14. 04. 2026
8 квітня 2026 року в Хаджибейському районному суді міста Одеса відбулося судове засідання у справі № 521/12272/20 щодо Райнова Р.Г., якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 Кримінального кодексу України (умисне вбивство). У засіданні брали участь обвинувачений, його захисник, прокурор, представник потерпілого та головуючий суддя Передерко Д.П.
Основним предметом розгляду стали клопотання, заявлені стороною захисту, спрямовані на дослідження доказів та забезпечення явки осіб, показання яких, на думку захисту, мають значення для встановлення фактичних обставин справи.
На початку судового засідання суд продовжив розгляд клопотання сторони захисту щодо виклику експерта для допиту. Додатково обґрунтовуючи необхідність його задоволення, адвокат наголосив на значенні цього клопотання для з’ясування обставин кримінального провадження, звернувши увагу, що в межах досудового розслідування не було проведено слідчого експерименту. На думку сторони захисту, у матеріалах провадження залишаються фактичні обставини, які не отримали належного процесуального дослідження та потребують уточнення шляхом безпосереднього допиту експерта.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, зазначивши, що відсутні підстави для виклику експерта, оскільки всі необхідні обставини вже встановлені. Представник потерпілого підтримав позицію сторони обвинувачення.
Після заслуховування учасників провадження та дослідження наявних матеріалів суд постановив ухвалу про відмову у задоволенні зазначеного клопотання.
Надалі сторона захисту заявила клопотання про виклик та допит свідка, який, за твердженням захисника, перебуває на території Нідерландів. На підтвердження цього було надано відповідні документи. Захисник також зазначив, що аналогічні клопотання раніше двічі залишалися без задоволення з мотивів неможливості належної ідентифікації особи через систему «Електронний суд» та відсутності конкретизації органу, до якого слід направити виклик. Сторона захисту повторно наголосила, що показання цього свідка можуть мати істотне значення для встановлення обставин інкримінованого діяння. Обвинувачений підтримав подане клопотання.
Прокурор заперечив, пославшись на те, що це питання вже неодноразово розглядалося судом, та просив припинити подання тотожних клопотань, розцінюючи такі дії як спосіб затягування судового розгляду. Аналогічну позицію висловив представник потерпілого.
За результатами розгляду суд постановив залишити клопотання без розгляду. Суд зазначив, що питання виклику цього свідка вже неодноразово вирішувалося раніше, а сторона захисту не навела достатніх підстав вважати, що зазначена особа володіє відомостями, які мають істотне значення для кримінального провадження. Окремо суд висловив позицію про наявність у діях сторони захисту ознак зловживання процесуальними правами та спрямованості на затягування розгляду справи.
Після цього захисник звернувся до суду з уточненням щодо стану виконання попередніх ухвал про виклик свідків, клопотання про допит яких раніше були задоволені. Суд повідомив, що стосовно одного зі свідків були вжиті окремі заходи повідомлення (направлення електронної повістки, телефонограма, телефонний дзвінок, направлення копії повістки), однак підтвердження її отримання відсутнє. Щодо іншого свідка заходи не здійснювалися. Адвокат просив повторно вжити заходів для забезпечення їх явки до суду. Надалі сторона захисту подала три окремі клопотання про надання тимчасового доступу до інформації, що перебуває у володінні відповідних установ, з метою встановлення місцезнаходження свідків. Захисник зазначив, що йдеться, зокрема, про осіб, стосовно яких суд уже постановляв ухвали про виклик, та висловив сумнів у достатності заходів, раніше вжитих для забезпечення їх явки.
Під час розгляду цих клопотань захисник просив задовольнити їх на підставі письмово викладених доводів без додаткового усного обґрунтування. Суд звернув увагу, що за таких умов інші учасники процесу, зокрема сторона обвинувачення, позбавляються можливості належним чином реагувати на аргументи, наведені захистом.
Прокурор і представник потерпілого заперечили проти задоволення цих клопотань, зазначивши, що їх подання є недоцільним та має ознаки затягування судового розгляду.
За результатами розгляду суд відмовив у задоволенні всіх трьох клопотань.
На завершальному етапі засідання захисник заявив клопотання про відкладення судового розгляду, посилаючись на зайнятість в іншому судовому процесі, а також необхідність ознайомлення з повними текстами постановлених судових рішень. З урахуванням наведених обставин суд ухвалив відкласти подальший розгляд кримінального провадження.
Щодо вищенаведених обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу, що подання стороною захисту клопотань, зокрема про виклик і допит свідків, допит експерта, а також про витребування інформації з відповідних установ з метою встановлення місцезнаходження свідків, є безпосередньою формою реалізації права на захист, гарантованого пунктом 3 статті 6 ЄКПЛ, а також невід’ємною складовою принципу рівності сторін, що випливає з пункту 1 статті 6 Конвенції. Реалізація цих процесуальних прав не може розглядатися виключно формально, оскільки саме через подання таких клопотань сторона захисту отримує можливість впливати на обсяг і якість дослідження доказів, ставити під сумнів версію обвинувачення та ініціювати перевірку обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. За наявності таких клопотань національні суди зобов’язаниі забезпечити не лише їх процесуальний розгляд, але й надати належну, повну та переконливу оцінку наведеним доводам із урахуванням предмета доказування, стадії провадження та значення запитуваних доказів для позиції сторони захисту. Особливого значення у цьому контексті набуває те, що сторона захисту неодноразово наголошувала на необхідності допиту як свідків, так і експерта, посилаючись на наявність невстановлених або недостатньо з’ясованих обставин, які, за її твердженням, можуть мати істотне значення для кримінального провадження. Якщо такі доводи мають під собою фактичне підґрунтя, це потенційно може свідчити про неповноту дослідження доказової бази та потребу у додаткових процесуальних діях для усунення сумнівів. За таких умов саме на суд покладається обов’язок забезпечити всебічний, повний і неупереджений розгляд справи.
Натомість неналежна оцінка таких доводів або їх формальне відхилення без достатньої мотивації здатні поставити під сумнів ефективність реалізації права на захист. У більш широкому контексті це може вплинути на загальний баланс процесу та породити сумніви щодо дотримання стандартів справедливого судового розгляду у розумінні статті 6 Конвенції. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що права, гарантовані Конвенцією, повинні бути практичними та ефективними, а не теоретичними чи ілюзорними, а національні суди зобов’язані належним чином реагувати на істотні доводи сторін (Yüksel Yalçınkaya v. Türkiye, п. 305).
Можливість сторони захисту заявляти клопотання про витребування інформації, отримання доказів чи забезпечення явки свідків є однією з ключових гарантій принципу змагальності та рівності сторін. Ці взаємопов’язані принципи становлять фундаментальні елементи концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні статті 6 § 1 Конвенції та передбачають обов’язок держави забезпечити справедливий баланс між сторонами, надаючи кожній з них реальну можливість представити свої аргументи, подати докази та впливати на результат провадження в умовах рівності процесуальних можливостей (Seksimp Group Srl v. The Republic of Moldova, п. 36).
Водночас забезпечення такого балансу поширюється на обидві сторони процесу. У цьому зв’язку заслуговують на увагу як доводи сторони захисту щодо необхідності додаткових процесуальних дій, так і зауваження суду та сторони обвинувачення про можливе затягування розгляду шляхом повторного подання тотожних або аналогічних клопотань. Сам по собі факт повторного звернення з клопотанням не може автоматично свідчити про зловживання процесуальними правами, особливо якщо сторона посилається на нові обставини або уточнює попередні доводи. Разом із тим за наявності ознак недобросовісної процесуальної поведінки саме суд повинен надати цьому належну оцінку, діючи стримано, неупереджено та з дотриманням принципу пропорційності.
Щодо доводів про наявність невстановлених обставин у даному кримінальному провадженні, доцільно зазначити, що за наявності таких тверджень національні суди зобов’язані надати їм належну та вмотивовану оцінку, а також у межах судового розгляду створити умови для усунення будь-яких сумнівів щодо обґрунтованості доказової бази. Наявність невирішених сумнівів може у подальшому поставити під загрозу дотримання стандарту доведення вини «поза розумним сумнівом». У цьому контексті національний суд повинен забезпечити повноту дослідження доказів та ефективну реалізацію сторонами їх процесуальних прав. Ігнорування або формальне реагування на такі доводи може негативно вплинути на справедливість провадження в цілому відповідно до стандартів ЄКПЛ.
Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, доказування має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна вважати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом (Kobets v. Ukraine, п. 43). У цьому зв’язку заслуговує на увагу й та обставина, що під час попереднього судового засідання суд ухвалив рішення про додаткове дослідження матеріалів справи для вирішення одного з клопотань сторони захисту щодо допиту експерта, мотивованого необхідністю встановлення невирішених обставин (див. Моніторинг кримінального провадження Райнова Р.Г. від 2 квітня 2026 року). Сам по собі такий процесуальний крок може свідчити про визнання судом необхідності додаткової перевірки окремих аспектів доказової бази. Водночас остаточна оцінка дотримання стандартів повного та всебічного судового розгляду має здійснюватися з урахуванням усієї сукупності процесуальних рішень суду, зокрема підходу до розгляду інших клопотань сторони захисту та ефективності заходів, спрямованих на забезпечення явки свідків.
Варто також зазначити, що, за повідомленнями спостерігачів IAC ISHR, у межах даного судового засідання головуючий суддя неодноразово звертав увагу на присутність представників моніторингової місії IAC ISHR в іронічному та критичному контексті. Зокрема, лунали висловлювання на кшталт: «…тут присутні представники консалтингового агентства, а тому не можу обмежувати захисника в поданні клопотань», а також «ознайомився з викладеною, на мою думку, однобокою статтею… хто причетний до її оприлюднення — залишиться на його совісті», а також інші подібні репліки до початку та безпосередньо під час судового засідання.
Слід наголосити, що судовий розгляд в Україні за загальним правилом здійснюється у відкритому та публічному режимі. У зв’язку з цим принцип публічності є невід’ємною складовою права на справедливий судовий розгляд та важливою гарантією суспільної довіри до судової влади. Присутність журналістів, представників громадськості, правозахисних організацій чи моніторингових місій не є перешкодою здійсненню правосуддя, а навпаки — становить нормальний елемент демократичного контролю за функціонуванням судової системи. У практиці ЄСПЛ послідовно підкреслюється, що відкритість судового розгляду є однією з ключових гарантій довіри до правосуддя та ефективного суспільного контролю. Публічність не лише забезпечує прозорість діяльності суду, але й виступає запобіжником від здійснення правосуддя у формі «таємного суду», сприяючи формуванню довіри до судової влади загалом (Straume v. Latvia, п. 124; Mamaladze v. Georgia, п. 91). У цьому контексті навіть поодинокі прояви або висловлювання, які можуть бути інтерпретовані як небажання забезпечувати відкритість судового процесу, мають значення для сприйняття суду як неупередженого органу.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що правосуддя має не тільки здійснюватися, але й здійснюватися відкрито та прозоро. На карту поставлена довіра, яку суди демократичного суспільства повинні вселяти тим, хто прагне справедливості (Kaya c. Belgique, п. 40).
Враховуючи вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
