18. 09. 2025
9 вересня 2025 року в Печерському районному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 759/14368/24 щодо народного депутата VII, VIII та IX скликання Пономарьова Олександра Сергійовича, обвинуваченого у державній зраді (ч. 1 ст. 111 КК України). У засіданні брав участь обвинувачений, його захисники, прокурор та головуючий суддя Гридасова А.М.
Процес знаходиться на стадії підготовчого засідання.
Як зазначають спостерігачі IAC ISHR, до початку слухання відбулося спілкування Пономарьова О.С. із захисником, призначеним з Центру безоплатної правничої допомоги. Обидва брали участь у режимі відео-конференц-зв’язку. Як стало відомо під час засідання, адвоката з Центру БПД було призначено у зв’язку з відсутністю адвокатів за договором під час попереднього засідання, для участі у розгляді питання про продовження запобіжного заходу. Обвинувачений поцікавився, чому адвокат не перебуває фізично у залі суду та не провів з ним конфіденційної зустрічі до засідання. На що захисник відповів, що, враховуючи участь самого Пономарьова О.С. у режимі ВКЗ, він не вбачає потреби у фізичній присутності, і позицію вони можуть погодити в процесі онлайн-спілкування. На зауваження обвинуваченого, що така комунікація не є конфіденційною, адвокат відреагував різко, заявивши, що у разі незгоди Пономарьов О.С. може від нього відмовитись.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, характер цієї взаємодії не лише виявляє відсутність мінімального рівня комунікації між підзахисним та призначеним адвокатом, а й свідчить про повну формальність участі захисника, який не мав наміру надавати ефективну правову допомогу відповідно до стандартів, закріплених у ст. 6 §3(c) Європейської конвенції з прав людини. У справі Simeonovi v. Bulgaria, Європейський суд з прав людини підкреслив, що лише формальна наявність адвоката не гарантує дотримання права на захист, якщо така допомога не є реальною та ефективною. Як наголосив ЄСПЛ, якщо є інформація про ситуацію, коли призначений адвокат не виконує свою функцію щодо захисту, органи влади повинні або замінити його, або змусити його виконувати свої зобов’язання, оскільки у багатьох випадках безкоштовна правова допомога може виявитися марною (п. 28).
У даному випадку, відсутність конфіденційного зв’язку, відмова погодити правову позицію та перекладання відповідальності на самого обвинуваченого створюють підстави для висновку про ілюзорність захисту.
Згодом до судового засідання прибув адвокат Пономарьова О.С. за договором. Незважаючи на це, головуюча суддя не звільнила призначеного адвоката, хоча той прямо вказав на необов’язковість його участі у присутності адвоката за договором. Суддя мотивувала відмову тим, що адвокат з Центру БПД вже бере участь у засіданні й має висловити свою позицію з питання продовження запобіжного заходу.
Адвокат за договором пояснив суду, що отримав клопотання прокурора лише перед початком засідання, не мав змоги ознайомитися з його змістом, а його участь як захисника за договором передбачає аналіз матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, а не розгляд процесуальних питань, наприклад, щодо запобіжного заходу. Він також наголосив, що не встиг погодити правову позицію із підзахисним та іншими адвокатами, тому просив суд надати хоча б дві години для повноцінної підготовки. Суд задовольнив це клопотання частково — технічною перервою на 20 хвилин. Після її завершення адвокат за договором зазначив, що встиг ознайомитися лише з частиною матеріалів, і повторно наголосив на неможливості надати виважену правову позицію без комунікації з обвинуваченим.
Попри це, суддя продовжила розгляд клопотання сторони обвинувачення. Прокурор, обґрунтовуючи свою позицію, заявив, що обставини справи не змінилися, ризики залишаються актуальними, а попередні рішення апеляційної інстанції підтвердили законність тримання під вартою. На цій підставі він просив продовжити дію запобіжного заходу на 60 діб без визначення застави.
Адвокат з Центру БВПД, коментуючи клопотання прокурора, зазначив, що сторона обвинувачення не обґрунтувала ризики, а всі посилання зводяться до тяжкості інкримінованого злочину та характеру статті КК. Захисник також звернув увагу суду, що обвинуваченому 62 роки, він перебуває під вартою понад два роки, є народним депутатом та інвалідом II групи. Такі обставини, з урахуванням стандартів ЄСПЛ, повинні стимулювати суд до більш ретельного аналізу потреби в подальшому триманні під вартою. Зокрема, захисник зазначив, що вбачає більш доцільним застосування альтернативного запобіжного заходу – у вигляді застави.
Адвокат за договором повторно зауважив, що не може виступати в процесі, не ознайомившись з матеріалами та не погодивши позицію із підзахисним і колегами. Водночас він звернув увагу на те, що тримання під вартою обвинуваченого продовжувалося вже щонайменше п’ятнадцять разів, жодних доказів чи підстав для продовження запобіжного заходу сторона обвинувачення не надала, а менш суворі запобіжні заходи, включаючи заставу або цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронного контролю, не були навіть розглянуті.
Обвинувачений Пономарьов О.С. висловив занепокоєння, що не розуміє, хто саме його захищає і що відбувається в залі суду, оскільки один із захисників не погодив позицію, а інший не мав часу для підготовки. Цю репліку обвинувачений озвучив російською мовою. На це суддя відповіла, що мовою судочинства є українська, і обвинувачений як громадянин України має виступати саме нею, після чого видалилася до нарадчої кімнати. В подальшому суддя не повернулася до суду для оголошення рішення, а передала його сторонам у скороченому вигляді через секретаря. Суд ухвалив продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави.
Враховуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на наявність ознак потенційного порушення гарантій, передбачених статтями 5 та 6 Європейської конвенції з прав людини, що вимагають окремої оцінки з точки зору стандартів справедливого судочинства:
1. Порушення права на захист (ст. 6 §3(b), (c) ЄКПЛ)
Експерти моніторингової місії IAC ISHR приходять до висновку, що право на захист у цьому засіданні не було реалізовано в повному обсязі. Призначений адвокат з Центру БПД об’єктивно не забезпечив необхідних стандартів належної правової допомоги: не організував конфіденційного побачення з обвинуваченим, не обговорив із ним позицію по суті клопотання, не перебував у залі судового засідання. Його відмова проводити конфіденційне спілкування та рекомендація відмовитись від його послуг, зафіксована спостерігачами IAC ISHR, свідчить про відсутність наміру реалізовувати функцію захисника належним чином. Така позиція є неприйнятною з огляду на вимоги, сформульовані ЄСПЛ у рішенні Huseynli and Others v. Azerbaijan, в якій Суд наголосив, що стаття 6 §3(с) Конвенції вимагає не просто призначення захисника, а забезпечення такої правової допомоги, яка є «практичною та ефективною», а не лише «теоретичною чи ілюзорною». ЄСПЛ прямо зазначив, що саме формальний характер участі адвоката, який не подав жодних клопотань, не вів захист активно, не мав часу для підготовки та навіть не зустрічався з підзахисним до початку судового розгляду, може вважатися порушенням прав обвинуваченого. Більше того, Суд зауважив, що державні органи в такій ситуації повинні були втрутитись та вжити заходів для усунення очевидної неефективності, якщо їм було або мало бути відомо про такі порушення (п. 132).
Окрім цього, потенційним порушенням права на захист є ненадання судом адвокату за договором достатнього часу для ознайомлення з матеріалами та належної підготовки до захисту. Враховуючи, що захисник отримав клопотання прокурора безпосередньо перед початком засідання, його прохання про відкладення розгляду хоча б на дві години виглядало, з точки зору спостерігачів IAC ISHR, виваженим, обґрунтованим і пропорційним. Відмова суду задовольнити це прохання викликає обґрунтовані сумніви щодо дотримання стандарту «адекватного часу і засобів для підготовки захисту», передбаченого статтею 6 § 3(b) Конвенції.
ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що «права захисту» встановлюються, зокрема, для забезпечення максимально можливої рівності між стороною обвинувачення та захистом (F.S.M. v. Spain, п. 55; Melandri v. San Marino, п. 46). При цьому під «засобами для підготовки» слід розуміти не лише доступ до матеріалів, а й достатній час, щоб підготувати аргументи та погодити правову позицію з підзахисним. У справі Nevzlin v. Russia (п. 139) Суд прямо зазначив, що право на захист включає можливість організувати підготовку у спосіб, що дозволяє вільно формулювати і викладати релевантні доводи на захист у суді.
ЄСПЛ також неодноразово підтверджував, що питання адекватності часу та засобів має оцінюватися з урахуванням усіх обставин конкретної справи — складності матеріалів, стадії процесу та характеру обвинувачення (Nevzlin v. Russia, п. 140). У цій справі суд оголосив технічну перерву тривалістю лише 20 хвилин, що об’єктивно не могло забезпечити належну підготовку до розгляду питання про продовження виняткового запобіжного заходу.
Таким чином, участь обох адвокатів на цьому етапі мала суто номінальний характер і не відповідала стандартам ефективної юридичної допомоги. У сукупності з іншими обставинами це свідчить про ілюзорність реалізації права на захист у цьому конкретному процесуальному епізоді, що є несумісним із вимогами справедливого судочинства, гарантованого статтями 6 § 1 та 6 § 3(b) Конвенції.
2. Автоматичність продовження тримання під вартою (ст. 5 §3 ЄКПЛ)
Враховуючи те, що сторона захисту зауважила про відсутність у клопотанні прокурора будь-яких доказів чи документів, які б обґрунтовували необхідність продовження строку тримання під вартою, експерти моніторингової місії IAC ISHR приходять до висновку щодо наявності ознак автоматичного продовження запобіжного заходу. Такий підхід є несумісним із практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої жодне тримання під вартою не може вважатися обґрунтованим in abstracto, без конкретної оцінки всіх релевантних обставин справи. Як зазначено у справі Lisovskij v. Lithuania (п. 66), саме на національні суди покладається обов’язок кожного разу ретельно перевіряти наявність суспільного інтересу, що виправдовує продовження позбавлення свободи, і обов’язково викладати відповідні аргументи у своїх ухвалах.
У даному випадку суд фактично обмежився механічним відтворенням раніше висловленої позиції сторони обвинувачення, не надавши критичної оцінки її змісту та не зважаючи на аргументи захисту. Це прямо суперечить підходу ЄСПЛ, згідно з яким кожне подальше продовження тримання під вартою має супроводжуватись обґрунтуванням, яке демонструє, що “інші” підстави, крім prima facie підозри, залишаються “релевантними і достатніми”. Одного лише посилання на тяжкість обвинувачення, без належного аналізу індивідуальних ризиків, недостатньо.
Більше того, спостерігачі IAC ISHR зафіксували, що менш суворі запобіжні заходи, передбачені КПК України, зокрема застава або домашній арешт із застосуванням електронного контролю, взагалі не були розглянуті судом. Така відмова від оцінки більш м’яких запобіжних заходів суперечить практиці ЄСПЛ, за якою тримання під вартою повинно розглядатися як виключний захід, до якого вдаються лише за відсутності дієвих альтернатив (Letellier v. France, п. 35).
У справі Stevan Petrović v. Serbia (п.143–144) Суд підтвердив, що національні суди зобов’язані перевіряти не лише наявність обґрунтованої підозри, а й інші обставини, які можуть виправдати відступ від принципу свободи особи, і водночас демонструвати «особливу сумлінність» у веденні провадження проти особи, що утримується під вартою. У даному ж випадку такої активності з боку суду не було зафіксовано.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, подібна судова практика може створювати враження у стороннього, об’єктивного спостерігача, що розгляд питань про продовження тримання під вартою набуває формального характеру та фактично втрачає процесуальне значення як інструмент судового контролю. У контексті зафіксованих обставин виникає обґрунтоване занепокоєння щодо того, чи здійснюється судовий контроль за триманням під вартою у спосіб, що відповідає стандартам об’єктивності, ретельності та індивідуалізованого підходу, передбаченим статтею 5 §3 Конвенції. Формат і зміст таких засідань можуть справляти враження, що розгляд питання про продовження запобіжного заходу не супроводжується самостійною оцінкою його необхідності, а натомість зводиться до формального підтвердження раніше прийнятого рішення.
Окрім того, експерти моніторингової місії IAC ISHR висловлюють серйозне занепокоєння системною природою цієї практики. У низці кримінальних проваджень спостерігається повторення однакової схеми: прокурори подають клопотання про продовження тримання під вартою без додавання доказів, а аргументація зводиться до того, що апеляційна інстанція раніше вже підтвердила правомірність застосованого заходу. Такий підхід не лише нівелює судовий контроль, але й суперечить духу та букві Конвенції, яка вимагає, аби кожне тримання під вартою було «не лише законним, але й обґрунтованим, необхідним та пропорційним» у світлі обставин конкретної справи.
3. Ознаки упередженості суду (ст. 6 §1 ЄКПЛ)
Сукупність зафіксованих дій головуючої судді під час судового засідання, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, може викликати об’єктивні сумніви щодо дотримання стандарту неупередженості, гарантованого статтею 6 §1 Конвенції. Зокрема, реакція суду на прохання адвоката за договором про надання часу для ознайомлення з матеріалами справи справила враження формального підходу та недостатнього врахування потреб сторони захисту у підготовці правової позиції. По-друге, звернення до обвинуваченого з вимогою виступати виключно українською мовою у відповідь на репліку, що не була частиною офіційного виступу, виглядало як спроба тиску та могло бути сприйняте як прояв суб’єктивної упередженості.
Особливе занепокоєння викликає спосіб оголошення рішення: головуюча суддя не вийшла до зали суду, не оголосила резолютивну частину ухвали, натомість рішення було передане сторонам через секретаря у скороченому вигляді. Обрана форма оголошення рішення викликає питання щодо дотримання принципів публічності судочинства та може негативно позначатися на сприйнятті процесу учасниками.
Згідно з підходом, викладеним у справі Jhangiryan v. Armenia (п. 97-99), наявність «об’єктивних обставин, які можуть викликати сумніви у безсторонності суду», є достатньою для встановлення порушення Конвенції. Суддя зобов’язаний не лише бути неупередженим, а й демонструвати неупередженість у діях, поведінці та ставленні до всіх учасників процесу.
З огляду на виявлені у межах моніторингу обставини, які можуть свідчити про ризики недотримання окремих стандартів справедливого судочинства, справа Пономарьова О.С. рекомендується до подальшого моніторингу.
