31. 08. 2026
25 серпня 2026 року у Печерському районному суді міста Києва відбулось судове засідання у рамках справи № 757/23298/26 відносно бізнесмена Ошеровського Сергія Леонідовича, який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України (вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах). У судовому засіданні брали участь обвинувачений (у режимі відеоконференції), його захисники (один з них у режимі відеозвʼязку), прокурор та головуючий суддя Білоцерківець О.А.
Предметом судового розгляду була заява судді Печерського районного суду міста Києва Гридасової А.М. про самовідвід від розгляду кримінального провадження щодо Ошеровського С.Л. Підставою для постановки питання про самовідвід, як випливало з відповідної заяви, стали обставини, пов’язані зі спілкуванням судді з одним із представників сторони захисту, наявністю спільних знайомих та певних соціальних контактів, які, на думку судді, могли бути сприйняті стороною обвинувачення або громадськістю як такі, що породжують сумніви щодо її безсторонності.
Сторона обвинувачення заперечила проти задоволення заяви про самовідвід. Прокурор зазначив, що наведені суддею обставини не є достатніми для висновку про неможливість подальшого розгляду кримінального провадження відповідним складом суду та не свідчать про наявність чинників, здатних вплинути на об’єктивність чи неупередженість судді. Відповідно, сторона обвинувачення не вбачала підстав для сумнівів у безсторонності судді та вважала заявлений самовідвід необґрунтованим.
Сторона захисту також заперечила проти задоволення заяви про самовідвід. Захисники звернули увагу на те, що у заяві не було конкретизовано, з ким саме із представників захисту суддя підтримувала відповідні контакти, а також не зазначено їх характеру, тривалості чи інтенсивності. При цьому інтереси Ошеровського С.Л. у різний час представляли троє захисників, один із яких на момент розгляду заяви вже не здійснював його захист у суді. У зв’язку з цим захист наголосив на відсутності конкретних обставин, які могли б свідчити про особисту заінтересованість судді, її прихильність до однієї зі сторін або іншим чином об’єктивно ставити під сумнів її безсторонність. Окремо було звернуто увагу на те, що сама суддя у заяві про самовідвід зазначила про відсутність обставин, які, на її переконання, фактично перешкоджали б їй ухвалювати рішення у цьому кримінальному провадженні об’єктивно та неупереджено.
Захист також висловив припущення, що зазначені у заяві соціальні контакти могли стосуватися адвоката, який на момент її розгляду вже не представляв інтереси Ошеровського С.Л. За відсутності конкретизації відповідної особи та характеру взаємовідносин, на думку сторони захисту, сам факт існування певних соціальних контактів не створював достатніх підстав для висновку про наявність об’єктивно виправданих сумнівів щодо безсторонності судді.
Щодо посилання у заяві про самовідвід на можливе сприйняття відповідних обставин стороною обвинувачення захист зазначив, що прокурор уже мав можливість висловити свою позицію з цього питання як під час підготовчого судового засідання, так і під час розгляду заяви про самовідвід та не заявив про наявність сумнівів щодо неупередженості судді. Стосовно можливого негативного сприйняття ситуації громадськістю сторона захисту наголосила, що суспільний інтерес полягає насамперед у забезпеченні справедливого та неупередженого судового розгляду, тоді як сама по собі можливість виникнення абстрактних сумнівів, за відсутності конкретних обставин, які ставили б під питання безсторонність судді, на думку захисту, не становила достатньої підстави для її відводу.
Заслухавши позиції учасників кримінального провадження та оцінивши наведені обставини, суд постановив задовольнити заяву судді Гридасової А. М. про самовідвід.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом є однією з фундаментальних гарантій справедливого судового розгляду, передбачених статтею 6 § 1 Конвенції. У практиці ЄСПЛ безсторонність оцінюється за двома критеріями: суб’єктивним, який стосується особистих переконань та поведінки конкретного судді, та об’єктивним, у межах якого з’ясовується, чи забезпечував склад суду достатні гарантії для усунення будь-яких легітимних сумнівів щодо його неупередженості. При цьому особиста безсторонність судді презюмується, доки не доведено протилежне, однак відсутність доказів фактичної упередженості не виключає необхідності окремої перевірки ситуації за об’єктивним критерієм (Sigríður Elín Sigfúsdóttir v. Iceland, пп. 45-49).
У цьому контексті повідомлена захисниками під час судового розгляду позиція судді Гридасової А.М. про відсутність обставин, які фактично перешкоджали б їй ухвалювати рішення об’єктивно та неупереджено, є суттєвою з погляду суб’єктивного критерію безсторонності. За підходом ЄСПЛ необхідно встановити, чи існують, незалежно від поведінки судді, встановлені факти, які можуть викликати сумніви щодо його чи її неупередженості. Вирішальним є те, чи можна вважати цей страх об’єктивно виправданим (Morice v. France, пп. 76–78). З цієї точки зору сам факт повідомлення суддею про спілкування з представником сторони захисту, наявність спільних знайомих та певних соціальних контактів може розглядатися як належна процесуальна гарантія. Розкриття суддею обставин, які потенційно можуть створити видимість упередженості, дозволяє сторонам висловити свою позицію, а суду — оцінити їх значення з урахуванням конкретних обставин провадження. Такий механізм спрямований не лише на усунення фактичної упередженості, а й на запобігання виникненню об’єктивно виправданих сумнівів щодо неї (A and B v. Malta, п. 66). Водночас практика ЄСПЛ не виходить з автоматичного припущення про упередженість судді лише через існування певних особистих або професійних зв’язків. Значення мають конкретний характер і ступінь таких зв’язків та те, чи можуть вони за обставин конкретної справи об’єктивно поставити під сумнів безсторонність суду (Mlinarević v. Croatia, п. 30).
У цьому провадженні, виходячи з обставин, безпосередньо встановлених під час моніторингу судового засідання, ані сторона обвинувачення, ані сторона захисту не вбачали об’єктивних підстав для сумнівів у безсторонності судді Гридасової А.М. Сама суддя, як було повідомлено під час розгляду, також не вказувала на існування обставин, які фактично перешкоджали б їй здійснювати правосуддя об’єктивно та неупереджено. Водночас наведені у заяві соціальні контакти не були конкретизовані настільки, щоб із перебігу судового засідання можна було встановити їх характер та ступінь і, відповідно, оцінити об’єктивну виправданість сумнівів у безсторонності судді. За таких обставин ключове значення для оцінки дотримання гарантій статті 6 Конвенції має не стільки сам результат розгляду заяви про самовідвід, скільки зрозумілість, послідовність та належна мотивованість рішення, яким цей результат обґрунтовано. Якщо суд доходить висновку, протилежного позиції обох сторін, за відсутності очевидної із перебігу засідання фактичної підстави для такого рішення, саме мотивування повинно дозволити зрозуміти, які конкретні обставини суд визнав достатніми для виникнення об’єктивно виправданих сумнівів у безсторонності судді та чому вони переважили аргументи, наведені учасниками провадження.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR зауважують, що вимога мотивованості судового рішення у цьому контексті має значення, що виходить за межі формального обов’язку надати відповідь на аргументи сторін. Судове рішення повинно бути достатньо прозорим і логічно послідовним, щоб учасники провадження могли простежити зв’язок між встановленими обставинами, застосованими критеріями та кінцевим процесуальним висновком. Саме така мотивованість дозволяє відрізнити реалізацію судової дискреції від рішення, яке для учасників процесу може виглядати непередбачуваним або позбавленим зрозумілого фактичного підґрунтя. Це має також особливе значення з точки зору суспільної довіри до судової влади. Принцип, відповідно до якого правосуддя має не лише здійснюватися, а й бути видимим як таке, не може забезпечуватися виключно усуненням судді за наявності будь-яких потенційних сумнівів. Не менш важливо, щоб сам механізм такого усунення застосовувався на підставі зрозумілих та об’єктивно перевірюваних критеріїв. Інакше рішення, логіка якого не є очевидною як для сторін провадження, так і для об’єктивного спостерігача, може не усувати сумніви щодо функціонування судової системи, а, навпаки, створювати простір для неоднозначних інтерпретацій причин його прийняття. У цьому аспекті релевантним є загальний підхід ЄСПЛ, відповідно до якого гарантії Конвенції мають бути практичними та ефективними, а аргументи сторін повинні бути дійсно «почуті», тобто належним чином розглянуті судом. Хоча стаття 6 § 1 Конвенції не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, судове рішення має достатньою мірою розкривати мотиви, на яких воно ґрунтується, особливо коли йдеться про питання, здатні визначально вплинути на подальший перебіг провадження.
Відтак на цьому етапі моніторингова місія IAC ISHR вбачає потенційний ризик для гарантій статті 6 § 1 Конвенції не у самому факті задоволення заяви про самовідвід, а у відсутності зрозумілих із перебігу судового засідання фактичних та правових підстав, які пояснювали б необхідність такого рішення.
Кримінальне провадження рекомендується до подальшого моніторингу.
