03. 04. 2026
18 березня 2026 року в Печерському районному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 42022000000000425 (справа – № 759/14368/24) щодо народного депутата VII, VIII та IX скликань Пономарьова Олександра Сергійовича, обвинуваченого у державній зраді (ч. 1 ст. 111 КК України). У засіданні брали участь обвинувачений (у режимі відеоконференції), його захисники, прокурор та головуючий суддя Юшков М.М.
Основним предметом розгляду було клопотання обвинуваченого про відвід головуючого судді Соловйова О.Л. у межах кримінального провадження № 42022000000000425.
Обґрунтовуючи заявлений відвід, обвинувачений послався на свій стан здоров’я, зокрема на наявність серцевих захворювань, встановлену ІІ групу інвалідності, а також на свій вік (64 роки). Він зазначив, що під час вирішення клопотань щодо продовження строку тримання під вартою головуючий суддя, на його думку, не надав належної оцінки зазначеним обставинам. Крім того, обвинувачений звернув увагу на те, що в ухвалах суду від 4 листопада 2025 року та 26 грудня 2025 року містяться посилання на наявність у нього паспорта громадянина Російської Федерації. За його твердженням, такі висновки були сформульовані ще на стадії досудового розслідування, коли відповідні докази не були досліджені судом, однак у подальшому суддя фактично посилався на ці обставини як на встановлені.
Також обвинувачений наголосив на повторюваності аргументації суду при вирішенні заявлених клопотань. Зокрема, за його словами, клопотання щодо забезпечення можливості виконання ним повноважень народного депутата України були відхилені, що, на його думку, обмежує реалізацію прав, гарантованих Конституцією України. У зв’язку з цим він висловив позицію про наявність ознак упередженого ставлення суду до сторони захисту.
У свою чергу адвокати також зазначили, що поведінка судді Соловйова О.Л., на їхню думку, свідчить про ознаки процесуальної упередженості, яка може ґрунтуватися не на досліджених у суді доказах, а на особистому досвіді судді. Зокрема, під час надання обвинуваченим пояснень, в рамках судових засідань по справі, щодо обставин його затримання російськими військовими та перебування на тимчасово окупованій території суддя, за твердженням захисту, неодноразово його перебивав і висловлював сумніви у достовірності його пояснень, посилаючись на власний досвід евакуації з міста Маріуполь. Як зазначає сторона захисту, під час виступів обвинуваченого суддя окремо висловлював недовіру до тверджень Пономарьова О.С.
На переконання сторони захисту, такі дії свідчать про вихід судді за межі ролі неупередженого арбітра та про використання власних оцінок і досвіду при сприйнятті обставин справи. Захист також зазначив, що суддя, ймовірно, сформував попереднє уявлення щодо поведінки осіб, які залишалися на тимчасово окупованих територіях, і співвідносить його з поведінкою обвинуваченого, що може свідчити про емоційну залученість.
Крім того, сторона захисту наголосила, що вказаний підхід може суперечити презумпції невинуватості, оскільки суддя ще на стадії підготовчого судового засідання фактично надав оцінку діям Пономарьова О.С. як добровільному перебуванню на окупованій території, незважаючи на те, що розгляд справи по суті ще не розпочато. Також захист звернув увагу, що на стадії підготовчого засідання жодні докази судом не досліджувалися, однак у процесуальних рішеннях суддя вже констатував наявність у Пономарьова О.С. громадянства Російської Федерації та фактично погоджувався з позицією сторони обвинувачення щодо вчинення інкримінованого злочину. На думку сторони захисту, це свідчить про відсутність належної критичної оцінки доводів обвинувачення та може створювати враження відтворення позиції сторони обвинувачення без її повноцінної перевірки у судовому розгляді.
Крім того, захисники повідомили, що під час подання апеляційних скарг систематично виникали труднощі з передачею матеріалів справи до суду апеляційної інстанції. За їхніми словами, це було пов’язано зі значною завантаженістю судді Соловйова О.Л., що призводило до необхідності неодноразових звернень з боку захисту та контролю за направленням матеріалів, хоча такий обов’язок покладається на суд.
Сторона обвинувачення, у свою чергу, заперечила проти задоволення заявленого відводу. Прокурор зазначив, що сам факт походження особи з тимчасово окупованої території не може свідчити про наявність упередженості. У зв’язку з цим сторона обвинувачення вказала на відсутність обґрунтованих підстав для задоволення заявленого клопотання.
Заслухавши сторони, суд ухвалив відмовити в задоволенні вищезазначеного відводу.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, у даному кримінальному провадженні ключового значення набуває дотримання принципу безсторонності суду та відсутність обґрунтованих сумнівів у неупередженості судді. Вирішальним є не лише фактична відсутність упередженості, але й те, чи могла поведінка або висловлювання судді сформувати у сторони захисту об’єктивне враження її наявності. Саме цей аспект — сприйняття процесу — є невід’ємною складовою права на справедливий суд.
Зокрема, використання суддею власного досвіду при оцінці пояснень обвинуваченого, а також висловлення недовіри до них до моменту дослідження доказів може об’єктивно свідчити про передчасне формування позиції у справі та створювати ризики порушення презумпції невинуватості. Навіть поодинокі висловлювання судді, які можуть свідчити про попереднє формування ставлення до обвинуваченого, мають оцінюватися у контексті «об’єктивного спостерігача». Важливим є не лише зміст таких висловлювань, а й стадія процесу, на якій вони зроблені, оскільки передчасні оцінки можуть впливати на сприйняття справедливості провадження в цілому. За таких умов виникає питання не лише про внутрішню безсторонність суду, але й про її зовнішнє сприйняття.
У практиці ЄСПЛ неодноразово наголошується, що навіть зовнішня видимість упередженості може становити порушення Конвенції (Kroi and Nocka v. Albania, п. 50, Ismailaj and Others v. Albania, п. 34). Положення про те, що “правосуддя має не лише здійснюватися, але й бути видимим”, передбачає, що суд повинен не тільки бути неупередженим, а й сприйматися як такий усіма учасниками процесу та суспільством загалом. У контексті наведеного, застосування як суб’єктивного, так і об’єктивного критеріїв неупередженості має вирішальне значення. Існування неупередженості для цілей статті 6 § 1 має визначатися відповідно до:
- суб’єктивного критерію — з урахуванням особистих переконань та поведінки конкретного судді;
- об’єктивного критерію — шляхом встановлення того, чи забезпечує сам склад суду достатні гарантії для виключення будь-яких обґрунтованих сумнівів щодо його неупередженості.
Водночас між цими критеріями немає чіткого розмежування, оскільки поведінка судді може одночасно впливати як на його особисту безсторонність, так і на її сприйняття з боку зовнішнього спостерігача. Саме тому вимога об’єктивної неупередженості виступає додатковою процесуальною гарантією (A and B v. Malta, пп. 55–58), особливо у ситуаціях, коли склад суду або його попередні процесуальні дії можуть викликати сумніви. Вирішальним є те, чи забезпечуються достатні гарантії для виключення будь-яких обґрунтованих сумнівів у цьому аспекті (Tsatani v. Greece, п. 62; Ismailaj and Others v. Albania, п. 34; Meng v. Germany, пп. 42–45).
З огляду на наведені обставини, а також з урахуванням зафіксованих спостерігачами моніторингової місії IAC ISHR процесуальних аспектів, доводи сторони захисту щодо можливих ознак упередженості не можуть бути оцінені як явно необґрунтовані та потребують належної процесуальної оцінки у сукупності з іншими матеріалами справи.
Щодо тверджень про порушення презумпції невинуватості, слід зазначити, що такі доводи також потребують всебічного аналізу. Зокрема, варто звернути увагу, що:
«У межах моніторингу даного кримінального провадження експерти моніторингової місії IAC ISHR проаналізували дві ухвали — від 4 листопада та від 26 грудня 2025 року — якими головуючий суддя продовжував запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого (відповідні рішення ухвалювалися двічі). Зокрема, в цих ухвалах головуючий суддя використовує таке формулювання: «з метою ухилення від кримінальної відповідальності може вчинити дії для втечі та переховування, в тому числі на тимчасово непідконтрольній території України чи на території держави-агресора, адже в ході досудового слідства було встановлено, що обвинувачений має паспорт громадянина Російської Федерації». Із наведеного формулювання випливає, що суддя, вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, посилався на обставини, які не були безпосередньо досліджені під час судового розгляду. З огляду на це доводи сторони захисту щодо можливого передчасного формування позиції суду у справі, а також наявності ознак упередженості, не можуть вважатися однозначно необґрунтованими» (див. Моніторинг кримінального провадження Пономарьова О.С. від 2 лютого 2026 року).
Посилання суду на матеріали досудового розслідування як такі є допустимим у контексті вирішення питань щодо запобіжного заходу. Однак принципово важливим є те, щоб формулювання судових рішень не створювали враження встановлення фактів, які ще не були досліджені судом. У протилежному випадку це може об’єктивно викликати сумніви щодо дотримання презумпції невинуватості та безсторонності суду, особливо з точки зору зовнішнього спостерігача.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що будь-які передчасні висновки або формулювання, які можуть створювати враження винуватості особи до ухвалення вироку, є несумісними з принципом презумпції невинуватості. Його сфера застосування вимагає, щоб жоден представник держави не стверджував, що особа винна у скоєнні правопорушення, перш ніж її вина буде встановлена судом (Onat and Others v. Türkiye, п. 51-52). Відтак вирішальним є те, чи забезпечується у провадженні така процесуальна атмосфера, за якої обвинувачений не сприймається як винуватий до доведення цього у встановленому законом порядку.
Крім того, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що ефективна реалізація права на апеляційне оскарження є невід’ємною складовою гарантій справедливого судового розгляду. Систематичні труднощі з передачею матеріалів справи до суду апеляційної інстанції, навіть якщо вони зумовлені значною завантаженістю суду, можуть негативно впливати на своєчасність та ефективність перегляду судових рішень. Затримки, пов’язані з організаційними аспектами судочинства, не можуть виправдовувати обмеження ефективності права на оскарження особи, яка знаходиться в умовах тримання під вартою.
ЄСПЛ повторює, що стаття 5 § 4 Конвенції не вимагає, щоб затриману особу було заслухано щоразу, коли вона подає апеляцію на рішення про продовження терміну її утримання під вартою, але має бути можливість скористатися правом бути заслуханою через розумні проміжки часу (H.H. v. Finland, п. 30).
Також варто звернути увагу, що, за повідомленнями спостерігачів IAC ISHR, попереднє судове засідання, призначене на 16 березня 2026 року, не відбулося у зв’язку з незабезпеченням доставки обвинуваченого із слідчого ізолятора. Водночас, за словами сторони захисту, завчасно було подано клопотання про забезпечення участі обвинуваченого у судовому засіданні в режимі відеоконференції, однак це клопотання не було належним чином враховане судом, у зв’язку з чим участь обвинуваченого забезпечена не була, а розгляд справи відкладено.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що право обвинуваченого на участь у судовому засіданні, а відтак і право на своєчасний доступ до суду, мають бути належним чином гарантовані. Організаційні недоліки не повинні впливати на своєчасність розгляду справи та ефективну реалізацію права на доступ до правосуддя. Держава зобов’язана організувати судовий процес таким чином, щоб забезпечити реальну, а не формальну можливість участі обвинуваченого у розгляді справи. ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що право на доступ до суду має бути практичним і ефективним, а не лише теоретичним чи ілюзорним (Zubac v. Croatia, пп. 77–78, 80). А будь-які обмеження цього права повинні переслідувати легітимну мету та бути пропорційними у світлі конкретних обставин справи (Renouard v. France, п. 36).
Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
