Публічність як інструмент захисту справедливого суду

За результатами спостереження майже 200 судових засідань (у 35% з яких, окрім спостерігачів IAC ISHR, були присутні представники преси та/або інших організацій) протягом 2025 року ми фіксуємо стійку закономірність: за наявності зовнішніх спостерігачів рівень процесуальної дисципліни зростає. Цей висновок ґрунтується на зіставленні засідань за участю представників різних організацій.

За свідченнями адвокатів, за наявності спостерігачів суд частіше надає стороні захисту повноцінну можливість висловити позицію. Більш уважно формулюються процесуальні рішення. Зменшується кількість формальних, «прискорених» засідань. Крім того, неодноразово фіксувалися випадки, коли спостерігачі звертали увагу на процесуальні аспекти, які самі учасники спочатку не сприймали як суттєві порушення. Згодом саме ці моменти ставали частиною аргументації. Отже, публічність проявляється не як декларація, а як фактор позитивної зміни процесуального середовища.

Право на публічний розгляд справи закріплено у статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У практиці Європейського суду з прав людини публічність розглядається як гарантія, що забезпечує:

• захист від прихованого правосуддя;
• прозорість процедури;
• довіру суспільства до судової системи.

Публічність — це не зовнішній елемент, а частина архітектури справедливого суду. Вона пов’язана не лише з правами сторін, а й з легітимністю судової влади.

Реалізація публічності означає допуск до зали судових засідань:

• журналістів;
• правозахисників;
• міжнародних спостерігачів;
• представників омбудсмена;
• студентів-юристів.

На цьому етапі ключовим стає не просто присутність, а усвідомлення учасниками процесу того, що процедура є спостережуваною. Саме тут починає діяти механізм змін.

Моніторинг дозволяє виокремити кілька стійких ефектів:

1. Підвищення рівня самоконтролю. Наявність зовнішнього погляду посилює уважність до дотримання форми.
2. Формування зовнішнього стандарту поведінки. Процес стає більш структурованим. Розподіл часу, черговість виступів, мотивація рішень набувають чіткіших обрисів.
3. Зниження ризику довільних рішень. Відмови частіше супроводжуються обґрунтуванням. Обмеження отримують процесуальне оформлення.
4. Підвищення ймовірності апеляційного контролю. Більш ретельна фіксація процесуальних моментів підвищує якість подальшого оскарження.

Окремого аналізу потребує ще один, менш очевидний, але показовий ефект. У низці проваджень фіксується тенденція до відтворення судами та сторонами формулювань, які раніше використовувалися у звітах IAC ISHR, зокрема з посиланням на стандарти Конвенції та практику ЄСПЛ. Йдеться не про формальне цитування, а про поступове проникнення відповідної аргументаційної моделі у процесуальну риторику. Сам по собі цей факт свідчить про зміщення акцентів: стандарти статті 6 Конвенції починають враховуватися не декларативно, а як інструмент аргументації та оцінки процесуальних рішень.

Водночас важливим є інший аспект. Повторюваність певних формулювань та підходів поступово трансформується у зміну змісту. Спочатку змінюється мова процесу — згодом змінюється логіка його ведення. У цьому контексті стиль судового розгляду не є нейтральною категорією. Він виступає індикатором якості процесу та водночас інструментом впливу на його перебіг. Моніторингові спостереження свідчать, що у судах, де публічність стала сталою практикою, стиль судових засідань характеризується вищим рівнем процесуальної дисципліни, аргументованості рішень та чутливості до стандартів справедливого суду.

Як коректно забезпечити публічність засідання? Ефективність публічності залежить від професійного підходу.

1. Підготовчий етап

• повідомлення журналістів;
• встановлення контакту з правозахисними організаціями;
• планування присутності спостерігачів заздалегідь.

Принцип — прозорість і передбачуваність.

2. Поведінка в залі

Необхідно розуміти, що професійний спостерігач:

• не втручається у процес;
• не демонструє емоцій;
• не висловлює позицію під час та після засідання;
• зберігає нейтральність.

Нейтральність — умова довіри до моніторингу.

3. Юридична фіксація

У разі обмеження доступу спостерігачів до засідання:

• вимагати вмотивованого рішення;
• просити внести відмову до протоколу;
• посилатися на стандарти статті 6 Конвенції та практику ЄСПЛ.

Реакція має бути спокійною та аргументованою.

4. Помилки, яких слід уникати при залученні сторонніх спостерігачів:

Практична реалізація принципу публічності у кримінальному провадженні супроводжується низкою повторюваних викликів, які мають системний, а не поодинокий характер.

Серед найбільш типових:

• спроби фактичного обмеження доступу спостерігачів (зокрема шляхом направлення до іншої зали без належного процесуального обґрунтування);
• скасування або перенесення судових засідань після отримання інформації про присутність спостерігачів;
• публічні або процесуальні зауваження щодо «надмірної уваги» до провадження;
• ініціювання закритого режиму розгляду з боку учасників процесу без належної індивідуалізації підстав.

Вказані практики не завжди мають очевидно протиправний характер, однак у своїй сукупності вони формують середовище, в якому реалізація принципу публічності ускладнюється або набуває формального характеру. У цьому контексті ключовим є не конфронтаційний підхід, а послідовна правова реакція, що включає:

• належну процесуальну фіксацію відповідних обставин;
• аргументоване реагування з посиланням на стандарти Конвенції;
• відтворюваність правової позиції у подібних ситуаціях.

Саме сталість і повторюваність такої практики поступово трансформують поведінкові моделі учасників процесу, формуючи нову норму — не декларативну, а прикладну. Водночас принципово важливо розмежовувати функції публічності.
Вона не підміняє процесуальні гарантії та не замінює судовий контроль. Її значення полягає в іншому — у створенні середовища, в якому дотримання стандартів стає більш імовірним і стійким. У цьому сенсі публічність слід розглядати не як інструмент критики судової влади, а як інституційний механізм підтримання якості правосуддя.

Її практичний ефект проявляється у декількох взаємопов’язаних вимірах:

• формування сталої культури відкритого правосуддя;
• розвиток моделі конструктивної взаємодії між професійними учасниками процесу та незалежними спостерігачами;
• посилення прикладного значення права на справедливий суд як дієвого, а не декларативного стандарту;
• інтеграція прав людини у повсякденну судову практику не через абстрактні посилання, а через регулярне застосування.

Моніторингові спостереження свідчать, що саме послідовність дій, повторюваність стандартів та професійна нейтральність мають кумулятивний ефект. Зміни починаються не з формальних рішень, а зі зміни стилю процесу — а зміна стилю, у свою чергу, поступово трансформує і саму систему правосуддя.