25. 08. 2026
22 липня 2026 року в Подільському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у справі № 758/3255/24 (кримінальне провадження №42023102070000054) щодо колишнього Генерального директора ДП КТ “Регістр судноплавства України” Ріффи Олександра Георгійовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 191 КК України Кримінального кодексу України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем). У судовому засіданні брали участь обвинувачений, його захисник, прокурор, а також головуюча суддя Ларіонова Н.М.
Основним предметом судового засідання став допит свідків, викликаних за клопотанням сторони обвинувачення. Упродовж засідання було заплановано допит п’яти свідків, однак двоє з них у судове засідання не з’явилися, при цьому один із цих свідків не з’являється до суду вже не вперше. У результаті судом було допитано трьох свідків.
Першою було допитано колишню начальницю відділу кадрів ДП КТ «Регістр судноплавства України». Свідок повідомила, що працювала на підприємстві з 2009 до 2023 року, після чого вийшла на пенсію. Щодо працевлаштування Куницької М. Р., яка за версією сторони обвинувачення, продала паливну картку ДП КТ «Регістр судноплавства України», обставини якого покладено в основу обвинувачення Ріффи О. Г., свідок зазначила, що останню було прийнято на новостворену посаду в новому структурному підрозділі за рекомендацією генерального директора Ріффи О. Г. Відповідно до організаційної структури підприємства безпосереднім керівником Куницької М. Р. був заступник генерального директора. За твердженням свідка, працевлаштування було оформлено офіційно та відповідно до встановленої на підприємстві процедури.
Наступним було допитано заступника генерального директора ДП КТ «Регістр судноплавства України», який повідомив, що працює на підприємстві з 2003 року. За його словами, хоча формально Куницька М. Р. перебувала в його підпорядкуванні, фактично вона виконувала доручення генерального директора Ріффа О. Г. Свідок стверджував, що Куницька М. Р. не виконувала його доручень, а протягом усього періоду її роботи на підприємстві він жодного разу її не бачив. Третім було допитано колишнього помічника депутата Одеської обласної ради, який, за його словами, також працював особистим водієм цього депутата. Основна частина його показань стосувалася обставин придбання паливної картки. Свідок пояснив, що придбав її в період дефіциту пального в Україні. За його словами, перебуваючи в черзі на одній з автозаправних станцій, він познайомився з чоловіком, який повідомив, що невідома жінка пропонує придбати паливну картку. Надалі свідок зустрівся із цією жінкою та придбав у неї картку, на якій, за його твердженням, обліковувалося близько трьох тонн пального.
Свідок зазначив, що паливну картку було придбано за особисті кошти депутата Одеської обласної ради. Водночас він визнав, що повідомив депутатові вищу вартість картки, ніж фактично сплатив продавчині, а різницю залишив собі. Походження картки свідкові відоме не було. За його словами, продавчиня пояснила, що продала автомобіль, у зв’язку із чим вирішила отримати кошти за паливну картку.
Крім того, свідок повідомив, що під час досудового розслідування надав частково неправдиві показання, оскільки, за його твердженням, побоювався працівників Служби безпеки України. У зв’язку із цим прокурор почав ставити уточнювальні запитання, намагаючись з’ясувати, які саме з раніше наданих свідком показань не відповідали дійсності.
Під час допиту прокурор, ставлячи свідку запитання, вживав, зокрема, висловлювання «перевіримо декларації», «викличемо» та «допитаємо». З позиції стороннього спостерігача характер і контекст окремих висловлювань могли створювати враження психологічного або процесуального тиску на свідка, виходячи за межі суто уточнювальних запитань. На це також звернула увагу сторона захисту, заявивши відповідне зауваження суду. Суд врахував зауваження сторони захисту та закликав прокурора формулювати запитання виключно щодо обставин, які стосуються предмета допиту й відповідають визначеним судом межам дослідження доказів.
Після завершення допиту сторона обвинувачення заявила клопотання про відкладення розгляду кримінального провадження з метою забезпечення виклику та явки інших свідків. Прокурор уточнив, що серед осіб, яких необхідно викликати, є свідок, який раніше вже не з’явився до суду. Суд задовольнив клопотання, відклав розгляд кримінального провадження до наступного судового засідання та оголосив засідання завершеним.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що показання свідків мають оцінюватися судом не лише з погляду їх допустимості, а й з урахуванням послідовності, достовірності, доказового значення та узгодженості з іншими матеріалами кримінального провадження. Особливого значення така оцінка набуває у випадках, коли свідок під час судового розгляду змінює раніше надані показання, повідомляє про їх часткову неправдивість або стверджує, що вони були надані під впливом страху, примусу чи тиску з боку працівників правоохоронних органів.
У цьому контексті твердження свідка про надання під час досудового розслідування частково неправдивих показань через побоювання працівників СБУ є обставиною, яка потребує ретельної та неупередженої перевірки. Суду належить з’ясувати, які саме з раніше повідомлених відомостей свідок вважає неправдивими, за яких обставин відповідні показання були отримані, чи застосовувалися до нього будь-які форми примусу або психологічного впливу, а також якою мірою його твердження підтверджуються або спростовуються іншими матеріалами кримінального провадження. Сам по собі факт зміни показань не зумовлює їх автоматичної недопустимості, однак вимагає від суду особливо ретельної та мотивованої оцінки виявлених суперечностей, насамперед якщо відповідні показання матимуть істотне значення для вирішення питання про винуватість обвинувачених. У цьому контексті твердження свідка про надання під час досудового розслідування частково неправдивих показань через побоювання працівників СБУ потребує ретельної та неупередженої перевірки судом. На цьому етапі наведені обставини не дають достатніх підстав констатувати факт тиску, однак ставлять під сумнів добровільність і достовірність раніше наданих показань. Суду належить з’ясувати обставини їх отримання та надати належну оцінку виявленим суперечностям, особливо якщо такі показання матимуть істотне значення для вирішення справи.
Варто також наголосити, що відповідно до практики ЄСПЛ, доказування має випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою ознак або неспростовних презумпцій; за відсутності таких ознак не можна вважати, що винуватість особи доведена поза розумним сумнівом (Kobets v. Ukraine, п. 43). Відтак будь-які невирішені або належним чином не усунуті сумніви щодо фактичних обставин справи мають тлумачитися на користь обвинуваченого. У цьому контексті особливого значення набуває обов’язок суду надати належну відповідь на доводи сторони захисту, які можуть бути вирішальними для оцінки обґрунтованості обвинувачення. Наведені положення та практика ЄСПЛ є релевантними в контексті визнання самим свідком факту надання ним раніше суперечливих показань. За таких обставин важливо, щоб суд підходив до оцінки подальших показань цього свідка з підвищеною ретельністю, перевіряючи їх послідовність, достовірність та узгодженість з іншими доказами у справі. Водночас фактичні обставини, покладені в основу кінцевих висновків суду, мають бути внутрішньо несуперечливими та підтверджуватися сукупністю належним чином досліджених доказів.
Окремої уваги заслуговують характер і спосіб подальшого допиту свідка стороною обвинувачення. Прагнення прокурора з’ясувати, які саме з раніше наданих показань свідок визнає неправдивими, саме по собі відповідало предмету допиту та могло бути необхідним для перевірки їх достовірності. Водночас висловлювання «перевіримо декларації», «викличемо» та «допитаємо», які з позиції стороннього спостерігача могли створювати враження психологічного або процесуального тиску на свідка за відповідних обставин могли сприйматися свідком як попередження про можливі несприятливі наслідки наданих ним у суді відповідей. Такий спосіб формулювання запитань може створювати ризик впливу на свободу та добровільність надання показань, а тому потребує належного процесуального контролю з боку головуючого судді.
У цьому контексті позитивної оцінки заслуговує реакція суду, який звернув увагу прокурора на необхідність дотримуватися визначених меж допиту та належним чином формулювати запитання, що може розглядатися як прагнення забезпечити відповідні процесуальні гарантії.
Слід також звернути увагу на повідомлений прокурором факт попередньої неявки одного зі свідків сторони обвинувачення. Обов’язок забезпечити участь свідків обвинувачення в судовому розгляді покладається насамперед на сторону обвинувачення, водночас суд має належним чином організовувати провадження та реагувати на обставини, що спричиняють його затримку. У разі повторної неявки свідка мають бути своєчасно вжиті передбачені законодавством процесуальні заходи, спрямовані на забезпечення його участі або вирішення питання щодо можливості подальшого розгляду справи без невиправданих зволікань відповідно до вимоги розумного строку, гарантованої пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що зафіксовані під час моніторингу обставини, зокрема наявність показань, які сам свідок частково визнав неправдивими, виявлені висловлювання, що могли сприйматися як тиск на свідка, можуть створювати ризики для загальної справедливості судового розгляду та належної реалізації права на захист, гарантованих пунктами 1 і 3 статті 6 ЄКПЛ. З метою оцінки подальшої перевірки судом добровільності й достовірності відповідних показань, а також їхнього впливу на доказову базу кримінальне провадження рекомендується до подальшого моніторингу.
