07. 01. 2026
17 грудня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52024000000000217 відносно Похольчука Р.В., Филя С.В. та Залужного В.Б. яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 4 ст. 368-4, ч. 1 ст. 209 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом). На засіданні були присутні обвинувачені (у режимі відеозв’язку), захисники (один з них у режимі відеозв’язку), прокурор та головуюча суддя Задорожна Л.І.
Основним предметом судового засідання було продовження долучення та дослідження доказів сторони обвинувачення.
На початку судового засідання прокурор подав низку документів, які, на його думку, підтверджували факт ознайомлення сторони захисту з матеріалами справи, щодо яких у попередніх судових засіданнях захисник Филя С. В. та Залужного В. Б. звертала увагу на недотримання порядку доступу. Коментуючи подані документи, адвокат зазначила, що стороні захисту дійсно було відкрито матеріали кримінального провадження, однак доступ до речових доказів надано не було, а ознайомлення здійснювалося виключно зі сканованими копіями томів справи.
Захисник також зазначила, що позиція прокурора про відсутність у справі речових доказів не може вважатися обґрунтованою, оскільки вилучений мобільний телефон та носії інформації за своєю процесуальною природою є доказами, а не додатками до протоколів. Після заслуховування наведених доводів суд прийняв подані матеріали до відома.
У подальшому суд продовжив долучення та дослідження доказів сторони обвинувачення.
З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що питання доступу сторони захисту до матеріалів кримінального провадження, зокрема до речових доказів, потребує належної процесуальної оцінки з боку суду. У практиці ЄСПЛ неодноразово підкреслювалося, що право на ознайомлення з матеріалами справи є складовою принципів змагальності та рівності сторін, а отже, має забезпечуватися не формально, а з урахуванням реальної можливості сторони захисту ефективно користуватися відповідними матеріалами.
У ситуаціях, коли ознайомлення сторони захисту відбувається переважно шляхом доступу до сканованих копій матеріалів, тоді як безпосередній доступ до речових доказів є обмеженим або відсутнім, виникає потреба з’ясування, чи не впливає такий формат доступу на спроможність захисту повноцінно аналізувати доказову базу, формулювати контраргументи та ставити під сумнів достовірність окремих доказів. За таких обставин національному суду належить з’ясувати обсяг фактично наданого доступу, причини можливих обмежень та їхню пропорційність цілям кримінального провадження. Окремого значення набуває питання процесуального статусу вилучених носіїв інформації та мобільного телефону — як речових доказів чи як додатків до протоколів слідчих дій. Від правильного визначення правової природи таких об’єктів залежить як порядок їх дослідження судом, так і обсяг процесуальних прав сторони захисту під час ознайомлення з ними. У разі підтвердження статусу відповідних предметів як речових доказів забезпечення можливості безпосереднього доступу до них може набувати вирішального значення для повноти та достовірності оцінки доказової бази.
Водночас оцінка доказів у судовому розгляді має здійснюватися не шляхом формального долучення матеріалів, а з урахуванням їхнього доказового значення, внутрішньої узгодженості та релевантності обставинам обвинувачення. Саме такий підхід відповідає вимогам ефективного судового контролю та дозволяє уникнути ситуацій, за яких кількість долучених матеріалів підміняє їхню якість.
Європейський суд з прав людини наголошує, що принципи змагальності та рівності сторін передбачають надання кожній стороні реальної можливості представити свою позицію за умов, які не ставлять її у суттєво гірше процесуальне становище (Regner v. the Czech Republic, п. 146). У цьому ж контексті право на змагальний суд охоплює можливість сторони захисту ознайомлюватися та коментувати всі докази, що перебувають у розпорядженні обвинувачення та можуть мати значення для оцінки обґрунтованості обвинувачення, незалежно від того, чи вважає їх релевантними сама сторона обвинувачення (Yüksel Yalçinkaya v. Türkiye, пп. 306–307).
Підсумовуючи, експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що у сукупності наведені обставини свідчать про те, що подальший перебіг судового розгляду, зокрема позиція суду щодо фактичного доступу сторони захисту до речових доказів, процесуального статусу вилучених носіїв інформації та порядку їх дослідження, матиме істотне значення для оцінки дотримання принципів рівності сторін і ефективної реалізації права на захист у даному кримінальному провадженні.
З огляду на зазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
