10. 09. 2026
28 серпня 2026 року в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду відбулося судове засідання у рамках кримінального провадження № 52024000000000222 (справа № 991/2142/25) стосовно колишнього першого заступника голови Дніпропетровської обласної військової адміністрації Орлова Володимира Володимировича, якого вироком Вищого антикорупційного суду від 11 лютого 2026 року визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою). У судовому засіданні брали участь обвинувачений, його захисник та прокурор. Апеляційний розгляд здійснювала колегія суддів у складі: головуючий суддя — Панаід І.В., судді — Панкулич В.І. та Глотов М.С.
Основним предметом судового засідання стало продовження дослідження доказів сторони обвинувачення, долучених у межах апеляційного розгляду.
На початку засідання суд перейшов до дослідження протоколів негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема матеріалів, що містили записи розмов між Торопом (Гончаром О.В.) та Орловим В.В. Під час оголошення відповідних матеріалів сторона захисту звертала увагу на окремі фрагменти розмов та контекст, у якому вони відбувалися. Прокурор, своєю чергою, наголошував на необхідності оцінювати зміст комунікації у більш широкому контексті та посилався на інші висловлювання, які, на його думку, мали значення для встановлення змісту відповідних розмов.
Надалі суд дослідив протоколи огляду телефону Торопа. Як випливало з представлених матеріалів, частина зафіксованого листування відтворювала інформацію, яка вже містилася у протоколах НСРД. Сторона захисту звернула увагу на спосіб фіксації відповідної комунікації, зокрема на відсутність у частині матеріалів чіткої прив’язки до номера телефону співрозмовника та фрагментарність представленого листування. При цьому захисник не заперечував зміст зафіксованої комунікації як такої, однак поставив питання щодо можливості достовірної ідентифікації конкретного співрозмовника та відтворення повного контексту відповідного спілкування. Прокурор у відповідь звернув увагу на тривалий характер листування, який, на його переконання, дозволяє оцінювати відповідну комунікацію у сукупності. Під час підготовки до дослідження флеш-носія суд окремо зафіксував, що після його дослідження судом першої інстанції відповідний носій не був запечатаний.
Надалі суд дослідив таблицю руху документів в обласній державній адміністрації за відповідний період. Сторона захисту поставила питання щодо її походження та доказового значення, зазначивши, що з досліджених матеріалів не вбачається, ким саме відповідна таблиця була створена та велася.
Під час дослідження іншого електронного документа захист також звернув увагу на можливість перевірки автентичності відображеного на ньому підпису за відсутності оригіналу документа. На підтвердження своїх заперечень захисник посилався на те, що особа, від імені якої документ нібито було підписано, раніше не змогла достеменно підтвердити належність їй відповідного підпису.
У ході дослідження матеріалів прокурор неодноразово просив суд обмежити коментарі сторони захисту змістом конкретного документа, який безпосередньо досліджувався на відповідному етапі. Суд зазначив, що сторона захисту має право висловлювати свою процесуальну позицію щодо досліджуваних доказів та їх значення для кримінального провадження так само, як і сторона обвинувачення.
Окремо суд дослідив запити та відповіді на них, а також розпорядження з питань земельних відносин за 2022–2023 роки. Сторона захисту звернула увагу на хронологію окремих документів, зазначивши, що на момент їх складення Орлов В.В. уже не працював в обласній державній адміністрації. Водночас серед досліджених матеріалів містилися документи, відповідно до яких у періоди відсутності голови ОДА Орлов В.В., виконуючи його обов’язки, підписував окремі розпорядження, пов’язані із земельними питаннями.
Під час дослідження зазначених матеріалів виникло окреме процесуальне питання щодо порядку та часу їх отримання стороною обвинувачення. Захист звернув увагу, що частину документів прокурор отримав у 2025 році, тобто після завершення досудового розслідування, шляхом направлення відповідних запитів щодо матеріалів за період 2022–2024 років. Прокурор пояснив, що необхідність отримання цих документів виникла під час судового розгляду та була пов’язана з перевіркою і спростуванням доводів сторони захисту, які, на його думку, зазнали змін порівняно з позицією, висловленою раніше.
Суд звернув увагу на процесуальний порядок отримання доказів після завершення досудового розслідування та зазначив, що сторона обвинувачення не може продовжувати їх самостійне збирання у тому самому порядку, що й на стадії досудового розслідування. За позицією суду, отримання нових матеріалів у відповідних випадках має відбуватися із дотриманням передбаченої законом процедури та належного судового контролю. Під час засідання було встановлено, що окреме судове рішення щодо отримання зазначених документів не ухвалювалося. Прокурор не погодився з такою оцінкою, наголосивши, що відповідні матеріали були отримані не шляхом проведення слідчої дії, а за результатами направлення запиту. На його переконання, такий спосіб отримання документів є допустимою формою реалізації принципу змагальності та дозволяє стороні обвинувачення реагувати на нові аргументи, висловлені захистом уже під час судового розгляду.
Наприкінці засідання сторони продовжили обговорення обсягу службових повноважень Орлова В.В. та їх співвідношення з моментом висловлення інкримінованого йому прохання. Сторона захисту наголошувала, що станом на 2 травня 2024 року Орлов В.В. не виконував обов’язків голови ОДА та, перебуваючи на посаді першого заступника, не мав самостійних повноважень щодо підписання розпоряджень про виділення земельних ділянок. Прокурор підтвердив окремі фактичні обставини щодо статусу Орлова В.В. у відповідний період та повідомив про намір надати у подальших процесуальних документах додаткові матеріали на обґрунтування позиції сторони обвинувачення. На цьому дослідження письмових доказів було завершено.
У контексті викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що ключовим питанням на цьому етапі апеляційного розгляду є вже не оцінка окремих доказів ізольовано, а здатність представленої стороною обвинувачення доказової бази у своїй сукупності усунути розумні сумніви, які існують щодо обставин пред’явленого Орлову В.В. обвинувачення. Практика ЄСПЛ вимагає оцінювати докази саме через призму загальної справедливості провадження. У справі Seppern v. Estonia Суд виходив із необхідності враховувати спосіб отримання та використання доказів, а також те, яким чином національний суд розглянув заперечення щодо них (п. 36). У справі Saakashvili v. Georgia ЄСПЛ окремо наголосив на значенні якості доказів, обставин їх отримання та реальної можливості захисту оспорити їх достовірність і використання (п. 124). Отже, процесуальна форма отримання доказу, його походження, перевірюваність та можливість ефективного оспорювання є складовими оцінки того, наскільки надійною є доказова основа кримінального обвинувачення.
У цьому контексті особливого значення набуває отримання стороною обвинувачення додаткових матеріалів уже після завершення досудового розслідування з метою спростування аргументів, висловлених захистом під час судового розгляду. На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, виникнення нових аргументів захисту не усуває обов’язку сторони обвинувачення довести сформульоване нею обвинувачення у встановленому процесуальному порядку. Тому принципове значення має не назва процесуальної дії, за допомогою якої були отримані відповідні матеріали, а те, чи допускав такий спосіб їх збирання закон на відповідній стадії провадження та чи були при цьому збережені процесуальні гарантії сторони захисту. Висловлена безпосередньо під час засідання позиція апеляційного суду щодо необхідності судового контролю за отриманням таких матеріалів додатково підтверджує, що це питання потребує окремої правової оцінки.
Водночас проблема має ширший характер, ніж допустимість окремих додатково отриманих матеріалів. За результатами моніторингу експерти IAC ISHR фіксують ситуацію, за якої окремі елементи версії обвинувачення продовжують потребувати додаткового підтвердження, пояснення або доповнення вже під час апеляційного перегляду виправдувального вироку. У відповідь на заперечення захисту сторона обвинувачення посилається на додатковий контекст, нові матеріали або повідомляє про намір надалі надати додаткове обґрунтування своєї позиції. Така процесуальна динаміка має значення для оцінки не активності сторони обвинувачення, а достатності та внутрішньої завершеності доказової конструкції, на підставі якої ставиться питання про скасування виправдувального вироку. Саме в цій площині принципового значення набуває стандарт доведення поза розумним сумнівом. У справі Kobets v. Ukraine ЄСПЛ зазначив, що такий висновок має ґрунтуватися на сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків або неспростованих презумпцій факту (п. 43). Відповідно, доказова конструкція має не просто допускати обвинувальне пояснення подій, а бути достатньо переконливою та внутрішньо узгодженою для усунення розумних альтернативних сумнівів щодо нього.
При цьому процесуальна активність сторони обвинувачення, спрямована на заповнення виявлених прогалин або спростування аргументів захисту, не змінює розподілу тягаря доказування. Відповідно до принципу презумпції невинуватості саме сторона обвинувачення повинна надати достатню доказову основу для обвинувального висновку; цей тягар не може фактично переноситися на обвинуваченого шляхом вимоги довести неправильність обвинувальної версії. На цей аспект ЄСПЛ звертав увагу у справі Telfner v. Austria (п. 15), а принцип in dubio pro reo вимагає вирішення неусунутих сумнівів на користь обвинуваченого (Kolompar v. Serbia, п. 16).
З огляду на зазначене експерти моніторингової місії IAC ISHR на цьому етапі апеляційного розгляду не вбачають достатніх підстав констатувати, що зафіксовані під час моніторингу суперечності та сумніви щодо доказової конструкції обвинувачення були усунуті до рівня, необхідного для висновку про доведеність вини поза розумним сумнівом. Спроби сторони обвинувачення додатково обґрунтувати окремі елементи своєї версії мають оцінюватися з урахуванням не лише змісту нових матеріалів, а й законності порядку їх отримання, їх якості, перевірюваності та здатності у сукупності з іншими доказами усунути, а не створити нові розумні сумніви.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що зафіксовані під час апеляційного розгляду питання щодо порядку формування та якості доказової бази, наявності неусунутих суперечностей, а також її відповідності стандарту доведення поза розумним сумнівом можуть мати значення для дотримання гарантій, передбачених статтею 6 §§ 1 і 2 ЄКПЛ. Враховуючи характер та сукупність зазначених питань, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
