15. 09. 2026
Вищий антикорупційний суд 24–25 серпня 2026 року розглянув клопотання Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про застосування запобіжного заходу до колишнього заступника керівника Офісу Президента України Ірини Мудрої, яку 19 серпня 2026 року звільнив з посади Президент України, а детективи НАБУ і прокурори САП повідомили їй про підозру в межах операції «Форест Гамп».
Слідчий суддя ВАКС Ігор Строгий застосував до Мудрої тримання під вартою строком на 60 діб з альтернативою застави у розмірі 20 млн грн — замість 150 млн грн, яких просила прокуратура.
За результатами спостереження за засіданням моніторингова місія IAC ISHR (проєкт судового моніторингу, що реалізується за підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини, BMZ, за участю студентів юридичних факультетів) підготувала звіт, у якому звернула увагу на низку процесуальних питань, що можуть мати значення для оцінки дотримання гарантій статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Визначений судом розмір застави приблизно у 20 разів перевищує граничну межу, встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України для застави за особливо тяжкі злочини в загальному порядку, що потребує застосування спеціального положення про заставу понад звичайні межі.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
За наявними в медіа відомостями (реквізити кримінального провадження в опрацьованих джерелах не наводяться і потребують перевірки за Єдиним державним реєстром судових рішень), підозра Мудрій пов’язана з двома епізодами: легалізацією (відмиванням) 150 млн грн готівкою, нібито одержаних злочинним шляхом і використаних для сплати застави за одного з фігурантів іншого резонансного провадження — справи «Мідас», а також незаконним заволодінням нерухомим майном на суму понад 248 млн грн шляхом підроблення документів і судових рішень. Підозра охоплює статті 255 (участь у злочинній організації), 191 (заволодіння чи розтрата майна), 206-2 (протиправне заволодіння майном підприємства), 209 (легалізація майна, одержаного злочинним шляхом), 358 (підроблення документів) і 361 (несанкціоноване втручання в роботу інформаційних систем) Кримінального кодексу України.
За версією слідства, підозрювана діяла разом з бізнесменом Максимом Микитасем; окремі учасники розмов, зафіксованих під час досудового розслідування, у медійних повідомленнях називаються без офіційного процесуального статусу в цьому провадженні, тому в цьому матеріалі не наводяться.
Обґрунтовуючи клопотання про тримання під вартою, прокурор САП послався на ризики переховування, незаконного впливу на свідків та інших учасників провадження, знищення чи спотворення доказів, іншого перешкоджання кримінальному провадженню та вчинення нового кримінального правопорушення, передбачені частиною першою статті 177 Кримінального процесуального кодексу України. На підтвердження цих ризиків прокурор послався на зафіксовані під час негласних слідчих (розшукових) дій розмови, які, за його оцінкою, свідчили про системне знищення інформації в засобах зв’язку, використання захищених месенджерів та іноземних номерів телефонів, а також про можливість впливу на розгляд пов’язаних справ у судах вищих інстанцій.
Сторона захисту заявила клопотання про витребування постанови про визначення підслідності (з доводом, що стаття 255 Кримінального кодексу України, на її переконання, не належить до підслідності НАБУ), посадових інструкцій підозрюваної, повних (а не фрагментарних) матеріалів негласних слідчих дій та про допит свідка. Суд відмовив у витребуванні документів і повних матеріалів негласних слідчих дій, послався на право сторони обвинувачення самостійно визначати обсяг доказів на підтвердження своєї позиції, і частково задовольнив клопотання про допит свідка — у межах, що стосувалися характеристики особи підозрюваної. Захист також заперечив проти обґрунтованості підозри як такої і проти способу використання прокурором окремих фрагментів негласних слідчих дій без урахування їх повного контексту; підозрювана заперечила надання будь-яких вказівок щодо підроблення документів, втручання в державні реєстри чи сприяння протиправному заволодінню підприємствами. Наприкінці розгляду Мудра заявила про готовність здати документи для виїзду за кордон, носити електронний засіб контролю та внести заставу, співмірну з її майновим станом.
ПРАВОВА КВАЛІФІКАЦІЯ
Обґрунтована підозра як передумова тримання під вартою
Згідно з частиною другою статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення в поєднанні з одним чи кількома ризиками, передбаченими частиною першою цієї статті; слідчий суддя не вправі застосовувати запобіжний захід за відсутності визначених Кодексом підстав. Практика Європейського суду з прав людини послідовно виходить із того, що обґрунтована підозра не може ґрунтуватися на припущеннях чи неперевірених твердженнях, а має спиратися на сукупність фактичних даних, здатних переконати об’єктивного стороннього спостерігача в наявності достатнього підґрунтя для кримінального переслідування. У справі SA-Capital Oy v. Finland (заява № 5556/10, рішення від 14 лютого 2019 року, пункт 107) Європейський суд наголосив, що тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, а сумніви щодо джерела чи способу отримання доказів повинні тлумачитися на користь особи, щодо якої здійснюється переслідування.
Доводи захисту про вибіркове використання прокурором окремих фрагментів негласних слідчих дій без дослідження їх повного контексту прямо не оцінені в доступних джерелах як обґрунтовані чи безпідставні — це предмет подальшого розгляду в межах самого кримінального провадження, а не даної публікації.
Тримання під вартою як виключний захід та обґрунтування ризиків
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, що застосовується лише тоді, коли прокурор доведе недостатність будь-якого менш суворого заходу для запобігання встановленим ризикам (стаття 183 Кримінального процесуального кодексу України). Європейський суд з прав людини у справі Radonjić and Romić v. Serbia (заява № 43674/16, рішення від 4 квітня 2023 року, пункти 64–67, 70) вказав, що обґрунтування ризиків не може бути абстрактним, загальним чи стереотипним: ризик втечі оцінюється не лише з огляду на тяжкість можливого покарання, а з урахуванням характеру особи, її зв’язків з юрисдикцією та майнового стану; ризик впливу на свідків має спиратися на конкретні факти, а не на саму тяжкість обвинувачення; національні органи зобов’язані розглянути можливість застосування альтернативних заходів і переконливо обґрунтувати необхідність подальшого тримання під вартою. Доступні джерела свідчать, що прокурор САП пов’язував заявлені ризики з конкретними фактичними обставинами (зафіксованими розмовами про знищення інформації, використання захищених каналів зв’язку); водночас питання про те, чи відповідає обґрунтування ухвали ВАКС у повному обсязі наведеному стандарту, потребує оцінки повного тексту судового рішення, який на момент підготовки цього матеріалу не був у відкритому доступі.
Розмір застави: звичайні межі та виняток
Частина п’ята статті 182 Кримінального процесуального кодексу України встановлює граничні розміри застави залежно від тяжкості кримінального правопорушення, обчислювані в кратності до прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для особливо тяжких злочинів звичайна верхня межа застави становить 300 прожиткових мінімумів (за оцінками галузевих джерел — близько 1 млн грн у 2026 році). Перевищення цієї межі допускається лише як виняток, якщо суд дійде обґрунтованого висновку, що застава в межах звичайного розміру не забезпечить виконання підозрюваним процесуальних обов’язків. Визначена ВАКС застава у 20 млн грн приблизно у 20 разів перевищує звичайну межу для цієї категорії злочинів, а отже, з необхідністю підпадає під режим застави понад звичайні межі.
Конституційний Суд України рішенням № 9-р(ІІ)/2026 від 21 липня 2026 року визнав відповідну норму Кримінального процесуального кодексу України конституційною, водночас установивши обов’язковий стандарт її застосування: суди мають обґрунтовувати кожен складник розміру застави понад звичайні межі, щоб вона не перетворювалася на приховану альтернативу триманню під вартою. Європейський суд з прав людини у справі Mangouras v. Spain (заява № 12050/04, рішення Великої палати від 28 вересня 2010 року, пункти 78–80) виходить із того, що застава не має карального характеру, а її розмір повинен ураховувати особистість підозрюваного та його активи, забезпечуючи реальну, а не фактично недосяжну альтернативу триманню під вартою. У справі Istomina v. Ukraine (заява № 23312/15, рішення від 13 січня 2022 року) Суд визнав порушення пункту 3 статті 5 Конвенції через недостатню обґрунтованість рішень про тримання під вартою та визначення розміру застави без належної оцінки спроможності заявниці її сплатити. Чи відповідає ухвала ВАКС у справі Мудрої цьому стандарту індивідуалізованого обґрунтування — питання, відповідь на яке вимагає ознайомлення з повним текстом ухвали; сама лише кратність перевищення звичайної межі, однак, є об’єктивним індикатором того, що застосовано винятковий режим, який відповідно до практики Конституційного Суду України та ЄСПЛ вимагає посиленої мотивації.
Аргументи захисту щодо негласних слідчих дій: межі застосування доктрини провокації
Захист поставив під сумнів спосіб використання матеріалів негласних слідчих дій та висловив версію про можливий емоційний чи маніпулятивний вплив третьої особи на підозрювану. Європейський суд з прав людини у справах Ramanauskas v. Lithuania (заява № 74420/01, рішення Великої палати від 5 лютого 2008 року) і Bannikova v. Russia (заява № 18757/06, рішення від 4 листопада 2010 року) сформулював стандарт, за яким докази, здобуті внаслідок підбурювання (провокації) з боку державних органів чи осіб, що діють під їх контролем, є несумісними з вимогами справедливого судового розгляду за статтею 6 Конвенції; у справі Vanyan v. Russia (заява № 53203/99, рішення від 15 грудня 2005 року) Суд застосував цей стандарт до операцій за участю приватних осіб, залучених правоохоронними органами. Застосування цієї доктрини до конкретної ситуації, однак, вимагає встановлення зв’язку поведінки третьої особи із діяльністю правоохоронних органів або їхнім контролем над цією особою — обставина, яка в доступних джерелах цієї справи не підтверджена. За відсутності такого зв’язку доктрина провокації в її класичному розумінні не застосовується, а предметом судової оцінки залишається загальна достовірність і контекст зафіксованих розмов як доказів.
ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО
Ця справа — один із перших після оприлюднення матеріалів операції «Форест Гамп» прикладів застосування запобіжного заходу до посадовця найвищого рівня Офісу Президента України, і вона поєднує кілька питань, важливих для практики застосування запобіжних заходів у резонансних антикорупційних провадженнях: межі обов’язкового обґрунтування розміру застави, яка в рази перевищує звичайні законодавчі межі (стандарт, який Конституційний Суд України сформулював у рішенні № 9-р(ІІ)/2026 і який GOLAW уже висвітлював); стандарт оцінки ризиків для тримання під вартою, що виключає їх абстрактне чи стереотипне обґрунтування; і межі застосування доктрини провокації до доказів, здобутих у результаті спілкування підозрюваної з приватною особою. Для захисту в подібних провадженнях важливо не лише заперечувати обґрунтованість підозри чи розмір застави абстрактно, а й вимагати від суду індивідуалізованого обґрунтування кожного з цих елементів з посиланням на конкретні фактичні обставини — саме цього послідовно вимагає практика Європейського суду з прав людини.
