27. 01. 2026
14 січня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання в рамках кримінального провадження № 42016000000003697 щодо колишнього судді Київського апеляційного адміністративного суду Петрика Ігоря Йосиповича, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою в особливо великих розмірах або за попередньою змовою групою осіб, або якщо це вчинено шляхом вимагання). У судовому засіданні брали участь прокурор та колегія суддів у складі Маслова В. В., Галабали М. В. та головуючого Ногачевського В. В. Захисник обвинуваченого був присутній у режимі відеоконференцзвʼязку. Обвинувачений Петрик І. Й. у судове засідання не з’явився. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
На початку судового засідання секретар суду повідомила, що обвинувачений не прибув до суду, посилаючись на перебування на виконанні військового завдання. Про неможливість участі у засіданні обвинувачений повідомив суд телефоном, при цьому письмові документи, які б підтверджували поважність причин неявки, надані не були.
У ході судового засідання захисник зазначив, що докази, які підтверджують поважність причин неприбуття обвинуваченого, будуть подані суду додатково.
Суд звернув увагу, що впродовж розгляду цього кримінального провадження обвинувачений неодноразово не з’являвся у судові засідання, а документи, які раніше подавалися на підтвердження поважності причин його відсутності, не містили належного обґрунтування. У зв’язку з цим суд наголосив на обов’язку обвинуваченого надати у наступному судовому засіданні належні та допустимі докази, які б підтверджували поважність причин неявки.
Прокурор зазначив, що за відсутності обвинуваченого подальший розгляд справи є неможливим, у зв’язку з чим висловив позицію щодо доцільності відкладення судового засідання. З урахуванням наведених обставин суд ухвалив відкласти судове засідання у зв’язку з неприбуттям обвинуваченого.
Як додатково повідомив прокурор спостерігачам IAC ISHR, обвинувачений упродовж останніх трьох місяців систематично не з’являється у судові засідання без надання належним чином підтверджених поважних причин. За словами прокурора, в одному з епізодів судом було визначено обов’язок участі обвинуваченого у засіданні в режимі відеоконференції з приміщення одного з наближених судів. Втім, обвинувачений і в цьому випадку не забезпечив свою участь, пославшись на оголошення повітряної тривоги, без подальшого надання документального підтвердження неможливості участі у судовому засіданні.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що право обвинуваченого на участь у судовому розгляді є складовою права на захист, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконання військових завдань в умовах воєнного стану за своєю природою може становити поважну причину неявки до суду. Водночас, відповідно до усталених процесуальних стандартів, така причина має бути підтверджена належними та допустимими доказами, що дають суду можливість перевірити реальність, тривалість і обсяг відповідних обставин. Відсутність будь-якого письмового підтвердження на момент судового засідання об’єктивно позбавляє суд можливості здійснити таку перевірку.
З точки зору практики ЄСПЛ, ключовим елементом гарантій статті 6 § 1 Конвенції є захист особи від невиправданих затримок судового розгляду, які можуть призводити до тривалого перебування у стані правової невизначеності щодо власного процесуального статусу. Саме принцип «розумного строку» покликаний забезпечити, щоб кримінальне провадження здійснювалося з належною оперативністю та передбачуваністю (Vervele v. Greece, пп. 92–95, 97). Водночас ЄСПЛ послідовно виходить з того, що затримки, спричинені поведінкою самого обвинуваченого, не можуть автоматично покладатися на державу та не утворюють порушення Конвенції, якщо саме така поведінка є визначальним чинником затягування провадження.
Разом із тим, у розумінні практики ЄСПЛ принцип «розумного строку» передбачає не лише обов’язок держави належним чином організувати судовий розгляд, а й вимогу до сторін провадження діяти сумлінно. Хоча особа має право використовувати всі процесуальні засоби, передбачені національним законодавством, вона зобов’язана утримуватися від поведінки, яка об’єктивно сприяє затягуванню провадження, зокрема безпідставних неявок або ігнорування процесуальних обов’язків.
У справі Kupriny v. Russia Суд наголосив, що заявники повинні проявляти належну старанність у здійсненні процесуальних дій і не вдаватися до тактики затягування; слухання, які не відбулися через їхню неявку без належного обґрунтування, зумовлюють затримки, що не можуть покладатися на державу (пп. 41–42). Аналогічний підхід застосовано у справі Vervele v. Greece, де Суд підкреслив обов’язок сторін проявляти сумлінність, утримуватися від зволікань і використовувати процесуальні можливості для скорочення провадження (п. 96).
Таким чином, затримки судового розгляду, що є прямим наслідком систематичних неявок обвинуваченого без належного підтвердження поважності причин або невикористання наданих судом можливостей участі (зокрема в режимі відеоконференції), не можуть розглядатися як порушення вимоги «розумного строку» за статтею 6 § 1 Конвенції.
Водночас експерти моніторингової місії IAC ISHR відзначають, що на даному етапі суд демонструє зважений та гнучкий підхід, спрямований на забезпечення права обвинуваченого на участь у процесі, зокрема шляхом використання інструментів дистанційної участі. Застосування відеоконференцзв’язку, за практикою ЄСПЛ, є сумісним із вимогами статті 6 Конвенції за умови, що воно переслідує законну мету та не підриває справедливість провадження загалом (Kucera v. Austria, пп. 51–52; Stephan Kucera v. Austria, пп. 45, 53). Такий підхід дозволяє зберігати баланс між правом на захист і обов’язком держави забезпечити ефективний та своєчасний судовий розгляд.
Разом із тим, у разі подальшої відсутності належним чином підтверджених поважних причин неявки, саме поведінка обвинуваченого набуватиме вирішального значення для оцінки дотримання принципу розумних строків. За таких обставин затримки розгляду не можуть розцінюватися як наслідок недоліків у діяльності суду або державних органів, а можуть вимагати від національного суду активнішої процесуальної реакції з метою недопущення зловживання процесуальними правами та необґрунтованого блокування руху справи по суті.
З урахуванням наведеного, справу рекомендовано до подальшого моніторингу.
