24. 06. 2026
18 червня 2026 року в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду відбулося судове засідання у рамках кримінального провадження № 52024000000000222 (справа № 991/2142/25) стосовно колишнього першого заступника голови Дніпропетровської обласної військової адміністрації Орлова Володимира Володимировича, якого вироком Вищого антикорупційного суду від 11 лютого 2026 року визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою). На засіданні були присутні обвинувачений, його захисник, прокурор. Розгляд здійснювала колегія суддів у складі: головуючий суддя – Панаід І.В., судді – Панкулич В.І. та Глотов М.С.
Основним предметом розгляду стало вирішення клопотань сторін щодо повторного та додаткового дослідження доказів у межах апеляційного провадження, а також визначення обсягу доказів, які підлягатимуть безпосередньому дослідженню судом апеляційної інстанції під час перегляду виправдувального вироку.
На початку судового засідання сторона обвинувачення порушила питання про необхідність безпосереднього дослідження низки доказів, посилаючись на те, що під час ухвалення виправдувального вироку суд першої інстанції, на її переконання, не надав належної оцінки окремим матеріалам кримінального провадження. У зв’язку з цим прокурор просила повторно дослідити протоколи негласних слідчих (розшукових) дій, аудіозаписи та додатки до протоколів обшуку, відеозаписи, отримані в результаті НСРД, матеріали огляду мобільного телефону свідка обвинувачення Гончара О., додатки до протоколів огляду приміщення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, адвокатський запит до ТОВ «Альфа ВеаХауз», а також пов’язані з ним розпорядчі документи.
Сторона захисту, своєю чергою, заявила клопотання про дослідження додаткових доказів, які, на її переконання, мають істотне значення для перевірки версії про можливу провокацію злочину. Захисник наполягав на дослідженні заяви Гончара О. до правоохоронних органів, вважаючи, що її зміст може свідчити про зміну характеру домовленостей між учасниками подій та впливати на оцінку достовірності його показань. У цьому ж контексті захист посилався на обставини спілкування Гончара О. з Орловим В.В., стверджуючи, що вони можуть вказувати на можливе схиляння останнього до передачі неправомірної вигоди Лисаку С.П.
Крім того, захист просив дослідити адвокатський запит до НАБУ щодо проведення перевірки фінансових обставин справи, заяву Гончара О. до НАБУ, положення про структурний підрозділ, який надавав дозвіл на проведення відповідних процесуальних дій, а також інші документи, які, на думку сторони захисту, підтверджують наявність тривалих контактів Гончара О. з детективами НАБУ ще до надання ним показань у цьому кримінальному провадженні. Захист також звертав увагу на те, що Гончар О. виступав заявником і в інших кримінальних провадженнях, що, на його переконання, потребує додаткової перевірки в контексті доводів про можливу провокацію злочину. Окремо сторона захисту заявила клопотання про виклик і допит детектива НАБУ для з’ясування причин, з яких у межах оперативних заходів не відбулася передача грошових коштів, зокрема чи було це пов’язано з відмовою Орлова В. від їх отримання або з іншими обставинами.
Прокурор заперечила проти задоволення клопотань сторони захисту, зазначивши, що частина запропонованих до дослідження документів не стосується предмета доказування у цьому кримінальному провадженні, а підстав для допиту детектива НАБУ на стадії апеляційного перегляду немає.
За результатами обговорення заявлених клопотань колегія суддів ухвалила дослідити письмові докази, подані як стороною обвинувачення, так і стороною захисту. Водночас у задоволенні клопотань щодо безпосереднього дослідження звукозаписів, на яких наполягали обидві сторони, було відмовлено, оскільки суд не вважав такий спосіб дослідження необхідним для належного сприйняття відповідних доказів. Також суд відмовив у виклику та допиті детектива НАБУ, не вбачаючи для цього належних процесуальних підстав.
У зв’язку із завершенням часу, відведеного для розгляду справи, судове засідання було відкладено.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що одним із ключових питань під час цього судового засідання стало визначення обсягу процесуальних можливостей сторони захисту для обґрунтування доводів про можливу провокацію злочину. У цьому контексті особливого значення набуває рішення суду про відмову у виклику та допиті детектива НАБУ, якого сторона захисту розглядала як особу, здатну надати відомості щодо обставин проведення оперативних заходів та характеру взаємодії між правоохоронними органами, свідком і обвинуваченим. Водночас сама по собі така відмова на даному етапі апеляційного провадження не свідчить про порушення права на справедливий судовий розгляд. Як зазначив ЄСПЛ у справі Murtazaliyeva v. Russia [GC] (п. 160), при вирішенні питання про виклик свідка суд повинен оцінити, чи є його показання релевантними та здатними вплинути на встановлення обставин справи, а також чи можуть відповідні факти бути з’ясовані іншими процесуальними засобами.
Окремої уваги заслуговує питання можливої провокації злочину, яке фактично стало центральним елементом позиції сторони захисту. Захист наполягав на дослідженні матеріалів, які, на його переконання, можуть свідчити про активну роль свідка та правоохоронних органів у формуванні обставин кримінального провадження. Водночас колегія суддів погодилася на дослідження значної частини письмових доказів, на які посилався захист, що свідчить про готовність суду перевірити відповідні доводи у межах апеляційного перегляду.
Практика ЄСПЛ послідовно виходить із того, що використання негласних методів розслідування саме по собі не суперечить статті 6 Конвенції, однак правоохоронні органи не повинні виходити за межі пасивного розслідування та схиляти особу до вчинення злочину, який інакше не був би вчинений (Ramanauskas v. Lithuania [GC], п. 55). При цьому зазначені обмеження поширюються не лише на працівників правоохоронних органів, а й на осіб, які діють за їхніми вказівками або під їхнім контролем. У справі Helme v. Estonia ЄСПЛ наголосив, що провокація має місце тоді, коли представники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми інструкціями, не обмежуються пасивним спостереженням за злочинною діяльністю, а здійснюють вплив, здатний спонукати особу до вчинення злочину з метою подальшого отримання доказів та кримінального переслідування (Helme v. Estonia, п.п. 50–51, Cavca v. the Republic of Moldova, п.п. 48-50). При цьому у разі належного порушення стороною захисту питання про можливу провокацію саме національний суд зобов’язаний здійснити ретельну та всебічну перевірку відповідних доводів.
Разом з тим за результатами спостереження за цим судовим засіданням експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть дійти однозначного висновку щодо наявності або відсутності провокації у даному кримінальному провадженні. Під час розгляду суд не здійснював оцінки відповідних доказів по суті та не встановлював фактичні обставини взаємодії між свідком, правоохоронними органами та обвинуваченим. Предметом обговорення були переважно процесуальні питання щодо необхідності дослідження окремих доказів та виклику додаткових учасників провадження.
Водночас експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що доводи про можливу провокацію злочину мають особливе значення у світлі практики ЄСПЛ, оскільки у разі їх підтвердження йдеться не про окремий процесуальний недолік, а про обставину, здатну поставити під сумнів справедливість кримінального провадження в цілому. ЄСПЛ послідовно наголошує, що використання доказів, отриманих у результаті підбурювання до вчинення злочину, є несумісним із гарантіями справедливого судового розгляду, а тому національні суди зобов’язані ретельно та всебічно перевіряти кожне небезпідставне твердження про провокацію (Helme v. Estonia, п.п. 50–52; Papyan v. Armenia, п. 91). За таких обставин сторонній спостерігач може констатувати наявність обґрунтованого спору між сторонами щодо можливих ознак провокації, однак остаточна оцінка цього питання можлива лише після завершення дослідження доказів та надання судом мотивованої відповіді на доводи захисту щодо ролі свідка та правоохоронних органів у формуванні обставин кримінального провадження.
З огляду на вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
