11 березня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у справі Поліщук Олени Григорівни (№761/2940/17), яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою). На засіданні була присутня обвинувачена, захисники, прокурор та колегія суддів із головуючою Крикливою Т. Г.

На початку судового засідання сторона захисту подала клопотання про визнання доказів, наданих стороною обвинувачення, очевидно недопустимими. Адвокати обґрунтували свою позицію тим, що, на їхню думку, ухвали, які дозволяли проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НСРД), були винесені без належних підстав та обґрунтувань. Окрім цього, вони звернули увагу суду на те, що низка ухвал, зокрема від 14.12.2015, 19.02.2016 та 19.04.2016, була складена за стандартним шаблоном із додаванням рукописного тексту, виконаного двома різними почерками. Це викликає сумніви щодо їхньої автентичності та справжнього авторства слідчим суддею.

Захисники також наголосили, що один із почерків у цих ухвалах нагадує почерк оперативного співробітника органу досудового розслідування, що підтверджується аналізом процесуальних документів у межах цього провадження. Більше того, сторона захисту зауважила, що, згідно з даними ЄРДР, заява про вчинення злочину була зареєстрована о 19:00 14.12.2015, тоді як ухвала про дозвіл на проведення НСРД була винесена того ж дня о 9:55. Це викликає обґрунтовані сумніви щодо правомірності проведення НСРД.

Враховуючи всі наведені обставини, сторона захисту наполягає на тому, що докази, отримані внаслідок цих НСРД, є очевидно недопустимими та можуть бути сфальсифікованими.

Прокурор у свою чергу, погодилась з тим, що деякі ухвали, які дозволяли проведення даних НСРД, мають певні процесуальні недоліки. Тим не менш, прокурор наголосила, що на її думку, НСРД були проведені належним чином, із дотримання процесуальних строків, а ухвали були винесені із дотримання чинного законодавства.

Суд у свою чергу, зазначив, що вважає за необхідне спочатку дослідити докази, які були подані прокурором, а після цього сторона захисту матиме можливість оголосити свої заперечення та доводи щодо вищезазначених доказів на майбутніх засіданнях.

Після цього сторона захисту хотіла заявити ще одне клопотання, яке стосувалось очевидної недопустимості доказів, поданих прокурором, але головуюча суддя наголосила, що за визначеним судом порядку суд спочатку буде досліджувати докази, які були подані стороною обвинувачення, а сторона захисту матиме можливість оголосити свої клопотання та доводи у наступних засіданнях. Також суд додав, що не вважає дане клопотання сторони захисту клопотанням про “очевидну недопустимість”, а розцінює його як клопотання про “недопустимість”.

У подальшому суд перейшов до дослідження доказів сторони обвинувачення, зокрема додатків до протоколів НСРД у вигляді відеозаписів.

По закінченню даного дослідження адвокати окремо наголосили, що деякі відеозаписи були зняті таким чином, що не видно обличчя обвинуваченої, а також всі вони містять ознаки штучного підроблення, а тому, враховуючи це, сторона захисту в подальшому буде ініціювати проведення експертиз для перевірки вищезазначених обставин.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на зростаючу тенденцію щодо розгляду судом доказів, які сторона захисту вважає очевидно недопустимими. Це явище стає дедалі частішим і викликає занепокоєння. У більшості випадків аргументи захисту щодо очевидної недопустимості доказів, з точки зору об’єктивного спостерігача IAC ISHR, не видаються явно необґрунтованими. Варто наголосити, що хоча стаття 6 Конвенції не встановлює прямих правил щодо допустимості доказів, оскільки це питання насамперед регулюється національним законодавством, ключовим аспектом залишається справедливість судового розгляду в цілому, зокрема спосіб отримання доказів. Визначаючи цей аспект, необхідно також враховувати дотримання прав сторони захисту, зокрема, чи мала вона можливість оскаржити достовірність доказів та заперечити їх використання в судовому процесі. Крім того, необхідно враховувати якість доказів, у тому числі те, чи викликають обставини, за яких вони були отримані, сумніви в їх надійності або точності. Хоча проблема справедливості не обов’язково виникає, коли отримані докази не підтверджуються іншими матеріалами, можна зазначити, що коли докази є дуже сильними і немає ризику, що вони можуть бути ненадійними, потреба у підтверджуючих доказах відповідно слабшає (Macharik v. The Czech Republic, п. 51-52). Враховуючи обставини судового засідання, аргументи захисників щодо сумнівів у допустимості доказів, а також той факт, що суд, незважаючи на зазначені обставини та позицію прокурора щодо процесуальних недоліків в ухвалах, спочатку долучив та досліджує докази сторони обвинувачення без належної оцінки наведених заперечень, виникають обґрунтовані сумніви щодо того, чи мала сторона захисту реальну можливість оскаржити ці докази, а суд — належним чином оцінити їх допустимість.

При цьому експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що дослідження будь-яких доказів неминуче впливає на формування у суду певного враження як про обставини справи, так і про особу підозрюваного (обвинуваченого), і це враження згодом не може бути повністю нейтралізоване.

Також варто додати, що гарантії, передбачені Конвенцією, повинні бути не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. Судове провадження вважається справедливим лише тоді, коли доводи сторін дійсно “почуті” та належним чином розглянуті судом. Національні судові органи зобов’язані забезпечити всебічний розгляд заявлених клопотань, аргументів і доказів без шкоди для оцінки їхньої доречності (Đurić v. Serbia, п. 69). ЄСПЛ послідовно наголошує, що одним із фундаментальних аспектів права на справедливий суд є надання кожній стороні реальної можливості представити свою позицію в умовах, які не ставлять її у невигідне становище порівняно з опонентом (Ezeoke v. The United Kingdom, п. 51). Враховуючи визначений судом процесуальний порядок у цьому кримінальному провадженні, за яким спочатку відбувається дослідження та долучення доказів сторони обвинувачення, а лише в наступних засіданнях надається можливість стороні захисту висловити заперечення щодо цих доказів, виникають обґрунтовані сумніви щодо того, чи була сторона захисту дійсно “почута” та чи мала вона реальну можливість вплинути на результат розгляду справи на даному етапі судового процесу. Це питання набуває особливої критичності з огляду на те, що сторона захисту обґрунтовано ставила під сумнів допустимість доказів.

Крім того, враховуючи вищезазначені сумніви щодо дотримання прав, гарантованих ЄКПЛ у межах цього провадження, постає питання про належне забезпечення права на справедливий суд. Важливо наголосити, що саме у справах, де можливі найсуворіші покарання, демократичні суспільства зобов’язані забезпечувати максимально високий рівень дотримання стандартів справедливого судового розгляду (Orhan Şahi̇n v. Turkey, п. 50).

Наприкінці судового засідання суд розглянув клопотання сторони захисту про тимчасовий доступ до речей і документів, що перебувають у володінні Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі – Мінагрополітики України). На думку захисників, задоволення цього клопотання дозволило б всебічно дослідити обставини справи та спростувати доводи сторони обвинувачення.

Водночас представник Мінагрополітики України зазначила, що відповідні матеріальні носії (комп’ютерні блоки) були списані та знищені в ході реорганізації Міністерства. У зв’язку з цим суд зобов’язав представника Міністерства надати документи, що підтверджують зазначений факт, до наступного судового засідання.

Розгляд клопотання було відкладено до наступного засідання.

Враховуючи все вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що в даному судовому процесі наявні ознаки порушення права на захист (п. 3 ст. 6 ЄКПЛ) та принципу рівності сторін у судовому процесі (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ). У зв’язку з цим справа рекомендується до подальшого моніторингу.