Моніторинг кримінального провадження Похольчука Р.В., Филя С.В. та Залужного В.Б. (від 12 грудня 2025)

12 грудня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52024000000000217 відносно Похольчука Р.В., Филя С.В. та Залужного В.Б. яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 4 ст. 368-4, ч. 1 ст. 209  КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом). На засіданні були присутні обвинувачені (один у режимі відеозв’язку), захисники (один з них у режимі відеозв’язку), прокурор та головуюча суддя Задорожна Л.І.

Основним предметом судового засідання було продовження долучення та дослідження доказів сторони обвинувачення.

На початку судового засідання було розпочато дослідження ряду протоколів, зокрема протоколу огляду образу мобільного телефону обвинуваченого Похольчука Р.В. Прокурор звернув увагу на листування обвинуваченого Похольчука Р.В. з Филем С.В., історію дзвінків обвинуваченого, а також було досліджено низку флеш-носіїв із відповідними матеріалами.

Крім того, суд дослідив ряд рішень Уманської міської ради, звіт про оцінку земельної ділянки ТОВ «Біном-Груп», носії з цифровою інформацією, а також службове листування та відповіді на запити, пов’язані з досудовим розслідуванням.

У процесі дослідження вищезазначених матеріалів захисник Филя С.В. та Залужного В. Б. звернула увагу на наступне:

• протокол огляду мобільного телефону обвинуваченого Похольчука Р.В. фактично є документом з іншого кримінального провадження та не відповідає ані датам, ані кваліфікації цього кримінального провадження; за словами захисника, такі неточності у матеріалах сторони обвинувачення мають системний характер;
• неможливо перевірити, чи перебував зазначений мобільний телефон у володінні детективів на законних підставах, оскільки законність такого володіння на даний момент не встановлена;
• відсутня можливість переконатися у фактичній моделі зазначеного мобільного телефону;
• зі зображень у додатках до протоколу огляду випливає, що час огляду становив 16:43, тоді як у самому протоколі зазначено, що огляд було завершено о 12:00; захисник наголосила, що протокол огляду є невід’ємною частиною відповідної слідчої дії, а такі розбіжності ставлять під сумнів її достовірність;
• мобільний телефон не був відкритий стороні захисту для огляду, як і ряд дисків із досліджуваними матеріалами;
• з матеріалів огляду випливають розбіжності з обвинувальним актом, зокрема щодо часу нібито оплати неправомірної вигоди: в обвинувальному акті зазначено 17:28, тоді як у досліджуваних матеріалах фігурує інший час — 17:26;
• у межах дослідження низки протоколів виявлено невідповідності, зокрема щодо кваліфікації кримінального провадження та дати його реєстрації у контексті даного провадження;
• частина досліджуваних документів, на думку захисту, не має жодного значення для цього кримінального провадження;
• прокурором було порушено спосіб отримання низки матеріалів, оскільки фактично відбулося копіювання матеріалів з іншого кримінального провадження без належного судового контролю;
• обвинувачений Похольчук Р.В. у ході провадження змінив свої показання;
• неможливо перевірити фактичну наявність окремих матеріалів на накопичувальних носіях.

Крім того, адвокат заявила клопотання про визнання недопустимими дисків із матеріалами обшуку, оскільки вони були отримані в межах іншого кримінального провадження, а дозвіл на їх використання у цьому провадженні отримано не було; фактично такі матеріали були скопійовані. Вона наголосила, що такий спосіб збирання доказів є незаконним, що свідчить про істотне порушення процедури збирання доказів, у зв’язку з чим ці докази мають бути визнані очевидно недопустимими, а їх подальше дослідження — припинене. Захисник також зазначила, що обвинувачення фактично ґрунтується на доказах, зібраних із порушенням процесуального порядку.

Суд, у свою чергу, зазначив, що в даному випадку йдеться про докази, отримані в результаті проведення слідчих дій, і що сторона захисту не конкретизувала, які саме права обвинувачених були порушені внаслідок проведення відповідної слідчої дії. Суд ухвалив відмовити у задоволенні заявленого клопотання, вказавши, що не вбачає очевидної недопустимості доказів, а питання їх допустимості підлягатиме оцінці в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення у справі.

Дослідження та долучення доказів буде продовжено на наступних судових засіданнях.

У контексті дослідження доказів у даному судовому засіданні ключовим є те, що сторона захисту порушила низку питань, які стосуються походження, цілісності та процесуального шляху отримання окремих доказів, зокрема цифрових носіїв і протоколів огляду. Такі зауваження самі по собі не означають автоматичної недопустимості доказів, однак вказують на необхідність їх подальшої ретельної оцінки судом з урахуванням усіх обставин їх збирання та використання.

Позиція суду щодо відкладення остаточної оцінки допустимості доказів до нарадчої кімнати загалом узгоджується з процесуальною логікою, відповідно до якої допустимість і достовірність доказів оцінюються у їх сукупності, а не ізольовано. Водночас такий підхід об’єктивно покладає на суд підвищений обов’язок у майбутньому надати чітку, мотивовану та індивідуалізовану відповідь на кожне з істотних зауважень захисту, особливо з огляду на доводи про очевидні порушення порядку отримання окремих доказів.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на доводи захисту щодо порядку долучення матеріалів з іншого кримінального провадження, які, за твердженням сторони захисту, були перенесені шляхом копіювання без належного судового контролю та без отримання відповідних процесуальних дозволів. За таких обставин суд має особливо ретельно перевірити не лише зміст відповідних матеріалів, а й законність способу їх отримання, оскільки саме процесуальна «історія» доказу є визначальною для оцінки його допустимості та відповідності стандартам справедливого судового розгляду.

З огляду на стандарти справедливого суду, ключовим є забезпечення того, щоб сторона захисту мала реальну можливість ефективно оспорювати докази сторони обвинувачення, а суд — продемонструвати, що всі заявлені сумніви були не лише формально зафіксовані, але й належним чином проаналізовані. Саме якість і переконливість такої оцінки в остаточному рішенні матиме вирішальне значення для довіри до судового розгляду та відповідності провадження принципам змагальності й рівності сторін.

ЄСПЛ зазначає, що хоча стаття 6 Конвенції не встановлює правил допустимості доказів як таких, оцінка справедливості провадження вимагає врахування того, чи була стороні захисту надана можливість оскаржити допустимість та достовірність доказів, а також чи викликають обставини їх отримання сумніви в їх надійності або точності (Macharik v. the Czech Republic, пп. 51–52). ЄСПЛ підкреслює, що суди зобов’язані належним чином реагувати на конкретні та релевантні доводи сторони захисту, і їх ігнорування може бути несумісним з вимогами статті 6 § 1 Конвенції (Cupiał v. Poland, пп. 56–57).

У разі підтвердження доводів про використання доказів, отриманих поза встановленою процедурою, може виникнути ризик порушення базових процесуальних гарантій, зокрема права на ефективний захист та принципу законності збирання доказів. Зважаючи на це, національний суд повинен забезпечити всебічний розгляд заявлених клопотань, аргументів і доказів, дотримуючись принципів змагальності та рівності сторін, без шкоди для оцінки їх доречності (Đurić v. Serbia, п. 69).

У межах подальшого розгляду важливо надати належну оцінку доводам про порушення порядку отримання доказів з урахуванням вимог доведення «поза розумним сумнівом», що передбачає перевірку не лише змісту доказів, а й законності способу їх отримання та використання (Episcopo and Bassani v. Italy, п. 121).

З огляду на викладене та зважаючи на необхідність належної оцінки допустимості окремих доказів і дотримання процесуальних гарантій сторін, провадження потребує подальшого моніторингу.