03. 02. 2026
19 січня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52024000000000217 відносно Похольчука Р.В., Филя С.В. та Залужного В.Б. яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 4 ст. 368-4, ч. 1 ст. 209 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом). У судовому засіданні брали участь обвинувачені (у режимі відеоконференції), їхні захисники (один із захисників — також у режимі відеоконференції), прокурор та головуюча суддя Задорожна Л.І.
Основним предметом розгляду в цьому судовому засіданні було продовження дослідження та долучення до матеріалів справи доказів сторони обвинувачення.
На початку судового засідання суд продовжив дослідження флеш-носія, наданого прокурором. У ході його огляду прокурор звертав увагу суду на окремі відомості, які, на його переконання, мають значення для кримінального провадження, зокрема на використання у файлі терміну «виручка», зазначення адреси земельної ділянки, а також на вказану грошову суму. Прокурор наголосив, що файл, який досліджується з флеш-носія, був створений безпосередньо Филем С.В. та скопійований з його комп’ютера.
Захисник Филя С.В. та Залужного В.Б. звернула увагу суду на те, що в матеріалах справи фактично відсутній оригінальний носій інформації, у зв’язку з чим суд позбавлений можливості перевірити дату створення файлу або внесення до нього змін. Також захисниця зазначила, що дата створення файлу, відображена у його властивостях, не збігається з датою проведення відповідних слідчих дій.
Обвинувачений Филь С. В. додатково зазначив, що йому невідомо, що саме являє собою зазначений файл.
З урахуванням наведеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що відсутність оригінального носія електронної інформації об’єктивно ускладнює можливість повної та всебічної перевірки технічних характеристик відповідного файлу, зокрема його метаданих, які мають значення для встановлення дати створення, внесення змін та походження. За таких умов перевірка версії сторони обвинувачення щодо авторства та автентичності цього доказу потребує підвищеної процесуальної уважності з боку суду, оскільки доказова оцінка ґрунтується на похідному носії інформації.
Окремого аналізу потребує зафіксована стороною захисту розбіжність між датою створення файлу, зазначеною у його властивостях, та датами проведення відповідних слідчих дій. Сама по собі наявність такої невідповідності не може автоматично свідчити про недопустимість доказу, однак вона є обставиною, яка за стандартами справедливого судового розгляду підлягає належній процесуальній перевірці. Без з’ясування причин цієї розбіжності існує ризик формування доказової оцінки без достатнього усунення потенційних сумнівів щодо послідовності та логіки отримання відповідних відомостей.
Пояснення обвинуваченого про те, що йому невідоме походження досліджуваного файлу, у поєднанні з обмеженими можливостями перевірки первинного носія, актуалізує необхідність зваженого підходу до оцінки цього доказу з точки зору стандарту доказування «поза розумним сумнівом». У цьому контексті практика Європейського суду з прав людини виходить із того, що саме на сторону обвинувачення покладається обов’язок забезпечити належну перевірюваність, цілісність і достовірність доказів, які використовуються для обґрунтування обвинувачення.
Водночас остаточна оцінка допустимості та доказової сили електронних доказів належить до дискреції національного суду та має здійснюватися з урахуванням усієї сукупності матеріалів провадження. ЄСПЛ послідовно наголошує, що суд може покладатися на відповідний доказ лише за умови переконаності у його правомірності та достатності для досягнення стандарту доказування «поза розумним сумнівом» (Doyle v. Ireland, п. 22), а висновки обвинувачення повинні спиратися на чіткі, переконливі та взаємно узгоджені докази, а не на припущення або недосліджені обставини (Episcopo and Bassani v. Italy, п. 121).
У подальшому суд продовжив дослідження доказів, поданих стороною обвинувачення. Зокрема, було досліджено протокол огляду образу мобільного телефону, вилученого у Филя С.В. У межах цього доказу суд дослідив електронне листування обвинуваченого з Похольчуком Р.В., а також із Чередніченко Н.Г., яка працювала в ТОВ «Біном-Груп», засновником якого є Филь С.В. Під час дослідження було зафіксовано, що у листуванні з Чередніченко Н.Г. обвинувачений Филь С.В. надавав їй вказівки щодо оцінки вартості земельних ділянок. Також судом було досліджено низку друкованих документів, які, за твердженням сторони обвинувачення, підтверджують наявність у Похольчука Р.В. статусу депутата.
Після цього суд надав стороні захисту можливість висловити позицію щодо доказів, поданих прокурором, у тому числі тих, що були досліджені під час попередніх судових засідань.
Зокрема, захисник звернула увагу на копію висновку експерта, щодо якої на попередньому судовому засіданні вже було вирішено питання про відсутність ознак її очевидної недопустимості. Водночас вона наголосила, що, попри це рішення, наполягає на недопустимості зазначеного доказу, оскільки прокурор досі не надав пояснень щодо того, яким чином цей висновок потрапив до матеріалів даного кримінального провадження та яким чином він був зареєстрований у НАБУ. Захисник підкреслила, що йдеться лише про копію оригінального документа, при цьому незрозуміло, ким саме ця копія була завірена. Вона додала, що ні суд, ні сторона захисту не бачили оригіналу, а відтак неможливо перевірити, чи відповідає копія оригіналу, у зв’язку з чим такий доказ, на її думку, є недопустимим.
Крім того, захисник звернула увагу на протокол огляду та копіювання від 28 лютого 2025 року, зазначивши, що відповідна слідча дія проводилася в межах іншого кримінального провадження. За твердженням захисту, матеріали цього огляду не мають належного зв’язку з даним кримінальним провадженням, а також відсутні відомості про надання дозволу на використання відповідного протоколу в межах цієї справи. Окремо було зазначено на відсутність підпису спеціаліста у протоколі огляду.
Окремо захисник звернула увагу на клопотання про надання дозволу на проведення обшуку, зазначивши, що як саме клопотання, так і ухвала слідчого судді щодо цього обшуку були створені до моменту реєстрації даного кримінального провадження. Вона підкреслила, що з мотивувальної частини відповідного клопотання вбачається: слідчий суддя оцінював зовсім інші обставини, які не мають відношення до цього кримінального провадження. За словами захисника, відсутні будь-які докази того, що в межах саме цього провадження слідчий суддя надав би дозвіл на проведення обшуку. Вона наголосила, що використання матеріалів зазначеного обшуку у цьому кримінальному провадженні не відповідає вимогам закону, а відповідна ухвала слідчого судді відсутня в матеріалах справи. Аналогічну позицію захисник висловила й щодо інших клопотань про надання дозволу на проведення обшуків. Також вона зазначила, що на одному з відеозаписів проведення зазначених обшуків представник органу досудового розслідування прямо зазначив, що обшук здійснюється не в межах цього кримінального провадження. На її переконання, відповідні документи не мають доказового значення для цієї справи.
Щодо документів, які мали б підтверджувати законність втручання в банківську таємницю обвинуваченого Филя С. В. (клопотання про тимчасовий доступ), захисник зазначила, що такий документ був створений до дати реєстрації цього кримінального провадження. Вона наголосила, що слідчий суддя, ухвалюючи рішення про надання дозволу на таке втручання, виходив з обставин іншого кримінального провадження, які не мають жодного відношення до цієї справи. За словами захисника, у межах даного провадження фактично було розкрито банківську таємницю на підставі документа, який не може вважатися належною правовою підставою. Також вона поставила під сумнів достовірність носіїв інформації, наголосивши, що оригінали таких носіїв стороні захисту відкриті не були.
Після заслуховування позиції сторони захисту суд продовжив дослідження матеріалів, поданих стороною обвинувачення.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що зафіксована під час судового засідання позиція сторони захисту порушує низку питань, які стосуються допустимості та процесуальної легітимності окремих доказів, на які посилається сторона обвинувачення. У межах цього моніторингу такі доводи розглядаються не як підтвердження наявності порушень, а як вказівка на потенційні процесуальні ризики, що потребують належної судової оцінки.
По-перше, аргументація захисту щодо копії експертного висновку актуалізує питання перевірюваності джерела доказу та прозорості його включення до матеріалів кримінального провадження. Відсутність інформації про походження документа, порядок його реєстрації в НАБУ, а також ненадання оригіналу ані суду, ані стороні захисту об’єктивно ускладнює можливість повноцінної змагальної перевірки такого доказу. За цих умов навіть попередній висновок суду про відсутність ознак його очевидної недопустимості не знімає обов’язку надати належну оцінку допустимості та доказової сили цього матеріалу на подальших стадіях розгляду.
По-друге, доводи сторони захисту щодо використання протоколів огляду та копіювання, складених у межах іншого кримінального провадження, без чітко зафіксованого процесуального рішення про їх використання у цій справі, порушують питання дотримання гарантій судового контролю. У такій ситуації виникає необхідність оцінки того, чи було забезпечено належну процесуальну безперервність та зв’язок між первинним отриманням доказів і їх використанням у цьому провадженні, що є складовою принципу належної правової процедури та стандартів статті 6 Конвенції.
По-третє, окремої уваги потребують зауваження захисту щодо обшуків і тимчасового доступу до банківської таємниці, які, за наданими поясненнями, були санкціоновані до реєстрації цього кримінального провадження або в межах іншого провадження з мотивів, не пов’язаних із предметом даної справи. За стандартами ЄСПЛ, судовий контроль за втручанням у приватне життя має бути не формальним, а конкретним і релевантним саме тому провадженню, в якому такі матеріали використовуються, що підлягає оцінці національним судом з огляду на статті 8 і 6 Конвенції.
У сукупності зазначені обставини вказують на необхідність підвищеного стандарту мотивування при оцінці допустимості доказів, зокрема з огляду на можливий похідний характер частини з них. За відсутності чіткої відповіді на питання законності первинних процесуальних дій може виникати ризик так званої «ланцюгової недопустимості», який має бути належним чином проаналізований судом.
Таким чином, зафіксована під час засідання ситуація не дає підстав розцінювати доводи сторони захисту як формальні або очевидно необґрунтовані. З огляду на це наведені аргументи потребують ретельного аналізу національним судом при ухваленні рішення у справі з урахуванням принципів справедливого судового розгляду, презумпції невинуватості та змагальності сторін.
У цьому контексті ЄСПЛ наголошує, що хоча стаття 6 Конвенції не встановлює автономних правил допустимості доказів, оцінка справедливості провадження вимагає врахування того, чи мала сторона захисту реальну можливість оскаржити допустимість і достовірність доказів, а також чи породжують обставини їх отримання сумніви щодо їхньої надійності або точності (Dursun Aliyev v. Azerbaijan, пп. 115–117; Macharik v. the Czech Republic, пп. 51–52). Суд також бере до уваги, чи мали такі докази вирішальне значення для результату кримінального провадження (Dursun Aliyev v. Azerbaijan, п. 118).
Крім того, ЄСПЛ підкреслює, що національні суди зобов’язані належним чином реагувати на конкретні та релевантні доводи сторони захисту, а їх ігнорування може бути несумісним з вимогами статті 6 § 1 Конвенції (Cupiał v. Poland, пп. 56–57). При цьому підлягає оцінці не лише наявність доказів, а й якість способу їх отримання, зокрема з точки зору можливих сумнівів у їх допустимості чи достовірності (Bykov v. Russia, п. 90).
З урахуванням викладеного, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
