08. 09. 2025
1 вересня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 52024000000000222 стосовно колишнього першого заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації Орлова Володимира Володимировича, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою). На засіданні були присутні обвинувачений, його захисники, прокурор та головуюча суддя Задорожна Л.І.
Основним предметом розгляду стало заслуховування двох свідків, викликаних за клопотанням сторони захисту. Допит свідків відбувався у режимі відеоконференції з Чечелівського районного суду м. Дніпра. Були допитані:
керівник апарату Дніпропетровської обласної державної адміністрації;
головний бухгалтер ТОВ “КУА “ГРАНД ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ”, яка одночасно виконує функції директора ТОВ “Альфавеахауз”.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR відзначають, що технічна і процедурна сторона допиту відповідала основним стандартам справедливого судового розгляду, зокрема було забезпечено як прямий, так і перехресний допит обох свідків відповідно до вимог ст. 6 §1 та §3(d) Конвенції.
Допит свідків у кримінальному процесі не може розглядатися лише як формальна процесуальна дія. Він є сутнісним елементом змагального процесу і реалізації права на захист. Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що національні суди повинні не обмежуватись механічною фіксацією показань, а критично співвідносити їх з іншими доказами, надаючи належну правову оцінку виявленим розбіжностям. Адже саме такий підхід гарантує дотримання стандарту доведеності “поза розумним сумнівом” та запобігає формальному ухваленню рішень. В іншому випадку, коли суперечливі свідчення залишаються без належної оцінки або приймаються некритично, це не лише знижує їхню доказову силу, а й підриває довіру до судового процесу загалом.
Під час першого допиту свідок розповів про свої обов’язки як керівника апарату ОДА та порядок підготовки розпоряджень, зокрема строки їхнього опрацювання. Він зазначив, що всі звернення фіксуються в електронній системі, а розпорядження проходять перевірку на кількох етапах. Більше того, свідок наголосив, що розпорядження, яке не зареєстроване, не має юридичної сили. Щодо звернень від ТОВ “Альфавеахауз”, які мали місце у 2024 році, він повідомив, що не володіє деталями.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, особливу увагу слід приділити допиту другої свідка — директора ТОВ “Альфавеахауз”, оскільки діяльність цієї юридичної особи безпосередньо пов’язана з предметом обвинувачення. Свідок не змогла надати відповіді на базові запитання, зокрема щодо структури власного офісу, кількості поштових скриньок, керівного складу товариства, а також змісту документів, які вона підписувала як директор. У відповідях були зафіксовані суперечності, а також зміни у свідченнях після втручання адвоката, що викликало закономірні застереження з боку захисників.
Як неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, головне завдання суду — оцінити не лише формальну допустимість доказів, а й гарантувати справедливість провадження в цілому (Škoberne v. Slovenia, пп. 99–100; Schenk v. Switzerland, п. 46). У випадках, коли суд стикається з суперечливими або сумнівними свідченнями, особливо з боку осіб, безпосередньо пов’язаних із подіями чи структурами, що фігурують у справі, застосування принципу in dubio pro reo є не факультативною, а обов’язковою вимогою, яка випливає зі ст. 6 §2 Конвенції (Telfner v. Austria, п.15).
Згідно з усталеною практикою Суду, якщо існують обґрунтовані сумніви щодо достовірності показань, їх не можна покладати в основу обвинувального вироку без належного обґрунтування, а відсутність критичного аналізу таких свідчень може поставити під сумнів загальну справедливість провадження. Цікавою є позиція ЄСПЛ у справі Kolompar v. Serbia, у якій Суд визнав порушення права на справедливий суд через недотримання двох основних вимог кримінального правосуддя:
(i) обвинувачення повинно довести вину підсудного поза розумним сумнівом;
(ii) принцип in dubio pro reo, який вимагає, щоб перевага в будь-яких сумнівах щодо достовірності доказів надавалася підсудному, а не стороні обвинувачення (п. 16).
Схожу позицію ЄСПЛ займає і в справі Telfner v. Austria, де зазначається, що національні суди не повинні виходити з упередженого припущення про те, що обвинувачений вчинив інкриміноване йому правопорушення -тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, і всі сумніви мають тлумачитися на користь обвинуваченого (п. 15).
З огляду на те, що свідчення, надані свідком, стосуються обставин, які мають безпосередній зв’язок із суттю кримінального обвинувачення щодо підсудного, а сама свідок обіймає посаду директора товариства, яке фігурує у справі, її показання мають підвищену доказову вагу. У цьому контексті релевантною є практика Європейського суду з прав людини, яка вимагає ретельного та критичного аналізу таких доказів у сукупності з іншими матеріалами провадження. Експерти моніторингової місії IAC ISHR підкреслюють, що формальний або поверховий підхід до оцінки подібних свідчень може поставити під сумнів обґрунтованість судових висновків та вплинути на дотримання стандартів справедливого судового розгляду, гарантованого статтею 6 Конвенції. У зв’язку з цим справа підлягає подальшому моніторингу.
