрунтуванням для подальшого тримання особи під вартою. Особливого значення це набуває у даному провадженні з огляду на доводи сторони захисту про фактичну незмінність аргументації сторони обвинувачення протягом тривалого часу, а також на те, що прокурор навів практично однакові обґрунтування щодо обох обвинувачених. За умови підтвердження таких обставин подальше продовження запобіжного заходу може набувати ознак формального або автоматичного підходу без належної індивідуалізації ризиків щодо кожної особи. Практика ЄСПЛ послідовно виходить із того, що з плином часу ризики, які спочатку могли виправдовувати позбавлення свободи, повинні піддаватися щораз більш ретельній перевірці, а їх обґрунтування має ставати більш конкретним і переконливим. У справі Gomes Costa v. Portugal (пп. 73–79) Суд наголосив, що кожне рішення про продовження тримання під вартою повинно ґрунтуватися на актуальних обставинах справи, а не на відтворенні попередніх формулювань. Аналогічний підхід викладений у справах Sardar Babayev v. Azerbaijan (пп. 50–51), Tiron v. Romania (п. 39) та Maassen v. the Netherlands (п. 62), де ЄСПЛ підкреслив, що національні суди зобов’язані здійснювати самостійну оцінку підстав для подальшого тримання особи під вартою, а тягар обґрунтування необхідності такого обмеження свободи з перебігом часу лише зростає.
Водночас Суд неодноразово підкреслював, що тяжкість інкримінованого злочину може бути релевантним чинником, однак сама по собі вона не може слугувати єдиною підставою для висновку про існування ризику втечі чи інших ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. У справі Aleksandr Makarov v. Russia (п. 124) наголошено, що оцінка необхідності тримання під вартою має здійснюватися з урахуванням усього процесуального контексту та інших обставин, які можуть зменшувати ймовірність настання відповідних ризиків.Крім того, відповідно до позиції ЄСПЛ у справі Vrencev v. Serbia (п. 59), навіть якщо позбавлення волі відповідає вимогам національного законодавства, воно має відповідати принципу необхідності у демократичному суспільстві, а застосування тримання під вартою можливе лише за умови, що менш суворі запобіжні заходи є недостатніми для досягнення процесуальних цілей.
У зв’язку з викладеним, враховуючи доводи сторони захисту щодо багаторазового повторення однакових ризиків, ознаки їх фактичного ототожнення щодо двох обвинувачених, а також посилання сторони обвинувачення переважно на тяжкість інкримінованого правопорушення та незмінність раніше встановлених обставин, експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть дійти однозначного висновку про належне дотримання у цій справі гарантій, передбачених статтею 5 ЄКПЛ. За умови підтвердження зазначених обставин можуть вбачатися ознаки недостатньої індивідуалізації ризиків та їх формального обґрунтування.
За таких умов ключового значення набуває питання, чи здійснив національний суд самостійну та актуальну оцінку необхідності подальшого тримання під вартою щодо кожного з обвинувачених окремо, з урахуванням їхньої особистої поведінки, індивідуальних обставин та розвитку провадження. Відсутність такої оцінки може свідчити про ризик підміни судового контролю формальним відтворенням доводів сторони обвинувачення, що є несумісним із вимогами статті 5 Конвенції щодо виняткового характеру позбавлення свободи.
Щодо визначення альтернативного розміру застави експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що застава повинна становити реальну, а не декларативну альтернативу триманню під вартою. Особливого значення це набуває у випадках визначення застави у винятковому розмірі, коли суд зобов’язаний надати переконливе обґрунтування її співмірності та досяжності для конкретної особи.
У цьому контексті привертає увагу те, що суд першої інстанції визначив розмір застави, тотожний розміру, встановленому апеляційним судом, попри відсутність на момент розгляду повного тексту відповідної ухвали апеляційної інстанції. Водночас сторона захисту наголошувала на відсутності належних відомостей про майновий стан обвинувачених, необхідних для оцінки співмірності застави, що, як зафіксували спостерігачі моніторингової місії IAC ISHR, фактично не було спростовано під час судового розгляду. За таких обставин виникають обґрунтовані питання щодо достатності мотивування визначеного розміру застави та врахування індивідуальних обставин обвинувачених. ЄСПЛ послідовно наголошує, що визначення застави має ґрунтуватися на принципах необхідності, пропорційності та реальної досяжності. У справах Mangouras v. Spain (пп. 78, 80) та Bojilov v. Bulgaria (п. 60) Суд підкреслив, що застава не повинна мати карального характеру або фактично унеможливлювати звільнення особи з-під варти. Крім того, у справі Istomina v. Ukraine (п. 25) ЄСПЛ зазначив, що органи влади повинні проявляти таку ж ретельність при визначенні розміру застави, як і при вирішенні питання про подальше тримання особи під вартою, а сама лише тяжкість обвинувачення не може автоматично виправдовувати встановлення надмірного розміру застави.
З огляду на викладене, визначення застави як альтернативи триманню під вартою потребує чіткої, індивідуалізованої та зрозумілої мотивації, заснованої на оцінці майнового становища особи та здатності застави забезпечити належну процесуальну поведінку без фактичного позбавлення права на звільнення.
Також заслуговують на увагу зафіксовані спостерігачами моніторингової місії IAC ISHR обставини, за яких один з обвинувачених під час виступу використовував нецензурні та образливі висловлювання, а також формулювання, які могли бути сприйняті як такі, що мають погрозливий характер щодо представників сторони обвинувачення. На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, подібна поведінка виходить за межі належної процесуальної комунікації та не відповідає стандартам коректної поведінки учасників судового провадження. Незалежно від ставлення учасника процесу до обставин справи чи дій інших учасників, реалізація права на захист не передбачає використання образ, погроз або інших форм поведінки, які можуть порушувати порядок судового засідання. У цьому контексті національний суд не лише вправі, а й зобов’язаний забезпечувати належний порядок судового розгляду та реагувати на випадки поведінки, які можуть перешкоджати нормальному перебігу судового засідання або впливати на інших учасників процесу. Своєчасна та належна реакція суду на подібні прояви має важливе значення для підтримання авторитету правосуддя, забезпечення рівності учасників процесу та дотримання принципу належного здійснення судочинства.
Враховуючи викладене, у межах цього кримінального провадження експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують ознаки можливого порушення права на захист, гарантованого пунктом 3 статті 6 ЄКПЛ, принципу рівності сторін, що є складовою права на справедливий судовий розгляд відповідно до пункту 1 статті 6 ЄКПЛ, а також вимог щодо належного обґрунтування подальшого застосування запобіжного заходу в контексті пункту 3 статті 5 ЄКПЛ.
З огляду на зазначені обставини справа потребує подальшого моніторингу.
