03. 02. 2026
22 січня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 52024000000000222 стосовно колишнього першого заступника голови Дніпропетровської обласної військової адміністрації Орлова Володимира Володимировича, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою). На засіданні були присутні обвинувачений, його захисники, прокурор та головуюча суддя Задорожна Л.І.
Основним предметом судового засідання було продовження судових дебатів. З огляду на стадію судового розгляду, спостерігачі IAC ISHR вважали за необхідне зафіксувати ключові аргументи та позиції сторін, викладені під час судових дебатів, з метою їх подальшої аналітичної оцінки.
Захисники зазначили, що у цьому кримінальному провадженні сторона захисту мала можливість повноцінно реалізувати право на захист, зокрема завдяки процесуальній позиції головуючого судді та забезпеченню принципу змагальності сторін.
Викладаючи позицію по суті обвинувачення, захист звернув увагу, що сторона обвинувачення стверджує: 2 травня 2024 року Орлов В.В. нібито звернувся до Гончара О. з проханням про надання неправомірної вигоди за сприяння у виділенні земельної ділянки для ТОВ «Альфа Веа Хауз», однак не отримав коштів у зв’язку зі своїм звільненням. Водночас захист наголосив, що Орлов В.В. звільнився з посади за власним бажанням, а жодних прохань про надання неправомірної вигоди з його боку не було.
За версією захисту, саме Гончар О. був ініціатором пропозиції щодо надання неправомірної вигоди з метою отримання земельної ділянки, однак 2 травня 2024 року Орлов В.В. на таку пропозицію не погодився та надалі послідовно відмовлявся від будь-якої участі у протиправних діях.
Сторона захисту зазначила, що обидві сторони фактично погоджуються з тим, що жодних інших доказів змісту розмови від 2 травня 2024 року, окрім показань Гончара О., у матеріалах справи не існує.
Захист наголосив, що у значній кількості кримінальних проваджень про хабарництво в Україні фіксуються ознаки провокації з боку правоохоронних органів, і ця справа, на його переконання, не є винятком. Захисники стверджували, що з самого початку Гончар О. повідомляв правоохоронним органам неправдиві відомості, а формування сценарію контактів і змісту розмов відбувалося за участю детективів. Іншого логічного пояснення розвитку подій сторона захисту не вбачає.
Окремо захист звернув увагу, що контакти Орлова В.В. досліджувалися у період, коли Гончар О., за наявною інформацією, вже був агентом НАБУ у межах іншого кримінального провадження. Надалі, на переконання захисту, органи досудового розслідування вдавалися до фальсифікації матеріалів, зокрема щодо існування довіреності.
Так, як доказ нібито належного представництва інтересів ТОВ «Альфа Веа Хауз» сторона обвинувачення посилається на листування з невстановленою особою, яка, за її версією, мала зв’язок із товариством. Водночас працівники ТОВ у суді заявили, що ні «Генадія», ні Гончара О. вони не знають. Захист також зазначив, що директорка товариства не впізнала свій підпис у довіреності, у матеріалах справи наявна лише копія документа, а почеркознавча експертиза не проводилась.
Захист звернув увагу і на обставини передачі довіреності, посилаючись на показання свідка Філатової А.А., яка зазначила, що документи могли передаватися виключно двома особами — її керівником або юристом товариства. Водночас листування, на яке посилається обвинувачення, не підтверджує передачі документів зазначеними особами.
Крім того, захист поставив під сумнів твердження сторони обвинувачення щодо передачі Гончару О. проєкту розпорядження ОДА. Працівники ОДА в суді заперечили як сам факт передачі такого документа, так і можливість його неформального обігу, зазначивши, що це суперечить встановленим правилам діловодства. Захисники також наголосили, що слідство допитало практично всіх працівників ОДА щодо процедури підготовки розпоряджень, що, на їхню думку, спростовує версію обвинувачення.
Захист вказав, що твердження про можливість підписання Орловим В.В. відповідного розпорядження у будь-який день з 2 травня по 18 липня 2024 року є нелогічним, оскільки обвинувачений мав усі формальні можливості це зробити, але жодного разу ними не скористався та жодної неправомірної вигоди не отримав.
Окремо захист наголосив, що єдиним прямим доказом обвинувачення залишаються показання Гончара О., достовірність яких, за твердженням захисту, не була належним чином перевірена. Органи досудового розслідування не встановили особу «Генадія», не оглянули телефон Гончара О., а власницю ТОВ «Альфа Веа Хауз» не допитували. Захисники також зазначили, що застосування до Гончара О. заходів безпеки мало на меті унеможливити перевірку його процесуального статусу та факту співпраці з НАБУ.
У зв’язку з цим сторона захисту дійшла висновку, що у справі мала місце провокація надання неправомірної вигоди, а твердження сторони обвинувачення про неможливість заявлення провокації без визнання вини є юридично хибним. На переконання захисту, єдиним законним рішенням у цій справі є ухвалення виправдувального вироку щодо Орлова В.В. У разі ухвалення обвинувального вироку захист просив залишити запобіжний захід у вигляді застави без змін.
У своїх репліках прокурор зазначив, що твердження про провокацію є необґрунтованими, а показання Гончара О. підтверджуються іншими доказами, зокрема показаннями свідків та результатами огляду його мобільного телефону. Прокурор також наголосив, що перша розмова між Гончаром О. та Орловим В.В. відбулася без контролю з боку НАБУ, а сторона захисту не навела конкретних активних дій, які б свідчили про підбурювання. Окремо прокурор зазначив, що з огляду на попередній досвід роботи Орлова В.В. в органах прокуратури він мав можливість усвідомлювати характер інкримінованих дій.
У відповідь на доводи прокурора сторона захисту у своїх репліках додатково акцентувала увагу на хронології подій та аналізі матеріалів кримінального провадження.
Судові дебати у цій справі буде продовжено на наступному судовому засіданні.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що однією з ключових процесуальних особливостей цього кримінального провадження є концентрація доказової бази обвинувачення переважно на показаннях одного свідка — Гончара О. За відсутності об’єктивної фіксації подій 2 травня 2024 року та інших незалежних підтверджень цих показань, їх доказова сила та надійність потребують особливо ретельної судової оцінки з урахуванням стандарту доведення «поза розумним сумнівом».
У ході судових дебатів стороною захисту було наведено доводи щодо можливих ознак провокації злочину. Сукупність обставин, на які зверталася увага, зокрема характер ініціативи контактів, процесуальний статус свідка, а також обсяг і спрямованість дій органів досудового розслідування, об’єктивно зумовлює необхідність їх критичної перевірки національним судом у межах оцінки справедливості провадження — за умови підтвердження відповідних фактичних тверджень.
При цьому експерти підкреслюють, що відмова обвинуваченого від визнання вини сама по собі не є визначальною для оцінки доводів про провокацію. Вирішальним є з’ясування того, чи існувала попередня схильність особи до вчинення інкримінованого діяння та чи не мали дії правоохоронних органів визначального впливу на формування відповідної поведінки. У цьому контексті практика ЄСПЛ у справі Berlizev v. Ukraine (пп. 45–46) свідчить, що неприйнятність доводів про провокацію була пов’язана не з самим фактом заперечення вини, а з відсутністю можливості здійснити предметний аналіз ролі державних органів у конкретних обставинах справи.
Європейський суд з прав людини послідовно зазначає, що застосування оперативних методів допустиме лише за умови дотримання чітких процесуальних гарантій, тоді як докази, отримані внаслідок підбурювання, є несумісними з вимогами Конвенції ( Yakhymovych v. Ukraine, пп. 29–31). Обов’язок доведення відсутності провокації покладається на сторону обвинувачення, а національні суди зобов’язані здійснювати активну та всебічну перевірку відповідних доводів ( Ramanauskas v. Lithuania, пп. 55–57; Bannikova v. Russia, пп. 54–57). У разі встановлення ознак провокації суд має оцінити вплив відповідних доказів на загальну справедливість провадження ( Vanyan v. Russia, пп. 46–49).
Аргументація сторони захисту також звертала увагу на фактичну поведінку обвинуваченого протягом інкримінованого періоду. Такі обставини, за умови їх підтвердження, можуть мати значення для оцінки суб’єктивної сторони складу злочину та повинні бути належним чином враховані судом поряд з іншими доказами.
У сукупності наведені аспекти вказують на необхідність особливо виваженого та мотивованого підходу до оцінки доказів у цій справі з боку національного суду. Відповідно до стандартів ЄСПЛ, презумпція невинуватості означає, що тягар доказування лежить на стороні обвинувачення, а будь-які сумніви, які залишаються після всебічної оцінки доказів, мають отримати належну процесуальну відповідь (окрема думка ad hoc судді Sancin у справі Bavčar v. Slovenia, п. 2; Episcopo and Bassani v. Italy, п. 121).
Враховуючи вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
