03. 01. 2026
19 грудня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 52024000000000222 стосовно колишнього першого заступника голови Дніпропетровської обласної військової адміністрації Орлова Володимира Володимировича, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою). На засіданні були присутні обвинувачений, його захисники, прокурор та головуюча суддя Задорожна Л.І.
Основним предметом судового засідання був повторний допит свідка — головного бухгалтера ТОВ «КУА “ГРАНД ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ”», яка одночасно виконує функції директора ТОВ «Альфавеахауз». Свідка було викликано за клопотанням сторони захисту.
Під час допиту свідок повідомила, що знайома з Філатовою А.А., яка працює адміністратором на п’ятому поверсі у приміщенні, де розташоване одне з робочих місць свідка. За її словами, вона могла звертатися до зазначеної особи з питань, пов’язаних із діяльністю ТОВ «Альфавеахауз», зокрема щодо документообігу. Свідок вказала, що через Філатову А.А. здійснювалася передача частини документів, пов’язаних з ТОВ «Альфавеахауз», а також повідомлення про надходження кореспонденції. Крім того, зазначена особа неодноразово передавала документи на підпис, що стосувалися діяльності цього товариства. Свідок пояснила, що обмін документами в 2024 році відбувався «у зручний спосіб», зокрема як за юридичною адресою ТОВ «Альфавеахауз», так і через Філатову А.А. Вона також зазначила, що на вибір місця передачі документів впливали особисті обставини, пов’язані з хворобою її батька, у зв’язку з чим частину часу вона перебувала в лікарні. Водночас свідок наголосила, що не пам’ятає точного переліку документів, які передавалися через Філатову А.А.; на її думку, документи, пов’язані із земельними питаннями у 2024 році, могли передаватися таким способом, однак вона не може цього стверджувати однозначно. Також вона зазначила, що приїжджала за юридичною адресою ТОВ «Альфавеахауз» переважно для підписання документів.
У ході допиту адвокати неодноразово звертали увагу суду на те, що показання свідка містять істотні розбіжності порівняно з її попередніми допитами, що, на думку захисту, ставить під сумнів їхню достовірність та допустимість. Зокрема, вони посилалися на показання свідка від 1 вересня 2025 року, де вона зазначала, що весь обіг документів здійснювався виключно за юридичною адресою ТОВ «Альфавеахауз». Окрім того, у допиті від 8 січня 2025 року свідок повідомляла, що юрист підприємства особисто доставляв документи за юридичною адресою та залишав їх у спеціальній скриньці для кореспонденції, і ці документи стосувалися саме земельних питань. У зазначених показаннях можливість передачі документів за іншими адресами, зокрема за місцем роботи Філатової А.А., не згадувалася.
У відповідь на зауваження сторони захисту свідок пояснила, що під час попередніх допитів могла не пам’ятати всіх обставин, а після уточнюючих запитань змогла пригадати окремі деталі, водночас значна частина подій залишається для неї нечіткою. Вона також зазначила, що раніше їй не ставили запитань щодо можливих інших місць передачі документів, окрім юридичної адреси товариства, у зв’язку з чим вона зосереджувалася саме на цій обставині. За словами свідка, обмін документами фактично здійснювався паралельно за двома адресами. Водночас вона наголосила, що не може з упевненістю сказати, де саме у 2024 році відбувалося підписання документів, пов’язаних із земельними питаннями, хоча не виключає, що це могло відбуватися за обома адресами.
Окремо захисники звернули увагу суду на те, що зі свідчень випливає відсутність зв’язку між особою, яка фігурує у матеріалах кримінального провадження під ім’ям «Тороп», та ТОВ «Альфавеахауз». На думку сторони захисту, у сукупності з іншими доводами, викладеними на попередніх судових засіданнях, ці обставини мають значення для оцінки версії обвинувачення і можуть підтверджувати факт провокації.
У цьому контексті показовим є те, що суд погодився з доводами сторони захисту про те, що під час допиту пролунала нова інформація, яка раніше у показаннях свідка не відображалася. Разом із тим спостерігачі IAC ISHR відмічають, що технічна та процедурна сторона допиту відповідала основним стандартам справедливого судового розгляду: було забезпечено можливість як прямого, так і перехресного допиту свідка відповідно до вимог статті 6 §1 та §3(d) ЄКПЛ.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що повторний допит свідка висвітлив низку процесуальних аспектів, які потребують особливої уваги суду в контексті оцінки доказів. По-перше, наявні розбіжності між попередніми та поточними показаннями свідка — зокрема щодо місця та способу обміну документами ТОВ «Альфавеахауз» — об’єктивно ставлять під сумнів сталість та послідовність її свідчень. За наявності розбіжності в обставинах, на національні суди покладається обов’язок застосовувати підвищений стандарт перевірки достовірності показань, зіставляючи їх не ізольовано, а у взаємозв’язку з іншими матеріалами справи, включно з письмовими доказами, протоколами попередніх допитів та сукупністю фактичних даних провадження.
По-друге, пояснення свідка щодо появи нових відомостей унаслідок «уточнення пам’яті» під час повторного допиту саме по собі не усуває необхідності з’ясування причин таких змін. У цьому контексті важливе надання оцінки як характеру, так і можливим чинникам, що могли вплинути на трансформацію показань, а також перевірка, чи не мають виявлені розбіжності системного характеру. Особливого значення це набуває з огляду на те, що спірні обставини стосуються документообігу, який потенційно має значення для встановлення фактів, покладених в основу обвинувачення.
У ширшому контексті експерти моніторингової місії IAC ISHR підкреслюють, що принцип справедливого судового розгляду вимагає формування доказової бази на основі послідовних, перевірюваних та внутрішньо узгоджених доказів. У ситуаціях, коли показання свідка зазнають істотних уточнень або змін порівняно з попередніми допитами, національний суд має проявляти підвищену обачність під час оцінки їхньої доказової сили та, за потреби, звертатися до додаткових, більш надійних підтверджень відповідних фактів.
Як неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, завдання суду полягає не лише у перевірці формальної допустимості доказів, а й у забезпеченні справедливості провадження в цілому (Škoberne v. Slovenia, пп. 99–100; Schenk v. Switzerland, п. 46). У випадках наявності суперечливих або сумнівних свідчень, зокрема з боку осіб, безпосередньо пов’язаних із подіями чи структурами, що фігурують у справі, принцип in dubio pro reo набуває особливого значення як обов’язкова складова презумпції невинуватості, закріпленої у статті 6 § 2 Конвенції (Telfner v. Austria, п. 15). Тягар доведення вини залишається на стороні обвинувачення, а будь-які обґрунтовані сумніви щодо доказів мають тлумачитися на користь обвинуваченого.
Також, варто додати, що згідно з усталеною практикою Суду, якщо існують обґрунтовані сумніви щодо достовірності показань, їх не можна покладати в основу обвинувального вироку без належного обґрунтування, а відсутність критичного аналізу таких свідчень може поставити під сумнів загальну справедливість провадження. Цікавою є позиція ЄСПЛ у справі Kolompar v. Serbia, у якій Суд визнав порушення права на справедливий суд через недотримання двох основних вимог кримінального правосуддя:
(i) обвинувачення повинно довести вину підсудного поза розумним сумнівом;
(ii) принцип in dubio pro reo, який вимагає, щоб перевага в будь-яких сумнівах щодо достовірності доказів надавалася підсудному, а не стороні обвинувачення (п. 16).
Окремо експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на доводи сторони захисту щодо можливої провокації. Такі твердження потребують належної та всебічної перевірки національним судом у сукупності з усіма обставинами справи, включно з еволюцією показань свідка та появою нової інформації під час повторного допиту. Практика ЄСПЛ послідовно виходить з того, що навіть у справах, пов’язаних із боротьбою з організованою злочинністю, вимоги справедливого судового розгляду залишаються незмінними. Використання оперативних методів допустиме лише за умови дотримання чітких процесуальних гарантій, тоді як докази, отримані внаслідок підбурювання або провокації, є несумісними з вимогами Конвенції. Як зазначив ЄСПЛ у справі Yakhymovych v. Ukraine (пп. 29–31), вихід правоохоронних органів за межі пасивного спостереження та фактичне спонукання особи до вчинення діяння, яке без такого втручання не відбулося б, може поставити під сумнів добросовісність усього кримінального переслідування.
У кінці судового засідання суд повідомив, що що на його адресу надійшов рапорт Національного антикорупційного бюро України щодо виконання доручення суду про встановлення місцезнаходження та анкетних даних Філатової А.А. Також було зазначено, що повістка про виклик цієї особи для допиту як свідка не була вручена особисто, а була направлена за встановленою адресою проживання.
Сторона захисту звернула увагу на те, що, на її думку, вказане доручення знову було виконано неналежним чином, оскільки органи досудового розслідування не вжили жодних заходів для особистого вручення повістки свідку. Крім того, захист наголосив, що слідчі органи приховали дату встановлення анкетних даних цієї особи та направили відповідний рапорт лише 17 грудня 2025 року, чим фактично позбавили сторону захисту можливості відстежити момент направлення повістки на адресу проживання свідка.
У зв’язку з цим адвокати просили визнати таке виконання доручення неналежним, надіслати до НАБУ лист із зазначенням допущених недоліків, а також зобов’язати орган досудового розслідування повторно вчинити дії, спрямовані на особисте вручення повістки. Окрім того, сторона захисту просила викликати Філатову А. А. до суду для допиту як свідка, наголосивши, що наведені обставини, на їхню думку, можуть свідчити про узгоджені дії сторони обвинувачення з зацікавленими особами з метою приховування факту можливої провокації.
Прокурор заперечив проти задоволення зазначених клопотань, вказавши на відсутність, на його переконання, обґрунтованої необхідності у допиті цієї особи.
Після заслуховування позицій сторін суд ухвалив задовольнити клопотання в частині виклику свідка до суду, водночас відмовив у повторному направленні доручення до Національного антикорупційного бюро України.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що обставини, пов’язані з порядком повідомлення та виклику свідка Філатової А.А., мають значення для забезпечення повноти та всебічності судового розгляду. Якщо сторона захисту обґрунтовано наполягає на тому, що показання певної особи можуть мати істотне значення для встановлення фактичних обставин у справі, зокрема у контексті оцінки способу отримання доказів, така особа має бути допитана судом за умови дотримання процесуальних вимог(Khachapuridze and Khachidze v. Georgia, п. 94-99).
У цьому зв’язку показовим є те, що суд задовольнив клопотання сторони захисту про виклик свідка для допиту. Таке рішення свідчить про забезпечення стороні захисту реальної можливості поставити запитання свідку та перевірити значущі для справи обставини, що узгоджується з гарантіями статті 6 §1 та §3(d) Конвенції. За таких умов відсутні підстави стверджувати, що у цій частині було обмежено право на допит свідка або порушено принцип змагальності.
Разом із тим сама ситуація, за якої ініціатива щодо встановлення місцезнаходження та виклику свідка виходила переважно від сторони захисту, тоді як сторона обвинувачення тривалий час не вживала активних процесуальних заходів, об’єктивно актуалізує питання дотримання принципу повного та неупередженого дослідження обставин кримінального провадження. У цьому контексті варто наголосити, що функція обвинувачення у кримінальному процесі не зводиться виключно до підтримання обвинувальної позиції, а передбачає також обов’язок діяти в інтересах правосуддя та сприяти встановленню істини у справі.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що право сторони захисту на виклик і допит свідків є складовою загальної справедливості провадження, а національні суди повинні забезпечувати баланс між сторонами та уникати однобічності доказового матеріалу. Відмова у допиті потенційно значущого свідка або формальний підхід до виконання процесуальних дій може поставити під сумнів відповідність провадження вимогам статті 6 Конвенції. Водночас, коли суд забезпечує допит такого свідка, це, як правило, виключає порушення права на справедливий суд у цій частині.
З огляду на викладене, подальший перебіг допиту свідка та оцінка його показань у сукупності з іншими доказами матимуть значення для загальної оцінки справедливості судового розгляду. Справа рекомендується до подальшого моніторингу.
