14. 08. 2025
8 серпня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у справі №761/2940/17 (кримінальне провадження № 42015220000001081) стосовно Поліщук Олени Григорівни, яку обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою). На засіданні була присутня обвинувачена, захисники, прокурор та колегія суддів із головуючою Крикливою Т. Г.
На початку судового засідання сторона захисту подала клопотання про здійснення офіційної онлайн-трансляції процесу на YouTube-каналі ВАКС. Адвокати обґрунтували свою позицію суспільною значущістю справи, пов’язаною, зокрема, із виявленими в результаті тимчасового доступу до електронної системи документообігу апеляційного суду Харківської області фактичними обставинами, які, на думку захисту, свідчать про ймовірне отримання стороною обвинувачення доказів незаконним шляхом — через фальсифікацію судових ухвал. У зв’язку з цим захист підкреслив важливість забезпечення максимальної прозорості розгляду.
Прокурор не заперечувала проти трансляції. Водночас, після нетривалого обговорення, колегія суддів ухвалила рішення про відмову в задоволенні клопотання, мотивуючи це тим, що трансляція не може охоплювати лише окремі етапи процесу, аби не порушити баланс між сторонами. Додатково головуюча суддя зазначила про наявність у залі слухачів, у тому числі представника громадської організації, який здійснює моніторинг — спостерігача IAC ISHR, що, на думку суду, забезпечує публічність розгляду.
Відмова у трансляції за наявності клопотання сторони захисту, відсутності заперечень з боку обвинувачення та з огляду на суспільний інтерес до справи видається такою, що потребує додаткового обґрунтування. У подібному контексті важливо забезпечити баланс між процесуальними міркуваннями та принципом публічності, закріпленим у статті 6 п.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини послідовно підкреслює, що відкритість судових засідань є фундаментальною гарантією справедливого суду. Як зазначено у справі Suslov and Batikyan v. Ukraine (п. 122), публічність процесу сприяє прозорості здійснення правосуддя та є однією з базових умов демократичного судочинства. Аналогічна позиція простежується у справах Artemov v. Russia (п. 102), Shagin v. Ukraine (п. 56) та Straume v. Latvia (п. 124), де Суд наголосив, що публічність захищає сторони від арбітрарного правосуддя, зміцнює довіру до судової системи та забезпечує її легітимність.
За відсутності очевидних об’єктивних перешкод для трансляції, рішення суду може викликати сумніви щодо його відповідності критерію необхідності у демократичному суспільстві, а також порушити баланс між завданням забезпечення публічності та процесуальними міркуваннями. Подібна практика, особливо у справах, що становлять суспільний інтерес, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, потенційно може вплинути на рівень довіри до судової системи та сприйняття її відкритості.
Після розгляду питання трансляції сторона захисту заявила клопотання про визнання ряду доказів, наданих стороною обвинувачення, очевидно недопустимими. Як зазначили адвокати, в ході тимчасового доступу до електронної системи документообігу апеляційного суду Харківської області було виявлено низку суттєвих порушень, що свідчать про підробку слідчими ухвал, на підставі яких здійснювалися негласні слідчі (розшукові) дії (НСРД). У клопотанні детально обґрунтовувалося, що:
- Ряд ухвал слідчих суддів Апеляційного суду Харківської області, на підставі яких проводилися негласні слідчі (розшукові) дії (НСРД), не виносилися та не виготовлялися уповноваженими суддями.
- Частина цих ухвал, за твердженням захисту, містить ознаки підробки — зокрема, відмінності у почерках на різних частинах документа, невідповідність номерів ухвал офіційним даним автоматизованої системи документообігу суду (АСДС), а також порушення логічної та хронологічної послідовності нумерації.
- Окремі НСРД були проведені до внесення відомостей до ЄРДР або без попереднього судового дозволу, що є прямим порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що доводи сторони захисту щодо використання в межах цього провадження доказів, отриманих на підставі ухвал, які не мають підтвердження своєї автентичності у судовій інформаційній системі, вказують на можливе існування фундаментальних вад у джерелах доказової бази обвинувачення. У разі підтвердження фактів використання завідомо підроблених ухвал, ці процесуальні документи не можуть бути правовою підставою для проведення НСРД, що за своєю природою становлять серйозне втручання в право на приватність. Таким чином, відповідні протоколи НСРД мають бути розцінені як докази, отримані з істотним порушенням прав людини.
Відповідно до ч. 4 ст. 87 КПК України, докази, здобуті з порушенням прав людини або з відступом від передбачених законом процедур, не можуть бути використані у суді. Більше того, це положення охоплює і похідні докази, якщо їх джерело — первинне порушення. Подібний підхід співвідноситься з принципом “fruit of the poisonous tree”, усталеним у низці правових систем та послідовно підтриманим Європейським судом з прав людини.
Так, у рішенні K.S. and M.S. v. Germany суддя ЄСПЛ Фаріс Вегабовіч окремо зазначив, що у більшості європейських правових систем доктрина «плоду отруєного дерева» діє як абсолютна перешкода для використання таких доказів у кримінальному провадженні, а також для формування обвинувального вироку на їх основі. У справі Yaremenko v. Ukraine (No. 2) ЄСПЛ дійшов висновку, що навіть після часткового виключення недопустимих доказів, національний суд продовжив використовувати інші докази, отримані внаслідок порушення прав заявника, що було визначено як порушення права на справедливий суд. Суд чітко вказав, що обмежений перегляд не здатен виправити порушення, закладене у джерелі доказів, які мали вирішальний характер (п. 66–67).
Аналогічна правова позиція викладена у справі Alakhverdyan v. Ukraine (п. 75–80), де Суд зазначив, що виключення частини доказів не звільняє суд від обов’язку забезпечити повний перегляд провадження, якщо такі докази мали значення для оцінки вини. Суд підкреслив, що обмежене оновлення позиції без повноцінного процесуального аналізу всіх доказів є недостатнім для дотримання стандартів справедливого суду. ЄСПЛ також наголошує, що при оцінці допустимості доказів він не визначає, чи є вони законними з погляду національного законодавства, чи винен заявник, а лише оцінює, чи було провадження в цілому справедливим. Визначальною є відповідь на питання, чи були дотримані процесуальні гарантії, у тому числі — чи мав заявник реальну можливість оскаржити автентичність доказів та заперечити проти їх використання (Macharik v. the Czech Republic, пп. 51–52). Експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що у справі Поліщук О.Г. це видається неможливим, оскільки якщо підтвердиться підробка ухвал, то фактично це буде виявлено лише в результаті тимчасового доступу, наданого вже на етапі повторного судового розгляду.
Таким чином, використання вказаних доказів — за відсутності їх належного процесуального аналізу та підтвердження автентичності ухвал, що лягли в їх основу, — становить загрозу для справедливості судового провадження в розумінні статті 6 Конвенції та має бути предметом негайної процесуальної оцінки суду з урахуванням усіх наданих захистом матеріалів.
Особливе занепокоєння експертів моніторингової місії IAC ISHR викликає хід розгляду заявленого захистом клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими. Зокрема, суд, не з’ясовуючи попередньо позиції сторін у повному обсязі, самостійно ініціював перенесення розгляду клопотання на наступне засідання — з метою надання стороні обвинувачення часу на ознайомлення з доводами захисту. При цьому прокурор лише після пропозиції суду вказала, що не ознайомлена з текстами ухвал, хоча копія клопотання, як зазначили адвокати, була отримана прокуратурою за два дні до засідання.
З огляду на це, занепокоєння сторони захисту у нерівному ставленні суду до сторін судового розгляду не виглядає як очевидно необґрунтоване, оскільки може створити враження процесуального дисбалансу у ставленні до сторін. Це, у свою чергу, може призвести до порушення принципу змагальності та рівності процесуальних можливостей, які є складовими справедливого суду відповідно до статті 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що «рівність сторін» (equality of arms) означає, що кожній стороні має бути надана реальна можливість представити свою позицію в умовах, які не ставлять її у значно гірше становище, ніж процесуального опонента. У справі K.V. Mediterranean Tours Limited v. Türkiye (пп. 79-80), Суд зазначив, що це включає доступ до матеріалів справи, право на своєчасну реакцію та відсутність необґрунтованих процесуальних переваг для однієї зі сторін. У справі A and B v. Malta ЄСПЛ підкреслив, що навіть зовнішні прояви асиметрії між сторонами можуть становити порушення Конвенції, якщо такі прояви впливають на сприйняття справедливості розгляду об’єктивним спостерігачем (пп. 53-55).
У цьому випадку захист обґрунтовано звернув увагу на те, що прокурор за два дні мав можливість належним чином підготуватися. Відповідно, ініціювання судом додаткового часу без встановленої потреби може бути розцінене як прояв процесуальної асиметрії, що створює враження упередженості.
Згідно зі стандартами ЄСПЛ, навіть видимість необ’єктивності або враження прихильності до однієї зі сторін може бути достатньою підставою для встановлення порушення принципу неупередженості суду. В демократичному суспільстві, на думку ЄСПЛ, фундаментальним є те, щоб суди вселяли довіру в громадськості та, перш за все, у кримінальному провадженні, у обвинуваченого. З цією метою стаття 6 Конвенції вимагає, щоб суд, що підпадає під її сферу дії, був неупередженим. В останні роки органи Ради Європи дедалі більше наголошують на важливості зміцнення незалежності та неупередженості судової влади в Європі, відповідно до статті 6 Конвенції, що є важливим для забезпечення довіри громадськості до верховенства права (Meng v. Germany, пп. 42-43).
У світлі наведеного, експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують на необхідності особливо уважного ставлення до процесуальної рівноваги між сторонами, особливо у справах, де під сумнів поставлена автентичність доказів, що мають ключове значення для вироку. Зволікання з наданням оцінки таких доказів, як і надання процесуальних преференцій одній стороні, можуть створити обґрунтовані сумніви в дотриманні фундаментального принципу справедливого судового розгляду.
У ході судового засідання сторона захисту також подала клопотання про витребування матеріалів, які, за твердженням адвокатів, були раніше виділені в окреме кримінальне провадження та досі не надані для ознайомлення. Захист зазначив, що ці документи можуть містити докази, які мають суттєве значення для побудови захисної позиції, зокрема — частину результатів негласних слідчих (розшукових) дій. Представник обвинувачення повідомила, що не володіє інформацією про поточне місцезнаходження відповідних матеріалів через значний час, який минув з моменту їх виділення. За результатами обговорення суд відклав розгляд зазначеного клопотання до наступного засідання, доручивши прокурору, за можливості, надати стороні захисту доступ до відповідних доказів у найкоротший строк.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що доступ до всіх матеріалів, які можуть мати значення для справи, є ключовою складовою права на захист, гарантованого статтею 6 пп.1 і 3 (b) Європейської конвенції з прав людини. У рішенні Rowe and Davis v. the United Kingdom(п. 60) ЄСПЛ підтвердив, що обвинувачена особа повинна мати доступ до всіх доказів, які можуть вплинути на її виправдання, пом’якшення покарання або поставити під сумнів достовірність доказів обвинувачення. Відсутність такого доступу підриває баланс між сторонами й позбавляє захист можливості повноцінно реалізувати свої процесуальні права. У справі UAB Ambercore DC and UAB Arcus Novus v. Lithuania Суд підкреслив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін тісно пов’язані і є фундаментальними компонентами поняття «справедливого судового розгляду» у значенні статті 6 § 1 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом або опонентами (пп. 107-108).
Окремо спостерігачі IAC ISHR зафіксували аргументи сторони захисту щодо відсутності розгляду альтернативних версій подій та можливого факту провокації злочину. Зокрема, адвокати звернули увагу на те, що у матеріалах справи містяться документи з підписами кількох осіб, але слідчі дії проводилися виключно стосовно Поліщук О.Г. Крім того, захист навів приклад технічної експертизи, відповідно до якої частина документів, виявлених на комп’ютері обвинуваченої, була лише завантажена, а не створена чи змінена нею.
Подібна вузькість слідчого фокуса може викликати сумніви в об’єктивності розслідування. У справі Yakhymovych v. Ukraine (пп. 43-45), ЄСПЛ наголосив, що провокація злочину з боку правоохоронних органів несумісна з принципом справедливого суду, а слідство має бути не лише формально неупередженим, але й реально відкритим до всіх логічних версій подій.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR також звертають увагу, що вибірковість у розслідуванні, а саме — відмова слідчих перевіряти інші можливі джерела чи підозрюваних, при наявності таких ознак, може суперечити стандарту належного кримінального провадження та порушувати принципи змагальності й неупередженості.
Враховуючи вищезазначене, справу рекомендовано до подальшого моніторингу.
