19. 08. 2026
27 липня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 12024160000000557 (справа № 991/4649/25) щодо колишнього начальника Басейнового управління водних ресурсів річок Причорноморʼя та Нижнього Дунаю Пукала Романа Богдановича, а також голови Старокозацької сільської ради Бойка Вадима Валерійовича, які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 КК України (прийнятті пропозиції, обіцянки або одержанні неправомірної вигоди службовою особою). У судовому засіданні брали участь прокурор, обвинувачені, їхні захисники, а також колегія суддів у складі: Шкодін Я.В., Задорожна Л.І. та Чернова О.В. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом судового розгляду було продовження дослідження доказів сторони обвинувачення.
На початку судового засідання сторона захисту заявила відвід старшому групи прокурорів. Обґрунтовуючи заяву, захисники посилалися на обставини, які, на їхню думку, свідчили про недотримання вимог Кримінального процесуального кодексу України. Крім того, сторона захисту висловила заперечення щодо продовження судового розгляду за участю прокурора, який безпосередньо був присутній у засіданні, посилаючись на його службову підпорядкованість прокурору, якому було заявлено відвід. На переконання захисників, така обставина могла поставити під сумнів самостійність та об’єктивність процесуальної позиції присутнього прокурора.
Водночас доводи сторони захисту щодо можливої упередженості старшого групи прокурорів ґрунтувалися, зокрема, на припущенні про його можливий вплив на прийняття процесуальних рішень прокурором, який брав участь у судовому засіданні. Присутній прокурор заперечив проти задоволення заяви про відвід, зазначивши, що аргументи сторони захисту мають припущений характер і не підтверджуються достатніми фактичними даними.
Реагуючи на заяву сторони захисту, суд наголосив на значенні принципу змагальності як однієї з основоположних засад кримінального провадження. Після обговорення колегія суддів постановила долучити заяву про відвід до матеріалів судової справи та розглянути її за безпосередньої участі прокурора, якому заявлено відвід. Водночас суд дійшов висновку про відсутність процесуальних перешкод для продовження судового розгляду.
Надалі суд перейшов до дослідження доказів сторони обвинувачення. Під час дослідження відповідних матеріалів сторона захисту порушила питання щодо їх належності та допустимості. Захисники повідомили про направлення адвокатських запитів з метою отримання доступу до відповідних даних, а також висловили сумніви щодо законності проведення окремих негласних слідчих (розшукових) дій. Крім того, сторона захисту звернула увагу суду на розбіжності між відомостями, представленими стороною обвинувачення, та даними, долученими захистом до матеріалів справи. Окремо захисники посилалися на відсутність понятих та свідків під час проведення окремих процесуальних дій, що, на їхню думку, могло свідчити про недотримання вимог кримінального процесуального законодавства.
Сторона обвинувачення, зі свого боку, надала суду для дослідження окремі акти, бланки, положення та розпорядження. Сторона захисту звернула увагу, що частина наданих бланків не містила підписів, дат та інших ідентифікуючих реквізитів. На переконання захисників, відсутність таких відомостей ставить під сумнів походження, автентичність та доказове значення відповідних документів. Захист також висловив сумніви щодо належності та достовірності цих матеріалів і поставив під питання достатність відомостей, якими володіє сторона обвинувачення щодо їх походження та значення для кримінального провадження.
Наприкінці судового засідання суд перейшов до розгляду клопотання сторони захисту про скасування арешту майна обвинуваченого Бойка В. В., зокрема мобільного телефона, грошових коштів та особистих документів. Обґрунтовуючи клопотання, захисники зазначили, що подальше збереження арешту, на їхню думку, втратило належне процесуальне обґрунтування, а продовження втручання у право власності обвинуваченого є надмірним та не відповідає актуальній процесуальній необхідності.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, посилаючись на необхідність збереження речових доказів та забезпечення можливої конфіскації майна. На його переконання, зазначені цілі обґрунтовують подальше застосування відповідного обмеження права власності.
Під час розгляду клопотання суд окремо порушив питання щодо відповідності автобіографії критеріям речового доказу. Прокурор наполягав на необхідності її подальшого збереження, водночас запропонувавши вирішити це питання у нарадчій кімнаті з огляду на необхідність додаткової оцінки. Сторона захисту, зі свого боку, наполягала на скасуванні арешту майна, зазначаючи, що підстав для подальшого застосування відповідного обмеження немає, а наявні матеріали не підтверджують його подальшої необхідності.
Заслухавши позиції сторін, колегія суддів видалилася до нарадчої кімнати для ухвалення рішення за результатами розгляду клопотання. Наступне судове засідання було призначено на іншу дату.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що інститут відводу є важливою процесуальною гарантією, покликаною забезпечити неупередженість учасників кримінального провадження та загальну справедливість судового розгляду. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів щодо дотримання вимог кримінального процесуального законодавства або належної процесуальної поведінки прокурора важливо, щоб національний суд надав таким доводам змістовну та належним чином мотивовану оцінку, а не обмежувався формальним долученням відповідної заяви до матеріалів справи.
У цьому контексті експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на правову позицію, викладену у Висновку № 13 (2018) Консультативної ради європейських прокурорів (КРЄП), відповідно до якої прокурор, який керує та здійснює контроль за початковим етапом кримінального провадження, має розглядатися як «передовий вартовий прав людини», причому така роль повинна простежуватися протягом усього провадження (п. 7).
За таких умов належний і своєчасний розгляд заяви про відвід має значення не лише для оцінки процесуальної поведінки конкретного прокурора, а й для підтримання довіри сторін до неупередженості та справедливості всього кримінального провадження.
Щодо оцінки доказів та матеріалів, отриманих у результаті негласних слідчих (розшукових) дій, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що сторона захисту порушила низку питань, пов’язаних із належністю, допустимістю та достовірністю відповідних доказів. Зокрема, йшлося про законність проведення окремих НСРД, відсутність понятих або інших осіб під час проведення певних процесуальних дій, а також про неналежне, на переконання захисту, оформлення окремих документів.
Оцінка допустимості та доказового значення відповідних матеріалів належить насамперед до компетенції національного суду, який має дослідити їх у межах змагального судового розгляду та надати змістовну відповідь на суттєві заперечення сторін. Водночас практика ЄСПЛ передбачає, що під час оцінки загальної справедливості кримінального провадження має враховуватися, зокрема, спосіб отримання доказів, можливість сторони захисту оспорити їх використання, достовірність та доказове значення, а також наявність належних процесуальних гарантій. У справі Bykov v. Russia ЄСПЛ, оцінюючи використання матеріалів, отриманих у результаті негласних заходів, аналізував провадження в цілому, зокрема можливість заявника заперечувати проти відповідних доказів та обставини їх отримання (пп. 89–90).
У цьому контексті доводи сторони захисту щодо відсутності понятих або інших передбачених законом учасників окремих процесуальних дій, а також щодо відсутності підписів, дат чи інших ідентифікуючих реквізитів у частині досліджуваних документів потребують належної перевірки судом. Відповідно до підходу ЄСПЛ, саме по собі порушення положень національного процесуального законодавства під час отримання доказу не означає автоматичного порушення статті 6 ЄКПЛ; визначальним залишається питання, чи було провадження загалом справедливим та чи мала сторона захисту ефективну можливість поставити під сумнів відповідний доказ і заперечити проти його використання (Khan v. the United Kingdom, п. 34).
За таких умов національному суду важливо не обмежуватися формальною констатацією наявності або відсутності процесуальних недоліків, а встановити їх характер, істотність і можливий вплив на автентичність, достовірність та доказове значення відповідних матеріалів, а також на загальну справедливість кримінального провадження. Особливого значення така оцінка набуває у випадку, якщо спірні матеріали становлять істотну частину доказової бази обвинувачення або мають вирішальне значення для встановлення обставин, покладених в основу обвинувачення.
З урахуванням початкового етапу моніторингу цього кримінального провадження зафіксовані заперечення сторони захисту самі по собі не дають достатніх підстав для висновку про недопустимість відповідних доказів. Водночас їх належна та вмотивована судова оцінка є необхідною передумовою для забезпечення принципу змагальності сторін і справедливості кримінального провадження в цілому.
Стосовно клопотання про зняття арешту з майна експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що арешт майна у кримінальному провадженні є виправданим лише тоді, коли він є необхідним та пропорційним переслідуваній законній меті. У практиці ЄСПЛ неодноразово наголошувалося, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, має відповідати принципу пропорційності. Арешт активів під час кримінального провадження є тимчасовим заходом, який не повинен призводити до надмірного або невиправданого обмеження прав власника (Credit Europe Leasing IFN SA v. Romania, п. 56). Водночас, превентивна конфіскація та арешт майна вимагають суворого дотримання принципу пропорційності, чіткого доказового зв’язку зі злочинною діяльністю та своєчасних процедур (Isaias and Others v. Italy, п. 56).
Підсумовуючи викладене та враховуючи сукупність матеріалів, наданих для моніторингу цього кримінального провадження, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що під час судового засідання було порушено низку суттєвих процесуальних питань, які стосуються фундаментальних гарантій кримінального судочинства. Зокрема, окремої уваги потребують доводи сторони захисту щодо можливої упередженості прокурора, належності та допустимості окремих доказів, а також необхідності й пропорційності подальшого застосування арешту майна. Для формування повного та обґрунтованого висновку щодо дотримання відповідних гарантій ЄКПЛ у конкретних обставинах цього провадження справа рекомендується до подальшого моніторингу.
