08. 05. 2026
16 квітня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 42016000000003712 (справа № 752/20991/18) стосовно народного депутата України VIII скликання Полякова Максима Анатолійовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України; його помічниці Михайленко (Любонько) Тетяни Володимирівни — за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368 КК України; а також народного депутата Верховної Ради України VIII скликання Розенблата Борислава Соломоновича — за ч. 4 ст. 368, ч. 2 ст. 369-2 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою та зловживання впливом). Розгляд справи здійснювався колегією суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко О.В., судді – Кравчук О.О. та Задорожна Л.І. У судовому засіданні брали участь обвинувачені (один із них – у режимі відеоконференції), їхні захисники та прокурор. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проєкту, що реалізується за підтримки BMZ.
Ключовим предметом судового розгляду на даному етапі стало дослідження письмових та електронних доказів сторони обвинувачення.
У ході судового засідання прокурор оголосив протокол обшуку, відповідно до якого було вилучено ноутбук, у пам’яті якого, за твердженням сторони обвинувачення, містилися архівні копії листування, що можуть мати значення для встановлення обставин кримінального провадження.
Після оголошення відповідних матеріалів обвинувачений Поляков М.А. зазначив, що у відповідний період користувався лише одним номером телефону та не мав інших, у зв’язку з чим вважає, що листування, пов’язане з іншими номерами, йому не належить. У свою чергу сторона захисту звернула увагу, що в матеріалах сторони обвинувачення містяться відомості, які, за їх твердженням, мають підтверджувати використання саме цього номера телефону обвинуваченим.
Окремо захист порушив питання процесуального статусу особи, яка здійснювала дослідження відповідних електронних матеріалів. Зокрема, один із адвокатів зазначив, що експертне дослідження проводилося детективом НАБУ, який, за твердженням сторони захисту, не входив до складу слідчої групи у цьому кримінальному провадженні, а відтак міг не мати належних процесуальних повноважень для проведення відповідних дій. Крім того, сторона захисту поставила під сумнів належність процесуального оформлення походження електронної інформації, наголосивши на відсутності достатніх відомостей щодо джерела отримання даних, технічних пристроїв, з яких здійснювалося копіювання інформації, їх належності конкретним особам, а також інших обставин, які можуть мати значення для оцінки допустимості та достовірності відповідних доказів.
Також захисники звернули увагу суду на обставини, які, на їхню думку, можуть свідчити про наявність провокації з боку правоохоронних органів. Зокрема, було висловлено припущення, що окремі дії могли бути вчинені від імені інших осіб з метою спонукання до включення Розенблата Б.С. до числа співавторів відповідного законопроєкту, який інкримінується обвинуваченим як сприяння іноземній компанії. Водночас було зазначено, що законопроєкти були зареєстровані за відсутності Розенблата Б.С., що, за твердженням сторони захисту, підтверджується листуванням, яке не було оголошене прокурором. У зв’язку з цим захист вказав, що окремі дії агента правоохоронних органів відбувалися вже після реєстрації законопроєктів і могли бути спрямовані виключно на фіксацію поведінки осіб.
Окрему увагу сторона захисту приділила питанню дотримання гарантій права на приватне спілкування. Зокрема, захисник зазначив, що отримання та дослідження відповідного листування, на його думку, становить втручання у приватне спілкування, яке було здійснено без належного судового дозволу. У зв’язку з цим сторона захисту поставила питання про допустимість відповідного протоколу та похідних від нього матеріалів. Також захист звернув увагу на необхідність безпосереднього дослідження джерела походження електронної інформації, зокрема самого ноутбука, з метою перевірки автентичності та достовірності відповідного листування. Водночас, за твердженням захисника, відсутність належної ухвали слідчого судді обмежує можливості сторони захисту здійснити таку перевірку у повному обсязі.
Надалі прокурор продовжив оголошення матеріалів кримінального провадження, зокрема протоколів обшуків, ухвал слідчих суддів та інших процесуальних документів, а також відомостей щодо вилучених речей і мобільних телефонів. У свою чергу захист звернувся до суду з клопотанням про дослідження відеозапису подій, пов’язаних із проведенням обшуку літака, зазначивши, що, на його думку, фактично мало місце не проведення обшуку, а зупинення особи, її затримання, вручення процесуальних документів та інші дії, які не відповідають правовій природі обшуку.
У зв’язку із закінченням відведеного процесуального часу судове засідання було завершено.
З урахуванням викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що зафіксовані під час судового засідання доводи сторони захисту стосуються не лише змісту окремих доказів, а насамперед процесуального порядку їх отримання, перевірки та можливості їх використання у кримінальному провадженні. У цьому контексті ключового значення набуває не питання суспільного чи політичного статусу обвинувачених, а забезпечення того, щоб оцінка доказів здійснювалася судом виключно на основі принципів законності, змагальності, рівності сторін та процесуальної справедливості.
Зокрема, сторона захисту порушила питання щодо повноважень осіб, які здійснювали дослідження електронної інформації, належного підтвердження походження відповідних даних, можливості перевірки первинних носіїв інформації, а також законності втручання у приватне спілкування. Такі доводи безпосередньо стосуються критеріїв допустимості, достовірності та надійності доказів, а відтак підлягають особливо ретельній перевірці судом.
Особливу увагу привертає використання матеріалів, сформованих шляхом аналітичної обробки первинних даних, що за умов обмежених можливостей перевірки первинного носія інформації зумовлює необхідність особливо зваженого підходу до оцінки таких доказів у контексті стандарту доказування «поза розумним сумнівом». За відсутності у сторони захисту реальної можливості дослідити первинне джерело інформації, що, за її твердженням, пов’язано з відсутністю відповідної ухвали слідчого судді, може істотно ускладнювати здійснення ефективної змагальної перевірки доказів та впливати на оцінку їх допустимості. У таких умовах суди мають забезпечувати ретельну перевірку способу формування доказів і меж їх доказового значення, оскільки це безпосередньо пов’язано з надійністю доказової бази та дотриманням принципів змагальності й рівності сторін. У цьому контексті ключового значення набуває дотримання принципів належності та допустимості доказів, відповідно до яких на стороні обвинувачення лежить обов’язок доведення законності способу їх отримання, їх походження, зв’язку з конкретними особами, а також забезпечення можливості їх перевірки, цілісності та достовірності.
Також заслуговують на увагу доводи сторони захисту щодо можливого отримання доказів без належного судового контролю, зокрема втручання в особисте спілкування без відповідної ухвали слідчого судді. За таких обставин національні суди зобов’язані здійснити комплексну перевірку не лише змісту відповідних матеріалів, а й законності способу їх отримання, надавши їм оцінку з точки зору допустимості, достовірності та належності до предмета доказування, оскільки саме процесуальна історія отримання доказу є визначальною для оцінки його відповідності стандартам справедливого судового розгляду. У цьому контексті відсутність належної процесуальної перевірки джерела та способу отримання доказів може створювати ризик їх використання всупереч гарантіям статті 6 ЄКПЛ, що, своєю чергою, впливає на загальну справедливість судового провадження.
У практиці Європейського суду з прав людини неодноразово наголошувалося, що право на справедливий судовий розгляд передбачає обов’язок національного суду належним чином розглянути аргументи сторін, зокрема ті, що стосуються законності способу отримання доказів та можливості ефективно поставити під сумнів їх достовірність і допустимість. Така перевірка має бути не теоретичною чи декларативною, а реальною, практичною та вмотивованою (Semenya v. Switzerland, п. 194). ЄСПЛ також послідовно виходить із того, що під час оцінки допустимості доказів визначальним є питання загальної справедливості провадження, з урахуванням способу отримання доказів, їх якості, надійності, а також того, чи мала сторона захисту реальну можливість ефективно оскаржити їх використання (Macharik v. The Czech Republic, п. 51–52; Seppern v. Estonia, п. 36–37).
Окремим аспектом, який може впливати на оцінку допустимості доказів, є доводи сторони захисту щодо можливого факту провокації. У зв’язку з цим експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що такі твердження, за відсутності їх очевидної необґрунтованості, підлягають особливо ретельній, повній та всебічній перевірці з боку суду. Наявність провокації є несумісною зі стандартом доведення вини «поза розумним сумнівом» та може ставити під сумнів не лише допустимість окремих доказів, але й загальну справедливість кримінального провадження, оскільки такі дії суперечать фундаментальним засадам верховенства права.
За таких обставин національні суди зобов’язані оцінювати не лише зміст відповідних доказів, але й спосіб їх отримання, оскільки саме цей аспект може бути визначальним для встановлення їх допустимості та впливати на загальну справедливість провадження. У цьому контексті слід враховувати, що аудіо- та відеозаписи, як правило, фіксують лише зміст комунікації, однак не завжди дозволяють встановити передумови формування наміру, характер і ступінь впливу на особу, а також можливу штучність підтримання відповідного контакту.Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, у справах, де заявляється про провокацію, національні суди зобов’язані здійснювати особливо ретельну перевірку таких тверджень, а обов’язок доведення відсутності підбурювання покладається на сторону обвинувачення (Helme v. Estonia, п. 56–59, 64). Суд також неодноразово підкреслював, що використання доказів, отриманих унаслідок провокації, ставить під сумнів справедливість провадження в цілому (Vanyan v. Russia, пп. 46–49; Yakhymovych v. Ukraine, пп. 29–31). У цьому контексті особливого значення набуває забезпечення судом об’єктивного, неупередженого та однаково вимогливого підходу до оцінки всіх доказів і доводів сторін. Незалежно від характеру обвинувачення, суспільного резонансу справи чи статусу обвинувачених, визначальним критерієм відповідності провадження стандартам статті 6 ЄКПЛ є здатність суду забезпечити справедливий баланс між інтересами кримінального переслідування та фундаментальними процесуальними гарантіями сторони захисту.
За результатами моніторингу судового засідання експерти моніторингової місії IAC ISHR на цьому етапі не встановили однозначних ознак порушення стандартів справедливого судового розгляду, гарантованих статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. Водночас доводи сторони захисту щодо допустимості доказів, наявності можливих ознак провокації, а також належності судового контролю за способом отримання відповідної інформації потребують подальшої ретельної, всебічної та неупередженої перевірки.
З огляду на викладене, кримінальне провадження рекомендується до подальшого моніторингу.
