26. 09. 2025
15 вересня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52024000000000217 відносно Похольчука Р.В., Филя С.В. та Залужного В.Б. яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 4 ст. 368-4, ч. 1 ст. 209 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом). На засіданні були присутні обвинувачені, захисники, прокурор та головуюча суддя Задорожна Л.І.
Основним предметом судового засідання було визначення можливості призначення справи до судового розгляду.
На початку судового засідання сторона захисту подала відвід прокурору.
Обґрунтовуючи свій відвід, захисник зазначила, що у Вищому антикорупційному суді розглядається ще одне кримінальне провадження щодо Филя С.В. та Залужного В.Б., у якому визначено такий самий склад детективів і прокурорів, як і в межах даного кримінального провадження. Захисник додала, що в межах вказаного провадження було зафіксовано упереджене ставлення прокурора до захисника та обвинувачених, оскільки, на її думку, сторона обвинувачення здійснила незаконні за своєю суттю НСРД — втручання у приватну переписку обвинувачених та їхнього захисника. У подальшому обвинувачення використало докази, отримані внаслідок цих НСРД. Захисник наголосила, що прокурор як процесуальний керівник мав би належним чином відреагувати на зазначені обставини, однак натомість фактично легалізував результати вказаних НСРД. Також вона повідомила, що з цього приводу подано заяву до ДБР і дві заяви до ЄСПЛ. На її думку, такі обставини свідчать про пряму упередженість прокурора щодо обвинувачених.
Прокурор, зі свого боку, зазначив, що незгода із процесуальними рішеннями сторони обвинувачення не є підставою для заявлення відводу. Він підкреслив, що діяв у межах своїх повноважень, а законодавство надає стороні захисту процесуальні механізми оскарження. Суд, заслухавши доводи сторін, відмовив у задоволенні заявленого відводу, зокрема звернувши увагу на те, що докази, отримані в межах іншого кримінального провадження, не плануються до використання у цьому процесі.
У світлі зафіксованих обставин, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на декілька аспектів, які випливають зі змісту статті 6 Конвенції та практики ЄСПЛ.
По-перше, слід зазначити, що саме по собі рішення суду про відмову в задоволенні відводу не свідчить про порушення Конвенції чи національного законодавства. Разом із тим, практика Європейського суду з прав людини вказує, що неупередженість судового процесу має оцінюватися не лише з формальної точки зору, а й у світлі сприйняття сторін та об’єктивного спостерігача. У цьому контексті Суд підкреслює важливість довіри, яку суд повинен викликати у сторін процесу (Kroi and Nocka v. Albania, п. 50).
По-друге, у ситуаціях, коли сторона захисту заявляє про можливу упередженість органу обвинувачення — навіть якщо мова йде про інше провадження, — такі заяви заслуговують на особливо уважну оцінку з боку суду, щоби забезпечити реальний, а не лише формальний баланс сторін. Це особливо актуально, коли сумніви пов’язані з питанням довіри до незалежності чи об’єктивності прокурора, наприклад, у випадку порушення конфіденційності адвокатської комунікації. У справі Kulák v. Slovakia (п. 75) ЄСПЛ прямо вказав на важливість особливого захисту адвокатської таємниці як підвалини ефективної реалізації права на захист. Навіть якщо докази, отримані внаслідок таких дій, не використовуються в процесі, сам факт збору й аналізу привілейованої інформації може викликати обґрунтовані сумніви у неупередженості сторони обвинувачення.
Варто також зазначити, що під час одного з попередніх засідань у межах іншого кримінального провадження за участі Филя С.В. та Залужного В.Б., спостерігачі IAC ISHR зафіксували ситуацію, в якій прокурор прямо висловив недовіру до них. Хоча така позиція не є порушенням процесуального порядку, вона свідчить про напружене сприйняття між сторонами, що, за певних умов, може впливати на загальний емоційний клімат процесу.
У цьому контексті важливо, що суд діє в межах наданих повноважень і дотримується процесуального балансу. Водночас, доводи сторони захисту, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, не можуть бути повністю відкинуті як безпідставні, оскільки питання неупередженості вимагає врахування не лише юридичних норм, а й загального сприйняття.
З огляду на це, особливої ваги набуває завдання суду — не лише зберегти нейтралітет, а й уважно відстежувати хід процесу, аби в подальшому забезпечити якість комунікації між сторонами, дотримання етичних меж та публічну довіру до неупередженості судового розгляду.
У подальшому суд розглянув клопотання адвоката, подане в інтересах Филя С.В. та Залужного В.Б., щодо повернення обвинувального акта.
Обґрунтовуючи своє клопотання, захисник наголосила, що обвинувальний акт містить суттєві недоліки: зокрема, на її думку, неналежним чином зафіксовано обставини, які становлять об’єктивну сторону злочину, а умисел не доведений належними доказами. Це, на її переконання, свідчить про те, що обвинувачення сформовано з істотними порушеннями. Більше того, фактичні обставини обвинувачення не відповідають дійсності. Захисник також додала, що на документі відсутня печатка прокурора, у зв’язку з чим обвинувальному акту не надано статусу офіційного документа, а копії обвинувального акта стороні захисту не була надана. Усі ці обставини, на її думку, свідчать про необхідність повернення обвинувального акта.
Прокурор у свою чергу зазначив, що КПК не вимагає обов’язкового проставлення печатки на обвинувальному акті, а сам документ складено відповідно до вимог закону. Виходячи з цього, прокурор вважає доводи захисника щодо повернення обвинувального акту необґрунтованими.
Суд, заслухавши сторони, ухвалив відмовити в задоволенні зазначеного клопотання. Також суд зазначив, що, на відміну від сторін, з огляду на стадію кримінального провадження, він ще не знайомий із матеріалами справи.
Варто зазначити, що ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що саме якість обвинувального акта має ключове значення для дотримання права особи на справедливий судовий розгляд. Недоліки у формулюванні фабули обвинувачення чи нечіткість опису об’єктивної та суб’єктивної сторін злочину можуть створити ситуацію, коли обвинувачений фактично позбавлений можливості належним чином захищатися. Таким чином, навіть якщо формальні вимоги закону дотримані, національні суди повинні оцінювати обвинувальний акт у контексті гарантій ст. 6 ЄКПЛ — зокрема права бути детально поінформованим про характер і причини висунутого обвинувачення.
Європейський суд з прав людини підкреслює, що відповідно до підпункту “а” пункту 3 статті 6 Конвенції, кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право “бути невідкладно і детально повідомленим зрозумілою для нього мовою про характер і підстави пред’явленого йому обвинувачення”. Це положення передбачає обов’язок держави забезпечити обвинуваченому повну та чітку інформацію щодо суті обвинувачення, з тим щоб останній мав реальну можливість ефективно підготувати захист. ЄСПЛ підкреслює, що повідомлення має охоплювати як правову, так і фактичну кваліфікацію обвинувачення (Vizgirda v. Slovenia, п. 75). Крім того, важливо підкреслити, що підпункти (a) і (b) п. 3 ст. 6 пов’язані між собою, і що право бути поінформованим про характер і причину обвинувачення має розглядатися у світлі права обвинуваченого готувати свій захист (Gelenidze v. Georgia, п. 29).
Озвучені в межах даного судового засідання доводи щодо можливих недоліків обвинувального акта викликають занепокоєння з точки зору дотримання гарантій, передбачених пунктом 3 статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Разом з тим, з огляду на те, що справа перебуває на етапі вирішення питання про призначення до розгляду і головуюча суддя ще не мала можливості повною мірою ознайомитися з матеріалами провадження, на цьому етапі не вбачається підстав стверджувати, що мають місце ознаки порушення Конвенції.
Водночас, експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що якість формулювання обвинувачення має ключове значення для реалізації права на захист. Саме точність, зрозумілість і внутрішня узгодженість обвинувального акта визначають здатність особи належним чином підготувати свою позицію.
У подальшому сторона захисту заявила два клопотання про витребування матеріалів в інтересах Филя С.В. та Залужного В.Б.
Обґрунтовуючи своє клопотання, захисник наголосила, що сторона обвинувачення в рамках даного кримінального провадження провела експертизу, яка може мати важливе значення для справи, проте результати цієї експертизи досі не були відкриті. Також захисник додала, що вона не зверталася до установи, яка проводила дану експертизу, щоб з’ясувати, чи дійсно вона існує, проте в матеріалах справи наявна постанова сторони обвинувачення, яка встановлювала проведення цієї експертизи.
Прокурор, у свою чергу, зазначив, що на кінець судового засідання результати експертизи ще не були готові, а тому вони не були відкриті. На даний момент проведення експертизи триває, і після її завершення результати буде відкрито, якщо виникне така необхідність.
Суд, заслухавши позиції сторін, зауважив, що неможливо витребувати результати експертизи до її фактичного завершення. У зв’язку з цим суд порадив стороні захисту звернутися безпосередньо до відповідної установи з метою отримання інформації про стан виконання експертного дослідження. Після цього питання буде повторно винесене на розгляд.
У межах наступного клопотання захист звернувся до суду з вимогою витребувати протокол допиту свідка, на підставі свідчень якого, за словами адвоката, і була призначена вищезгадана експертиза. На момент засідання сторона захисту не володіла інформацією щодо особи цього свідка та змісту його показань, що, на її думку, унеможливлює належну підготовку до захисту.
Прокурор відповів, що наразі не пригадує прізвища свідка і не планує використовувати його показання у процесі доказування. Водночас він запевнив, що за необхідності уточнить обставини допиту та визначить, чи має сенс долучати ці матеріали до судового розгляду.
Суд, коментуючи ситуацію, наголосив, що витребування матеріалів можливе лише у разі їх доказового значення. Водночас суд окремо підкреслив, що сторона обвинувачення зобов’язана відкривати всі матеріали справи, незалежно від наміру їх використання. Остаточне вирішення цього питання відкладене до наступного судового засідання. Сторона захисту не заперечувала щодо вирішення вищезазначених клопотань на наступних судових засіданнях.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що ефективна реалізація права на захист передбачає не лише формальну участь обвинуваченого в судовому процесі, а й реальний, повноцінний доступ до всіх матеріалів, які можуть бути важливими для формування та обґрунтування захисної позиції.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справі Kikabidze v. Georgia (п. 42–43), право на захист охоплює всі дії, необхідні для належної підготовки до розгляду справи по суті. Будь-яке обмеження доступу до доказів, які можуть мати значення для сторони захисту, має бути належно обґрунтованим і відповідати принципам необхідності, пропорційності та змагальності.
Принципи змагальності та рівності сторін, як наголошено в рішенні Rook v. Germany (п. 56–58), включають не лише право бути поінформованим про зміст обвинувачення, а й право на ефективний доступ до всіх матеріалів, зібраних органами досудового розслідування — як тих, що свідчать проти особи, так і тих, що можуть мати виправдувальний характер.
Обвинуваченому має бути гарантовано реальну можливість ознайомлення з такими матеріалами з метою належної підготовки до розгляду справи. При цьому, як зазначає ЄСПЛ, оцінка достатності наданого часу та доступу має здійснюватися індивідуально — з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
ЄСПЛ також неодноразово підкреслював, що права, передбачені пунктом 3 (b) статті 6 Конвенції, спрямовані на досягнення рівноваги — наскільки це можливо — між сторонами обвинувачення та захисту. За змістом рішення F.S.M. v. Spain (п. 55–56), можливості, які мають бути надані обвинуваченому, обмежуються лише тими, які реально сприяють або можуть сприяти підготовці захисту. Ці можливості, зокрема, включають право на ознайомлення з результатами досудового розслідування, отриманими упродовж усього провадження, якщо такі результати можуть мати значення для захисту.
Враховуючи вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
