14 липня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 52024000000000222 стосовно колишнього заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації Орлова Володимира Володимировича, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою). На засіданні були присутні обвинувачений, його захисники, прокурор та головуюча суддя Задорожня Л.І.

На даному засіданні було закінчення допиту свідка обвинувачення, який, згідно з ухвалою суду від 2 травня 2025 року, проводився у закритому режимі. Мотивацією для обмеження відкритості, як було зафіксовано спостерігачами IAC ISHR раніше (див. Моніторинг кримінального провадження Орлова В.В. (від 11 липня 2025)) стали заявлені стороною обвинувачення міркування безпеки. У судовому рішенні йдеться про те, що під час досудового розслідування свідку нібито надходили телефонні дзвінки та повідомлення, які він сприймав як погрози, ймовірно від осіб, повʼязаних із обвинуваченим. 

Як зазначила прокурор безпосередньо спостерігачам IAC ISHR, в першу чергу, про додаткові заходи безпеки просив сам свідок, а сторона обвинувачення перевіряла їх обґрунтованість. Прокурор також відмітила, що обґрунтованість необхідності проведення засідань в закритому режимі може бути повністю не відображена з міркувань безпеки в ухвалі суду. Що, фактично, не суперечить нормам Конвенції та практиці ЄСПЛ в частині захисту свідків. Разом із тим, у тій самій ухвалі зазначено, що прокурором не було повідомлено суду, які саме заходи вживалися органом, відповідальним за захист свідка, щодо встановлення осіб, які здійснювали контакт, а також не було надано інформації про вжиті заходи безпеки та їх результати. 

Як наголошує Європейський суд з прав людини, обмеження принципу публічності допускається лише тоді, коли воно є обґрунтованим, суворо необхідним та пропорційним у демократичному суспільстві. У справі Straume v. Latvia (п. 124-125), Суд послідовно підкреслює, що сам лише факт посилання на безпекові ризики не є достатнім — для проведення закритого провадження, повністю або частково, суворо вимагається існування особливих обставин справи. Окрім того, публічний характер захищає учасників судового розгляду від таємного здійснення правосуддя без громадського контролю; це також один із засобів, за допомогою якого можна підтримувати довіру до судів (Mraović v. Croatia, п. 44).  У справі B. and P. v. the United Kingdom (п. 36) також було вказано, що загальні або гіпотетичні міркування не можуть слугувати легітимним виправданням для обмеження гласності судового процесу. У своїй окремій думці до рішення у справі Mraović v. Croatia суддя ЄСПЛ Пауліне Коскело підкреслила, що у кожному конкретному випадку має бути забезпечений необхідний баланс між правами потерпілих, гарантованими статтею 8 Конвенції, та правами обвинуваченого, закріпленими у статті 6.

Подібна позиція підтверджується і в справі Suslov and Batikyan v. Ukraine, де Суд наголосив, що відкритий розгляд справ є наріжним каменем справедливого судового розгляду, оскільки забезпечує прозорість судочинства, яка, своєю чергою, підвищує довіру до правосуддя. Водночас ЄСПЛ визнає можливість проведення судового розгляду у закритому режимі, але лише у випадках, коли цього вимагають виняткові обставини — наприклад, мораль, публічний порядок, інтереси національної безпеки або захист приватного життя учасників процесу. Як зазначає Суд, навіть у таких випадках закритість має застосовуватись лише в обсязі, який є строго необхідним для захисту важливого суспільного інтересу, і національні суди зобов’язані надати чітке, індивідуалізоване обґрунтування такого рішення. При цьому важливо, щоб розгляд у цілому залишався справедливим, докази були повністю відкриті стороні захисту, а баланс між необхідністю відкритості та охороною інтересів правосуддя був дотриманий (п. 122).

З огляду на зазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR визнають, що закритий судовий процес, з обмеженим доступом громадськості або ЗМІ, може бути допустимим відповідно до положень статті 6 Конвенції. Втім, така форма провадження повинна залишатися виключенням, а не правилом, і застосовуватись виключно за наявності конкретного, належно обґрунтованого ризику, що не може бути знівельований іншими, менш обмежувальними заходами. Інакше необґрунтоване обмеження принципу публічності може створити загрозу справедливості процесу, порушуючи баланс між прозорістю судочинства і захистом окремих інтересів, що є неприпустимим у демократичному суспільстві.

На тлі вищезазначеного особливої ваги набуває і той факт, що моніторингова місія IAC ISHR зверталась до суду із запитами 10 та 14 липня 2025 року (перед засіданням) щодо можливості бути присутніми на судовому засіданні без використання засобів фіксації, проте на звернення від 10 липня відповіді не було надано. Відсутність реакції на запити громадських спостерігачів також може вважатися обставиною, що знижує рівень прозорості та відкритості провадження.

Після завершення допиту свідка обвинувачення, судове засідання продовжилось у відкритому режимі. Спостерігачі IAC ISHR були допущені до зали судових засідань, де, після обговорення зі сторонами подальших процесуальних дій, за згодою учасників процесу було ухвалено рішення про перенесення розгляду справи на 18 липня 2025 року.

З огляду на зазначене, моніторингова місія IAC ISHR звертає увагу на наявність ознак можливого порушення статті 6 §1 Конвенції в частині обмеження принципу публічності судового розгляду без належного обґрунтування. 

Враховуючи подальше провадження у відкритому судовому засіданні, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за доцільне продовжити спостереження за ходом розгляду з метою оцінки дотримання стандартів справедливого суду, гарантованих статтею 6 Європейської конвенції з прав людини.