08. 10. 2025
3 жовтня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52024000000000217 відносно Похольчука Р.В., Филя С.В. та Залужного В.Б. яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 4 ст. 368-4, ч. 1 ст. 209 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом). На засіданні були присутні обвинувачені, захисники, прокурор та головуюча суддя Задорожна Л.І.
Основним предметом судового засідання було визначення можливості призначення справи до судового розгляду.
На початку засідання захисник продовжила заявляти скарги на дії сторони обвинувачення. Зокрема, вона подала блок скарг щодо призначення групи детективів, звернувши увагу на те, що 80% доказів у цьому кримінальному провадженні становлять матеріали іншого провадження, які були долучені у вигляді копій. Захисник наголосила, що ці докази потребували додаткового слідчого контролю, адже дозвіл на їх збирання надавався в іншому провадженні, тоді як у цьому провадженні дозвіл на їх долучення був наданий без належної перевірки, фактично відбулося автоматичне приєднання. На її думку, прокурор мав врахувати ці обставини.
Крім того, адвокат додатково звернула увагу суду, що справа не є підслідною Національному антикорупційному бюро України (НАБУ).
Щодо свого клопотання про витребування матеріалів оціночно-земельної експертизи, призначеної 25.11.2024, яка була призначена у даному кримінальному провадженні, захисник повідомила, що надійшла відповідь від детектива, в якій зазначено: станом на 29 вересня 2025 року матеріали зазначеної експертизи до НАБУ не надходили. Враховуючи ці обставини, вона просила суд витребувати у прокурора інформацію щодо стадії проведення експертизи.
Прокурор, відповідаючи на це клопотання, зауважив, що експертиза має важливе значення для сторони обвинувачення, зокрема для пояснення неможливості скасування арешту коштів Левченка Ю.В. Він також додав, що обвинувачення направляло лист до експертної установи, у відповіді на який зазначалося про значне навантаження, у зв’язку з чим проведення експертизи затягується. Крім того, він наголосив, що існує постанова про призначення експертизи, що підтверджує факт її проведення.
Щодо скарг сторони захисту на дії сторони обвинувачення прокурор зазначив, що діяв виключно в межах своїх повноважень, а всі його рішення були належним чином обґрунтовані та виправдані. Стосовно долучення доказів він пояснив, що так склалося, що в межах двох різних кримінальних проваджень були визначені той самий прокурор і детектив, і саме з цих причин докази з іншого провадження були долучені до даної справи. Щодо відсутності належного контролю він додав, що контроль здійснювався в межах іншого провадження.
Суд, заслухавши сторони, ухвалив долучити всі подані захисником скарги до матеріалів справи для подальшої оцінки. Водночас суд відмовив у задоволенні клопотання захисника про витребування від прокурора Спеціальної антикорупційної прокуратури висновку експерта за результатами проведення оціночно-земельної експертизи земельної ділянки та протоколу допиту свідка.
Разом з тим суд ухвалив витребувати від Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України інформацію про стан виконання оціночно-земельної експертизи, призначеної 25.11.2024 постановою старшого детектива НАБУ у кримінальному провадженні № 52024000000000217 від 03.05.2024.
З приводу вищезазначеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що ситуація із долученням до справи доказів з іншого кримінального провадження без належного контролю викликає обґрунтовані сумніви щодо дотримання принципу допустимості доказів. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що будь-які докази мають бути зібрані в межах закону та з дотриманням процесуальних гарантій, інакше порушується право на справедливий судовий розгляд. Належний контроль за доказами є ключовим для забезпечення рівності сторін та довіри до результатів кримінального провадження.
Як неодноразово підкреслював Європейський суд з прав людини, у контексті оцінки належності доказів ключовим є питання, чи було провадження в цілому справедливим, включаючи спосіб отримання і використання доказів. При цьому особливого значення набуває з’ясування, чи мала сторона захисту змогу ефективно поставити під сумнів їх достовірність. Також до уваги береться якість доказів, включаючи обставини їх отримання, які можуть викликати сумніви в їхній надійності або точності. Хоча провадження не обов’язково стає несправедливим у разі відсутності підтверджуючих доказів, коли первинні докази є достатньо переконливими, потреба в їх підтвердженні, як зазначено у справі Macharik v. The Czech Republic (п. 51–52), може зменшуватися.
У справі Mehmet Zeki Doğan v. Turkey (No. 2) (пп. 84–85) Європейський суд з прав людини наголосив, що питання за статтею 6 Конвенції можуть виникнути тоді, коли докази, подані як на користь, так і проти обвинуваченого, не були представлені у спосіб, який забезпечує рівність сторін та змагальність процесу. У таких випадках порушення під час здобуття або оцінки доказів можуть мати вирішальний вплив на справедливість провадження в цілому, що підпадає під дію статті 6 § 1 Конвенції.
Також заслуговує на увагу процесуальна позиція суду щодо клопотання сторони захисту про витребування у прокурора САП висновку експерта за результатами проведення оціночно-земельної експертизи та протоколу допиту свідка. Відмовивши у задоволенні клопотання в цій частині, суд одночасно визнав за доцільне витребувати інформацію про стан виконання відповідної експертизи. З урахуванням того, що експертна установа відмовила стороні захисту в наданні цієї інформації, дії суду можуть бути розцінені як прояв прагнення забезпечити всебічне дослідження обставин справи та досягнення процесуального балансу. Такий підхід узгоджується з принципами змагальності та рівності сторін, гарантованими статтею 6 Європейської конвенції з прав людини.
Фактично таким чином суд має змогу компенсувати процесуальну нерівність, що виникає внаслідок обмеженого доступу захисту до матеріалів. Вжиті заходи здатні сприяти зміцненню довіри до судового розгляду та свідчать про прагнення суду діяти не формально, а з урахуванням стандартів ЄСПЛ щодо ефективної реалізації права на захист. З цього приводу варто додати, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов’язані, є фундаментальними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у значенні статті 6 § 1 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом або опонентами (Seksimp Group Srl v. The Republic of Moldova, п. 36). Як зазначає ЄСПЛ, “гарантії, передбачені Конвенцією, повинні бути не теоретичними або ілюзорними, а практичними та ефективними” (Artico v. Italy, п. 33; Đurić v. Serbia, п. 69).
У подальшому суд розглянув клопотання про скасування арешту коштів, подане в інтересах Левченка Ю.В.
Обґрунтовуючи необхідність його задоволення, захисник зазначив, що Левченко Ю.В. у межах цього кримінального провадження має процесуальний статус свідка. Орган досудового розслідування вилучив у нього 52 тисячі доларів США з метою відшкодування збитків та забезпечення можливості спеціальної конфіскації за нібито вчинені ним протиправні дії. За версією слідства, Левченко Ю.В. придбав земельну ділянку за заниженою ціною, проте, за словами захисника, сторона обвинувачення не надала жодних доказів, які могли б підтвердити цю обставину. Він також наголосив, що протягом року обвинувачення проводить експертизу, покликану встановити реальну вартість зазначеної ділянки, у той час як сторона захисту ініціювала проведення власної експертизи, яка засвідчила, що земельна ділянка була придбана навіть за дещо завищеною ціною. Крім того, земельна ділянка належить також дружині Левченка Ю.В. Враховуючи ці обставини, захисник вважає подальший арешт коштів невиправданим та просив суд задовольнити клопотання.
Прокурор, заперечуючи проти задоволення клопотання, зазначив, що на момент вилучення вказаних коштів перевірявся факт придбання земельної ділянки за заниженою вартістю, а арешт накладався з метою можливої подальшої спеціальної конфіскації. Він додав, що наразі питання щодо вартості цієї ділянки справді не є безпосереднім предметом даного кримінального провадження, однак триває експертиза (про яку вже згадувалося в ході засідання), яка дозволить з’ясувати дійсну ринкову вартість. На думку прокурора, скасування арешту є передчасним, адже у випадку, якщо експертиза підтвердить придбання ділянки за заниженою ціною, це може призвести до зміни пред’явленого обвинувачення, а статус Левченка Ю.В. може бути змінено на статус обвинуваченого. Разом з тим, він зауважив, що якщо експертиза доведе протилежне, він не заперечуватиме проти скасування арешту.
Суд, заслухавши доводи сторін, ухвалив задовольнити клопотання адвоката, який діяв в інтересах Левченка Ю.В., та скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 26.12.2024, на грошові кошти в розмірі 52 000 доларів США, що належать Левченку Ю.В. та були вилучені під час обшуку. Арешт полягав у тимчасовій забороні розпорядження, відчуження та користування цими коштами.
У контексті порушеного питання експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне наголосити: будь-яке обмеження права особи на мирне володіння своїм майном повинно відповідати суворим критеріям, сформульованим у практиці Європейського суду з прав людини. Втручання органів державної влади в право власності може бути виправданим лише за наявності трьох ключових умов — воно має бути передбаченим законом, переслідувати легітимну мету (зокрема, захист суспільних інтересів) і відповідати принципу пропорційності. Зокрема, пропорційність означає, що втручання не повинно створювати надмірного чи необґрунтованого тягаря для особи.
Відповідно, арешт майна не може застосовуватись автоматично або формально, без детального аналізу конкретних обставин справи. Суд має ретельно враховувати індивідуальні аспекти: статус власника, розмір потенційної шкоди, економічну цінність майна та вплив обмеження на повсякденне життя особи. Ігнорування таких факторів може призвести до того, що втручання набуде рис свавільності та непропорційності, що є несумісним із стандартами статті 1 Першого протоколу до ЄКПЛ.
Більше того, у практиці ЄСПЛ неодноразово підкреслюється, що будь-яка форма арешту майна має бути не лише виправданою, а й обґрунтованою на основі достатньо перевірених і легітимних доказів.
ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що конфіскація, навіть якщо вона передбачає позбавлення майна, все ж таки становить контроль над використанням майна у значенні другого пункту статті 1 Протоколу № 1. Крім того, у деяких випадках, коли конфіскація передбачала постійну передачу права власності, і заявник не мав реальної можливості повернути своє майно, ЄСПЛ вважав, що відповідні заходи становили позбавлення власності. В обох ситуаціях Суд повинен встановити, чи був захід законним та «відповідним загальним інтересам», а також чи існував розумний зв’язок пропорційності між застосованими засобами та метою, яку прагнули досягти. Характер втручання, переслідувана мета, характер майнових прав, у які було втручання, а також поведінка заявника та державних органів, що втручаються, є одними з основних факторів, що мають значення для оцінки того, чи дотримується оскаржуваний захід необхідного справедливого балансу та, зокрема, чи накладає він непропорційний тягар на заявника (Melandri v. San Marino, п. 63-64). Такий баланс набуває особливої ваги у випадках тривалих обмежень прав власності або за наявності істотних матеріальних наслідків для особи. Крім того, як зазначено у справі Ramaj v. Albania (п. 108), на державу покладено обов’язок діяти своєчасно, послідовно й відповідально, мінімізуючи ризики помилкових рішень, що можуть призвести до надмірного навантаження для фізичних або юридичних осіб.
У справі Сredit europe leasing IFN S.A. v. Romania ЄСПЛ визнав, що надмірна тривалість арешту майна та відсутність ефективних засобів правового захисту становлять порушення статті 1 Першого протоколу до ЄКПЛ (право на мирне володіння майном). Суд наголосив, що хоча захід був формально заснований на законі, його невиправдана тривалість та неможливість його ефективного оскарження призвели до порушення прав заявника. Майно залишалося під арештом роками без ясної правової перспективи, а частина об’єктів навіть не була повернута після скасування арешту. Такі обмеження створюють тривалу невизначеність та знижують довіру до правової системи (п. 14-22). Відтак, надмірна тривалість арешту — особливо без регулярного перегляду, пропорційного обґрунтування та можливості оскарження — може сама по собі становити порушення Конвенції.
Крім того, експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що право на мирне володіння майном невіддільно пов’язане з правом особи на ефективні засоби юридичного захисту. Це означає, що особа повинна мати реальну можливість подати справу до компетентного органу для оскарження втручання, з дотриманням принципу рівності сторін і змагальності. Відсутність змагального процесу, в якому можна було б розглянути всі аспекти, важливі для результату справи, позбавляє втручання легітимності. ЄСПЛ у справі Călin v. Romania (п. 76) зазначає, що застосовні процедурні механізми слід оцінювати комплексно, з огляду на загальні гарантії справедливого судового розгляду.
З огляду на обставини справи, зокрема той факт, що сторона обвинувачення вже понад рік здійснює експертне дослідження з метою з’ясування наявності підстав для продовження арешту майна, тоді як Левченко Ю.В. має процесуальний статус свідка, а не обвинуваченого, рішення суду про скасування арешту грошових коштів видається обґрунтованим.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, відповідно до якої будь-яке втручання в право власності повинно бути не лише передбаченим законом, а й переслідувати легітимну мету та відповідати критерію пропорційності. Арешт майна не може ґрунтуватися виключно на припущеннях чи потенційних ризиках — він має бути підтверджений конкретними, достатніми та належними доказами. У даному випадку суд, з урахуванням наявних матеріалів, не виявив достатніх підстав для подальшого обмеження права власності, що об’єктивно дозволило забезпечити баланс між інтересами кримінального провадження та правами особи — відповідно до стандартів, закріплених у практиці ЄСПЛ.
Після заслуховування сторін суд ухвалив призначити судовий розгляд у кримінальному провадженні № 52024000000000217. Розгляд справи здійснюватиметься у відкритому судовому засіданні.
Клопотання захисника, яка представляє інтереси обвинувачених Филя С.В. та Залужного В.Б., про допит свідків, а також клопотання прокурора про їх виклик, були долучені до матеріалів провадження. Водночас суд зазначив, що питання щодо доцільності виклику конкретних свідків вирішуватиметься безпосередньо під час розгляду справи — після з’ясування обставин, які відомі або можуть бути відомі відповідній особі та мають значення для кримінального провадження. Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
